Дармограй П. В. ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

Печать

УДК 378.37.01: 343.82 (477)

 

ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

Дармограй П. В.

Інститут кримінально-виконавчої служби, м. Київ

 

У статті розкрито особливості становлення пенітенціарної науки, яка сформувалася в останній третині ХІХ ст. у межах філософських, правових і педагогічних досліджень. Проаналізовано концептуальні ідеї щодо підготовки пенітенціарного персоналу таких дослідників, як О. Кістяківський, М. Лучинський, С. Познишев, І. Фойницький та ін., які визначили необхідність підготовки персоналу до роботи в тюрмах, підвищення рівня їх загальної та професійної освіти. Охарактеризовано перші кроки щодо організації навчання пенітенціарного персоналу, зокрема роботу курсів підготовки тюремного персоналу на початку ХХ ст., а також розробки вчених, що працювали в радянські часи в галузі «виправно-трудової педагогіки», зокрема Б. Утевського, Е. Ширвіндта та А. Макаренка. Ґрунтовно розкрито сучасний стан вивчення різних аспектів підготовки персоналу органів кримінально-виконавчої системи (І. Іваньков, М. Клімов, В. Синьов та ін.) та дослідження з проблем формування професійної компетентності фахівців пенітенціарної служби на основі компетентнісного підходу (Ю. Гагарін, В. Костенко, А. Хасіятуллін).

Ключові слова: професійна компетентність, підготовка, пенітенціарія, персонал пенітенціарних установ, засуджені.

 

Дармограй П. В. Формирование профессиональной компетентности у будущих офицеров государственной пенитенциарной службы Украины как педагогическая проблема / соискатель Института уголовно-исполнительной службы, Украина, Киев

В статье раскрыты особенности становления пенитенциарной науки, которая сформировалась в последней трети ХІХ ст. в контексте философских, правовых и педагогических исследований. Проанализированы концептуальные идеи по подготовке пенитенциарного персонала таких исследователей, как О. Кистяковский, Н. Лучинский, С. Познышев, И. Фойницкий и др., которые определили необходимость подготовки персонала к работе в тюрьмах, повышения уровня их общего и профессионального образования. Охарактеризованы первые шаги по организации обучения пенитенциарного персонала, в частности работу курсов подготовки тюремного персонала в начале ХХ ст., а также разработки ученых, которые работали в советские времена в области «исправительно-трудовой педагогики», в частности Б. Утевского, Э. Ширвиндта и А. Макаренко. Основательно раскрыты современные аспекты изучения подготовки персонала органов уголовно-исполнительной системы (И. Іваньков, Г. Климов, В. Синев и др.) и исследование по проблемам формирования профессиональной компетентности специалистов пенитенциарной службы на основе компетентностного подхода (Ю. Гагарин, В. Костенко, А. Хасиятуллин).

Ключевые слова: профессиональная компетентность, подготовка, пенитенциария, персонал пенитенциарных учреждений, осужденные.

 

Darmograj P. V. Formation of professional competence of future officers of the State Penitentiary Service of Ukraine as a pedagogical problem / Researcher Institute of Penitentiary Service, Ukraine, Kyiv

The article reveals peculiarities of formation of penitentiary science that came into being in the last third of the nineteenth century within philosophical, legal and educational researches. The conceptual ideas of such researchers as O. Kistiakivskyi, M. Luchynskyi, S. Poznyshev, I. Foinytskyi, who stressed the need for the preparation of such specialists, who could work in prisons with the improvement of their general and professional education.

First steps regarding the organization of penitentiary staff trainings were characterized, in particular the courses of prison personnel preparation in the early twentieth century and developed programs of research scientists who worked in Soviet times in the sphere of «corrective labor pedagogy», in particular B. Utevskoho, E. Shyrvindta and A. Makarenka.

It is thoroughly revealed the current state of various aspects of penitentiary personnel training of criminal and executive system (I. Ivankov, M. Klimov, V. Syniov etc.); and the studies of the problem of professional competence formation of professionals of penitentiary service using competency approach (Yuri Gagarin, V. Kostenko A. Xasiyatullin).

Keywords: professional competence, training, Penitentiary, penitentiary personnel, prisoners.

 

Вступ. Сьогодні зміни у пенітенціарній системі України, наближення її до європейських стандартів обумовили увагу вчених до пенітенціарної тематики. Інтерес сучасних дослідників до цих питань свідчить про розуміння ними тієї ролі, яку відіграє інститут виконання покарань у системі боротьби зі злочинністю. Важливе значення має також необхідність правдивого відтворення минулого, пошук відповідей на важливі питання сьогодення та поліпшення кадрового забезпечення органів кримінально-виконавчої системи як один із основних напрямів її реформування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення зазначеної проблеми та на які опирається автор. На сучасному етапі пенітенціарну проблематику досліджують вчені різних напрямів. Зокрема юристи звертають увагу на дослідження особливостей розвитку пенітенціарної теорії і практики дореволюційного періоду. Одним із перших слід назвати В. Кульчицького, який у роботі «Політичний апарат колоніального управління Східною Галичиною (др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст.)» досліджував каральну політику Австро-Угорського уряду на західноукраїнських землях, у тому числі й питання виконання позбавлення волі та особливості функціонування тюремних установ. Правда, автор використовує марксистську методологію, розглядаючи пенітенціарне законодавство і тюремні установи царської Росії як знаряддя захисту класових інтересів поміщиків і буржуазії [7].

Організаційну побудову, пріоритетні напрямки та специфіку функціонування карального апарату царського чину в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. ґрунтовно досліджував О. Ярмиш. Він звернув увагу на особливості діяльності російської пенітенціарної системи, зокрема місць позбавлення волі цивільного відомства (каторжні в’язниці, виправні будинки, в’язниці та арештні будинки).

Дослідження особливостей пенітенціарної системи в Україні у різні історичні періоди здійснили Н. Сиза (суди і кримінальне судочинство України в добу Гетьманщини), О. Макаренко (злочини і покарання в праві Української Гетьманської держави 1648–1657 рр.), О. Григор’єв («Пенітенціарна теорія та практика в Україні в кінці ХVІІІ – на початку ХХ ст. (на прикладі українських губерній): історико-правове дослідження»), І. Іваньков («Тюремні установи в Україні в системі карально-охоронного механизму держави (кінець ХІХ – середина ХХ ст.»), О. Нєалов («Організаційно-правове забезпечення реалізації тюремної реформи в Російській імперії у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. (за матеріалами українських губерній)», В. Россіхін («Пенітенціарна система Російської імперії в ХІХ – на початку ХХ ст. (на матеріалах українських губерній)»), Ю. Соцкий («Пенітенціарні установи Російської імперії в Україні: друга половина ХIХ – початок ХХ ст.»), Р. Калюжний, В. Шкарупа, Г. Горобець («Пенітенціарна політика (історико-правовий огляд виникнення і розвитку) та ін.

Комплексне дослідження організаційно-правових засад і правозастосовчої практики пенітенціарної системи здійснили М. Яцишин та Д. Ягунов. Зокрема М. Яцишин охарактеризував історико-правові засади кримінально-виконавчої політики України [15]. Він дав теоретико-концептуальне визначення кримінально-виконавчої політики України, охарактеризував становлення та формування вітчизняної кримінально-виконавчої політики, її внутрішні й зовнішні історичні передумови та фактори впливу, а також визначив особливості політики у сфері виконання покарань у Російській імперії та Радянському Союзі. Важливим напрямом удосконалення сучасної кримінально-виконавчої політики України автор називає створення сучасної моделі кримінально-виконавчого впливу на засуджених та прогресивної системи форм і механізмів її реалізації відповідно до правових, демократичних та гуманістичних засад кримінально-виконавчої політики, а також відповідну підготовку персоналу.

У свою чергу Д. Ягунов визначив особливості історичного розвитку, сучасні проблеми та перспективи реформування пенітенціарної системи України. Дослідник вважає, що для того щоб наблизити умови виконання та відбування покарань до світових та європейських стандартів, покращити механізми захисту прав людини в установах виконання покарань тощо, важливе значення має належна організація професійної підготовки працівників пенітенціарної служби [13].

Загалом представники юридичних напрямів розкрили історію становлення пенітенціарної системи в Україні, визначили організаційно-правові засади і правозастосовчої практики пенітенціарної системи у різні історичні періоди, розкрили організаційно-правові засади формування та функціонування персоналу установ виконання покарання.

Метою статті є розгляд історії та стану дослідження проблеми формування професійної компетентності у представників пенітенціарної служби.

Виклад основного матеріалу дослідження. На проблему формування професійної компетентності у представників пенітенціарної служби вчені звернули увагу приблизно з останньої третини ХІХ ст. У цей час в Російській імперії багато юристів та суспільних діячів, насамперед С. Познишев М. Сергієвський, М. Таганцев, І. Фойницький та ін., започаткували пенітенціарну науку як особливу галузь юридичних наук, що передбачає філософсько-практичне (позитивне) осмислення каральної системи. Вчені звертали увагу на характер і завдання тюремного ув’язнення, намагалися покращити умови тримання засуджених та привернути увагу широких кіл громадськості до незадовільного стану установ виконання покарань. Зокрема С. Познишев розкрив значення пенітенціарного знання. Він писав, що «у Росії в недалекому минулому не було попиту на пенітенціарні знання тому, що вся складність, психологічні труднощі й величезне значення пенітенціарного питання ніхто не усвідомлював… Для нескладних цілей і примітивної брутальності цього «мертвого дому» особливих пенітенціарних знань не потрібно. Суворий і спритний начальник, міцні замки й ґрати, зовнішня дисципліна й відсутність втеч – ось й усе, що, здавалося, було нам

потрібне…» [9, с. 13].

У свою чергу І. Фойницький, звертаючись до своїх соратників, запитував: «З яких класів обирається нижчий персонал місць позбавлення волі, чи можна його визнати задовільним, якщо ні, то чому? Чи не бачите ви недостатньої належної підготовки, чи не має це шкідливі наслідки, які вживаються заходи для підготовки наглядачів і які їхні результати?» [1, с. 34]. І. Фойницький підкреслював, що «питання про осіб, які управляють тюремною діяльністю, є корінним питанням тюремної політики» [11, с. 427].

У цей час при доборі тюремного персоналу, особливо на управлінські (адміністративні) посади начальників в’язниць і їх помічників, перевагу надавали армійським офіцерам, що були у запасі або у відставці. Ці особи загалом мали певний життєвий досвід, уміли командувати (керувати) підлеглими й підпорядковуватися начальству, а також мали такі важливі для служби якості, як дисциплінованість, вірність присязі й лояльність до державної системи. І. Фойницький як фахівець теорії виконання покарань при оцінці професійної придатності армійських офіцерів для тюремної справи зазначав, що на користь набору військових у військове відомство свідчить лише те, що вони привчені до дисципліни й точності. У той же час, підкреслював вчений, вони «схильні до занадто формального виконання розпоряджень начальства й менш здатні до оцінки деталей, що часто мають важливе практичне значення, причому й їх освітній рівень недостатній» [11, с. 428]. З урахуванням цього І. Фойницький робив висновок про необхідність створення спеціалізованої школи або інституту для професійної підготовки фахівців тюремної справи. На його думку, питання такої фахової освіти в Росії «має незрівнянно більш важливе значення, ніж будь-де, тому що на організацію тюремного персоналу шляхом практичної підготовки у наших в’язницях сподіватися не варто» [11, с. 428].

Професор Київського університету Св. Володимира О. Кістяківський відстоював положення, що будь-яке покарання, яке робить гіршим злочинця, не потрібне суспільству. Покарання, вважав вчений, повинно бути справді виправним. В іншому випадку його слід розглядати, як те саме, що й відплата чи «облагороджена» помста. Великої уваги О. Кістяківський надавав організації виправлення малолітніх злочинців. Учений вважав, що держава повинна вживати позитивних й раціональних заходів для їх освіти, виховання і виправлення. «Для державного добробуту не так важливе джерело зла, – говорив він, – як використання розумних способів викорінювання зла. Такими способами усунення зла, що стосується малолітніх злочинців, є не покарання, а правильна система їхнього виховання і виправлення в колоніях і виправних притулках» [4, с. 16].

О. Кістяківський звертав увагу на те, що «істотних результатів від установи для виправлення неповнолітніх злочинців можна очікувати тільки тоді, коли вони будуть засновані повсюдно, а не будуть являти собою якісь оазиси, як нині» [4, с. 177]. Вчений вважав, що головною причиною незадовільної роботи цих установ є те, що вони не можуть залучати людей, які б захотіли присвятити себе цій справі. О. Кістяківський вважав, що тільки тоді можна досягти ефективних результатів від діяльності цих установ, коли буде велика система таких закладів, коли там будуть працювати люди, схильні до діяльності цього роду і спеціально до того підготовлені. Отже, О. Кістяківський відстоював педагогічно розумні засади організації виконання покарання щодо малолітніх злочинців, звертав увагу на необхідність створення широкої мережі виправно-виховних закладів та підтримання соціальної адаптації неповнолітніх злочинців. Подібної точки зору дотримувались також О. Герд, Д. Дриль, С. Мокринський та ін.

Загалом можна стверджувати, що дослідники О. Кістяківський, С. Мокринський, М. Таганцев, С. Познишев, М. Сергієвський, І. Фойницький на основі вивчення фактичного стану справ з виконання покарання у вигляді позбавлення волі, аналізу типових проблем, з якими зіштовхувалися на практиці адміністрація та персонал тюремних установ, розробили основні засади тюремної політики, порушили питання релігійно-морального, розумового, фізичного виховання ув’язнених, засобів і методів впливу на них, ролі персоналу в перевихованні ув’язнених та ін. Саме в межах зазначених філософських, правових і педагогічних досліджень відбулося становлення пенітенціарної педагогіки, вперше заявлено про необхідність підготовки пенітенціарного персоналу.

З початку ХХ ст. зазначені напрацювання вчених було використано на практиці. У цей час інспектор Головного тюремного управління М. Лучинський, досить жорстко характеризуючи в’язницю, писав, що, на жаль, «від начальника в’язниці потрібна тільки одна якість – нещадне звірство і єдиний ценз – здоровий кулак» [8, с. 17]. Сучасний дослідник Д. Волошин у цьому контексті зазначає, що професійно-значимі вимоги до тюремного персоналу були досить специфічними: йшлося не про те, щоб посадові особи мали теоретичні знання й практичні уміння, а насамперед були розвинені фізично. Правда, незважаючи на це, тюремна система мала труднощі з комплектуванням кадрів, тому тюремне відомство постало перед необхідністю організації системи підготовки кадрів для в’язниць [1, с. 33].

На основі аналізу якісного складу кадрів на місцях Міністерство юстиції дійшло висновку про те, що для здійснення виховного впливу персонал в’язниці повинен мати необхідний рівень якщо не професійної, то хоча б загальної освіти. Відповідно до цього у 1904 році інспектор Головного тюремного управління М. Лучинський ініціював створення в Санкт-Петербурзі дворічного тюремного ліцею закритого типу при зразковій одиночній в’язниці (на Виборзькій стороні). Метою діяльності установи було визначено ґрунтовну підготовку знавців тюремної справи. Для цього було передбачено ознайомити їх з науковими поняттями про злочин і покарання, з історичними й сучасними системами карних репресій, особливо карного процесу, а також навчання «мистецтва управління в’язницею» [1, с. 34].

У 1909 р. Головне тюремне управління розробило проекти законодавчих актів про створення в Санкт-Петербурзі Вищих тюремних курсів (вони мали назву «Курси тюрмознавства») і школи старших тюремних наглядачів, а в Москві – школи тюремних наглядачок. Тюремні курси були розраховані на те, щоб у досить короткий термін здійснити професійну підготовку працівників тюремного відомства. Їх необхідність обґрунтовували також тим, що юридичні факультети вищих навчальних закладів не давали знань з тюремної справи. Курси були безкоштовні, склад їх слухачів визначав начальник Головного тюремного керування, при цьому перевагу до зарахування на курси мали особи з вищою юридичною освітою або такі, що перебували на дійсній військовій службі та мали офіцерське звання.

Перші заняття на вищих тюремних курсах у Санкт-Петербурзі тривали з березня до липня 1912 р. Програма занять на курсах передбачала вивчення широкого кола питань, зокрема основ кримінального права, вчення про покарання, порівняльний аналіз пенітенціарних систем різних держав, психологію й психопатологію, основні засади державного устрою, організації судової й тюремної систем, управління різними галузями тюремного господарства і т.д.

Загалом можна стверджувати, що тюремні курси стали першим кроком щодо використання наукових знань у практиці виконання карних покарань. Вони сприяли покращенню кадрового й освітнього потенціалу пенітенціарного відомства. Діяльність їх теоретиків і організаторів, як зазначає

Д. Волошин [1, с. 36], свідчить про них як про неординарних особистостей, що дбали про свою справу, переймалися необхідністю покращення діяльності пенітенціарних установ, були людьми, відданими службовому обов’язку, справжніми професіоналами і патріотами.

У радянський період тюремну систему дореволюційної Росії загалом трактували вкрай негативно, ставлячи акцент на її «реакційній сутності», використовуючи ідеологічно детермінований та класовий підходи. Як зазначає Д. Ягунов [13], ще десь до 30-х років ХХ ст. можна вести мову про певні залишки набутків пенітенціарної науки дореволюційного періоду. Класичним щодо цього є приклад становлення «виправно-трудової педагогіки» (з 90-і рр. ХХ ст. її почали розглядати як галузь педагогічної науки під назвою «пенітенціарна педагогіка»).

Велике значення для розвитку «виправно-трудової педагогіки» у цей час мали праці П. Люблінського, Б. Утевського, Е. Ширвіндта та А. Макаренка. Зокрема юристи Б. Утевський і Е. Ширвіндт розробили основні принципи радянської виправно-трудової політики й виправно-трудового права, відстоюючи тезу про можливість виправлення злочинців. Саме в цей час у місцях позбавлення волі стали створювати навчально-виховні частини, педагогічні колегії, гуртки з ліквідації неграмотності, школи та ін.

Одним з основоположників радянської виправно-трудової педагогіки став А. Макаренко. З 1927 р. він багато зусиль віддав організації дитячої трудової комуни ім. Дзержинського в Харкові та колонії ім. Горького. Особливістю виправно-трудової педагогіки А. Макаренка стало виховання в колективі через поєднання з трудовим вихованням. У своїй вiдомiй статті «Дисципліна, режим, покарання i заохочення» А. Макаренко наголошував, що ніяких природжених злочинців, ніяких природжених важких характерів немає, а діти такими стають, якщо виховуються у несприятливих соціальних умовах. Педагог вважав, що необхідно змінити умови i застосувати правильні виховні засоби.

Із 30-х рр. у правовій сфері, системі виконання покарань та загалом в системі підготовки тюремного персоналу починають переважати негативні явища. У цей час, як зазначає Д. Ягунов, органи виконання покарань стали суто каральними, влада намагалася закріпитися і посилитися за допомогою вкрай жорстоких заходів, через створення атмосфери тотального страху. За мету ставилося фізичне знищення певних соціальних груп, погляди представників яких розбігалися з поглядами влади. Пенітенціарну науку, по суті, було викорінено та заміщено теорією, яка обґрунтовувала каральну політику радянської влади [13].

У 60–80-ті роки ХХ ст. до виправно-трудового законодавства вносилися численні зміни, що передбачали певну демократизацію системи виправних установ, але суттєво нічого не змінилося. У такому вигляді в’язнична система перебувала до здобуття Україною незалежності. Лише з 90-х років можна вести мову про певні перші практичні кроки щодо створення нової в управлінському розумінні системи пенітенціарних установ.

Одним з перших кроків щодо реформування кримінально-виконавчої системи став Указ Президента України № 248/99 від 12 березня 1999 р., відповідно до якого Державний департамент України з питань виконання покарань було переведено зі складу МВС. Цей департамент отримав статус самостійного центрального органу виконавчої влади, що уповноважений здійснювати пенітенціарну політику. 9 грудня 2010 року Указом Президента України від № 1085/2010 Державний департамент України з питань виконання покарань реорганізовано у Державну пенітенціарну службу України. У наш час обраний Україною курс на європейську інтеграцію передбачає унормування національного кримінально-виконавчого законодавства відповідно до європейських стандартів щодо умов утримання засуджених, організації діяльності пенітенціарної системи на засадах гуманізації покарань, максимальної «прозорості» роботи тюремних установ та ін.

Зміни у пенітенціарній системі України, наближення її до європейських стандартів обумовили необхідність пошуку нових підходів до системи відбору й підготовки кадрів. Сьогодні цим питанням присвячують свої дослідження багато вчених. Зокрема організаційно-правові засади формування та функціонування персоналу установ виконання покарання досліджує А. Галай [3]. Учений визначив особливості персоналу установ виконання покарання та його діяльності як об’єкта правового дослідження, змоделював систему вимог до персоналу установ виконання покарання, організації підготовки та управління підбором персоналу. На основі аналізу теоретичних засад організації та управління персоналу установ виконання покарання, проведеної класифікації персоналу за функціями, автор визначив шляхи функціонального забезпечення діяльності персоналу установ виконання покарання.

У педагогіці концептуальні засади підготовки персоналу органів кримінально-виконавчої системи здійснили І. Іваньков, М. Клімов [5], В. Синьов [10] та ін. Зокрема В. Синьов та М. Клімов розробили концепцію кадрового забезпечення діяльності пенітенціарної системи, а також з урахуванням досягнень пенітенціарної теорії визначили основні засади розвитку відомчої професійної освіти у сучасних умовах [10]. В. Синьов також розглядає різні науково-педагогічні проблеми розвитку відомчої професійної освіти у сучасних умовах та особливості підготовки спеціалістів для пенітенціарної системи [10]. Характерною рисою педагогічних поглядів В. Синьова у сфері пенітенціарної педагогіки є, що він розглядає взаємодію персоналу установи виконання покарань і засудженого з позицій педагогіки співробітництва. Новаторство педагогіки співробітництва, на думку вченого, проявляється перш за все в тому, що воно сприяло «олюдненню» особистості людини, яка переступила межу закону. Подібне бачення взаємодії педагога пенітенціарної установи та засудженого, на думку вченого, вимагає від першого психологічного налаштування на якісно новий тип відносин, що вимагають від нього чіткого дотримання певних психологічних установок, а від другого – щирого бажання змінити своє життя на краще [10].

У свою чергу М. Клімов розробив концептуальну модель системи пенітенціарної освіти. Учений, звертаючи увагу на необхідність побудови та застосування моделей пенітенціарного персоналу в системі їх професійної підготовки, обґрунтував цілі та зміст підготовки фахівців для пенітенціарної системи [5].

Багато дослідників на сьогодні звертають увагу на інші аспекти підготовки фахівців для пенітенціарних установ. Зокрема В. Байдуж з’ясовує шляхи удосконалення системи підбору та навчання кадрів для служби в підрозділах Державної кримінально-виконавчої служби України (за матеріалами Дніпропетровської області), В. Баулін – кадрове забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України та шляхи удосконалення роботи з персоналом, О. Галінський – шляхи удосконалення системи підбору та навчання кадрів для служби в підрозділах Державної кримінально-виконавчої служби, С. Горенко – умови реалізації кадрової політики в умовах реформування Державної кримінально-виконавчої служби, З. Шумейко – психолого-педагогічні передумови вдосконалення професійної культури співробітників Державної кримінально-виконавчої служби та ін.

Серед психологічних досліджень слід назвати роботи Т. Якимчука про шляхи удосконалення системи підбору та навчання кадрів для служби в підрозділах Державної кримінально-виконавчої служби та про негативні психічні стани особистості в установах виконання покарань і їх психокорекцію [14]. Важливе значення має також система оцінки та корекції психічних станів співробітників органів виконання покарань, яку запропонувала Н. Гук, а також дослідження щодо шляхів формування культури мовлення спеціалістів пенітенціарної системи, проведене Г. Давиденко.

Серед російських напрацювань з цієї проблеми слід назвати роботи В. Анісімкова (про проблеми вдосконалення підготовки кадрів для кримінально-виконавчої системи), Д. Брикова (про реформування системи підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів у кримінально-виконавчій системі Мінюсту), А. Димитрова (щодо особливостей пенітенціарної психології), Б. Казака та А. Ушатнікова (про професійну психологічну підготовку персоналу виправних установ), О. Кисельова (про професійну підготовку курсантів (слухачів) освітніх установ кримінально-виконавчих установ міністерства юстиції й шляхи її вдосконалення при вивченні спеціальної тактики), Р. Пузиревського (про формування професійної готовності курсантів освітніх установ кримінально-виконавчої системи міністерства юстиції до дій в екстремальних ситуаціях) та ін.

Безпосередньо підготовку персоналу органів кримінально-виконавчої системи на основі компетентісного підходу сьогодні досліджують Ю. Гагарін [2], В. Костенко [6], А. Хасіятуллін [12] та ін. Зокрема Ю. Гагарін вивчає проблеми формування готовності співробітників виправних установ до виховної роботи із засудженими. Учений вивчає такий особливий розділ пенітенціарної педагогіки, як педагогічна підготовка кадрів у системі виконання покарань, теоретично обґрунтувавши педагогічні умови ефективного формування готовності начальників виправних установ до виховної роботи із засудженими [2].

Учений А. Хасіятуллін, досліджуючи питання розвитку професійно-правової компетентності офіцерів виховних колоній, здійснив поняттєво-термінологічне забезпечення проблеми розвитку професійно-правової компетентності офіцерів виховних колоній. Учений запропонував теоретичну модель системи розвитку професійно-правової компетентності офіцерів виховних колоній, яка є сукупністю науково обґрунтованих психолого-педагогічних передумов, концептуальних положень і організаційно-дидактичних умов, що охоплюють цільовий, індивідуально-професійний, діяльнісно-змістовий і оціночно-результативний компоненти та забезпечують якість професійно-правової діяльності фахівців [12].

Дослідник В. Костенко визначив особливості професійної компетентності молодшого начальницького складу кримінально-виконавчої служби як їх інтегральної професійно-особистісної характеристики. Він звернув увагу на важливість при організації професійної підготовки цього персоналу вивчення загальнокультурних, соціальних, духовних принципів та принципів «динамічної безпеки» пенітенціарній діяльності [6, с. 71].

Важливість застосування компетентнісного підходу у цьому випадку обумовлена необхідністю практико-орієнтованої спрямованості освітніх навчальних програм, побудови навчального процесу відповідно до цілей професійної підготовки та вимог професійної діяльності.

Висновки. Становлення пенітенціарної науки відбулося в останній третині ХІХ ст. у межах правових, педагогічних, філософських і психологічних досліджень. Концептуальні ідеї щодо підготовки пенітенціарного персоналу розробили О. Кістяківський, М. Лучинський, С. Познишев, І. Фойницький та ін. Вчені визначили необхідність підготовки персоналу до роботи в тюрмах, підвищення рівня їх загальної та професійної освіти. На початку ХХ ст. важливим етапом стало створення курсів (спецшкіл) підготовки пенітенціарного персоналу. В радянські часи важливим досягненням у цій сфері слід назвати розробки вчених, що працювали в галузі «виправно-трудової педагогіки», зокрема П. Люблінського, Б. Утевського, Е. Ширвіндта та А. Макаренка. На сьогодні концептуальні засади підготовки персоналу органів кримінально-виконавчої системи розробили І. Іваньков, М. Клімов, В. Синьов та ін. У наш час найбільш перспективним, на думку вчених (Ю. Гагарін, В. Костенко, А. Хасіятуллін), є формування професійної компетентності фахівців пенітенціарної служби на основі компетентнісного підходу.

Перспективами подальших наукових розвідок є визначення особливостей професійної діяльності та особистісно-професійні вимоги до офіцерів Державної пенітенціарної служби.

 

Література:

1. Волошин Д. В. О состоянии профессиональной подготовки кадров для пенитенциарных учреждений России конца XIX – начала ХХ вв. // Гуманитарно-пенитенциарный вестник : научно-публицистический альманах / Д. В. Волошин; под общ. ред. Ю. А. Реента. – Рязань: Академия ФСИН России, 2012. – Вып. 6. – С. 34–37.

2. Гагарин Ю. В. Формирование готовности сотрудников исправительных учреждений к воспитательной работе с осужденными (на примере начальников отрядов): дисс. ... канд. пед. наук: 13.00.01 / Гагарин Юрий Владимирович. – Казань, 2010. – 205 c.

3. Галай А. О. Організаційно-правові засади формування та функціонування персоналу установ виконання покарання: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / А. О. Галай; Національна академія Державної податкової служби України. – Ірпінь, 2004. – 18 с.

4. Кистяковский А. Ф. Молодые преступники и учреждения для их исправления, с обозрением русских учреждений / А. Ф. Кистяковский. – К.: Унив. тип., 1878. – 215 с.

5. Клімов М. В. Обґрунтування цілей та змісту підготовки фахівців для пенітенціарної системи / М. В. Клімов // Проблеми пенітенціарної теорії і практики : щорічний бюлетень КІВС. – 1998. – № 3. – С. 110–120.

6. Костенко В. А. Формування професійної компетентності молодшого начальницького складу кримінально-виконавчих установ : дис. … канд. пед. наук : 13.00.04 / Василь Андрійович Костенко. – Хмельницький, 2008. – 302 с.

7. Кульчицький В. С. Політичний апарат колоніального управління східною Галичиною (2 пол. ХІХ – початок ХХ ст.).: дис... докт. юрид. наук: 12.00.01 / Кульчицький Володимир Семенович. – Львів, 1969. – 762 с.

8. Лучинский Н. Ф. Основы тюремного дела / Н. Ф. Лучинский. – СПб.: Издательство журнала «Тюремный вестник», 1904. – 180 с.

9. Познышев С. В. Основы пенитенциарной науки / С. В. Познышев. – М. : Юридическое издательство Наркомюста, 1923. – 371 с.

10. Синьов В. М. Концепція кадрового забезпечення діяльності пенітенціарної системи / В. М. Синьов, М. В. Клімов // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. – К.: РВВ КІВС, 1998. – № 2. – С. 70–84.

11. Фойницкий И. Я. Учение о наказании в связи с тюрьмоведением / И. Я. Фойницкий. – СПб.: Тип. М-ва пут. сообщ. (А. Бенке), 1889. – 514 c.

12. Хасиятуллин А. М. Развитие профессионально-правовой компетентности офицеров воспитательных колоний: дис. ... канд. пед. наук: 13.00.08 / Хасиятуллин Амед Муртазаевич. – Саратов, 2006. – 220 с.

13. Ягунов Д. В. Пенітенціарна система України: історичний розвиток, сучасні проблеми та перспективи реформування / Д. В. Ягунов. – 4-те вид., перероб. та доп . – Одеса: Фенікс, 2011. – 445 с.

14. Якимчук Т. В. Негативні психічні стани особистості в установах виконання покарань та їх психокорекція: дис… канд. психол. наук: 19.00.09 / Якимчук Тимофій Володимирович. – Хмельницький, 2003. – 172 с.

15. Яцишин М. М. Історико-правові засади кримінально-виконавчої політики України : монографія / М. М. Яцишин. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. – 448 с.

 

References:

1. Voloshyn D. V. O sostoyanyy professyonal'noy podhotovky kadrov dlya penytentsyarnykh uchrezhdenyy Rossyy kontsa XIX – nachala KhKh vv. // Humanytarno-penytentsyarny vestnyk: nauchno-publytsystycheskyy al'manakh / D. V. Voloshyn; pod obshch. red. Yu. A. Reenta. – Ryazan': Akademyya FSYN Rossyy, 2012. – Vyp. 6. – S. 34–37.

2. Haharyn Yu. V. Formyrovanye hotovnosty sotrudnykov yspravytel'nykh uchrezhdenyy k vospytatel'noy rabote s osuzhdennymy (na prymere nachal'nykov otryadov) : dyss. ... kand. ped. nauk: 13.00.01 / Haharyn Yuryy Vladymyrovych. – Kazan', 2010. – 205 c.

3. Halay A. O. Orhanizatsiyno-pravovi zasady formuvannya ta funktsionuvannya personalu ustanov vykonannya pokarannya: avtoref. dys. na zdobuttya nauk. stupenya kand. yuryd. nauk: spets. 12.00.07 «Teoriya upravlinnya; administratyvne pravo i protses; finansove pravo; informatsiyne pravo» / A. O. Halay ; Natsional'na akademiya Derzhavnoyi podatkovoyi sluzhby Ukrayiny. – Irpin', 2004. – 18 s.

4. Kystyakovskyy A. F. Molodye prestupnyky y uchrezhdenyya dlya ykh yspravlenyya, s obozrenyem russkykh uchrezhdenyy / A. F. Kystyakovskyy. – K.: Unyv. typ., 1878. – 215 s.

5. Klimov M. V. Obgruntuvannya tsiley ta zmistu pidhotovky fakhivtsiv dlya penitentsiarnoyi systemy / M. V. Klimov // Problemy penitentsiarnoyi teoriyi i praktyky : shchorichnyy byuleten' KIVS. – 1998. – № 3. – S. 110–120.

6. Kostenko V. A. Formuvannya profesiynoyi kompetentnosti molodshoho nachal'nyts'koho skladu kryminal'no-vykonavchykh ustanov: dys. … kand. ped. nauk: 13.00.04 / Vasyl' Andriyovych Kostenko. – Khmel'nyts'kyy, 2008. – 302 s.

7. Kul'chyts'kyy V. S. Politychnyy aparat kolonial'noho upravlinnya skhidnoyu Halychynoyu (2 pol. KhIKh – pochatok KhKh st.).: dys... dokt. yuryd. nauk: 12.00.01 / Kul'chyts'kyy Volodymyr Semenovych. – L'viv, 1969. – 762 s.

8. Luchynskyy N. F. Osnovы tyuremnoho dela / N. F. Luchynskyy. – SPb.: Yzdatel'stvo zhurnala «Tyuremny vestnyk», 1904. – 180 s.

9. Poznыshev S. V. Osnovы penytentsyarnoy nauky / S. V. Poznыshev. – M. : Yurydycheskoe yzdatel'stvo Narkomyusta, 1923. – 371 s.

10. Syn'ov V. M. Kontseptsiya kadrovoho zabezpechennya diyal'nosti penitentsiarnoyi systemy / V. M. Syn'ov, M. V. Klimov // Problemy penitentsiarnoyi teoriyi i praktyky. – K.: RVV KIVS, 1998. – № 2. – S. 70–84.

11. Foynytskyy Y. Ya. Uchenye o nakazanyy v svyazy s tyur'movedenyem / Y. Ya. Foynytskyy. – SPb.: Typ. M-va put. soobshch. (A. Benke), 1889. – 514 c.

12. Khasyyatullyn A. M. Razvytye professyonal'no-pravovoy kompetentnosty ofytserov vospytatel'nыkh kolonyy: dys. ... kand. ped. nauk: 13.00.08 / Khasyyatullyn Amed Murtazaevych. – Saratov, 2006. – 220 s.

13. Yahunov D. V. Penitentsiarna systema Ukrayiny: istorychnyy rozvytok, suchasni problemy ta perspektyvy reformuvannya / D. V. Yahunov. – 4-te vyd., pererob. ta dop . – Odesa: Feniks, 2011. – 445 s.

14. Yakymchuk T. V. Nehatyvni psykhichni stany osobystosti v ustanovakh vykonannya pokaran' ta yikh psykhokorektsiya: dys… kand. psykhol. nauk: 19.00.09 / Yakymchuk Tymofiy Volodymyrovych. – Khmel'nyts'kyy, 2003. – 172 s.

15. Yatsyshyn M. M. Istoryko-pravovi zasady kryminal'no-vykonavchoyi polityky Ukrayiny: monohrafiya / M. M. Yatsyshyn. – Luts'k: Volyn. nats. un-t im. Lesi Ukrayinky, 2010. – 448 s.

Tags: