Йолик С. С., д. е. н., проф. Левицька І. В. СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ТУРИСТИЧНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ

Друк

Йолик Світлана Сергіївна

Науковий керівник: д. е. н., проф. Левицька І. В.

Вінницький тоговельно-економічний інститут КНТЕУ

 

СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ТУРИСТИЧНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ

 

В умовах глобалізаційних процесів, динамічного розвитку світового ринку послуг дедалі більшої вагомості та пріоритетності набуває туристична індустрія. Світова фінансова криза негативно вплинула на стан туризму як в Україні, так і в усьому світі. Зростання цін на туристичні послуги, скорочення обсягів інвестицій та споживчих витрат, підвищення безробіття змінили туристичний попит. Припиняють існування провідні суб’єкти, відбувається укрупнення й злиття туристичних компаній.

Глобальна криза додала туристичній галузі фактори невизначеності й ризику, оголила існуючі проблеми в туристичній сфері України, підкреслила економічну важливість туризму та взаємозв’язок з іншими секторами економіки. У сучасних умовах актуальним є стабілізація та підтримка галузі, мінімізація негативного впливу кризи за допомогою визначення нового вектора стратегічного розвитку туристичної галузі України.

Важливим аспектом при формуванні стратегії та розробленні альтернативних варіантів розвитку туризму є вивчення світового досвіду зарубіжних країн, в яких політика щодо туризму є успішною і спрямована на забезпечення високого рівня конкурентоспроможності національного туристичного продукту. Вибір альтернатив – можливих сценаріїв розвитку туристичної галузі – відбувається на основі оцінки досягнутого рівня розвитку, комплексного аналізу загальносвітових тенденцій, сукупності глобальних та внутрішніх факторів розвитку туризму, конкурентних переваг і факторів, що стримують розвиток галузі .

Особливості географічного розміщення України, сприятливий клімат, значний природно-ресурсний, історико-культурний і туристично-рекреаційний потенціал створюють сприятливі умови для розвитку туризму. Туризму в Україні сприяють наступні фактори: демократизація, відкритість українського суспільства, розвиток міжнародних зв'язків і культурних обмінів між країнами, підвищення рівня життя населення, спрощення візових та митних процедур, розвиток сфери послуг тощо.

Незважаючи на позитивні зрушення у сфері туризму, сьогодні значно підсилюється негативний вплив факторів, що стримують розвиток туристичної індустрії. До них належать зовнішні проблеми ( недосконалість нормативно-правової бази туризму, політична та економічна нестабільність в державі ) та проблеми внутрішнього характеру ( незадовільний стан матеріально-технічної бази туризму та її невідповідність міжнародним стандартам, недостатня розвиненість спеціалізованої туристичної інфраструктури, низький рівень та якість послуг , невиваженість цінової політики, тінізація туристичного бізнесу, слабка інвестиційна активність , відсутність цілісної системи управління в туристичній сфері та ін.).

У результаті аналізу відповідно до проблем і перешкод розвитку туристичної галузі потрібно сформулювати стратегічні напрями розвитку туризму (ключові стратегічні лінії змін, комплекс конкретних заходів), за допомогою яких забезпечується досягнення індикативних показників, критеріїв ефективності реалізації стратегії. Стратегічними напрямами, що передбачають формування високоефективної та конкурентоспроможної туристичної галузі, в Україні мають бути наступні:

1) законодавчий: удосконалення діючої нормативно-правової бази, створення чіткої концепції розвитку туризму, узгодження їх з міжнародним законодавством; удосконалення системи ліцензування, сертифікації, стандартизації туристичної діяльності, страхування, фінансового забезпечення відповідальності туроператорів; створення нормативно-правових умов для розвитку державно-приватного партнерства в сфері туризму , формування нормативно-правової бази розвитку окремих видів туризму, прийняття окремих Законів прямої дії («Про сільський зелений туризм» тощо); розробка законопроекту про створення спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ) туристично-рекреаційного типу; прийняття правових актів щодо забезпечення еколого-економічної безпеки, розробка та уніфікація природоохоронного законодавства, затвердження екологічних стандартів.

2) адміністративний: чітке розмежування функцій і повноважень органів виконавчої влади та місцевого самоврядування в галузі туризму; удосконалення системи і методів управління, впровадження кластерної моделі розвитку туристичної галузі, яка передбачає одночасне поєднання конкуренції між учасниками туристичного ринку та об’єднання зусиль для реалізації рекламної, маркетингової, освітньої діяльності [1], розробка кластерів різних видів туризму; удосконалення системи професійної освіти у сфері туризму, підвищення рівня науково-методичного забезпечення прийняття управлінських рішень, здійснення систематичних наукових досліджень стану, проблем і перспектив розвитку туризму ; формування сучасної статистики туризму, налагодження ефективної системи статистичного обліку; створення туристичних організацій, діяльність яких спрямована на ефективний розвиток туристичного бізнесу ; створення мережі туристичних інформаційних центрів (ТІЦ) з метою пропагування туристичних можливостей України, туристичних представництв за кордоном , проведення peклaмнo-інфopмaційної кампанії в ЗМІ.

3) економічний: створення сучасної системи виробничої, туристичної та соціальної інфраструктури за рахунок удосконалення системи оподаткування суб’єктів туристичної діяльності; формування економічних механізмів стимулювання розвитку туризму та залучення інвестицій в пріоритетні сектори туристичної індустрії ( довгострокові кредити за пільговими ставками для інвестиційних проектів та ін. ); формування централізованої бази для підтримки інвестиційних проектів у сфері туризму, створення інвестиційних паспортів міст, інвестиційного порталу; встановлення спеціального режиму господарювання з відповідними податковими й інвестиційними пільгами (вільні туристичні зони, території пріоритетного розвитку); бюджетне фінансування (фінансування цільових програм, науково-дослідних робіт в галузі туризму); реалізація економічних ініціатив, спрямованих на впровадження економічно безпечних технологій і видів діяльності; впровадження економічних методів розширення курортного сезону.

4) організаційний: розробка та виконання державних комплексних цільових програм та макроекономічних планів з розвитку туризму в Україні;

розробка регіональних програм розвитку туризму, де на місцевому рівні мають бути розроблені заходи щодо розвитку туристичної галузі України, інтеграція і координація їх з комплексною цільовою програмою розвитку туризму в Україні; офіційне визнання пріоритетності туристичної галузі в структурі національної економіки, виокремлення видів туристичної діяльності в окремий клас КВЕД; визначення методології розробки та впровадження моніторингу досягнення цільових показників програм, забезпечення формування електронних систем моніторингу програм розвитку туризму; обов'язкове звітування щодо виконаних зобов'язань за програмами розвитку туризму.

5) соціальний: державна підтримка сектора соціально орієнтованих туристичних продуктів (туризм інвалідів, осіб з обмеженими доходами , дітей- сиріт, учнівської молоді та ін.), стимулювання суб’єктів туристичного бізнесу до надання учасникам соціального туризму квоти послуг за зниженою ціною; розвиток внутрішнього туризму як засобу виховання почуття патріотизму, любові до рідного краю, поваги до історичного минулого тощо; впровадження принципів сталого розвитку, зміна типу мислення та культури туризму, стимуляція бажання використовувати природозберігаючі товари та послуги.

Законодавчий напрям повинен сприяти створенню стабільного правового поля для суб'єктів туристичного бізнесу. Адміністративний напрям присвячений удосконаленню методів та системи управління, що забезпечувала б сталий розвиток сфери туризму. Ефективне функціонування туристичного ринку вимагає державного регулювання економічних відносин. Економічний напрям розвитку галузі передбачає фінансово-податкове, грошово-кредитне регулювання туризму, інвестиційну політику.

Державна туристична політика в Україні реалізується через державні, обласні та міські програми розвитку туризму, при розробці й реалізації яких необхідно враховувати принципи комплексності й системності. Фінансова криза вимагає забезпечення інноваційного розвитку туристичної галузі, в провадження продуктових, технологічних і організаційно-управлінських інновацій, інноваційного партнерства між галузями, створення нових напрямків діяльності, послуг, альянсів тощо.

У сучасних умовах перспективними видами туризму є екологічний, зелений, сільський та агротуризм, які є надзвичайно важливим економічним фактором розвитку для сільських регіонів. Необхідно розширяти сегменти додаткових послуг і впроваджувати альтернативі види туризму, такі як: екстремальний, пригодницький, гольф-туризм, активні види туризму, кінний туризм, аеротуризм , водний туризм (яхтовий, круїзний туризм, дайвинг, віндсерфінг), фестивальний і подієвий , е тнографічний туризм та інші.

Упровадження стратегічних напрямів розвитку туризму в умовах фінансової кризи матиме позитивний ефект, підвищить ефективність та прибутковість вітчизняної туристичної індустрії, сприятиме посиленню конкурентоспроможності туристичних продуктів. Подальші дослідження варто присвятити розробці сценаріїв розвитку вітчизняної індустрії туризму та впровадженню кластерної моделі розвитку туристичної галузі.

 

Література:

1. Мігущенко Ю.В. Обґрунтування пріоритетів спільної українсько-польської стратегії транскордонного розвитку в сфері туризму в умовах підготовки до проведення Євро 2012 [Електронний ресурс] / Ю.В. Мігущенко.- Режим доступу: http://www. old.niss.gov. ua/Monitor/ mart 2009/16.htm

Tags: