Даниленко М. П., Ковальчук Г. В. ОСОБЛИВОСТІ ІКОНОПИСАННЯ: СИМВОЛІКА ЗОБРАЖУВАНОГО ТА ЇЇ СУТНІСТЬ

Друк

УДК 2.2-526

 

ОСОБЛИВОСТІ ІКОНОПИСАННЯ: СИМВОЛІКА ЗОБРАЖУВАНОГО ТА ЇЇ СУТНІСТЬ

Даниленко М. П., Ковальчук Г. В.

Дубенський коледж Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», Україна, Дубно

 

Стаття присвячена розгляду іконопису як особливого виду релігійного мистецтва. В ній акцентується увага на тому, що процес написання ікони та подальша інтерпретація зображуваного на ній (а отже проникнення в сутність представленого сакрального світу), вимагають як від творців, так і від віруючих хорошої обізнаності у сфері традиційної релігійно-мистецької символіки. Саме вона здатна забезпечити правильну передачу духовного змісту і належне прочитання закодованої в іконі інформації та, завдяки цьому, спрямувати людину на шлях духовного вдосконалення і перетворення.

Ключові слова: ікона, іконописання, іконографія, канон, німб, богородичні зображення, релігійне мистецтво, православний культ.

 

Даниленко М. П., Ковальчук Г. В. ОСОБЕННОСТИ ИКОНОПИСАНИЯ: СИМВОЛИКА ИЗОБРАЖАЕМОГО И ЕЕ СУЩНОСТЬ / Дубенский колледж Открытого международного университета развития человека «Украина», Украина, Дубно

Статья посвящена рассмотрению иконописи как особого вида религиозного искусства. В ней акцентируется внимание на том, что процесс написания иконы и дальнейшая интерпретация изображаемого на ней (а следовательно проникновения в сущность представленного сакрального мира), требуют как от создателей, так и от верующих хорошей осведомленности в сфере традиционной религиозно-художественной символики. Именно она способна обеспечить правильную передачу духовного содержания и соответствующее прочтение закодированной в иконе информации, и, благодаря этому, направить человека на путь духовного совершенствования и преобразования.

Ключевые слова: икона, иконописание, иконография, канон, нимб, богородичные изображения, религиозное искусство, православный культ.

 

Danilenko M. Р., Kovalchuk G. V. THE FEATURES OF ICONOGRAPHY: SYMBOLICS OF DEPICTING AND ITS ESSENCE / Dubno College Open International University of Human Development «Ukraine», Ukraine, Dubno

The article considers to the iconography as a particular kind of religious art. It focuses on the fact that the process of writing and further interpretation of depicted on the iconi (and therefore insight into the sacred world represented), require both the creators and the believers of good awareness in the field of traditional religious and artistic symbolism. It is capable to ensure the correct transmission of spiritual content and the corresponding reading of coded information in icon, and thereby, to send a person on the path of spiritual development and transformation.

Keywords: icon, iconography, iconography, canon, nimbus, Marian images, religious art, Orthodox cult.

 

Вступ

У духовному комплексі християнського православного культу провідне місце займає релігійне мистецтво (архітектура, живопис, скульптура, музика), важливою складовою якого постає іконопис.

Термін «ікона» походить від давньогрецького слова «ейкос», що в перекладі означає «образ» [3]. Під цим поняттям ми розуміємо священне зображення, предмет релігійного культу та пошанування. Згідно з версіями мистецтвознавців, прообразами ікон були античні (так звані «фаюмські») портрети та єгипетські погребальні маски, які накладались на муміфіковані тіла.

Написання ікон і згодом поклоніння їм вважалось сакральним процесом, який мав свої чітко встановлені етапи. Перші ікони були створені на стінах катакомб, де проводили свої богослужіння та зібрання первісні християнські громади, переховуючись від переслідувань римської влади. Зважаючи на це, тогочасні творці сакрального мистецтва змушені були закодовувати священний текст у спеціальні образи-символи. Іконопис, таким чином, став символічною діяльністю, а його витвори – носіями сакральної інформації, закладеної у відповідних знаках і символах, розшифрувати які могли лише посвячені у таємниці християнської релігії.

Осягнути глибинний зміст зображуваного на іконах, здійснити їхнє «прочитання» допомагають знання історії розвитку іконографії, текстів Святого Письма та іншої релігійної літератури, а також занурення в культурну спадщину минулих поколінь.

 

Впродовж віків була створена ціла система правил та прийомів ікононаписання, яких строго дотримувались усі митці, залучені до цієї сакральної справи. Встановились чіткі канони щодо передачі певних іконописних зображень, використання кольорів, релігійної символіки, образів святих тощо.

Законодавцем східнохристиянського живопису вважають візантійський іконографічний канон, що є найбільш традиційним та відповідно до якого ікона постає як втілення божественної краси, вираження божественної енергії, тобто щось містичне, високо духовне. З часом іконопис в багатьох християнських країнах відходить від строгих норм у зображенні, набуває національних рис та стає більш реалістичним. Проте, значна кількість традиційних прийомів та правил іконописання діють ще до сьогодні.

Невід’ємними символічними елементами в іконі постають кольори, які допомагають проникнути в її богословський вимір. Кожна барва, яка використовується у процесі іконописання, має своє місце та відповідне значення. Видима краса ікони полягає в чіткій ієрархічній рівновазі кольору, світла, окремих форм та ліній. Окрім того, перший постає ще й своєрідною мовою, текстом для віруючих, оскільки кодує в собі певний сакральний зміст.

Кожен колір, який використовується під час процесу написання ікони, має своє смислове навантаження. Золотий фон, золотавий німб у зображенні постатей святих свідчив про їхню божественну природу. Білий колір був символом чистоти та святості, тому праведники на іконах завжди зображувались у білому одязі. Синя та голуба барви – символи небесної, божественної сфери. Чорний колір використовували на іконах, які репрезентували Страшний суд. Він виступав антиподом білого, уособлював відсутність світла та добра, як своєрідних атрибутів Бога. Червоний – вважався знаком життя, жертовної крові Ісуса Христа в ім’я спасіння людства.

Східнохристиянський живопис відзначався також своїми особливостями іконографічного канону, а саме:

• більш значимі постаті святих зображувались у фронтальному положенні, а негативні герої (або другорядні) – в профіль;

• для передачі позачасовості подій, їхнього божественного характеру, композиції на іконах були максимально статичними;

• композиційним центром сакрального живописного витвору виступав німб святого;

• духовна вага зображуваних фігур відповідала їхнім розмірам на полотні.

І це лише окремі характерні риси східнохристиянської іконографії. Потрібно додати, що дуже популярними були деякі символічні зображення на іконах. Багато дослідників вважають, що це язичницькі знаки, які набули нового значення у християнській культурі. Так, у давніх греків риба символізувала плодючість. Християнам вона нагадувала про апостолів, більшість з яких були рибалками, та деякі алегорії, наведені Христом у притчі про доброго Небесного Отця, де Спаситель наголошує, що навіть земний батько на прохання сина подасть рибу, а не гадюку.

Часто зображували на іконах голуба з гілкою оливкового дерева – символ Святого Духа; пальму – ознака мучеництва й перемоги в Христі; якір – таємне зображення Христа; човен – образ Церкви; хліб – символ Євхаристії; корабель –символ церкви тощо.

Найпопулярнішими темами для створення іконописних композицій були церковні свята: Благовіщення, Різдво, Стрітення Господнє, Хрещення (Богоявлення), Преображення Господнє (Спас), Воскресіння Лазаря (Вербна субота), В’їзд Господа в Єрусалим (Вербна неділя), Таємна вечеря, Зішестя в пекло, Вознесіння Ісуса Христа, Зіслання Святого Духа (Трійця), Успіння Богородиці. В основі зображуваного лежали біблійні оповіді або євангельські події. Для прикладу, сюжет ікони «Богоявлення» презентував євангельську розповідь про хрещення Ісуса Христа в річці Йордан Іваном Хрестителем. У центрі, в озері, традиційно зображували оголеного Ісуса Христа, праворуч від нього – Іван Хреститель, на березі – анголи. Зверху іконописці фіксували сходження на Христа Святого Духа у вигляді голуба або променя.

Потрібно відзначити, що з часом іконописні композиції, котрі відображали зміст тих чи інших релігійних свят, набули канонічності. Вона, в свою чергу, строго забезпечуючи вірність інформаційним даним, викладеним у Святому Письмі, не лише надає іконографії надзвичайну стійкість, а й підтримує неперервність зв’язку між сферами профанного та сакрального.

Впродовж століть склалась іконографія богородичних зображень. У православному богослужінні молитовне шанування Богоматері займає особливе місце. Крім прямих богородичних свят і днів, кожна літургія містить численні молитовні звернення до Діви Марії. Її ікони розміщуються як в іконостасі, так і в різних місцях храмових споруд, будинках віруючих. Серед найпоширеніших ікон-зображень виділяють: Одигітрію (символ підтримки на життєвому шляху), Оранту, Покрову, Паногію (символізують захист та покровительство віруючих), Єлеусу (уособлення материнської ніжності й любові) тощо. Як втілення скорботи постає образ Богоматері на Голгофі. Усі вони мають свої відповідні канони живописного представлення: Одигітрія – фігура Діви Марії, розміщена фронтально або з невеликим нахилом голови, на одній її руці сидить немовля Христос, іншою рукою вона вказує на шлях істини тим, хто до неї звертається з молитовними проханнями; Оранта – зображення Божої Матері в повний зріст, з молитовно піднятими вгору руками; Єлеуса – Богоматір, схиливши голову, тримає на руках Сина, що обійняв її та припав до щоки. Дослідниця С. Клюшіна зазначала, що у цій композиції вкладена глибока богословська ідея: тут Богородиця явлена не тільки як Мати, яка пестить Сина, але і як символ душі, що знаходиться в близькому спілкуванні з Богом [2].

Щодо зображень Ісуса Христа, то найбільш відомими є такі канонічні репрезенти, як Христос-Пантократор (Вседержитель), Спас Нерукотворний, Ісус, розіп’ятий на Христі (символ людських страждань загалом) тощо. Слід додати, що уособленням духовності, чистоти та своєрідного посередництва між Богом та людьми виступають ангели. Їхні образи також часто використовувались іконописцями. Іконографія ангелів, зокрема, базувалась на тих моментах Священної історії, коли за волею Господа ці безплотні сили набували деякого видимого втілення.

Висновок

Отож, у підсумку можна навести слова дослідниці І. К. Язикової, яка стверджувала, що ікона є своєрідним вікном у духовний світ, тому вона має особливу мову, де кожен знак – це символ [1]. За допомогою знаково-символічної системи ікона передає інформацію подібно письмовому тексту, мову якого необхідно знати, щоб сприйняти, зрозуміти й пережити її духовний смисл. Мета ікони – спрямувати всі наші почуття, розум і всю нашу людську природу до її істинної мети – на шлях духовного перетворення.

 

Література:

1. Іконопис: [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/

2. Клюшіна С. Про деякі богородичні зображення: [Електронний ресурс] – Режим доступу: http:// uk.eniseyskoekazachestvo.ru/

3. Что такое икона?: [Електронний ресурс] – Режим доступу: http: // www.otvetim.info/cerkov/379

 

References:

1. Ikonopys: [Elektronnyy resurs] – Rezhym dostupu: http://uk.wikipedia.org/

2. Klyushina S. Pro deyaki bohorodychni zobrazhennya: [Elektronnyy resurs] – Rezhym dostupu: http:// uk.eniseyskoekazachestvo.ru/

3. Chto takoe ykona?: [Elektronnyy resurs] – Rezhym dostupu: http: // www.otvetim.info/cerkov/379

Tags: