Таранник А. О. ПРОБЛЕМА ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ УНІВЕРСИТЕТАМИ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ НАПЕРЕДОДНІ РЕВОЛЮЦІЇ 1905-1907 РР. (НА МАТЕРІАЛАХ УНІВЕРСИТЕТУ СВЯТОГО ВОЛОДИМИРА)

Друк

УДК: 37.005.2

 

ПРОБЛЕМА ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ УНІВЕРСИТЕТАМИ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ НАПЕРЕДОДНІ РЕВОЛЮЦІЇ 1905-1907 РР. (НА МАТЕРІАЛАХ УНІВЕРСИТЕТУ СВЯТОГО ВОЛОДИМИРА)

Таранник А. О.

Київський університет імені Бориса Грінченка, Україна, м. Київ

 

У статті досліджено роботу комісії університету Святого Володимира щодо заходів, направлених на покращання відносин між студентами, професорами та керівництвом вищих навчальних закладів. Звернено увагу на необхідність зміни університетського статуту 1884р. Визначено проблеми, які виникли при широкому впровадженні в навчальний процес практичних занять. Розкрито умови створення літературних та наукових студентських гуртків. Розглянуто питання студентських гуртожитків.

Ключові слова: комісія, університет, статут, практичні заняття, наукові та літературні гуртки, студентські гуртожитки.

 

Таранник А. А. Проблема демократизации управления университетами Российской империи накануне революции 1905-1907 гг. (на материалах университета Святого Владимира) / Киевский университет имени Бориса Гринченка, г. Киев, Украина

В статье рассмотрена работа комиссии университета Святого Владимира относительно мер, направленных на улучшение отношений между студентами, профессорами и руководством высших учебных заведений. Обращено внимание на необходимость изменения устава 1884 г. Определены проблемы, возникшие вследствие широкого внедрения в учебный процесс практических занятий. Раскрыто условия создания литературных и научных студенческих кружков. Рассмотрен вопрос студенческих общежитий.

Ключевые слова: комиссия, университет, устав, практические занятия, научные и литературные кружки, студенческие общежития.

 

Tarannyk A. O. The problem of democratic governance universities of the Russian empire on the eve the revolution of 1905-1907 (on materials to the university of St. Vladimir) / Kyiv University Boris Grinchenko, Ukraine, Kyiv

The article studies the work of the commission of the University of St. Vladimir on measures, aimed at improving relations between students, professors and management of higher education institutions. Aattentions is paid the need to change university charter in 1884. The problems, identified in a broad introduction to the learning process of practical classes. Dis closed conditions for the creation of literary and scientific student circles. Considered the question of student hostels.

Keywords: commission, university, regulations, practical training, scientific and literary circles, student dormitories, student hostels.

 

Вступ

Історія університетської освіти є одним з найважливіших напрямів, який активно досліджується в сучасній історіографії. Ці дослідження мають велике та незаперечне значення в контексті пошуку шляхів подальшого розвитку вітчизняної вищої школи сьогодення. Проблеми реформування вищої освіти можуть і повинні вирішуватися з врахуванням та творчим використанням багатого вітчизняного спадку. Напевне, можливо провести паралелі між подіями далекого 1899 року та подіями в сучасній Україні.

Стан університетів на початку ХХ ст.. був досить складним: з одного боку можна відзначити збільшення кількості студентів, серйозне захоплення багатьох з них заняттями наукою, створення та розквіт університетських наукових шкіл, а з іншого невдоволення статутом 1884 р., університетськими порядками, тиском влади на університети. Всі ці фактори стали причиною студентського страйку у лютому-березні 1899 р., який став першим масовим виступом студентства Російської імперії.

Приводом до страйку став розгін загоном кінної жандармерії студентської демонстрації поблизу Рум’янцевського скверу у Петербурзі. Декілька студентів були поранені, заарештовані та вислані. У відповідь на такі дії жандармерії 11 лютого в Санкт-Петербурзькому університеті почався страйк, який підтримали ще 30 вищих навчальних закладів. Він охопив більше 25 тисяч студентів [1, 82-84].

Розмах страйку, його організованість, підтримка студентських вимог багатьма професорами та громадськістю викликали суперечки в уряді: частина міністрів вимагала посилення репресій по відношенню до студентів, інші вважали, що саме заходи насилля застосовані до студентів перетворили дитячі виступи в серйозний бунт. Була створена комісія на чолі з воєнним міністром П.С.Ванновським для розслідування лютневих подій. Опитавши 300 свідків та учасників подій, в тому числі 124 арештованих студентів, комісія дійшла висновку, що студентські виступи не носили антиурядовий характер, що потрібно зблизити професорів та студентів, дозволити їм створювати свої організації для культурних та наукових цілей, налагодити більш гнучку систему контролю над студентством.

Микола ІІ затвердив доповідь комісії Ванновського, вину за бунт розділили між студентами та поліцією, але покарали лише студентів, в основному провінційних університетів. Міністр народної освіти Боголєпов розробив цілу низку заходів і на підставі проведеної в травні 1899 р. наради попечителів та ректорів видав декілька циркулярів, у яких вказувалось на розбрат студентів між собою, з професорами та університетським керівництвом, як на одну з головних причин виникнення та розвитку студентського бунту [2, арк.6].

З метою виконання циркулярів в університеті Святого Володимира була створена комісія, до складу якої ввійшло 9 професорів: О.В.Романович-Славатинський, Д.І.Піхно, князь Є.Н Трубецькой. Г.Є.Рейн, І.А.Сікорський, І.В.Лучицький, Ю.А.Кулаковський, Н.А.Бунге та П.Я.Армашевський [3, арк.3].

Комісія дуже ретельно вивчила всі питання та дійшла висновку, що без зміни діючого статуту 1884 року, запропоновані міністерством заходи не будуть дієвими тому, що і сам статут, і заснована на підставі нього довгорічна практика міністерства народної освіти послабили авторитет професорів, внесли розбрат в університетське життя і тим самим негативно вплинули на відносини між студентами та викладачами. Статут 1884 р. відібрав у професорської колегії ті корпоративні права, якими вона користувалась при дії статутів 1804, та 1863 рр. Причому діяльність ради університету була скорочена до мізерних розмірів. На протидію раніше діючим статутам, статут 1884 року забрав можливість у професорів хоч якось контролювати та впливати на справи студентів, які стосувалися порядку та дисципліни.

Не надавши Раді університету права вибирати деканів та ректора, статут 1884 року відсторонив професорів від дієвої участі в управлінні університетом та підтримані в ньому порядку. Тим самим він послабив університетську владу, яка могла б діяти набагато успішніше та ефективніше за умови, якщо б за нею стояла професорська колегія.

Крім вказаних основних недоліків існуючого університетського ладу, комісія відзначила, що на відносини між викладачами та студентами негативно вплинули і деякі недоречності в організації навчального процесу. Так, наприклад, розклад лекцій, перелік дисциплін навчального плану та програми екзаменів визначалися та затверджувалися міністерством. Кожний професор зобов’язаний був наприкінці навчального року звітувати декану факультету про те, які саме розділи програми екзамену не були прочитані при викладанні дисципліни. Таким чином, програми екзаменів були перетворені в програми викладання та носили формальний характер. В цьому питанні комісія підтримала Раду університету Святого Володимира, яка вважала, що навчально-педагогічна діяльність факультетів повинна бути вільною від надмірного формалізму та постійного нагляду, а наявність окремих дисциплін в плані викладання не повинно визначатися з міркувань, далеких від науки. Для усунення вказаних недоліків, необхідно було з одного боку переглянути наповнення навчальних планів, а з іншого надати факультетам біль широкі повноваження, тобто дозволити їм встановлювати та змінювати програми викладання з кожної окремої дисципліни у відповідності до змін наукових та педагогічних вимог.

Водночас, зрозуміло, що вказаними змінами могла бути усунута лише частина тих недоліків, які перешкоджали правильному розвитку академічного життя того часу. Авторитет окремих професорів та колегії мав велике значення, але за будь-яких умов він не міг бути визнаний як єдиний фактор, який би визначав моральний склад та напрямок розумового розвитку студентів. Тому Рада університету була далека від думки, що лише реорганізація професорської колегії та й взагалі будь-які реформи могли б назавжди убезпечити університет від усіляких бунтів та заворушень. Ті хиби та упущення в університетському побуті, виправленням яких було зайняте Міністерство народної освіти, обумовлювались складною сукупністю причин, більшість з яких не могли бути усунуті навіть за умови дружної взаємодії університетського керівництва та професорської колегії.

Таким чином, визнаючи, що ніяке законодавство не в змозі викорінити всі причини, які викликали та підтримали заворушення в університетах, комісія дійшла висновку, що перетворення університету на засадах автономії все ж таки зможе послабити їх вплив.

Що стосується інших заходів, визначених в циркулярах Міністерства народної освіти, то і Рада університету Святого Володимира і створена комісія їх підтримали, вказавши при цьому не недостатність коштів на їх реалізацію. Так, на засіданні Ради 19 травня 1899 року було підкреслено, що на виконання циркуляру, щодо широкого впровадження практичних занять, юридичному факультету потрібно по одному професорському асистенту. Для цього необхідна щорічна надбавка у розмірі 15600 рублів (по 1200 рублів на 13 асистентів) і додатково 2000 рублів для придбання необхідних книг та посібників. Медичний та фізико-математичний факультети вказували на недостатність коштів, які відпускались на клініки, лабораторії та кабінети, на недостатню кількість приміщень навчально-допоміжних установ, особливо клінік та хімічних лабораторій, на недостатню кількість лаборантів, консерваторів, асистентів, ординаторів, прозекторів. Для задоволення потреб, пов’язаних з необхідністю правильної постановки практичних занять фізико-математичний факультет просив про щорічне надання 23100 рублів, а медичний – про щорічну надбавку до штатної суми 39000 рублів, але ці подання не були враховані [3, арк.8].

Стосовно пропозицій Міністерства щодо створення наукових студентських гуртків, комісія зауважила, що для їх життєздатності необхідно щоб організація та коло їх діяльності дійсно відповідали науковим потребам студентів. Діяльність гуртків пропонувалось здійснювати під жорстким наглядом та керівництвом професорів-керівників. З іншого боку пропонувалося надати їм деяку свободу щодо прийняття нових членів, запрошувати на свої засідання осіб, які не входили до складу гуртка.

Після всебічного вивчення питання комісія запропонувала на затвердження Міністерству народної освіти загальні правила для гуртків та товариств:

1) в університетах дозволяється заснування при факультетах наукових та літературних гуртків, які мають на меті зблизити між собою студентів, які цікавляться певними галузями знань та забезпечити більш детальне ознайомлення з вибраною ними спеціальністю;

2) гуртки створюються за ініціативи професорів, або студентів, причому в останньому випадку студенти повідомляють про своє бажання організувати гурток одному з професорів університету з проханням прийняти на себе організацію та керівництво гуртком;

3) професор, який взяв на себе організацію та керівництво гуртком, складає разом з майбутніми його учасниками правила гуртка, які обговорюються на факультеті, що відповідає спеціальностям гуртка. Правила затверджуються радою факультету;

4) професор – керівник гуртка надає факультету до якого він відноситься щорічний звіт про діяльність гуртка. Цей звіт є складовою частиною звіту факультету, який доводиться до відома ради університету;

5) у випадку закриття гуртка професор-керівник доповідає про це відповідному факультету;

6) гуртки можуть користуватися посібниками із спеціальних фондів університету за поданням факультету та з дозволу Правління університету;

7) загальний нагляд за діяльністю гуртків здійснює факультет до якого належать професори-керівники та декан, як представник факультету [4, арк.5-6].

Останнє питання запропоноване для розгляду - це питання студентських гуртожитків. Комісія вважала, що як благодійні заклади студентські гуртожитки не можуть не отримати співчуття серед професорів університету Святого Володимира, які завжди надавали матеріальну та моральну підтримку всім починанням, спрямованим на полегшення життя студентів. Про що свідчить «Товариство допомоги бідним студентам» та «Опіка про бідних студентів», які діяли при університеті та в яких професори завжди брали активну участь [3, арк.10].

Що стосується тих навчально-виховних завдань, які на думку міністра народної освіти повинні були виконувати гуртожитки, то комісія з ними не погодилася. Аргументуючи це тим, що всі студенти університету повинні отримувати однакову кількість практичних занять. Не викликає сумніву, що надаючи наукові знання своїм вихованцям, університет разом з тим повинний мати на них моральний вплив і що цей вплив можливий лише за умови добровільних, а не примусових відносин між викладачами та студентами. Будь-які спроби підкорити навчальну діяльність та поведінку студентів, які проживають в гуртожитку жорсткому нагляду та контролю, можуть потягнути за собою закриття гуртожитків через відсутність бажаючих в них проживати.

Комісія вважала, що студентські гуртожитки можуть розвиватися та процвітати лише як благодійні установи, завідування якими можна було б доручити товариствам допомоги бідними студентам. В такому випадку, це відповідало б тій благодійній меті, яку переслідувало суспільство, забезпечило б життєздатність гуртожитків та поклало на університет лише ту ступінь відповідальності, яка дійсно могла бути на нього покладена.

Висновки

Велике значення для вирішення сучасних проблем вищої освіти має вивчення та творче використання її історичного багажу. Для сучасних університетів, як для університетів кінця ХІХ століття є важливими питання автономії, змін існуючого законодавства та зближення студентів і викладацького складу.

 

Література:

1. Аврус А.И. . История Российских университетов. Очерки. / Аврус А.И. – М. : Московский общественный научный фонд. 2001. – 190 с.

2. Державний архів Києва Ф.16. Оп.338. Спр.170

3. Державний архів Києва Ф.16. Оп.338. Спр. 154

4. Державний архів Києва Ф.16. Оп.340. Спр. 94

 

References:

1. Avrus A.I. Istoriya Rossiyskih universitetov. Ocherki./ Avrus A.I.-M.: Moskovskiy obshchstvenniy nauchniy fond. 2001. – 190s.

2. Derzhavniy arhiv Kyeva F.16.Op338.Spr.170

3. Derzhavniy arhiv Kyeva F.16.Op338.Spr.154

4. Derzhavniy arhiv Kyeva F.16.Op338.Spr.94

Tags: