Калькулятор расчета пеноблоков смотрите на этом ресурсе
Все о каркасном доме можно найти здесь http://stroidom-shop.ru
Как снять комнату в коммунальной квартире смотрите тут comintour.net

Дашко Л. Т. СТАТУС ЗВЕРТАННЯ У СТРУКТУРІ РЕЧЕННЯ

УДК 81'367.7

 

СТАТУС ЗВЕРТАННЯ У СТРУКТУРІ РЕЧЕННЯ

Дашко Л. Т.

Інститут іноземних мов ДДПУ ім. І. Франка, м. Дрогобич, Україна

 

В статті досліджується статус та функцій звертання у структурі речення. Описано підходи до визначення синтаксичного статусу форм звертання в українській, російській та англійській граматиці. Проаналізовано деякі закономірності семантичної та прагматичної сполучуваності звертання. Аналіз одиниць апеляції проведено на основі п’єс В. Шекспіра з урахуванням сучасних досягнень синтаксичної науки.

Ключові слова: звертання, вокатив, синтаксичний статус, структура, сполучуваність.

 

Дашко Л. Т., Статус обращения в структуре предложения / Дрогобычский государственный педагогический университет им. И. Франко, г. Дрогобыч, Украина

В статье исследуется статус и функции обращения в структуре предложения. Представлено подходы к определению синтаксического статуса форм обращения в украинской, русской и английской грамматике. Проанализировано некоторые закономерности семантической и прагматической сочетаемости обращения. Анализ единиц апелляции проведено на основе пьес У. Шекспира с учетом современных достижений синтаксической науки.

Ключевые слова: обращение, вокатив, синтаксический статус, структура, сочетаемость.

 

Dashko L. T., The status of address form in sentence structure / Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University, Drohobych, Ukraine

In the article the status and function of address forms in sentence structure is researched. The approaches to defining the syntactic status of address forms in Ukrainian, Russian and English grammar are demonstrated. Some regularities of semantic and pragmatic combinability of address have been analyzed. The analysis of address forms has been undertaken on the basis of W. Shakespeare’s plays considering modern advances in the syntactical science.

Key words: address form, vocative, syntactic status, structure, combinability.

 

Вступ. Ключовим питанням у дискусії про статус звертання у структурі речення є питання про те, чи вважати звертання членом речення чи самостійним реченням. У випадку трактування звертання як члена речення пропонують вважати його членом речення третього порядку. Можна також уважати звертання самостійним комунікативним типом речення [1, с. 39].

Вперше термін «звертання» з’явився в «Історичній граматиці» Ф. І. Буслаєва [2, с. 243]. Він вперше виділив звертання з складу головних і другорядних членів речення. Змішування синтаксичних функцій підмета і звертання характерне для роботи О. О. Потебні. У своїй праці «Із записок з російської граматики» О. Потебня пише, що у наших мовах єдині відмінки, здатні виражати підмет – це називний і кличний. Згідно з цим кличний, як і називний, маючи визначену діяльність в реченні, розташований не поза ним, а в ньому [3]. Звертаючи увагу на близькість звертань до предикативних одиниць, О. О. Шахматов, писав: «Звертання стоїть поза реченням і не є членом речення» [4. с. 396]. Граматичний статус звертання у структурі речення аналізується у працях Ф. І. Буслаєва, А. П. Загнітка, О. М. Пєшковського, О. О. Шахматова та ін. У сучасних дослідженнях звертання розглядається не лише в контексті граматики, а й як компонент комунікативного акту (Ю. Л. Агафонов, С. І. Войтович, М. М. Копиленко та ін.). Звертання, виконуючи функції встановлення і підтримання контакту, забезпечує в англійській мові інтерперсональність спілкування, у сфері якого діють відомі постулати співробітництва Г. П. Грайса: максима повноти інформації, максима кількості, максима манери [1. с. 39].

Будучи прагматично маркованими одиницями, звертання є засобом встановлення, підтримки та завершення контакту (Н. Д. Арутюнова, Ф. Бацевич, Б. Єрмолаєв, Т. М. Ніколаєва, М. Олікова, Г. Почепцов). Грунтовною розробкою звертання в англійській мові є дослідження М. Олікової [5].

Мета та завдання дослідження полягає в розгляді статусу та функцій звертання з позиції адресанта та його взаємозв’язку з адресатом у структурі речення.

Методологічною базою дослідження є дистрибутивний метод, який допоміг вирізнити закономірності семантичної та прагматичної сполучуваності звертання на рівні фрази, речення, й тексту, де функціонує сполучуваність адресанта й адресата.

Аналіз звертання на граматичному рівні дає можливість встановити, що звертання не може бути ні підметом, ні другорядним членом речення, оскільки між ними немає синтаксичного зв’язку. Щоб вважати звертання членом речення, йому приписують нечіткий «співвідносний зв’язок» з іншими членами речення [6].

В англомовній лінгвістиці бачення місця звертання в структурі речення уніфікованіше. Залежно від їх синтаксичного статусу звертання поділяють на: «вільні» (free) та «залежні» (bound) [7, с. 303]. «Вільні» звертання – це ті одиниці або фрази (зазвичай предметні), що містять вказівку на адресата. Вони використовуються безпосередньо для адресації. Синтаксично вільні звертання не є членом речення і не перебувають з іншими членами речення у сурядному чи підрядному зв’язку [8, с. 62]. «Залежні» звертання пов’язані з присудком, володіють самостійним синтаксичним статусом і завжди виступають елементом структури речення.

Розглядаючи проблему синтаксичного статусу звертання О. О. Шахматов звернув увагу на близькість звертань до предикативних одиниць [4, с. 396]. Л. П. Іванова зазначає, що звертання – це комунікативна, але не предикативна одиниця, тобто еквівалент речення. Звертання не входять до складу речення і не є окремими реченнями [9, с. 21].

Семантико-синтаксичну структуру одиниць апеляції утворюють предметна частина змісту (предметні звертання) та предикатна частина змісту (предикатні звертання) [10]. Межа між предметними та предикатними звертаннями часом є нечіткою. У Шекспірівських п’єсах знаходимо перехідні речення, для яких властивий середній рівень предикативності. До них належать звертання, які не тільки описують та ідентифікують адресата мовлення, але й подають його напівпредикативну характеристику. Здебільшого сюди належать звертання, виражені словами або словосполученнями, для яких властива якісно-оцінна семантика. Це лише один з варіантів тих звертань, які В. Шекспір називає «bitter names», котрі королева Маргарет використовує у звертанні до Глочестера. Подібні звертання часто є елементом розгорнутої метафори:

Thou elvish-mark'd, abortive, rooting hog!

Thou that wast seal'd in thy nativity

The slave of nature and the son of hell!

Thou slander of thy mother's heavy womb!

Thou loathed issue of thy father's loins!

Thou rag of honour! (Richard III [I, 3])

Одним із чинників посилення предикативності звертань виступає їх ускладненість означуваними словами. Атрибутивні означення надають структурі звертання потенційної предикативності, оскільки будь-які атрибутивні словосполучення легко трансформуються в предикативні.

Предметні вертання мають потенційну предикативність. Оскільки основна функція звертання – спонукати співрозмовника слухати, спонукати його до дії чи спілкування, то звертання можна віднести до вокативних речень, що виражають емоційну реакцію на співрозмовника, його слова та поведінку. Основною вихідною одиницею є «вокативне речення», яке Л. Загнітко називає «кличним комунікатом, бо це не справжнє речення, а особливий засіб зв’язку з вказівкою на адресата мовлення. З потреб спілкування кличні комунікати можуть опинитися у складі звичайних речень. У такому разі їх предикативність і самостійність послаблюються. Вони перетворюються на несамостійні кличні модифікації, які звичайно називають «звертаннями». Назва «звертання» характеризує тільки їх зміст, термін «кличні модифікації» вказує на їх синтаксичну суть – видозміни особливих самостійних одиниць – кличних комунікатів» [11, с. 246].

Вільний статус звертання, його апелятивний зв'язок з іншими членами речення, ставить його в розряд «членів речення третього порядку». Поряд з вигуками та вставними словами/словосполученнями звертання таким чином формують свій самостійний синтаксичний статус.

Що стосується звертання у структурі спонукального речення, то, на думку О. О. Потебні, воно є підметом при присудку в 2-й особі наказового способу [3, с.101]. Ця точка зору свідчить про інший підхід до виділення звертання. Тут також аналізується звертання не в межах речення, а в межах висловлювання. На комунікативному рівні й займенник-підмет (2-га особа називного відмінка од. і мн. та 1-ша особа мн. називного відмінку), і звертання devil виступає реципієнтом спонукання, надалі – агентом чи суб’єктом виконання спонукання, наприклад: «See thyself, devil! /Proper deformity seems not in the fiend /So horrid as in woman» (King Lear [IV, 2]).

Отже, на комунікативному рівні займенник-підмет і звертання мають спільні риси. «Однак підмет, виражений особовим займенником, виконує тільки дейктичну функцію, а звертання – номінативну та апелятивну функції. Поряд з апелятивною функцією воно слугує також засобом контактовстановлення. Треба пам’ятати, що звертання також передає ставлення адресанта (мовця, автора) до адресата (слухача, реципієнта) й виступає його характеристикою» [1, c. 40].

Вокативи (vocatives), безпосередні звертання (direct addresses), або предметні звертання реалізується через форми іменника або інших субстантивованих частин мови. Вони ідентифікують або описують адресата і вживають для безпосередньої адресації. Часом в синтаксичну структуру речення з предметним звертанням інтегруються предикатні звертання. Вони реалізуються через предметні частини мови та дієслово в наказовому способі, відтак виступають частиною спонукальної конструкції в наказовому реченні. В комедії В. Шекспіра Taming of the Shrew [II, 1], літнього віку Греміо, наречений Бянки, звертається до молодого Траніо: «Youngling, thou canst not love so dear as I». Займенник thou/you у такому звертанні буває центральним. В односкладовій структурі спонукального речення звертання, крім своїх характеристик, додатково визначає виокремлення адресата спонукання, наприклад: «Away, you whoreson upright rabbit, away» (Henry IV, Part II [II, 2]).

Окрім форм наказового способу, предикатні звертання в англійській мові можуть реалізовуватися за допомогою конструкцій, у яких присудок виражений функціональним відповідником наказового способу дієслова. В All's Well That Ends Well Графиня Руссільйонська звертається до блазня: «You'll be gone, sir knave, and do as I command you.» (All's Well That Ends Well [I, 3]).

Cтруктурно і змістовно тут також можна виокремити:

sir knave – предметне звертання

you'll be gone – предикатне звертання, виражене наказовим підметом. (Займенник в другій особі можна вважати підметом наказового присудка).

do as I command you – предикатне звертання, виражене наказовим способом дієслова

Відповідно, перша частина You'll be gone «я прошу вас піти» виступає матрицею речення, яке виражене звертанням і займенником 2-ї ос. од., друга частина виступає згорнутим варіантом перформативного речення типу do as I command you «робіть як я наказую вам». Якщо друга частина – класичний приклад перформативного речення, то першу частину, зазвичай, відносили до інформативного. Проте завдяки запропонованій інтерпретації за допомогою матриці I command you «я наказую» перша частина буде також виступати згорнутим варіантом перформативного речення [12, с. 32–33].

Якщо не ігнорувати своєрідність граматичних зв`язків речення з рештою речення і їх функціональним значенням, то у двоскладовому реченні звертання додатково має кваліфікативну характеристику у випадку його вираження загальним іменником. Як і член речення, звертання може логічно вичленовуватись у реченні, може виступати його комунікативною домінантою, тобто семантично переважаючою частиною речення.

У структурі речення будь-який іменник чи субстантивоване слово здатне набути семантики звертальності у реченні. За словами Н. Д. Арутюнової, звертання реалізує дві функції – характеризує адресата і його ідентифікацію як реципієнта спонукання, а також указує на дистантність між адресантом й адресатом (функція інтимізації) [13, с. 352]. Для прикладу: Антигон звертається до інфанти, доньки Леонта і Герміони: «Come on, poor babe:/Some powerful spirit instruct the kites and ravens/To be thy nurses!» ( Winter's Tale [II, 3]).

На граматичному рівні звертання в односкладовому спонукальному реченні виступає функціональним синонімом підмета. У двоскладовому реченні воно виступає кваліфікатором адресата спонукання й може входити до складу групи підмета як означення [1]. Емоційно-оцінна лексема drone піддається модифікації у плані посилення категоричності за допомогою категорії експресивності, що, у свою чергу, підсилює перлокутивно-ілокутивний ефект. В. Шекспір використовує цю лексему вокативно лише один раз, в Comedy of Errors [II, 2], коли Luciana лається на Дроміо з Сіракуз помилково прийнявши його за його брата-близнюка «Why pratest thou to thyself and answer'st not? /Dromio, thou drone, thou snail, thou slug, thou sot!».

Звертання-вигук привертає увагу адресата. З передуючими їм вигуками чи підсилювальними частками вони зазвичай стоять у препозиції. Деметрій, закоханий в Гермію, висловлює свою ніжність: «O Helena, goddess, nymph, perfect, divine! /To what, my love, shall I compare thine eyne?» (Midsummer Night's Dream [III, 2]). У творі «Дванадцята ніч» граф Орсіно звертається до Віоли думаючи, що це юнак: «O thou dissembling cub! what wilt thou be / When time hath sow'd a grizzle on thy case?». Розміщення таких звертань всередині речення свідчить про зміну одного речення іншим: «Out of my door, you witch, you hag, you baggage, you/polecat, you runyon! out, out! I'll conjure you, /I'll fortune-tell you» (The Merry Wives of Windsor).

Висновки. Вокативи, безпосередні звертання, або предметні звертання реалізується через форми іменника або інших субстантивованих частин мови. Часом в синтаксичну структуру речення з предметним звертанням інтегруються предикатні звертання Звертання відрізняється від членів речення не тільки семантичною формою, але й певною стилістичною функцією. До звертання може долучатись слово з означальною чи прикладковою функцією. На відміну від вставних частин речення, звертання в межах одного простого речення залежить – семантично й граматично – від усього змісту і будови речення.

 

Література:

1. Михайленко В. В. Звертання у фокусі парадигматичних зсувів / Валерій Васильович Михайленко // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки, 2010. – С. 39-41.

2. Буслаев Ф. И. Историческая грамматика русского язика / Ф. И. Буслаев. – М.: Учпедгиз, 1959. – 623 с.

3. Потебня А. А. Из записок по русской грамматике. – Т. ІV. – Вып. II / А. А. Потебня – М.: Просвещение, 1979. – 406 с.

4. Шахматов А. А. Синтаксис русского языка / А. А. Шахматов // 4-е изд. – Л.: Учпедгиз, 1941. – 620 с.

5. Оликова М. А. Обращение в современном английском языке / М. А. Оликова – Львов: Вища шк., 1979. – 84 с. – Библиогр.: С. 81-83 (124 назв.).

6. Проничев В. П. Синтаксис обращения / В. П. Проничев – Л.: Изд-во ЛГУ им. А. А. Жданова, 1971. – 88 с.

7. Braun F. Terms of Address: Problems of Patterns and Usage in Various Languages and Cultures / F. Braun. – Amsterdam, Berlin, and New York: Mouton de Gruyter, 1988. – 372 p.

8. Szarkowska A. Forms of Address in Polish-English Subtitling / A. Szarkowska. – Peter Lang Ag, 2012. – 252 p.

9. Іванова Л. П. Еквіваленти речень в російській мові / Л. П. Іванова // Мовознавство. – 1980. - № 1. – С. 19-25.

10. Скаб М. С. Граматика апеляції в українській мові / М. С. Скаб. – Чернівці: Місто, 2002. – 272 с.

11. Загнітко Л. А. До питання про статус звертання у структурі речення / Л. А. Загнітко // Науковий вісник Херсонського держ. ун-ту, 2005. – С. 243-248.

12. Михайленко В. В. Парадигма императива в древнегерманских языках: автореф. дисс. … д-ра филол. наук / Валерий Васильевич Михайленко. – Пятигорск: Пятигор. гос. лингвист. ун-т, 2002. – 39 с.

13. Арутюнова Н. Д. Язык и мир человека / Арутюнова Н. Д. – М.: Языки рус. культуры, 1999. – І–ХV, 896 с.

14. Open Source Shakespeare. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.opensourceshakespeare.org/ (Дата звернення: 8.02.2016)

References:

1. Mykhajlenko V. V. Zvertannja u fokusi paradyghmatychnykh zsuviv / Valerij Vasyljovych Mykhajlenko // Naukovyj visnyk Volynsjkogho nacionaljnogho universytetu imeni Lesi Ukrajinky, 2010. – S. 39-41.

2. Buslaev F. I. Istoricheskaya grammatika russkogo yazika / F. I. Buslaev. – M.: Uchpedgiz, 1959. – 623 s.

3. Potebnya A. A. Iz zapisok po russkoy grammatike. – T. ІV. – Vyp. II / A. A. Potebnya – M.: Prosveshchenie, 1979. – 406 s.

4. Shakhmatov A. A. Sintaksis russkogo yazyka / A. A. Shakhmatov // 4-e izd. – L.: Uchpedgiz, 1941. – 620 s.

5. Olikova M. A. Obrashchenie v sovremennom angliyskom yazyke / M. A. Olikova – Lvov: Vishcha shk., 1979. – 84 s. – Bibliogr.: S. 81−83 (124 nazv.).

6. Pronichev V. P. Sintaksis obrashcheniya / V. P. Pronichev – L.: Izd-vo LGU im. A. A. Zhdanova, 1971. – 88 s.

7. Braun F. Terms of Address: Problems of Patterns and Usage in Various Languages and Cultures / F. Braun. – Amsterdam, Berlin, and New York: Mouton de Gruyter, 1988. – 372 p.

8. Szarkowska A. Forms of Address in Polish-English Subtitling / A. Szarkowska. – Peter Lang Ag, 2012. – 252 p.

9. Ivanova L. P. Ekvivalenty rechenj v rosijsjkij movi / L. P.Ivanova // Movoznavstvo. – 1980. - № 1. – S. 19-25.

10. Skab M. S. Ghramatyka apeljaciji v ukrajinsjkij movi / M. S. Skab. – Chernivci: Misto, 2002. – 272 s.

11. Zaghnitko L. A. Do pytannja pro status zvertannja u strukturi rechennja / L. A. Zaghnitko // Naukovyj visnyk Khersonsjkogho derzh. un-tu, 2005. – S. 243-248.

12. Mikhaylenko V. V. Paradigma imperativa v drevnegermanskikh yazykakh : avtoref. diss. … d-ra filol. nauk / Valeriy Vasilevich Mikhaylenko. – Pyatigorsk: Pyatigor. gos. lingvist. un-t, 2002. – 39 s.

13. Arutyunova N. D. Yazyk i mir cheloveka / Arutyunova N. D. – M.: Yazyki rus. kultury, 1999. – І–KhV, 896 s.

14. Open Source Shakespeare. [Site]. Retrieved from: http://www.opensourceshakespeare.org/ .

Поиск по сайту

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.