кандидат педагогічних наук, Лях Г. Р. ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-АКТИВНОЇ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ДЕМОКРАТИЧНОГО НАВЧАННЯ

Друк

УДК 37.015.311

 

ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-АКТИВНОЇ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ДЕМОКРАТИЧНОГО НАВЧАННЯ

кандидат педагогічних наук, Лях Г. Р.

ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет», Україна, м. Слов’янськ

 

Формування соціально-активної особистості (активної, самостійної, ініціативної, яка перебирає на себе вирішення різноманітних проблем), яка не просто пристосовується до життєвих умов, а й змінює їх, відбувається у всіх видах діяльності, серед яких навчально-пізнавальна діяльність має провідне значення. При цьому мова може йти тільки про демократичне навчання, організоване на засадах гуманізму, демократизму, встановлення партнерських взаємин між учителем і учнями.

Ключові слова: соціально-активна особистість, демократичне навчання, активність, самостійність.

 

Лях Г. Р. Формирование социально-активной личности в условиях демократического обучения / ГВУЗ «Донбасский государственный педагогический университет», Украина, г. Славянск.

Формирование социально-активной личности, которая не просто приспосабливается к жизненным условиям, но и изменяет их, происходит во всех видах деятельности, среди которых учебно-познавательная деятельность играет ведущую роль. При этом речь может идти только о демократическом обучении, организованном на основе гуманизма, демократизма, установления партнерских отношений между учителем и учениками.

Ключевые слова: социально-активная личность, демократическое обучение, активность, самостоятельность.

 

Lyakh G. R. The formation of the socially active personality in the conditions of the democratic education / State Higher Educational Institution «Donbass State Teachers’ Training University», Ukraine, Slovyans’k.

The formation of the socially active personality, who not only adapts himself to life but changes it, is going on in different types of activity. Pupils’ educational activity plays the main role in this process. The point is that it must be the democratic education which is organized on the basis of humanism, democratism and establishing of the partner’s relations between a teacher and pupils.

Key words: socially active personality, democratic education, activity, independence.

 

Вступ

Сьогодні світ стає дедалі більш відкритим для кожної людини, даючи їй можливість брати активну участь у розвитку суспільства. Як зазначає О. Безпалько, «людина все більше виступає суб’єктом власної життєдіяльності та суспільних відносин, відповідальним за прийняті нею рішення» [1]. При цьому людина не лише адаптується до існуючої суспільної реальності, вибудовує власну життєдіяльність, але й змінює цю реальність. З огляду на це і набуває актуальності формування соціально-активної особистості.

Проблеми формування соціально-активної особистості досліджувалися з точки зору різних наук: філософії (С. Бутенін, Л. Буєва, А. Брушлінский, Л. Мітрохін), психології (Л. Божович, А. Леонтьєв, B. Мерлін, Л. Славіна), педагогіки (Ю. Азаров, Л. Гордін, Т. Коннікова, Т. Мальковська, А. Зосімовский та ін.).

Соціальна активність особистості визначається через такі поняття, як діяльність, спілкування, соціальна відповідальність, життєва позиція, громадянський обов’язок. Соціально-активну особистість характеризують суспільно цінні мотиви, активна поведінка, мобільність, розмаїття сфер та способів діяльності, використання досвіду інших, креативний підхід до вирішення завдань. Соціально-активна особистість творча, самостійна, ініціативна людини, здатна вільно, творчо мислити і працювати.

Формування соціально-активної особистості дітей і підлітків відбувається на всіх етапах їхнього розвитку і в усіх інституціях: у сім’ї, школі, позашкільних закладах, громадських дитячих організаціях і об’єднаннях. Соціальна активність школярів проявляється в усіх формах діяльності (індивідуальній, груповій, колективній, масовій) і в різних сферах життєдіяльності людини: трудовій, громадській, культурній, побутовій. Особливу роль відіграє навчально-пізнавальна діяльність, організована у школі, оскільки вона займає більшу частину життєдіяльності школярів. З огляду на це набуває актуальності організація демократичного навчання.

Сьогодні багато робиться у напрямку демократизації системи освіти в Україні, головними шляхами якої є: роздержавлення школи, децентралізація управління освітою, участь місцевої влади і місцевої громадськості в управлінні освітою і в діяльності освітніх закладів; доступність освіти для всіх; відкритість системи, право батьків та учнів на вибір школи, форми та профілю освіти; право педагогів на творчість, на власний педагогічний почерк, на свободу вибору педагогічних концепцій, технологій, підручників і навчальних посібників, методів оцінювання навчальної діяльності учнів, на участь в управлінні загальноосвітнім закладом [2]. Разом з цим демократизації потребує не тільки велика педагогічна система (яка охоплює всі заклади, що здійснюють освіту і виховання молоді), середня педагогічна система (навчальні заклади усіх рівнів), але й мала педагогічна система (навчальні групи, класи, академічні групи, тобто первинні учнівські та студентські колективи) [3, с. 282]. Саме на рівні малої педагогічної системи сьогодні є ще багато проблем. Спостерігається або недооцінка демократичних тенденцій (коли переважає авторитарний стиль спілкування між учителем і учнями, жорстка регламентація дій учнів, обмеження прав і свобод школярів), або ж їх переоцінка (коли переважає «вільний» стиль спілкування, який передбачає екстремальний ступінь свободи дитини, коли вона залишається наодинці зі своїми проблемами, надання учням свободи без навчання користування цим правом).

Втім, зазначимо, що у процесі навчання, який є спеціально організованим, регламентованим процесом і має примусовий характер (учні повинні вивчати те, що вимагають навчальні плани і програми), закладені і демократичні основи. У ньому відображено не просто сукупність і послідовність дій учасників навчального процесу. Як соціально-педагогічне явище, процес навчання передбачає спілкування між учителем і учнями, спрямоване на вирішення спільних цілей, і активність учнів, без якої, власне, немає процесу навчання.

Демократичне навчання ґрунтується на таких принципах: гуманізації та демократизації (рівноправність учасників педагогічної взаємодії, їх взаємоповагу, діалогічність взаємодії), активності та самостійності (розвиток в учнів суб’єктних характеристик, формування здатності до критичності і самокритичності, до прийняття самостійних рішень, вироблення громадянської позиції особистості, почуття відповідальності за її реалізацію), культуровідповідності та інтеркультурності (органічна єдність навчання з історією та культурою, мовою, звичаями і традиціями свого народу, інтегрованість української національної культури у контекст загальнодержавних, європейських і світових цінностей, у загальнолюдську культуру).

Задля формування соціально-активної особистості школяра у процесі навчання вчителеві слід сконцентрувати свої зусилля на вирішення таких завдань: навчання учнів розв’язувати конфлікти у відповідності з демократичними принципами, здатності до самостійного життєвого вибору на основі гуманістичних цінностей; формування працелюбності, відповідальності за свої дії; формування культури спілкування і взаємодії; розвиток критичного мислення, що забезпечує здатність усвідомлювати і відстоювати свою особисту позицію; уміння визначати проблеми і знаходити шляхи їх розв’язання; формування толерантного ставлення до інших. Це, на нашу думку сприятиме формуванню в учнів уміння не тільки пристосовуватися до обставин, а й змінювати їх.

У процесі навчання вчитель змушений вирішувати суперечність між вимогливістю та суворістю та щиросердним, поважним ставленням до учнів, наданням дитині свободи і обмеженням цієї свободи. Ця суперечність криється у вчителеві, який повинен так побудувати навчальний процес, щоб дитина, «суб’єктивно будучи самостійною, об’єктивно перебувала під продуманим і мудрим керівництвом педагога» [4, с. 406].

Аналізуючи теорії вільного виховання Ж.-Ж. Руссо, Е. Кей і Л. Толстого, Г. Ващенко зазначав, що «виховання мусить бути побудоване так, щоб дитина весь час відчувала себе його суб’єктом, себто свідомо прагнула до певної мети, розкривала кращі свої сили, вложені в неї природою, виховувалася на творчу, повноцінну особистість» [4, с. 405]. Отже, демократичне навчання передбачає розумне поєднання авторитетного виховання і вільного. Дійсно, вчитель цілеспрямовано впливає на учня силою свого авторитету (який ґрунтується на його знаннях, моральних достоїнствах, життєвому досвіді, громадянській позиції), забезпечуючи розвиток усіх природних сил і здібностей кожного учня. Але на відміну від авторитарного при демократичному нав¬чанні змінюється характер стосунків між учасниками процесу навчання, переходячи у площину співпраці, партнерства, взаємодії, співтворчості. При цьому зберігається керівна роль учителя у навчальному процесі, яка не повинна абсолютизуватися, що веде до авторитарного навчання, до слі¬пого визнання вчительського авторитету. Вона ґрунтується на ерудиції, таланті, громадянськості, демократичності вчителя. При цьому вчитель сам повинен розуміти сутність демократизму і бути демократом і на роботі, і в житті, активним і у професійній, і у громадській діяльності.

Демократизувати процес навчання у школі слід на всіх його рівнях і етапах. На рівні цілепокладання − усвідомлення мети і завдань навчання як учителем, так і учнями, обопільна готовність їх реалізувати; на рівні змісту освіти − наповнення навчальних планів і програм культурно-історичним, морально-духовним змістом, найновішими здобутками нашого життя, забезпечення учневі якнайширших можливостей вибору (курсів, видів діяльності, завдань), орієнтації на те, що максимально відповідає природним обдаруванням і життєвим потребам усіх і кожного; на операційно-діяльнісному рівні − вибір таких методів і прийомів, які спрямовані на встановлення гуманістичних стосунків, партнерських відносин, принципів рівноправного діалогу між учителем та учнями, які ставлять учнів у найбільш активну позицію і розвивають їхню самостійність, формують у них уміння виробляти свою точку зору; модернізація класно-урочної системи навчання, спрямована на подолання її жорстких рамок і вимог, використання інших організаційних форми навчання (семінарів, факультативів, індивідуальних консультацій тощо); на рівні контролю − оцінка конкретних результатів діяльності відповідно до реальних можливостей кожного учня.

Для вирішення завдання формування соціально-активної особистості, на нашу думку, чи не найважливіше значення має вибір методів навчання, оскільки саме вони відображають діяльнісну сторону процесу навчання. Методи і прийоми навчальної діяльності учнів повинні не тільки забезпечувати міцні й ґрунтовні знання учнів, учити працювати, розвивати їхній розум, а й забезпечувати гуманістичні стосунки, партнер¬ські відносини, розвивати самостійність учнів. Цьому певною мірою сприяють усі методи навчання.

Одним із найважливіших показників демократичного навчання є рівень активності учнів у процесі навчання. Саме активність перетворює об’єкт педагогічної діяльності (учня) на суб’єкт взаємодії вчителя і учнів. Тому вчителі повинні так організувати процес навчання, щоб учні були максимально активними: ставили питання вчителеві та іншим учням, активно обговорювали проблеми, висловлювали свої думки, давали критичну оцінку висловлюванням учнів, рецензували відповіді інших учнів, аргументували свою точку зору, пропонували деякі види діяльності тощо.

Пріоритетна роль належить активним методам, що базуються на демократичному стилі взаємодії та спрямовані на самостійний пошук істини, сприяють формуванню критичного мислення, ініціативи й творчості. Особливу вагу мають методи проблемного навчання (частково-пошукові, проблемно-пошукові, дослідницькі). Саме у такому виді навчання уч¬ні мають можливість висловлювати і обґрунтовувати свою точку зору. Метод проектів, рольові ігри, інтелектуальні аукціони, «мозкові атаки», «круглі столи», форуми і т. ін. − усе це сприяє не тільки активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів, але й формуванню їхньої соціальної активності.

Активізації пізнавальної діяльності учнів і розвитку нового, демократичного, мислення, зокрема, сприяє метод дискусії, який передбачає розкриття різних наукових позицій, точок зору з того чи іншого питання, активний діалог з учнями. Доречно зауважити, що в зарубіжній школі метод дискусії активно застосовується не тільки як засіб активізації учнів, але і як засіб залучення молоді до демократії.

Однією із важливих характеристик соціально-активної особистості є її самостійність − у думках і вчинках. Формуванню самостійності у першу чергу сприяють усі види самостійної роботи, дослідно-пошукової діяльності учнів, метою яких є пізнання життя. Учням слід пропонувати підготовку доповідей, рефератів, виступів, проектів відповідно до їхніх інтересів. Але при цьому недостатньо тільки да¬ти завдання самостійно опрацювати додаткову літературу, підготу¬вати реферат чи проект. Без відповідної попередньої роботи не можна сподівати¬ся на те, що учні відразу ж почнуть самостійно виконувати додатко¬ву навчально-пізнавальну роботу. Отже, не досить вимагати від учнів самостійної роботи, а слід навчити їх способів її виконання, формувати у них уміння володіти прийомами логічного, наукового мислення. Не просто сказати: «Зроби це сам», а допомогти учне¬ві самостійно виконати завдання (зробити доповідь, скласти план, розв’язати нестандартну задачу тощо). Починати слід з вимоги обов’яз¬кового виконання учнями навчальних завдань, поступово надаючи їм мож¬ливість самим обирати ті чи інші види навчальної роботи.

Для вирішення завдання формування соціально-активної особистості важливе значення мають взаємини між учителем та учнями. «У середній школі, − зазначає Андре Дрюбе, − особливо важливо зламати бар’єри, прагнути до особистісних і професійних контактів у дусі терпимості і співробітництва і створювати атмосферу взаємної довіри» [5, с. 79]. Отже, для встановлення демократичних стосунків, які є найбільш сприятливими для формування соціальної активності учнів, необхідно, щоб учителі сприймали учнів як рівноправних осіб, серйозно ставилися до їхніх проблем, страхів і негараздів, щоб зміст навчання став особистісно-значущим для школярів, щоб школярі і вчителі були парт¬нерами у пошуку знань та істин, у якому вчитель прислухається до учнів, сперечається з ними, приймає до уваги їхні думки; учитель повинен заохочувати учнів до вільних і цілеспрямованих дій, стимулювати ініціативу учнів, формуючи їхні власні судження і навчаючи їх навичок співпраці з іншими в пошуку вирішення проблем. На уроках та інших заняттях повинна панувати доброта, взаємоповага, терпіння та розуміння, а не змагання і конформізм. Саме за таких умов між партнерами у процесі навчання (учителем та учнями) буде встановлено дух співробітництва.

В цілому демократичне навчання не тільки сприяє формуванню соціально-активної особистості (демократизм, упевненість у своїх силах, комунікативність, працелюбність, самостійність, активність), але й поліпшує стосунки у класі, а також стосунки між учителем і учнями.

Висновки. Таким чином, проведений науковий пошук дав можливість з’ясувати, що формування соціально-активної особистості можливе за умов: організації співробітництва, взаємодії, партнерства у процесі навчання; активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів, розширення самостійності учнів і надання учням права вибору в процесі навчання; використання «активних» методів навчання.

 

Література:

1. Безпалько О. В. Розвиток соціальної активності особистості у дитячому об’єднанні [Електронний ресурс] / Ольга Володимирівна Безпалько // http://www.psyh.kiev.ua/ − Заголовок з екрана.

2. Постоленко І. Демократизація освітнього процесу в Україні [Електронний ресурс] / Ірина Постоленко // http://library.udpu.org.ua/library_files/psuh_ pedagog_probl_silsk_ shkolu/22/visnuk_10.pdf − Заголовок з екрана.

3. Педагогіка : навч. посібник для студентів університетів / За ред. А. М. Алексюка. − К.: Вища школа, 1985. − 296 с.

4. Ващенко Г. Загальні методи навчання : підручник для педагогів / Григорій Ващенко. − Видання перше. − К.: Українська Видавнича Спілка, 1997. − 441 с.

5. Дрюбе А. Цели, содержание и методы обучения в системе среднего образования / Андре Дрюбе // Основные проблемы современности в школьном обучении. Совместн. проект ЮНЕСКО и Всемир. конфедерации учит. орг. : сборник / Ред. Роберт Харрис. − Paris: ЮНЕСКО, 1986. − С. 75−97.

 

References:

1. Bezpal’ko O. V. Rosvytok social’noyi artyvnosti osobystosty u dytyachomu ob’yednanni [Electronnyi resurs] / Ol’ga Volodymyrivna Bezpal’ko // http://www.psyh.kiev.ua/ − Zagolovok z ekrana.

2. Postolenko I. Demokratyzatsiya osvitnyogo procesu v Ukrayini [Electronnyi resurs] / Iryna Postolenko // http://library.udpu.org.ua/library_files/psuh_ pedagog_probl_silsk _ shkolu/22/visnuk_10.pdf − Zagolovok z ekrana.

3. Pedagogika : navch. posibnyk dlya studentiv universytetiv / Za red. A. M. Aleksyuka. − K.: Vyshcha shkola, 1985. − 296 s.

4. Vashchenko G. Zahal’ni metody navchannya : pidruchnyk dlya pedagogiv / Grygoriy Vashchenko. − Vydannya pershe. − K.: Ukrayins’ka Vydavnycha Spilka. − 441 s.

5. Dryube A. Tseli, soderzhaniye i metody obucheniya v sisteme srednego obrazovaniya / Andre Dryube // Osnovnyye problemy sovremennosti v shkol’nom obuchenii. Sovmestnyi proekt UNESCO i Vsemirnoi konfederatsyi uchit. org. : sbornik / Red. Robert Harris. − Paris: UNESCO, 1986. − S. 75−97.

Tags: