кандидат педагогічних наук, Краснощок Інна Петрівна
Кіровоградський державний педагогічний університет імені В.Винниченка
КРИТЕРІАЛЬНО-РІВНЕВИЙ ПІДХІД ДОСЛІДЖЕННЯ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ СТУДЕНТІВ
Самореалізація – один з найважливіших аспектів життєдіяльності людини. За великим рахунком можна говорити, що самореалізація
являє собою мету і сенс людського існування, адже людина має
безліч бажань і здібностей, успішна реалізація яких приносить у світ
благополуччя і дарує людині радість. Самореалізуючись, людина відкриває в собі і в навколишньому світі нові, незнайомі раніше, сторони і можливості, розширює свій кругозір, радіє досягнутим результатами. Самореалізація дає людині відчуття повноти життя і впевненості у власних силах.
Особливо важливо відчувати себе сильним, здатним і успішним в юності, коли людина вибирає свій життєвий шлях, формує свої життєві плани, коли період «ще саморозвитку» вже завершується і починається час «вже самоздійснення». Саме створення умов для самореалізації студентів сприяє підготовці молодих людей до самостійного життя у складних і суперечливих умовах сьогодення, до вибору соціально ціннісних орієнтирів у навчанні, роботі, спілкуванні, дозвіллі та життєтворчості. Виходячи з цього, можна стверджувати, що поняття «самореалізація студентів» набуває сьогодні першочергового значення для особистісного і професійного розвитку майбутнього фахівця, це поняття багатогранне, тому й потребує всебічного дослідження.
Потреба в самореалізації – одна з провідних потреб особистості (А. Маслоу, А. Адлер, К. Роджерс, Е. Фромм). Вона є джерелом особистісної активності людини, спрямованої на творче перетворення світу. Аналіз психолого–педагогічних досліджень доводить, що спільними рисами для вітчизняних та закордонних гуманістичних концепцій самореалізації є: віра в особистий досвід людини, здатність відкривати в собі унікальний особистісний потенціал, самостійно визначати напрям особистісного зростання у відповідній професійній діяльності. Мотивом самореалізації є не протиріччя, а узгодження між внутрішньою сутністю людини та рішеннями, які вона здійснює. Шлях до прояву самореалізації лежить через активну різносторонню діяльність, яка пов’язана із самопізнанням свого ціннісного змісту, творчим мисленням, розвитком допитливості та інтелекту в цілому[2].
В своїх дослідженнях ми дійшли висновку, що самореалізацію студента доцільно розглядати як складний психосоціальний механізм актуалізації сутнісних сил і опредметнення свого особистісного потенціалу, розкритого в результаті самопізнання, за допомогою якого реалiзується прагнення до цiлеспрямованої взаємодiї із соцiальним середовищем, із найближчим безпосереднiм оточенням.
Щодо самореалізації взагалі, то під цим терміном Л.Коростильова розуміє реалізацію людиною себе у житті й у повсякденній діяльності, пошук і ствердження свого особливого шляху у цьому світі, своїх цінностей і сенсу свого існування у кожний певний момент часу. Самореалізація досягається лише тоді, коли у людини є сильний спонукальний мотив особистісного зростання [2, с.52]. Ми поділяємо підхід дослідниці, і відповідно до нього дослідження механізмів самореалізації студентів необхідно здійснювати у взаємозв’язку з їхньою активністю.
Для дослідження активності особистості істотне значення має проблема виникнення і формування діяльності й свідомості. Ця сторона питання може бути розкрита й досліджена на основі принципу заломлення зовнішнього через внутрішнє, також розробленого С.Рубінштейном [5]. Керуючись цим принципом, можна зрозуміти не тільки виникнення суб’єктивного в індивідові, але й процес самореалізації суб’єкта стосовно предметного світу, а також широкої соціальної дійсності.
На сучасному етапі розвитку психолого-педагогічної науки принципи єдності свідомості й діяльності, заломлення зовнішнього через внутрішнє зливаються з особистісним принципом і підходом. Суть цього принципу полягає в тому, що діяльність, внутрішнє і зовнішнє опосередкуються особистістю, точніше суб’єктом предметної і соціально-необхідної діяльності.
У психолого-педагогічній науці розуміння особистості як суб’єкта пов’язується з поняттям «самовизначення особистості» й розуміється як індивідуальна реалізація особистістю суспільної детермінації. У процесі цієї реалізації особистість здійснює дії, вчинки, «об’єктивізує свою суб’єктність». Активність суб’єкта, як наголошує К.Абульханова-Славська, ґрунтується на здатності мобілізувати свої можливості й визначити способи досягнення цілей – реалізувати їх у діяльності [1, с.272]. У руслі нашого дослідження як предмет дослідження ми виділяємо таку форму активності особистості, як самотворення, що здійснюється через самопізнання і саморегуляцію, формування суб’єктом себе як особистості, що самореалізується. Таку форму активності особистості ми виділяємо як психологічний аспект самореалізації студента.
Ми вважаємо, що із самореалізацією студента має тісний зв’язок його соціальне самовизначення, яке у структурі особистості людини характеризує поступальне становлення цілісної особистості. Феномен самовизначення виникає в тому випадку, коли поведінка особистості визначається не безпосередньо впливом середовища і не індивідуальними якостями, а, головним чином, прийнятими суб’єктом цілями та завданнями діяльності, стійкими ціннісними орієнтаціями, які особистість захищає навіть у супереч впливу середовища, обставин та соціального оточення. Соціальне самовизначення є визначенням свого становища у світі, що спрямовано не в середину особистості, а назовні. Але саме в процесі самовизначення і кристалізується сама особистість [4].
Отже, самореалізацію студента ми розуміємо як свідоме, за власною ініціативою, прагнення до самопізнання майбутнім фахівцем того, чим він володіє і чого хоче досягти, а також вибір практичних дій для втілення досвіду в реальну дійсність, що буде визнано іншими.
Для розуміння особливостей прояву самореалізації особистості студента на нашу думку доцільно в процесі аналізу цього явища визначити його критерії, показники та на їх основі виокремити рiвнi самореалiзацiї майбутнього фахівця.
На підставі аналізу психолого-педагогічних досліджень (Ю. Альошиної, Ю. Вишневського, М. Гінзбурга, Л. Гозмана, Н. Калини, Н. Клєнової, Л. Левченко, А. Меренкова, В. Шапко, I. Шемелюка та інших), опитування експертів дозволило нам в якості критеріїв розвитку самореалізації студентів визначити: соціальне самовизначення та соціальну активність. У дослідженні особливостей розвитку самореалізації майбутнього фахівця ми розглядаємо також і якісний зміст критеріїв самореалізації за допомогою участі студента у основних видах його життєдіяльності.
Соціальне самовизначення: розкриття особистісних спроможностей; усвідомлення своїх здібностей, інтересів, життєвих переваг й мотивів поведінки; здатність розділяти цінності, що характерні для особистості, яка самоактуалізується; бажання досягти визнання в середовищі життєдіяльності; здатність до самопізнання та самооцінки; усвідомлення й глибока віра в подальшу життєву та професійну перспективи; докладання потенційних можливостей для досягнення обумовленої мети; демонстрування досягнень в різних видах діяльності.
Соціальна активність: спроможність до цілеспрямованих й ефективних вольових зусиль, необхідних для повноцінної самореалізації в різних сферах життєдіяльності; ініціативність при виконанні доручень; прагнення до лідерства; вольові зусилля до розвитку особистісних якостей; активна участь у життєдіяльності середовища; здатність швидко реагувати на аспекти ситуації, що змінюються; бажання до здійснення активного самовияву; здатність встановлювати міцні і доброзичливі контакти з оточуючими.
Також, важливим аспектом аналізу означеної проблеми є визначення рівнів самореалізації студентів, які можна схарактеризувати, взявши за ос¬нову вибрану класифікацію критеріїв та скориставшись висновками В.Носкова відповідно до рівнів особистіс¬ної самоактуалізації [3, с. 42-44].
Високий (творчий) рівень самореалізації студента характеризується усвідомленим визначенням студентом мети життєдіяльності, можливістю пізнавати самого себе, адекватно оцінювати та контролювати власну діяльність, здатністю до розкриття власних здібностей, сформованістю потреб, інтересу до життєдіяльності колективу. Така особистість завжди проявляє зацікавленість змістом життєдіяльності в оточуючому середовищі, вно¬сить корективи, активно включається у різні види діяльності, її діяльність має творчий характер. Особистість максимально контактна, ініціативна, доброзичлива. Адекватно самовиражається в спілкуванні з одногрупниками, здатна самостійно проектувати діяльність, підбирати засоби досягнення мети.
Середній (реконструктивний) рівень самореалізації студента, на відміну від творчого, характеризується тим, що для визначення мети життєдіяльності студент потребує допомоги куратора, викладача, одногрупників тощо. Процес самопізнання особистості залежить від зовнішнього впливу, розкриття її здібностей підпорядковується певним обставинам. У неї не до кінця сформовані потреби, вона проявляє інтерес до того чи іншого виду діяльності, яка має реконструктивний характер. На цьому рівні студент сприймає свій життєвий шлях цілісно і приймає участь у запропонованих видах діяльності, якщо бачить у цьому користь. Студент не завжди виконує справу самостійно. Він включається у діяльність, якщо відчуває приємність контактів з іншими студентами та бачить взаємну користь, не завжди адекватно застосовує соціальні стереотипи спілкування. Ця особистість зацікавлена змістом життєдіяльності в оточуючому середовищі, але не корегує його, не завжди активна, її діяльність має репродуктивний характер.
Низький (репродуктивний) рівень самореалізації студента характеризується нездатністю індивіда до визначення мети життєдіяльності. Студент дискре¬тно пізнає сам себе, тільки за допомогою інших оцінює та контролює власну дія¬льність, процес розкриття здібностей обмежений, не чітко сформовані потре¬би, домінує ситуативний інтерес. На цьому рівні студент дискретно сприймає свій життєвий шлях, не приймає участі у життєдіяльності середовища як необхідність для становлення особистості у майбутньому. Процес формування цінностей і поведінка повністю залежать від зовнішнього впливу (з боку куратора групи, викладача, одногрупників та інших), особистість завжди виконує справу тільки за допомогою інших. Вона безініціативна до участі у життєдіяльності колективу, не може самостійно працювати, не проявляє творчого підходу, знаходиться у своєму власному світі, іншими словами: «сама по собі». Слабо виражена комунікабельність особистості, на її включення у діяльність не впливає оцінка переваг і недоліків з боку одногрупників.
Література:
1. Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности ― М.: Наука, 1980. ― 335с.
2. Коростылева Л.А. Психология самореализации личности: затруднения в профессиональной сфере. – СПб.; Речь, 2005. – 222 с.
3. Носков В.И. Студент гуманітарного вуза: проблема личностной самоактуализации/ В.И. Носков// Пратична психологія та соціальна робота. 2000. -№2. –С. 42-44.
4. Пилепенко В.Е. Молодежь Украины: ожидания, ориентации, поведение. –К.: Наукова думка, 1993. – 160с.
5. Рубинштейн С.Л. Проблемы общей психологии. 2-е изд. /Отв. ред. Е.В. Шорохова. ― М., Педагогика, 1976. ― 416 с.