канд. політичн. наук, Кадлубович Т. І. «ДРАМАТУРГІЧНА ДІЯ» ЯК ЕЛЕМЕНТ СУЧАСНОЇ ПОЛІТИКИ

канд. політичн. наук, Кадлубович Т. І.

м.Київ, КНУТД

«ДРАМАТУРГІЧНА ДІЯ» ЯК ЕЛЕМЕНТ СУЧАСНОЇ ПОЛІТИКИ

Аналізуючи політику, політичне життя, політичні процеси, сучасні політологи все частіше звертаються до опису цих феноменів у театральній термінології (політичний актор, політичне дійство, театралізація політики тощо). Таке розуміння політики має право на існування, оскільки постіндустріальне суспільство є продуктом людської взаємодії, соціальної діяльності.

Найпростішою одиницею соціальної діяльності (за М.Вебером) є соціальна дія, тобто така дія індивіда, яка спрямована на вирішення певних життєвих проблем та раціонально орієнтована на реакцію інших. Г.В.Осіпов наголошує на тому, що соціальна дія має два важливі компоненти – суб’єктивну мотивацію та орієнтацію на інших, без яких дія не може розглядатися як соціальна [8, с.198].

Ю.Хабермас, критично переосмисливши типи соціальної дії, запропоновані М.Вебером, створює власні «ідеальні типи», серед яких називає драматургічну дію [10].

Такий тип соціальної дії (за Ю.Хабермасом) з’явився під дією «драматургічного підходу» Е.Гофмана, головна ідея якого полягає у проведенні аналогії між соціальним світом та світом театральним. Соціальні ролі аналогічні театральним та розіграються з метою створення певного враження на учасників по спілкуванню та отримання відповіді на їх очікування. «Партії» окремих учасників виконуються з різним ступенем майстерності.

Саме гра з розрахунком на глядача, вважає Е.Гофман [6], визначає характер комунікації сучасного суспільства. Метою актора є створення позитивного враження та наступне його збереження.

Засобами створення враження, за Е.Гофманом [6], є не лише лінгвістичні побудови (мова та мовлення), але й мова тіла (жести, пози, міміка), зовнішній вигляд (вік, стать, раса, одяг), елементи інтер’єру, визначення місця дії тощо. За термінологією автора все це є створенням «переднього плану», який зумовлює стиль та манеру подальшої взаємодії.

Метою «драматургічної дії» за Ю.Хабермасом є презентація самого себе або створення публічного іміджу, вибірковий самовираз певної індивідуальності. Ефективність драматургічної дії автор визначає «щирістю», яка є основою довіри до актора. В «театрі життя» передбачається, що ролі, які виконують «актори», відповідають дійсним рисам їх характеру [10].

В повсякденному житті люди інсценують свої дії, свідомо або несвідомо наділяючи їх «вказівками», які б допомогли іншим правильно зрозуміти смисли та значення цих дій. Так само відбувається і в політичній сфері, де діють політичні суб’єкти.

В 50-60 рр. ХХ ст. західні політологи практично перестають вживати опозицію «об’єкт – суб’єкт» в політиці та замінюють її поняттям «політичний актор». Політичний актор починає розумітися ними як активний учасник політичного життя.

Політичний актор – особа (або група), що впливає на процес прийняття та здійснення рішень в певній політичній системі, є суб’єктом дії в політиці, подібно до того, як театральний актор «відіграє роль». Пояснення та введення терміну «політичний актор» в науковий обіг на пострадянському просторі належить російським вченим, які під «політичним актором» розуміють суб’єкта, що «активно здійснює певну форму політичної діяльності» [9]. М.Грачов вказує, що терміни «суб’єкт політики» та «політичний актор» у сучасній політичній науці вживаються як синоніми [3]. Хоча в останніх дослідженнях даної проблеми (наприклад, О.Гаман-Голутвіна [4], В.Гельман [5], Т.Заславська [7] та ін.) пропонується розрізняти категорії «політичний актор» і «суб’єкт політики», надаючи превагу більш нейтральному терміну «політичний актор».

Політичні актори можуть бути індивідуальними та груповими. Індивідуальний політичний актор – конкретна особистість, яка певною мірою виявляє політичну активність, що включає в себе взаємодію даного індивіда з політичною дійсністю, її дії та орієнтації у відношенні до політичної практики. Політичним актором може бути, наприклад, політичний лідер, особистий вплив якого відіграє суттєву роль в різноманітних політичних ситуаціях та процесах, в регулюванні взаємовідносин, що склалися в тій чи іншій соціальній спільності, організації, суспільстві в цілому, а також «звичайний» виборець, який виражає своє волевиявлення.

Як політичних акторів розглядають також політичну систему, політичні інститути (державу, громадянське суспільство, політичні партії, парламент тощо), адміністративні органи, політичну еліту, організовані та неорганізовані групи людей тощо.

У сучасній політиці місце, функції та реальні можливості індивідуальних політичних акторів залежать від багатьох чинників (талант, особистісні якості, воля інших дієвих осіб, об’єктивні умови (економіка, соціально-політична ситуація) тощо). Політичні коментатори та спеціалісти з опитувань, політологи, соціологи тощо надають звіти про той чи інший «політичний спектакль (виставу)», оцінюють його, присуджують йому певне місце у рейтинзі серед інших вистав, які були «зіграні» політиками. Авторитет політика, політичної влади може бути створений (або зруйнований) моментально, миттєво. Тому політичний спектакль часто потребує навіть репетицій. Представники різних рівнів владних структур ретельно готуються до публічних виступів, спектаклів, «завчають певні ролі», «шліфують їх». Це відбувається за допомогою моделювання ситуацій з метою уникнути невідомих або неприємних ситуацій.

Логічна послідовність взаємодій між політичними акторами визначається як політичний процес. Його структуру та етапи визначають як сюжет політичного процесу.

Завдяки засобам масової інформації, які впливають на усіх політичних акторів, змінюється й сам характер політичної гри, політичний імідж створюються за допомогою театрально-візуальних ефектів, «народжуються» політичні «зірки» тощо.

Політичне життя набуває рис театралізації. Отримує все більше поширення термін «політичний театр», а театральність поведінки стає однією з умов успішної політичної конкуренції.

Головними формами політичної театральності є символічна політика, політичні видовища (політичні шоу, спектаклі тощо) [2]. Прикладами театральності політичного життя можуть стати телепередачі, побудовані за принципом змагання, своєрідні «баталії» між політичними «зірками», візити додому до політиків, запрошення політиків для участі в розважальних програмах тощо.

Таким чином, традиційне уявлення про політику, як про політику кулуарів або партійних осередків, що викликала інтерес лише у невеликої кількості населення, а точніше, у вже переконаних активістів, поступово відійшло в історію. Сучасна політика стала розумітися як явище, певним чином побудоване та організоване для того, щоб зацікавити широкий загал.

Література:

  1. Вебер, М. Избранное. Образ общества [Текст] / М. Вебер. – М . : Юрист, 1994. - 702 с.

  2. Гаджиев, К. С. Политология: Учебник для высших учебных заведений [Текст] / К. С. Гаджиев – М . : Логос, 2001. – 488 с.

  3. Грачев, М. Н. Политическая коммуникация: теоретические концепции, модели, векторыразвития [Текст] / М. Н. Грачев. – М. : Прометей, 2004. – 328 с.

  4. Гаман-Голутвина, О. В. Проблема субъекта модернизации в России: историко-концептуальные аспекты и современное состояние [Текст] / О. В. Гаман-Голутвина // Власть и элиты в российской трансформации: Сб. научных статей. / Под ред. А. В. Дуки. – СПб.: Интерсоцис, 2005. –296 с., С. 94 – 109.

  5. Гельман, В. Я. Из огня да в полымя? Динамика постсоветских режимов в сравнительной перспективе[Текст] / В. Я. Гельман // Полис. – 2007. – № 2. – С. 81 – 108.

  6. Гофман, Э.Ритуал взаимодействия: очерки поведения лицом к лицу [Текст] / Эрвин Гофман /Пер. с англ. С. С. Степанов, Л. В. Трубицына. Под ред. Н. Н. Богомоловой и Д. А. Леонтьева. – М . : Смысл, 2009. – 319 с.

  7. Заславская, Т. И. О субъектно-деятельностном аспекте трансформационного процесса [Текст] / Т. И. Заславская // Кто и куда стремится вести Россию? Макро-, мезо- и микро-акторы трансформационного процесса. – М. : МВШСЭН, 2001 – 451 с., С. 3 – 16.

  8. История социологии в Западной Европе и США. Учебник для вузов.[Текст] / Ответственный редактор – академик РАН Г. В. Осипов. – М . : Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА—ИНФРА • М), 2001. – 576 с., с. 194

  9. Коваль Б. И., Ильин М. В. Властьversus политика.[Текст] / Б. И. Коваль, М. В. Ильин // «Полис»– 1991, –№5. – С. 152-163

  10. Хабермас Ю.Демократия. Разум. Нравственность: Московские лекции и интервью [Текст] / Юрген Хабермас [РАН; Институт философии ; Н.В. Мотрошилова (отв.ред.)]М.: АО «КАМІ», Academia, 1995. — 450с

Site search

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.