кандидат мистецтвознавства, доцент, Романюк Л.Б. ІМПРОВІЗАЦІЯ ЯК РІЗНОВИД ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СИСТЕМІ ПОЧАТКОВОЇ МУЗИЧНОЇ ОСВІТИ

УДК: 5527: 78.072

 

ІМПРОВІЗАЦІЯ ЯК РІЗНОВИД ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В СИСТЕМІ ПОЧАТКОВОЇ МУЗИЧНОЇ ОСВІТИ

кандидат мистецтвознавства, доцент, Романюк Л.Б.

ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника», Україна, Івано-Франківськ

 

У статті коротко представлено історичні етапи розвитку мистецтва імпровізації; охарактеризовано традиції виховання виконавців-імпровізаторів у різних мистецьких школах та системах навчання; розглянуто особливості навчання імпровізації в українських мистецько-освітніх закладах (виявлено основні навчальні центри та сформульовано основні принципи роботи над імпровізацією на основі фольклору та джазу).

Ключові слова: імпровізація, мистецтво, виконавець-імпровізатор, система навчання, фольклор, джаз.

 

кандидат искусствоведения, доцент, Романюк Л. Б. Импровизация как разновидность творческой деятельности в системе начального музыкального образования. / ГВОЗ «Прикарпатский национальный университет имени Василия Стефаника», Украина, Ивано-Франковск.

В статье кратко представлены исторические этапы развития искусства импровизации; охарактеризованы традиции воспитания исполнителей- импровизаторов в разных художественных школах и системах обучения; рассмотрены особенности обучения импровизации в украинских художественно-образовательных учреждениях (выявлены основные учебные центры и сформулированы основные принципы работы над импровизацией на основе фольклора и джаза).

Ключевые слова: импровизация, искусство, исполнитель-импровизатор, система обучения, фольклор, джаз.

 

Ph.D., Associate Professor, Romaniuk L.B. Improvisation as a kind of creative activity in the primary music education. / VASYL STEFANYK PRECARPATHIAN NATIONAL UNIVERSITY, Ukraine, Ivano-Frankivsk.

 

The article offers a brief presentation of historical stages of art improvisation’s development; characterizes traditions of education of performers-improvisers in various art schools and education systems; reveals the features of improvisation training in Ukrainian artistic and educational institutions (identifies the main training centers and formulates the basic principles of improvisation basing on folklore and jazz) .

Keywords: improvisation, art, artist, performer- improviser, system studies, folklore, jazz

 

Вступ. Імпровізація як тип музичного мислення виявилася багато в чому втраченою в мистецтві і навчальній практиці XX століття. Хоча ця традиція продовжувала жити в усній народній творчості та джазі, основне джерело музики розвивалося шляхом посилення впливу композиторської волі над виконавською (у вигляді строго фіксованого нотного тексту). Функції виконавця поступово звелися виключно до творчої інтерпретації тексту твору, його ,,озвучення”. Без сумніву, мистецтво інтерпретації є найвищим досягненням музичної майстерності, що по-своєму передавало талант і творчу індивідуальність виконавця. Але діяльність сучасного музиканта може бути значно багатограннішою, якщо повернути йому колись втрачену здатність створювати і виконувати музику водночас, тобто імпровізувати.

У період сьогодення серед музикантів-професіоналів імпровізувати вміють лише одиниці. Безліч виконавців, здатних з листа прочитати найскладніші твори, не вміють грати на слух, складати акомпанемент, транспонувати. Це не випадкові, а типові явища існуючої системи музичного виховання. Слід погодитись з Я. Мільштейном у тому, що в цій системі випущено деякі важливі елементи [4]. З роками технічна майстерність виконавця удосконалюється, зараз підлітки грають складні програми, адже вимоги і конкуренція зростають, а рівень розвитку музикальності, творчого потенціалу навпаки знижується. Хоча протягом останніх років розвивається тенденція до введення в музично-освітній процес джазового музикування, факультативів імпровізації, організації естрадних ансамблів, яка має позитивні відгуки як у дітей, так і у викладачів, на жаль, подібні експерименти поки що не призвели до того, що навчання імпровізації стало обов'язковою вимогою до педагогіки у системі музичної освіти.

Таким чином, склалося протиріччя між потребою сучасної школи в учнях, здатних імпровізувати в популярному серед молоді стилі та фактичною наявністю виконавців, які вміють після закінчення навчального закладу грати лише вивчений нотний текст. То ж мета статті – теоретично обґрунтувати та виявити практичні форми впровадження в навчальний процес імпровізації як засобу розвитку мистецької особистості.

Досліджуючи історичний розвиток імпровізації до ХХ століття, можна відзначити, що музична імпровізація – ровесниця музики взагалі [5]. Термін ,,імпровізація’’ використовується, коли мова йде про широке коло явищ: від давніх фольклорних наспівів і награвань до сучасних джазових композицій. Імпровізацією називають не тільки метод, спосіб творчості, а й сам процес створення музики в момент її виконання, також результат процесу. Розробка поняття імпровізації має визначений вплив і на композиторську творчість.

Історія виникнення та розвитку імпровізації становить тривалий відтинок часу. Зокрема, в Україні народними імпровізаторами були славетні співці-кобзарі. В середньовічній Європі ранні форми імпровізації пов’язані також із вокальною культовою музикою. Першим професійним прославленим майстром імпровізації був італійський поет, органіст та композитор Франческо Ландіно (XV ст.). У XVII, XVIII і навіть на початку XIX століття вміння публічно імпровізувати було життєвою необхідністю для музиканта. В історії назавжди закарбувалися такі славетні імена, як Дж. Каччіні, Дж. Фрескобальді, Й. С. Бах, Г. Ф. Гендель, В. А. Моцарт, Й. Гайдн, Н. Паганіні, Ф. Ліст, Ф. Шопен, К. М. Вебер, Д. Мейєрбер, брати Рубінштейни, М. Мусоргський, М. Лисенко, Н. Нижанківський, які включали вільні імпровізації або на задану тему до своїх концертних програм.

Ряд музичних жанрів отримав назви, що вказують на їх частковий зв'язок з імпровізацією (наприклад, фантазія, експромт, прелюдія, імпровізація). Наприкінці XVIII ст. відбувається поступовий занепад мистецтва імпровізації й виникнення окремої галузі виконавства та інтерпретації, функції композитора та виконавця остаточно розділяються. У XX столітті імпровізація відродилася у фольклорному за походженням мистецтві джазу, що спровокувало поступове відродження інтересу європейських музикантів до можливостей рухомих, недетермінованих структур. Джазові елементи у фортепіанній музиці використовувалися протягом ХХ ст. у композиторських школах Європи, Америки, України. Елементи джазової імпровізації знайшли своє втілення у творчості композиторів К. Дебюссі, А. Копланда, А. Онеггера, П. Хіндеміта, І. Стравінського, Р. Щедріна, Е. Денісова, К. Хартмана. Джазові фуги використовувалися європейськими і американськими композиторами – Д. Мійо, К. Хартманом, Б. Гудманом, Дж. Льюісом, Л. Бернстайном та іншими.

Музикознавці навіть довели, що імпровізаційні форми джазу відіграли важливу роль у формуванні ритму на макрорівні. Джазова імпровізація стала прекрасним трампліном для відновлення мистецтва імпровізації та відповідних методів навчання. Лише в 50-60-ті роки ХХ ст. в Європі з’являються самостійні імпровізаторські творчі концепції, які вже стилістично не пов’язані з джазовим напрямком, а імпровізація стає опорним принципом у так званих відкритих формах музики авангарду та неоавангарду. Зароджується напрямок ,,вільної імпровізації ”, для появи якої досвід європейського авангарду в особі П. Булеза і К. Штокхаузена мав не менше значення, ніж досвід фрі-джазу. Імпровізація популяризується також у деяких прикладних областях музичної культури (музичні ілюстрації до ,,німих’’ кінофільмів на поч. XX століття, музично-виховні вправи для дітей Е. Жак-Далькроза, К. Орфа). Мистецтво імпровізації посідає незначне місце в сучасній виконавській практиці, залишаючись прерогативою джазової музики. Починаючи від 90-х років ХХ ст., відбувається значний підйом популярності та необхідності джазового навчання і в Україні. У цей час педагоги - практики, музиканти-виконавці, композитори виявили значний інтерес до джазового мистецтва та імпровізації.

Мистецтво імпровізації посідає незначне місце в сучасній виконавській практиці, залишаючись прерогативою джазової музики. Характеризуючи традиції виховання виконавців-імпровізаторів, а також аналізуючи старовинні трактати, підтверджується думка про те, що не можна різко виокремити імпровізацію від композиції. Радше можна вести мову про поступовий перехід однієї форми творчої діяльності в іншу, коли виникає багато проміжних стадій. Основна відмінність полягає між такими формами імпровізації, як самостійний концертний жанр і імпровізація як допоміжний засіб для композиції.

Основним джерелом творчого формування української ментальності юного піаніста є використання багатих традицій народного мистецтва [6]. А шлях виховання сучасного джазового музиканта дуже нагадує шлях виховання клавіриста ХVII-XVIII століть. Імпровізації має відводитися важливе місце – і як методу практичного вивчення теорії музики, і як способу розвитку творчих (композиторських) навичок, і як ефективному шляху розвитку виконавських якостей. Як свідчить історія навчання імпровізації у всіх традиціях, головна її мета – вивільнення прихованої творчої енергії виконавця. Систематичні заняття імпровізацією дозволять більш вільно відчути інструмент, краще використовувати його колористичні можливості, транспонувати, виробляти швидкість реакції творчого мислення, технічну та емоційну свободу, легко акомпанувати співу, танцям, займатися написанням музики [3].

На основі проведеного дослідження виявлено головні навчальні центри імпровізації у Києві, Одесі, Харкові, Львові та Вінниці. Огляд науково-методичних матеріалів по класу імпровізації дає підстави вважати, що навчання цьому мистецтву є найбільш актуальним для джазових та естрадних виконавців [1]. Аналізуючи програми та методику навчання імпровізації можна зробити висновок, що у кожного педагога вона є авторською, укладеною як із запозичених, так і особисто напрацьованих прийомів та способів [2]. Головна умова тут полягає в тому, щоб сам педагог був особистістю творчого порядку. Проте, все ж таки в Україні існує навчальна програма, укладена доцентом Харківського інституту мистецтв – Г. Л. Гельфгатом, яка розрахована на восьмирічне навчання у ДМШ та ДШМ. У пропонованій програмі курсу імпровізації передбачені три етапи: початкове навчання імпровізації (підготовчі й 1-й класи), навчання імпровізації на ,,позамузичних” моделях, розраховане на 2-4 роки навчання, з 5-го класу – заняття по імпровізації на ,,музичних” моделях, імпровізації в різних стилях, у тому числі – джазова імпровізація.

Висновки. Отже, імпровізація – це предмет з перших уроків активно творчий. І протягом всього курсу головною складовою рисою в його викладанні є художньо-пошукова робота як учня, так і педагога. Нові освітні завдання вимагають від життя нових напрямів діяльності і потребують інноваційних методів роботи, які далеко не завжди мають зв'язок зі старою, звичною методикою викладання. Традиції тут часто виступають не в позитивній ролі, а ведуть до викладацького консерватизму і втрати учнівського інтересу до навчання. Дитина повсякчас має можливість для порівняння музики, оточуючої її в реальному житті, з тією, якій вона навчається в музичній школі. І дуже часто таке порівняння не на користь останній. Таким чином, традиційний репертуар, не зважаючи на всі його можливі високо естетичні якості, часом виявляється дуже далеким від сучасних інтересів учня, що аж ніяк не додає йому бажання вчитися. Вихід з цієї ситуації бачиться в тому, щоб ширше залучати імпровізацію до навчально-виховного процесу.

 

Література:

1. Гельфгат Г. Л. Сочинение и основы импровизации. Импровизация на фортепиано. Программа и методические указания для детских школ искусств / Г. Л. Гельфгат. - Киев, 1988. - 23 с.

2. Лагодюк Н. Г. Школа джазового виконавства на фортепіано: підручник. / Н. Г. Лагодюк. - Київ, 2003. - 204 с.

3. Мальцев С. Шевченко Г. Опыт обучения детей гармонии и импровизации. / С, Мальцев. - Вып. 1., Л., 1986. – 87 с.

4. Мильштейн Я. К проблеме исполнительских стилей. О некоторых тенденциях развития исполнительского искусства, исполнительской критики и воспитания исполнителей. / Я. Мильштейн. // «Вопросы теории и истории исполнительства». - М., Музыка, 1982. – с. 37-57.

5. Сапонов М. Искусство импровизации. Импровизационные виды творчества в западноевропейской музыке средних веков и Возрождения. / М. Сапонов. - М. : Музыка, 1982. - 75 с.

6. Шульгіна В. Д. Українська музична педагогіка: підручник [для студ. вищ. вавч. закл.]. – Вид. 2-ге, допов. / В. Д. Шульгіна. – К.: ДАККіМ, 2008. – 263 с.

 

References:

1. Gelfgat G. L. Sochinenie i osnovy improvizatsii. Improvizatsiya na fortepiano. Programma i metodicheskie ukazaniya dlya detskikh shkol iskusstv / G. L. Gelfgat. - Kiev, 1988. - 23 s.

2. Laghodjuk N. Gh. Shkola dzhazovogho vykonavstva na fortepiano: pidruchnyk. / N. Gh. Laghodjuk. - Kyjiv, 2003. - 204 s.

3. Maltsev S. Shevchenko G. Opyt obucheniya detey garmonii i improvizatsii. / S, Maltsev. - Vyp. 1., L., 1986. – 87 s.

4. Milshteyn Ya. K probleme ispolnitelskikh stiley. O nekotorykh tendentsiyakh razvitiya ispolnitelskogo iskusstva, ispolnitelskoy kritiki i vospitaniya ispolniteley. / Ya. Milshteyn. // «Voprosy teorii i istorii ispolnitelstva». - M., Muzyka, 1982. – s. 37-57.

5. Saponov M. Iskusstvo improvizatsii. Improvizatsionnye vidy tvorchestva v zapadnoevropeyskoy muzyke srednikh vekov i Vozrozhdeniya. / M. Saponov. - M.: Muzyka, 1982. - 75 s.

6. Shuljghina V. D. Ukrajinsjka muzychna pedaghoghika: pidruchnyk [dlja stud. vyshh. vavch. zakl.]. – Vyd. 2-ghe, dopov. / V. D. Shuljghina. – K.: DAKKiM, 2008. – 263 s.

Поиск по сайту

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.