Шевченко Ореста Вікторівна
ЛНУ ім. І.Франка, аспірантура
ЦЕНТРАЛЬНА АДМІНІСТРАЦІЯ СТОЛОВИХ ДІБР ГАЛИЦЬКОЇ МИТРОПОЛІЇ ПІД КЕРІВНИЦТВОМ О. Т. ВОЙНАРОВСЬКОГО
Митрополит Андрей Шептицький сприяв культурному розвитку українського народу, жертвуючи на виховання молоді величезні суми, завдяки чому у Львові діяли “Бурса товариства педагогічного” і жіноча гімназія. За кордоном на його кошти навчалися богослови і художники. Вершиною культурно-освітньої діяльності владики було заснування та матеріальне забезпечення Національного музею у Львові, а також Народної лічниці. [13, с. 38]. Допомагав митрополит також дітям-сиротам [14, с. 27].
Здавна церква, як великий землевласник, мала в Галичині свої маєтності – так звані “столові добра”. Тільки в Горганах площа лісів, якими володіла греко-католицька митрополича консисторія, становила 75 тис. га. Їй належала також частина Святоюрської гори у Львові (собор, митрополича палата, адміністративні та господарські будівлі), маєтки “Крилос-Галич”, “Перегінсько-Лолин” і “Якторів-Унів” [11, с. 70]. Ці землі були джерелом доходів, якими розпоряджався митрополит [1, арк. 1 – 3]. Управляла фільварками Центральна адміністрація столових дібр у Львові, очолювана генеральним адміністратором. Кожним маєтком керував управитель. В 1913 р. владика А.Шептицький de jure призначив на цю посаду о. Т.Войнаровського [11, с. 70].
Майбутній генеральний адміністратор познайомився з митрополитом ще коли він був станіславським єпископом; є численні докази того, що de facto священик керував майном митрополії починаючи з 1901 р. Так наприклад, дописувач на прізвище Гошовський у листі до о. Т.Войнаровського від 15 квітня 1901 р. повідомив, що хотів би орендувати в Центральної адміністрації сад. Двічі не заставши священика, він звернувся з цим питанням до митрополита, але той сказав, що не може прийняти рішення, не порадившись з о. Т.Войнаровським [8, арк. 10 – 10 зв.]. 19 жовтня 1902 р. працівник маєтності “Крилос-Галич”, В.Собчинський повідомив, що хоче купити “для митрополита” поле посеред лісу біля Крилоса, але без доручення о. Т.Войнаровського не може підписати контракт. Автор згадав священику, що той знав про цю ділянку і говорив, коли був в Крилосі, що потрібно купувати більше таких земель, що розташовані в лісі. Зважаючи на це В.Собчинський попросив о. Т.Войнаровського приїхати і залагодити справу [9, арк. 15 – 15 зв.].
Не припинив священик займатися справами митрополії навіть після обрання його депутатом австрійського парламенту. Так, 16 грудня 1907 р. вислав з Відня проект службового договору для керівників фільварків. Тоді ж у столиці Австрії він займався підрахунками доходів, які принесли митрополії землі Якторова і Унева [3, арк. 1 – 1 зв.]. Коли не було засідань парламенту, о. Т.Войнаровський намагався прибути до Львова, щоб обговорити з митрополитом поточні справи [2, арк. 22 – 22 зв.].
Розміри даної статті не дозволяють висвітлити діяльність генерального адміністратора повністю, тому ми розглянемо її на прикладі управління маєтком “Перегінсько-Лолин”. Це було найбільше, найбагатше й основне володіння греко-католицької церкви. Сама управа знаходилася в селищі Перегінсько [11, с. 71, 77]. Його площа займала приблизно 50 000 моргів. Переважна більшість території була заліснена, оскільки знаходилась високо в Карпатах. Значна частина земель Перегінська була покрита скалами, де крім моху нічого не росло. Зокрема, такі шпилі, як Попадя, Петріс, Зелена Яворина сягають понад 1 200 метрів. Ні місцеві поміщики, ні селяни не купували в Перегінську нічого, бо мали свої ліси. Багато повалених буревіями дерев так і залишалися лежати в лісі на удобрення ґрунту, оскільки їх було важко транспортувати [4, арк. 17 – 18].
В зв’язку з перерахованими обставинами на початку ХХ ст. маєток приносив мінімальні доходи. Як талановитого господарника, митрополит запросив о. Т.Войнаровського в 1905 р. провести інспекцію фільварку [10, с. 61]. Ознайомившись зі станом справ, він вніс в Центральну адміністрацію пропозицію провести в цих непрохідних високогірних горганських лісах вузькоколійну залізницю, з допомогою якої можна було б розширити експлуатацію гірських масивів маєтку, включивши в розробку також частину непрохідних високогірних лісів [11, с. 76]. З цією метою священик налагодив контакти з німецькою фірмою “І. Ф. Ґлєзінґер”, яка займалася переробкою дерева. Експерт підприємства оглянув перегінські ліси й схвалив ідею спорудження залізниці. Але серед персоналу фірми не було нікого, хто знав би українську чи польську мову і міг би зайнятися викупом землі під трасу вузькоколійки й самою будовою. Тому о. Т.Войнаровський в 1909 р. домовився з графами Домініком і Йосифом Потоцькими, які погодилися за відповідну винагороду взяти на себе ці обов’язки [10, с. 61 – 62]. Була споруджена залізнична колія, що з’єднувала такі населені пункти: Брошнів – Рожнятин – Перегінсько – Закерниче (вітка на Гуту) – Ангелове – Осмолода – Дарів. Ширина колії становила 760 мм. Колія проходила через 48 мостів, довжина – 55 км від депо у Брошневі до станції Мшана. Урочисте відкриття відбулося 13 вересня 1909. Але після цього залізницю не припинили розбкдовувати. В 1913 р. її довжина становила вже 72 км. Після Першої світової війни у вузлових пунктах було побудовано нові станції [12, с. 69].
Замість платні за спорудження залізниці митрополія дозволила графам Потоцьким і фірмі “І. Ф. Ґлєзінґер”, впродовж 15 років (від 1910 до 1924 р.). вирубувати дерева в лісах Перегінська, сплачуючи значно нижчу від ринкової ціну. Загалом собівартість спорудження залізниці коштувала митрополії 3 500 000 корон. Згідно з контрактом церква зобов’язалася через 15 років (після закінчення експлуатації) відкупити залізницю за половину вартості будівництва. Отже, щоб почати раціонально використовувати землі і таким чином збільшити доходи через 15 років, владика Шептицький зважився на чималі інвестиції [4, арк. 17 – 18].
Переваги від угоди митрополії з фірмою “І. Ф. Ґлєзінґер” мали також жителі довколишніх сіл, які працювали на лісозаготівлі, зрубуючи і обробляючи на місці дерева. Домовившись між собою селяни неодноразово огранізовували страйки і підприємство було змушене йти їм на поступки, збільшуючи платню [7, арк. 39 – 40; порівняти: 5, арк. 14]. В приватній кореспонденції о. Т.Войнаровського знаходяться листи з подяками, з яких довідуємося, що священик сам клопотався, щоб підприємство прийняло на роботу певних людей [6, арк. 3 – 4].
Церква не залишилась байдужою до питання захисту довкілля. З ініціативи науковців-природознавців вона організувала ряд природоохоронних заповідників у межах своїх володінь. Першим таким об’єктом був кедровий заповідник, організований у маєтності Перегінсько на горі Льолинське Яйце біля с. Осмолода [11, с. 93]. В 1935 – 1936 рр. на території фільварку проходило чергове лісовпорядкування, в ході якого намічено ділянки цінних деревостанів, які могли б скласти основу Українського Національного Парку Природи. Виділено шість об’єктів, що визначалися, як заповідні: “Ялицевий”, “Ільмово-яворовий”, “Сосновий”, “Буковий”, урочище “Ставки”, що об’єднувало 3 високогірні ставки, й окремі торфовища, та урочище “Підлюте” (лісові ділянки, названі “Живець”, “Підлюте” і “Палата”) [11, с. 104].
На основі опрацьованих нами матеріалів робимо висновок, що о. Войнаровський, раціонально використовував ті землі, які раніше не приносили прибутку і в той же час велику увагу приділяв охороні природи з метою збереження окремих видів рослин і тварин.
Література:
1. Національний музей ім. А. Шептицького у Львові. – Фонд Тита Войнаровського – Рк. 3384.
2. Центральний державний історичний архів у Львові (далі – ЦДІАУЛ). – Ф. 358 (Шептицький Анрей (Роман-Марія-Александр, 1865 – 1944), граф, митрополит Галицької греко-католицької Церкви). – Оп . 2. – Спр. 114.
3. ЦДІАУЛ. – Ф. 358. – Оп . 1. – Спр. 231.
4. ЦДІАУЛ. – Ф. 409 (Центральної адміністрації столових маєтків греко-католицької митрополії у Львові). – Оп . 1. – Спр. 87.
5. ЦДІАУЛ. – Ф. 682 (Войнаровський Тит (1856 – 1938) мітрат, адміністратор маєтків греко-католицької митрополії, церковний і громадський діяч). – Оп . 1. – Спр. 12.
6. ЦДІАУЛ. – Ф. 682. – Оп . 1. – Спр. 84.
7. ЦДІАУЛ. – Ф. 682. – Оп . 1. – Спр. 98.
8. ЦДІАУЛ. – Ф. 682. – Оп . 1. – Спр. 106.
9. ЦДІАУЛ. – Ф. 682. – Оп . 1. – Спр. 183.
10. Войнаровський Т. Низка споминів з мого життя / Т. Войнаровський // Історичні постаті Галичини XIX–XX ст. – Ню-Йорк - Париж - Торонто, 1961. – С. 15 – 75.
11. Гайдукевич О. природоохоронна діяльність греко-католицької церкви в Галичині в 20 – 30-х рр. ХХ ст. Івано-Франківськ, 2007.
12. Клапчук В. Вузькоколійки в українських Карпатах кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. / В. Клапчук // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. наук. зб.; за ред. О. П. Реєнта, О. О. Крижановської. – Київ, 2009. – С. – 65 – 74.
13. Панас К. Митрополит Андрей Шептицький / К. Панас // Літопис Голготи України: Т. 2: Репресована церква. – Дрогобич , 1994. – С. 37 – 42.
14. Шевченко О. Праця о.Тита Войнаровського на освітній ниві / О. Шевченко // Простір і час сучасної науки. – К., 2013. – Ч. 2. – С. 26 – 28.