Войнолович С. Ю. СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ СУДІВ З РОЗГЛЯДУ АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВ

Друк

Войнолович Сергій Юрійович

Здобувач інституту законодавства Верховної ради України

СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ СУДІВ З РОЗГЛЯДУ АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВ

Одним з напрямків адміністративної та судово-правової реформи України було передбачено створення спеціального ланцюга адміністративних судів, які повинні посісти вагоме місце у розв’язанні спорів, які виникають між особою, з одного боку, та державними органами або органами місцевого самоуправління (посадовими чи службовими особами цих органів), з іншого [1].

У відповідності до ст.125 Конституції України, яка передбачає єдину систему судів загальної юрисдикції, сформовану за принципами територіальності та спеціалізації, в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. [3].

Однак, аналіз діяльності адміністративних судів свідчить про існування прогалин правового врегулювання спеціалізації в адміністративних судах. Особливої уваги привертає велика кількість випадків порушень саме правил предметної підсудності при відкритті чи відмови у відкритті провадження у справі або під час подання позову до суду.

Предметна підсудність адміністративних справ становить сукупність пра¬вил, що визначають розмежування компетенції судів певних ланок щодо розгляду адміністративних справ по першій інстанції залежно від предмета пуб¬лічно правового спору та його суб'єктного складу. [3].

Нормативно правила предметної підсудності адміністративних справ визначені ст. ст. 18, 172, 173, 174, 182 КАС України. Виходячи із положень ч.ч. 1-3 ст. 18 КАС України, можна судити про існування в Україні дворівневої системи місцевих адміністративних судів, яка представлена: місцевими загальними судами та окружними (місцевими) адміністративними судами. Дворівнева система місцевих адміністративних судів дає можливість одночасно забезпечити фізичну доступність правосуддя для людини і незалежність суддів від стороннього втручання, особливо від органів виконавчої влади. Крім того, таке розмежування компетенції судових органів обумовлюєть¬ся потребою найкращої організації судової влади, щоб створити для осіб, які потребують судового захисту, найбільш сприятливі умови для участі в судо¬чинстві, для залучення всіх заінтересованих осіб і доказів по справі.

Проте, незважаючи на досконале правове врегулювання визначення предметної підсудності таких справ, місцеві загальні суди як адміністративні суди допускають помилки та безпідставно, в порядку пункту 6 частини третьої ст. 108 КАС України, повертають позовні заяви, або в порядку ст. 22 КАС України передають такі справи до окружних адміністративних судів, обґрунтовуючи свої висновки непідсудністю їм цих справ.

Крім того, загальний аналіз норм КАС України, за якими визначається предметна підсудність адміністративних справ, указує на неабияку заплутаність, незрозумілість та нерозбірливість під час вирішення цього питання, що зазвичай відображається на неналежному забезпеченні принципу доступності до суду в адміністративному судочинстві. І це в той час, коли не тільки особи, які мають право на звернення до належного суду, не розуміють приписів адміністративного судочинства щодо визначення підсудності їхньої справи, тобто суду, компетентного здійснювати розгляд їхньої справи, а помиляються і судді під час вирішення цього питання [3].

Більш того, законодавчі зміни суттєво впливають на збільшення показника надходження справ і матеріалів, що розглядаються в порядку адміністративного судочинства. Зростає домінування в спеціалізації на адміністративному судочинстві саме в місцевих загальних судах, які, хоч це і не парадоксально, мають більшу завантаженість адміністративними справами в порівнянні з окружними адміністративними судами. Так, якщо в 2007 році до місцевих загальних судів надійшло в 3.9 рази більше адміністративних справ ніж до окружних адміністративних судів, то в 2011 році їх було вже в 12.2 рази більше. Отже, структура справ і матеріалів, що надходили до судів у 2007– 2011 роках суттєво змінилася. Раніше в структурі переважали справи про адміністративні правопорушення (2007 рік – 66,4 відсотків), тепер їх доля складає – 14 відсотків [4]. Частка справ і матеріалів адміністративного судочинства у 2007 році становила лише 3,2 відсотки, а у 2011 році вже 52 відсотки. При цьому, судів які б дійсно спеціалізувались на розгляді лише цивільних і кримінальних справ взагалі не має. Тобто спеціалізованого адміністративного судочинства в судах як такого в дійсності немає.

Підтвердженням прогресивності ідей щодо доцільності розгляду адміністративних спорів спеціалізованими судами також є той факт, що, крім України, вони запроваджені у багатьох країнах Західної Європи (Австрія, Німеччина, Франція тощо), деяких країнах колишнього соцтабору, наприклад, у Польщі, Молдові тощо, у деяких країнах, що утворилися на просторах колишнього Радянського союзу (Казахстан, Естонія), а в деяких передбачене їх утворення (Республіка Бєларусь, Російська Федерація) [5].

Характерною рисою спеціалізованих адміністративних судів, на відміну від загальних, є обмеженість їх компетенції адміністративними питаннями. В державах, де існує така система, адміністративні суди виконують основну функцію в процесі контролю за адміністративними актами, а загальні суди - другорядну, інколи зовсім незначну. Згідно із загальним принципом, що є відображенням теорії поділу влади, тільки адміністративні суди мають право оскаржувати та анульовувати адміністративний акт. У загальних судах адміністративний акт слід розглядати як норму права, якої повинен дотримуватися суд.

Адміністративні суди мають перевагу перед загальними судами, тому що розгляд адміністративних справ потребує спеціального вивчення, досвіду й процедур. Наприклад, Г. Бребан так пише про французьку адміністративну юстицію: "Навіть з точки зору контрольних повноважень суддя з адміністративних справ, пов'язаний з апаратом управління, буде менш боязким і більш рішучим, щоб дійти істини і розробити управлінське рішення по суті, а не тільки оцінити його форму. Особливо глибоко він знатиме проблеми, тактику і спонукальні мотиви дій посадових осіб і в разі необхідності зможе розпізнати хитрощі, до яких вони вдаються з метою як обійти закон або підза-конні правила, так і порушити їх".

Отже, в той час як якість розгляду адміністративної справи в суді по суті залежить від відповідності застосування норм матеріального права до загальноприйнятих ідей і принципів Теорії держави і права, ефективність застосування адміністративного судового процесу залежить від ідеї, за якою її було втілене законодавцем та як її застосовують на практиці учасники адміністративного судочинства. Тому, правильність розуміння сторонами адміністративного процесу положень які визначають правила предметної підсудності адміністративних справ, завжди буде мати суперечливий характер, а части нові зміни внесені до КАС України будуть ще більше ускладнювати прийняттю рішень під час визначення належного суду до якого слід подавати адміністративний позов.

За таких обставин, дворівневу система місцевих адміністративних судів яка діє в Україні слід вважати псевдоспеціалізованою та такою, що потребує організаційного, функціонального і нормативного вдосконалення.

Література:

1. Постанова Верховної ради України №2296-ХІІ від 28 квітня 1992 року «Про концепцію судово-правової реформи України».

2. Смокович М.І. Правильне визначення підсудності в адміністративному судочинстві як гарантія судового захисту /М.І. Смокович //Вісник Вищого адміністративного суду України. - 2011. - № 1. - С. 9-23.

3. Кодекс адміністративного судочинства України: Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2005, N 35-36, N 37, ст.446.

4. Судова статистика [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.court.gov.ua/sudova_statystyka.

5. Свида О.Г. Поділ компетенції адміністративних та загальних судів в Україні Актуальні проблеми держави і права Зб. наук. пр. – Вип. 32.

Tags: