Гладун О. В. УЧНІВСЬКИЙ КОЛЕКТИВ. ПОГЛЯДИ НА ФОРМУВАННЯ ТА ЕФЕКТИВНУ ОРГАНІЗАЦІЮ, ЯК ПЕРЕДУМОВУ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ

УДК 373.5.091.312:37.015.311

 

УЧНІВСЬКИЙ КОЛЕКТИВ. ПОГЛЯДИ НА ФОРМУВАННЯ ТА ЕФЕКТИВНУ ОРГАНІЗАЦІЮ, ЯК ПЕРЕДУМОВУ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ

Гладун О. В., аспірантка

Вінницький державний педагогічний університет імені М. Коцюбинського, Вінниця, Україна

 

У статті висвітлено психолого-педагогічні погляди на формування колективу. Окреслено головні ознаки колективу, що вирізняють його серед інших груп. Проаналізовано роль колективу для формування особистості. Учнівський колектив репрезентований як середовище, що формує, захищає учня та допомагає самоствердитись у майбутньому. Висвітлено вплив вчення про колектив ХХ століття на сучасні погляди щодо його важливості у навчально-виховному процесі.

Ключові слова: колектив, учнівський колектив, група, становлення колективу

 

Гладун О.В., Ученический колектив. Взгляды на формирование и эффективную организацию как предусловие развития личности

Винницкий государственный педагогический университет имени М. Коцюбинского / Винница / Украина

Статья рассказывает о взглядах на формирование коллектива с точки зрения психологии и педагогики. Очерчено главные особенности коллектива, что отличают его от разного рода групп. Проанализировано роль коллектива для формирования личности. Ученический коллектив представлен как среда, что защищает и формирует индивидуальность учащегося и помогает самоутвердиться в будущем. Показано влияние взглядов на коллектив в ХХ веке на сегодняшний учебно-воспитательный процесс.

Ключевые слова: коллектив, ученический коллектив, группа, становление коллектива

 

Gladun O. V. The creation and effective organization as a precondition for the development of personality/ Vinnytsia State Pedagogical University named after M. Kotsiubynskyi, Vinnytsia, Ukraine

The article deals with the psychological and pedagogical views on the formation of the team. Outlined the main features of the group. Analyzed the role of the team for identity formation. Student group is represented as an environment that creates and protects the student and helps to assert themselves in the future. The influence of the doctrine of the team of the 20th century on current views in the classroom.

Keywords: group, student team, group, team formation

 

Постановка проблеми. Сучасність диктує нові умови для ефективної соціалізації особистості, суттєвої уваги зазнає особистісно орієнтована педагогіка, що спрямована на формування свідомості майбутнього громадянина. Проте не менш вагомим у навчально-виховному процесі є виховання учня в колективі й через колектив. Учитель, як представник суспільства, крім ефективної організації навчального процесу, повинен забезпечити максимально комфортні психологічні умови для учнівського колективу, що, у свою чергу, вплине на гармонійне становлення кожної особистості зокрема. Досвід попередніх поколінь вчених-педагогів та психологів вказує на значне зацікавлення проблематикою створення та функціонування колективу. Зважаючи на це, одним із найважливіших завдань освітянського процесу сьогодні є ґрунтовний розвиток вчення про учнівський колектив, як необхідну умову гармонійного розвитку особистості.

Мета статті. Спираючись на теоретичний та практичний досвід вітчизняних та зарубіжних педагогів і психологів, висвітлити основні погляди на формування та значення учнівського колективу для розвитку самодостатньої особистості.

Предмет – учнівський колектив, як основа формування учня.

Методологія дослідження. Емпіричні методи (спостереження, порівняння), історичний метод, аналіз.

Аналіз попередніх досліджень. Початок дослідження колективу у педагогіці відносимо до XVIIІ століття. Важливими є праці, що стосуються даного напряму І. Песталоцці, К. Ушинського, Л. Толстого. Друга половина ХІХ – початок ХХ століття характеризується подальшим розвитком вчення про колектив у роботах Н. Бердяєва, В. Вахтьорова, І. Ільїна, А. Луначарського, М. Крупської, В. Соловйова, С. Шацького та ін. У радянській науці теорія колективу стала основою для психологічної та педагогічної теорії і практики [1, с. 111].

У 20-х роках ХХ століття дитячий колектив розглядався як засіб всебічного розвитку індивідуальності, зокрема на основі досліджень таких педагогів та вчених, як: П. Блонський, А. Луначарський, Н. Крупська, А. Пінкевич, В. Сорока-Росинський, С. Шацький та ін.

Педагогічні основи організації учнівського колективу розглядали А. Макаренко, В. Сухомлинський, В. Сорока-Росинський, Р. Немов, М. Пістрак, І. Іванов, Ю. Азаров, В. Карковський, Н. Анікієва, Л. Новікова та ін.

Основною метою виховання, вважав А. Луначарський, є всебічний розвиток такої особистості, яка вміє жити у гармонії з іншими, яка вміє співпереживати, дружити і бути пов’язаною з іншими думкою та соціально.

Окремо варто виділити внесок у вивчення стосунків у колективі А. Макаренка та В. Сухомлинського.

Педагогічні дослідження І половини ХХ століття стосовно колективу були спрямовані на: виявлення ефективних форм організації, методів згуртування та формування виховних якостей колективу (Т. Коннікова, Л. Новікова, М. Виноградова, А. Мудрик, О. Богданова, І. Первін та ін.), розробку принципів і методів стимулювання колективної діяльності (Л. Гордін, М. Шульц та ін.), розвиток виховних функцій колективу та самоврядування у колективі (Є. Кузнєцова, В. Кротов, Н. Щуркова та ін.).

Виклад основного матеріалу. Останніми десятиліттями інтерес до тлумачення колективу, його функцій та етапів розвитку значно зріс з боку багатьох суспільних наук. Філософія досліджує колектив як соціальну спільність людей у його ролі до становлення особистості; закономірності та тенденції співвідношення особистого і суспільного інтересу та їх облік в управлінні розвитку суспільства. Соціальна психологія цікавиться закономірностями формування колективу, взаєминами у колективі, стосунками особистості і колективу на психологічному рівні, структурою системи особистісних зв’язків. Соціологія вивчає колектив як соціальну систему в цілому, і як систему менш ціннісну, відносно системи більш високого ступеня організації, тобто суспільства. Юриспруденція розглядає колектив з позиції різновиду соціальних груп, що формують мотиви і умови відступу від усталених норм суспільного життя. педагогіку цікавлять проблематика створення колективу і використання його можливостей у розвитку особистості.

Колектив (від лат. сollеctifious – збірний), як складне поняття, що немає однозначного визначення. Відтак, колективом вважаємо: 1. Сукупність людей, об’єднаних спільною діяльністю, спільними інтересами; 2. Групу людей, пов’язаних спільною працею в одній організації, установі, на підприємстві тощо [2, с. 553].

Енциклопедія психології розглядає колектив як специфічну форму організації людей у суспільстві і визначальний чинник розвитку особистості [3, с. 228]. Саме завдяки гармонійним стосункам у колективі, особистість може виявляти власні емоції, почуття відкрито, обговорювати їх з іншими учасниками групи, а не стримувати у собі [3, с. 235].

У найбільш широкому сенсі колективом називають групу людей, об’єднаних спільними цілями і завданнями, що досягли у процесі соціально цінної спільної діяльності високого рівня розвитку. У колективі формується особливий тип міжособистісних відносин, опосередкованих не тільки спільною діяльністю, а цінними орієнтаціями.

Розуміння колективу у такому визначенні стало основою для розробки теорії колективу. Теорія колективу – це наукова доктрина, яка розглядає колектив як специфічну форму організації людей у суспільстві і визначального чинника розвитку особистості [4, с. 562].

Відповідно до даної теорії, розвиток особистості залежить від розвитку колективу, рівня сформованості та згуртованості життя колективу; активність учасників колективу, їх фізичні та розумові здібності і можливості, обумовлюють виховну силу колективу і його вплив на особистість. Тобто розвиток особистості і розвиток колективу, як два взаємозв’язані процеси, протікають паралельно і взаємообумовлено.

Серед видатних діячів педагогічної ниви котрі цікавилися проблемами колективу виділяємо І. Песталоцці, К. Ушинського, Л. Толстого. Важливими є дослідження Т. Коннікової, Л. Новікової, М. Виноградова, А. Мудрик, О. Богданової, І. Первіна та ін.

Ідею використання організованої групи одним із перших серед педагогів обґрунтував А. Макаренко. Також педагогом було детально розроблено теорію колективу, яка стала своєрідним дороговказом для класного керівника і не втратила актуальності до цього часу. Педагог підкреслював, що особистість у колективі – не об’єкт виховного впливу, а його носій – суб’єкт. Проте суб’єктом вона стає лише виражаючи інтереси колективу. Під колективом А. Макаренко розумів групу дітей, яких об’єднують спільні інтереси, що мають суспільно цінний сенс, мету, спільну цінність і організованість для її досягнення [5, с. 42]. Об’єднані спільною метою, члени колективу вступають у стосунки залежності один від одного. А. Макаренко розробив концепцію виховання дитячого колективу. В її основі лежали наступні положення: постановка суспільно значущої і захоплюючої для дітей перспективи, залучення учнів до спільної діяльності, спрямованої на її реалізацію, опора на учнівське самоврядування, використання з метою організації життя вихованців гри та змагання, культивування традицій, включення колективу у систему більш широких соціальних зв’язків [6, с. 325]. За дослідженнями А. Макаренка виокремимо також основні функції колективу: організаційна, виховна, стимулююча.

Крім того, головними ознаками колективу, що виокремлюють його серед інших груп є:

- наявність суспільно значущих цілей;

- послідовний розвиток цілей у результат спільної діяльності;

- єдність дій;

- систематичне включення вихованців у різноманітну соціальну діяльність;

- психологічний клімат;

- дисципліна;

- двосторонній зв'язок учнівського колективу із соціальним середовищем.

Вищеназвані ознаки та функції колективу притаманні тільки колективу високого рівня розвитку і тільки такий колектив може успішно виконувати соціальні функції [5, с. 46].

Процес становлення колективу проходить через ряд етапів, як А. Макаренко окреслив наступним чином: згуртування, включення «методу паралельної дії», складання системи самоврядування колективу [5, с. 48]. У якості умов гармонійного розвитку колективу педагог виділяє різні види спільної діяльності, провідними серед яких є формування громадської думки, підсилення традицій здорового способу життя, якісне виявлення вимог тощо).

Теорія колективу, розроблена А. Макаренко, у процесі науково-педагогічних пошуків 60 – 70-х років реорганізувалась у теорію стадій розвитку дитячого колективу, за якою:

І стадія – створення колективу, знайомство учителя із дітьми, глибоке вивчення один одного, вибір активу класу, органів самоврядування;

ІІ стадія – поширення впливу активу на весь колектив. Актив класу не лише підтримує вимоги педагогів, а й сам ставить їх перед учнівським колективом. У разі правильного розуміння активом класу потреб і виховної мети педагога, то вони стають надійними помічниками один для одного;

ІІІ стадія характеризується вирішальним впливом думки більшості. Кожен учень усвідомлює власну позицію і роль у колективі, значення його слова.

На IV стадії розвитку колективу завдяки міцному засвоєнню колективом досвіду, кожен учень сам виявляє до себе вимоги. Завданням педагога на цьому етапі є корекція самовиховання та самовдосконалення індивідуальних якостей учнів.

В. Сухомлинський прагнув організувати виховний процес у колективі, мікроклімат якого б позитивно впливав на розвиток особистості кожного учня. Він розглядав колектив як ідейну, інтелектуальну, емоційну та організаційну єдність [7, с. 562], відзначав роль колективних емоцій, спільних переживань, спілкування у збагаченні життя колективу, застерігав, що колектив є дієвим засобом виховання, тому «користуватись» ним варто обережно.

Історіографія питання про розвиток колективу доводить, що вчені, котрі досліджували дану проблему у І половині ХХ століття, значної уваги приділяли роботі А. Макаренка, разом з тим недооцінюючи внесок інших видатних педагогів та організаторів освіти, серед яких С. Ананьїн, О. Залужний, Р. Кутепов, С. Моложавий та ін.

Розвиток ідей стосовно колективу А. Макаренка знайшов широке відображення у працях Т. Коннікової, Л. Новікової, Т. Куракіна, М. Красовицького та ін.

Т. Коннікова розглядала проблему розвитку учнів у шкільному колективі, підкреслюючи, що колектив впливає на дитину через активність самої дитини і , перш за все, через морально цінну активність. Адже саме моральні характеристики є найбільш суттєвими для життя в колективі. Розвиток колективу, на думку вченої, залежить від поступового оволодіння кожним із учасників уміння співпереживати і переживати потреби і проблеми колективу як свої власні [8, с. 355].

Дослідники стосунків у колективі Л. Новікова та А. Куракін доводили, що учнівський колектив, як соціальну єдність, характеризує не лише спільність мети і діяльності, але й спільність переживань і оцінних суджень учнів.

У роботах Л. Новікової розглянуто шляхи управління дитячим колективом. Також вчена-педагог приділяє значної уваги природі учнівського колективу, ‒ з одного боку він як об’єкт педагогічної діяльності, з іншого – явище, що розвивається спонтанно і знаходить своє відображення у вільному обміні думок серед вихованців. Як стверджує Л. Новікова, процес входження учня в колектив є досить складним, оскільки він підкріплений зміною внутрішнього середовища дитини і не завжди в позитивний бік [4, с. 74-75].

У 80-90-ті роки особливого значення набула особистісно орієнтована педагогіка. Посилений інтерес почали викликати ідея між вікових колективних об’єднань учнів (Г. Кравцов), колективної співпраці, спільної діяльності батьків і дітей, учнів і учителів (В. Сітаров, В. Маралов).

Висновки. Проаналізувавши джерельну базу, що стосується проблематики становлення колективу та його впливу на особистість, вважаємо, що дане явище завжди цікавило широке коло педагогів та учених. Проблема колективного виховання знайшла висвітлення у науково-педагогічній літературі ХХ століття. Теоретичні засади виховання учнівської молоді у колективі розглядали як радянські педагоги (А. Гордін, В. Кураковський, А. Куракін, А. Макаренко, В. Сухомлинський та ін.), так і сучасні українські і російські вчені (В.Андрєєва, А. Моргаєвська, І. Підласий, О. Степанова, Г. Синичич, І. Трухін, Л. Ярославцева та ін.).

У сучасній українській психолого-педагогічній літературі питання групових процесів досить поширене. Його продовжують вивчати молоді науковці: Л. Бенько, П. Горностай, О. Ловка, В. Карапетян, В. Кривошеїн, А. Петросян, С. Шеріф, Є. Хоменко та ін.

 

Література:

1.Немов Р. Шлях до колективу: книга для вчителів про психологію учнівського колективу / Р. Немов. М.: Педагогіка, 1988. – 140 с.

2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і гол.ред. В. Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2009. – 1736 с.

3. Психологическая энциклопедия / под ред. Р. Корсини, А. Ауэрбаха. – 2-е изд. – СпБ., 2006. – 1096 с.

4. Новікова Л. Педагогіка дитячого коллективу / Л. Новікова. – М.: Педагогіка, 1978. – 144 с.

5. Макаренко А. Колектив і виховання особистості / А. Макаренко. – М.: Педагогіка, 1972. – 335 с.

6. Галузяк В., Сметанський М., Шахов В. Педагогіка: навч.посібник / В. Галузяк, М. Сметанський, В. Шахов. – 4-е вид., випр. і доп. – Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2007. – 400 с.

7. Сухомлинський В. Сто порад учителеві. П. 63 / Сухомлинський В. Вибр.твори: у 5-ти Т. – Т. 2. – К., 1978. – С. 562 – 566.

8. Конникова Т. Организация коллектива учащихся в школе / Т. Конникова. М.: Просвещение., 1987.

 

References:

1. Nemov R. Shlyakh do kolektyvu: knyha dlya vchyteliv pro psykholohiyu uchnivs'koho kolektyvu / R. Nemov. M.: Pedahohika, 1988. – 140 s.

2. Velykyy tlumachnyy slovnyk suchasnoyi ukrayins'koyi movy / Uklad. i hol.red. V. Busel. – K.: Irpin': VTF «Perun», 2009. – 1736 s.

3. Psykholohycheskaya эntsyklopedyya / pod red. R. Korsyny, A. Auэrbakha. – 2-e yzd. – SpB., 2006. – 1096 s.

4. Novikova L. Pedahohika dytyachoho kollektyvu / L. Novikova. – M.: Pedahohika, 1978. – 144 s.

5. Makarenko A. Kolektyv i vykhovannya osobystosti / A. Makarenko. – M.: Pedahohika, 1972. – 335 s.

6. Haluzyak V., Smetans'kyy M., Shakhov V. Pedahohika: navch.posibnyk / V. Haluzyak, M. Smetans'kyy, V. Shakhov. – 4-e vyd., vypr. i dop. – Vinnytsya: DP «Derzhavna kartohrafichna fabryka», 2007. – 400 s.

7. Sukhomlyns'kyy V. Sto porad uchytelevi. P. 63 / Sukhomlyns'kyy V. Vybr.tvory: u 5-ty T. – T. 2. – K., 1978. – S. 562 – 566.

8. Konnykova T. Orhanyzatsyya kollektyva uchashchykhsya v shkole / T. Konnykova. M.: Prosveshchenye., 1987.

Поиск по сайту

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.