Шахрай О. М. ОСОБЛИВОСТІ КОНЦЕРТМЕЙСТЕРСЬКОЇ РОБОТИ

УДК 780.8.087.4:780.616.433

Ш 31

 

Шахрай О.М.

Луцький педагогічний коледж, Україна, м. Луцьк

ОСОБЛИВОСТІ КОНЦЕРТМЕЙСТЕРСЬКОЇ РОБОТИ

 

У статті розкриваються найбільш важливі аспекти роботи концертмейстера. Описуються уміння, навики та якості, якими необхідно володіти концертмейстеру для повноцінної професійної діяльності. Виявляє специфіку роботи концертмейстера в роботі зі студентами-вокалістами.

Ключові слова: концертмейстер, акомпанемент, соліст, студент, піаніст, ансамбль, вокаліст.

Шахрай О.Н. Особенности концертмейстерской работы

В статье раскрываются наиболее важные аспекты работы концертмейстера. Описываются умения, навыки и качества, которыми необходимо обладать концертмейстеру для полноценной профессиональной деятельности. Выявляет специфику работы концертмейстера в работе со студентами-вокалистами.

Ключевые слова: концертмейстер, аккомпанемент, солист, студент, пианист, ансамбль, вокалист.

Shahrai O. N. The specifics of the concertmaster

The article describes the most important aspects of an accompanist. Describes the abilities, skills and qualities that you must have to fully accompanist career. Reveals the specifics of concertmaster in working with students- singers.

Keywords: Musical Accompaniment, soloist, student, pianist, ensemble, singer.

Вступ

Концертмейстер – найпоширеніша професія серед піаністів. Концертмейстерське мистецтво вимагає високої музичної майстерності, художньої культури та особливого покликання.

Специфіка роботи концертмейстера полягає в тому, що акомпонуючи він підпорядковує свою гру художнім завданням і смаку партнера. Шкала звучання фортепіанної партії, деякі ритмічні моменти, виразність штрихів, педалі, - все має бути приведене у відповідність з реальним виконанням соліста. Однак, поганий той акомпанемент, який є тінню солюючої партії.

Акомпанемент часто виконує такі виразні функції: «договорює» невисловлене солістом, підкреслює і поглиблює психологічний і драматичний зміст музики, створює ілюстративний і образотворчий фон. Нерідко з простого супроводу він перетворюється на рівноцінну партію ансамблю.

Навчитися добре акомпанувати не менш важко, ніж навчитися добре грати на роялі. Поганий піаніст ніколи не зможе стати хорошим акомпаніатором, втім, і не всякий хороший піаніст досягне великих результатів в акомпанементі, поки не засвоїть закони ансамблевих співвідношень, поки не розвине в собі чуйність до партнера, не відчує нерозривність і взаємодію між партією соліста і партією акомпанементу.

При спільному музичному виконанні необхідно в однаковій мірі, як уміння захопити партнера своїм задумом, так і вміння самому захопитися задумом партнера, зрозуміти його наміри і прийняти їх; відчувати під час виконання не тільки творче переживання, а й творче співпереживання, що аж ніяк не одне і те ж. Природне співпереживання виникає як результат безперервного контакту партнерів, їх взаєморозуміння і єдності.

Майстерність концертмейстера глибоко специфічна. Вона вимагає від піаніста застосування багатосторонніх знань і умінь з курсів гармонії, сольфеджіо, поліфонії, історії музики аналізу музичних творів, вокальної та хорової літератури, педагогіки - в їх взаємозв'язках. Для педагога класу постановки голосу концертмейстер - права рука і перший помічник, музичний однодумець. Для соліста концертмейстер - наперсник його творчих справ; він і помічник, і друг, і наставник, і тренер, і педагог. Право на таку роль може мати далеко не кожен концертмейстер – воно завойовується авторитетом солідних знань, постійної творчої зібраністю, волею, безкомпромісністю художніх вимог, неухильної, відповідальністю в досягненні потрібних художніх результатів при спільній роботі з солістами та у власному музичному вдосконаленні.

Досвід показує, що головною відмінною рисою концертмейстерської діяльності є необхідність розвитку навичок і умінь слухати не тільки себе, а й соліста. Саме в подвійній концентрації та активності слухової уваги піаніста прихована головна риса концертмейстерської діяльності. У процесі акомпанування слухова увага піаніста проходить ряд характерних етапів розвитку та формування. А саме:

перший етап безпосередньо пов'язаний з виконанням і усвідомленням власної партії, яку піаністу необхідно добре вивчити і вільно та впевнено виконувати;

другий етап - обумовлений сприйняттям партії соліста, яку піаніст також уважно розучує, підспівуючи собі під час виконання;

третій етап - самий складний, в ньому відбувається поступове злиття обох партій в єдиний звуковий потік, в якому вже не сприймаються дві партії, а чується єдиний ансамбль.

Всі перераховані етапи дуже значимі і взаємопов'язані, так як порушення їх послідовності або недостатня робота над тим чи іншим етапом може стати причиною відсутності виконавської ансамблю і невдалого виконання. І, навпаки, досягнення такого виконавського ансамблю є яскравим свідченням концертмейстерської майстерності піаніста. Для того, щоб досягти хороших результатів в своїй роботі на всіх цих етапах концертмейстер повинен насамперед добре володіти роялем - як в технічному, так і в музичному плані. А також йому повинні бути притаманні і безліч додаткових умінь, як то: навик зорганізувати партитуру, «вибудувати вертикаль», виявити індивідуальну красу виконуючого соло голосу, забезпечити живу пульсацію музичної тканини, і т.п. Хороший концертмейстер повинен володіти загальною музичною обдарованістю, хорошим музичним слухом, уявою, умінням охопити образну сутність і форму твору, артистизмом, здатністю образно, натхненно втілити задум автора в концертному виконанні. Концертмейстер повинен навчитися швидко, освоювати музичний текст, охоплюючи комплексно рядкову і багаторядкову партитуру і відразу відрізняючи головне від менш важливого.

Концертмейстер повинен володіти рядом позитивних психологічних якостей. Так, увага концертмейстера - це увага зовсім особливого роду. Вона багатокомпонентна: її треба розподіляти не тільки між двома власними руками, але і відносити до соліста, як до головної особи. У кожен момент важливо, що і як роблять пальці, як використовується педаль; слухова увага зайнята звуковим балансом, звуковеденням у соліста; контролем за втіленням єдності художнього задуму. Така напруга уваги потребує величезної витрати фізичних і душевних сил.

Воля і самовладання - якості, також необхідні концертмейстерові. При виникненні будь-яких музичних неполадок, що сталися на естраді, він повинен твердо пам'ятати, що ні зупинятися, ні поправляти свої помилки неприпустимо, як і висловлювати свою досаду на помилку мімікою або жестом.

Не завжди репертуар, що виконується концертмейстером, буває йому технічно доступний або, принаймні, не завжди піаніст має достатньо часу, щоб оволодіти технічною стороною виконання досконало. У таких випадках слід віддати перевагу спрощенню нотного тексту, без порушення основного змісту твору. Часто подібні зміни корисні для досягнення кращої звучності.

Специфіка роботи концертмейстера припускає бажаність, а в деяких випадках і необхідність володіння такими вміннями, як: читання з листа, підбір на слух супроводу до мелодії, елементарна імпровізація вступу, програшів, варіювання фортепіанної фактури акомпанементу при повтореннях куплетів і т.д. Конкретне фактурне оформлення підібраного на слух і імпровізованого супроводу має відображати два головних показника вмісту мелодії - її жанр і характер.

Для того щоб зрозуміти художню сутність твору, потрібно навчитися зорово, охоплювати музичний текст, вміння відразу зрозуміти, як будується твір, яка його структура, художня ідея і, відповідно цьому вирішувати,якими будуть темп, характер, динаміка.

У вокальній музиці динаміку акомпанементу у багатьох випадках підказують сюжет, або персонаж. Тим не менш, завжди слід враховувати міру сили звучання акомпанементу, наприклад, ліричному сопрано або драматичному тенору і відповідно до цього регулювати весь динамічний план. Крім того потрібно рахуватися і з індивідуальними даними виконавця. Чим інтонаційно багатшим є супровід, тим яскравіший його образ.

Особливої уваги заслуговує специфіка роботи концертмейстерів, що працюють зі студентами-вокалістами. Вона носить значною мірою педагогічний характер, оскільки полягає, головним чином, в розучуванні з солістами нового репертуару. Ця педагогічна сторона концертмейстерської роботи вимагає від піаніста, окрім акомпаніаторського досвіду, низки специфічних навичок і знань з області суміжних виконавських мистецтв, а також педагогічного чуття і такту.

Для створення якісного ансамблю концертмейстера із солістом необхідно: встановлення контакту між партнерами на невербальному рівні; інтенсивна концентрація уваги партнерів і вміння розподілити її на різні аспекти виконання; єдине у партнерів почуття подиху; єдність метро-ритму; єдине у партнерів розуміння форми, фрази, стилю музичного твору; єдність динаміки, агогіки; встановлення правильного звукового балансу між звучанням голосу і фортепіано; єдність емоційно-образних уявлень та інтерпретації музичного твору у партнерів. Дуже велику роль для досягнення хороших результатів тут відіграє викладач з постановки голосу. Він і є тією ланкою, що допомагає добитись повної єдності і взаєморозуміння між студентом та концертмейстером, а також створює всі необхідні умови для формування особистості студента вокаліста. У діяльності концертмейстера об'єднуються педагогічні, психологічні, творчі функції. Абсолютно ясно, що в класі основна частина цієї роботи лягає на плечі викладача з постановки голосу, але й від концертмейстера потрібна не менш важлива участь у цьому процесі, адже від майстерності і натхнення акомпаніатора майже завжди залежить творчий стан соліста. Сучасний піаніст, який присвятив себе подібній діяльності, є одночасно ведучим та підпорядкованим і педагогом - наставником, і покірним виконавцем, як волі викладача дисципліни, так і студента вокаліста, а в цілому - їхнім другом та соратником.

Концертмейстеру важливо відчувати специфіку ансамблю зі співаком, за допомогою мелодії і поетичного тексту розкривати зміст твору, враховувати органічні паузи , особливості дихання співака і пов'язаної з ними тривалості нот, знати закони будування вокальної фрази - її логіки, виразної вимови слова у співі.

У досягненні ансамблю динамічного, ритмічного, тембрового, чи не першорядну важливість має єдність творчих задумів, тобто єдність інтерпретації твору. У цьому зв'язку зауважу, що стосовно практики концертмейстер повинен налагодити особливий духовний зв'язок із викладачем із постановки голосу та і цілком розділити з ним відповідальність за ті чи інші аспекти інтерпретації твору.

Концертмейстер під час виконання не повинен задавати, або наполягати на жорсткому темпі або ритмі. Слід всіляко передавати ініціативу учневі. Сутність акомпанування юному солістові полягає в тому, щоб допомогти йому виявити свої скромні наміри, показати свої вокальні можливості такими, якими вони є на сьогоднішній день. Концертмейстер повинен невідступно слідувати за учнем навіть якщо той плутає текст, не витримує паузу або подовжує їх. Якщо учень втрачає інтонацію на короткий час, можна різким виділенням акомпанементу повернути в висотне положення. Якщо втрата інтонації спостерігається на тривалій ділянці, слід по звуку зняти всю фактуру крім баса аж до нового епізоду. Якщо сталася зупинка виконання і музична підказка не допомагає, слід спокійно домовитися з учнем, з якого епізоду відновлювати гру. Найголовніше в діяльності концертмейстера, який працює зі студентом - вчасно поступитися і вчасно повести.

Підсумувавши вищесказане, можна зробити висновок про те, що специфіка професійної діяльності концертмейстера містить такі аспекти:

1) концертмейстер повинен мати різнобічний комплекс професійних і особистісних якостей, а також великий арсенал знань, умінь і навичок, і постійно вдосконалювати їх;

2) концертмейстер повинен бути рівноправним партнером співака, а не виконавцем підпорядкованого плану;

3) концертмейстер повинен бути "прихованим" лідером, який спрямовує професійний розвиток співака і творчий виконавчий процес;

4) ) концертмейстер у роботі зі студентом-вокалістом у навчальному процесі повинен реалізувати дві функції – педагогічну і виконавчу;

5) концертмейстер повинен бачити перспективи і шляхи розвитку дуету, реалізуючи головну мету творчої взаємодії співака і концертмейстера – досягнення співтворчості між ними.

6) концертмейстер повинен бути хорошим піаністом і ансамблістом, уміти підкорятися і підкоряти собі, володіти образним музичним мисленням.

Зручність, яку забезпечує солістові чуйний партнер-акомпаніатор, що володіє великим ансамблевим досвідом, - це основна умова для роботи, головне з усіх складових якостей професії концертмейстера.

 

Література:

1. Крючков М. Мистецтво акомпанементу, як предмет навчання – Л., 1961р.

2. Люблінський А. Теорія та практика акомпанементу: методологічні основи – Л., 1972 р.

3. Нікітська О. Кафедра концертмейстерської майстерності – Харків, 1992р.

4. Нікітська О. Виникнення концертмейстерської спеціальності в Україні – Харків, 2000 р.

5. Шендерович Є. В концертмейстерському класі: роздуми педагога – М.: Музика, 1996 р.

Поиск по сайту

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.