к. е. н., доцент Відоменко О. І., Сокало О. Ю. УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЧИМ ПОТЕНЦІАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА З ПОЗИЦІЇ СТРАТЕГІЧНОГО ПІДХОДУ

к. е. н., доцент Відоменко О. І., Сокало О. Ю.

Національний університет харчових технологій, Україна, м.Київ

 

УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЧИМ ПОТЕНЦІАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА З ПОЗИЦІЇ СТРАТЕГІЧНОГО ПІДХОДУ

 

Перехід до ринкових умов господарювання вимагає перегляду підходів та механізму управління потенціалом підприємства, як первинної ланки господарювання. Проте перш ніж з’ясовувати інструменти управління, необхідно чітко уявляти сутність самого виробничого потенціалу. Термін «потенціал» розглядають з різних точок зору. Так, багато науковців, Герасименко І.М., Должанський І.З, Загорна Т.О. та інші підходять до визначення потенціалу як загальної категорії, а тому зазначають, що це «сукупність природних умов і ресурсів, можливостей, запасів і цінностей, що можуть бути використані для досягнення певних цілей». [1]. Що пояснюється трактуванням цього слова в англійській мові: «потенціал» - можливості, наявні сили, запаси, засоби, що можуть бути використані.

Потенціал підприємства – це більш конкретизований термін. Під ним Краснокутська Н.С. пропонує розглядати можливості системи ресурсів підприємства створювати результат для зацікавлених сторін за допомогою реалізації бізнес-процесів [2]. В той час як Гончар М.Ф. до елементів потенціалу підприємства відносить все, що пов’язане з функціонуванням і розвитком такого підприємства [3].

При цьому виробничий потенціал розглядають і як можливості (явні та приховані) щодо залучення і використання факторів виробництва для випуску максимально можливого обсягу продукції (послуг), і як сукупність ресурсів, що функціонують і здатні виробляти певний обсяг продукції. Петрович Й.М. поєднав ці два визначення і трактував виробничий потенціал як «сукупність ресурсів, а також наявні та приховані можливості підприємства щодо залучення та використання факторів виробництва для випуску максимально можливого обсягу продукції (послуг)» [4]. Проте дехто з науковців підходить дуже звужено до визначення виробничого потенціалу, і розглядає його лише як «основні виробничі фонди підприємства, до яких входять будівлі, споруди, трубопроводи, машини, устаткування тощо, виробнича інфраструктура підприємства» [5].

Більш повне трактування категорії виробничий потенціал дає Гончар М.Ф. Він визначає його як «впорядковану сукупність можливостей розвитку підприємства і факторів виробництва, необхідних для реалізації виробничої стратегії розвитку підприємства».

У своїх визначеннях всі сходяться на тому, що виробничий потенціал є поліструктурною системою. Аналіз наукових джерел дав можливість виділити наступні підходи у класифікації складових потенціалу підприємства. Так, виділяють об’єктні та суб’єктні складові потенціалу. Проте існують складові потенціалу, які не підлягають під зазначену класифікацію складових, оскільки їх не можна однозначно віднести ні до суб'єктних, ні до об'єктних складових. Такі складові потенціалу можна назвати інтегруючими. Це, наприклад, трудовий, інфраструктурний та інформаційний потенціали.

До об’єктних складових відносять, наприклад, потенціал землі та природно-кліматичні умови; потенціали основних та оборотних засобів; потенціали нематеріальних активів та технологічного персоналу.

Суб'єктні складові виробничого потенціалу пов'язані із суспільною формою їх прояву. Вони не споживаються, а становлять передумову, загальноекономічний, загальногосподарський, соціальний чинники раціонального споживання об'єктних складових. До суб'єктних складових потенціалу підприємства відносяться: науково-технічний, управлінський, маркетинговий, логістичний потенціали, а також потенціал організаційної структури управління та потенціал відтворення.

Проте, Гончар М.Ф. дає зовсім іншу класифікацію. Так, виробничий потенціал він виділяє у складі об’єктних складових, до яких також відносить трудовий, інформаційний, інфраструктурний, інноваційний, фінансовий потенціали та потенціал відтворення. А у складі виробничого потенціалу виділяє потенціал технологічного персоналу та засоби виробництва (в т. ч. потенціал землі та природно-кліматичні умови, потенціали основних засобів, оборотних засобів та нематеріальних активів). [3].

Управління виробничим потенціалом варто розглядати як конкретну функцію менеджменту, виконання якої потрібно здійснювати у логічній послідовності: планування виробничої програми; організація роботи служб та підрозділів з метою виконання поставлених завдань; мотивування суб’єктів, які безпосередньо чи опосередковано впливають на виробничий процес; контроль рівня якості виготовленої продукції і виконання виробничої програми загалом, регулювання виявлених проблем та недоліків.

Проте, зважаючи на складність та поліструктурність самого виробничого потенціалу, в першу чергу, пропонується використовувати стратегічні методи управління ним. Цього вимагають і умови ринкового конкурентного господарювання економічних суб’єктів. Оскільки в умовах конкурентного ринку замало лише чітко спланувати використання ресурсів підприємства. Це не гарантуватиме реалізації кінцевих результатів діяльності такого підприємства, а отже, не гарантуватиме не лише отримання прибутку, але й отримання доходу. При цьому необхідно вибудувати систему цілей діяльності підприємства, яка б відповідала його потенціалу.

Стратегічний виробничий потенціал можна розглядати як сукупність потенційних можливостей і ресурсів для розвитку підприємства, необхідних для реалізації виробничої стратегічної місії та цілей підприємства.

Введення категорії стратегічного виробничого потенціалу підприємства обумовлено необхідністю застосування стратегічних, а не лише тактичних підходів до управління ним. Оскільки лише стратегічні методи управління можуть забезпечити мобільність, гнучкість та адаптованість підприємства до змін у зовнішньому середовищі (попиту, стану конкуренції, альтернативних товарах чи товарах-замінників, бар’єри входження у ринок і т.д.). Оперативна кількісна оцінка стратегічного потенціалу дозволить виявити приховані резерви в розвитку підприємств і, відповідно, збільшити віддачу від більш обґрунтованого застосування економічного інструментарію.

Необхідність вивчення стратегічного потенціалу полягає у максимізації можливостей використання підприємством всіх передових розробок в галузі маркетингу та менеджменту. Для розуміння конкретного змісту стратегічного виробничого потенціалу доцільно застосувати проблемно-аналітичний підхід - вибудувати ієрархічну структуру складових потенціалу.

Основними етапами виявлення стратегічного потенціалу підприємства є:

1) визначення місії підприємства;

2) формулювання стратегічних цілей;

3) аналіз зовнішнього середовища та оцінка актуальності його діяльності;

4) аналіз потенціалу підприємства, перспектив його розвитку;

5) вибір генеральної стратегії;

6) аналіз стратегічних цілей;

7) розробка функціональних та ресурсних стратегій;

8) впровадження вибраних інструментів управління, контроль за виконанням та оцінка результатів стратегії, що реалізується.

Одним з ключових елементів управління стратегічним потенціалом підприємства виступає стратегічне планування. Яке повинно базуватися на довгострокових цілях розвитку потенціалу підприємства та виходити з ідеї багатоваріантності такого розвитку.

Своєрідність стратегічного планування, як системи управління, визначається його принципами, першим з яких є селективність при орієнтації на цілі глобального характеру. Поставивши питання про визначення генеральної мети діяльності, велика організація аналізує своє функціональне призначення в системі світового господарства й міжнародного поділу праці незалежно від національних та регіональних кордонів.

Після визначення місії підприємства починається діагностичний етап стратегічного планування. Першим і найбільш важливим кроком при цьому є вивчення зовнішнього середовища діяльності підприємства.

Під аналізом зовнішнього середовища розуміється процес безперервного спостереження, вивчення та контролю дії зовнішніх чинників по відношенню до підприємства для того, щоб своєчасно і якомога конкретніше визначити позитивну та негативну дію зовнішніх чинників, якими є політичні, економічні, науково-технічні, соціальні, міжнародні і т.п. Слід відмітити, що при розробці та здійсненні стратегії значне місце посідає аналіз ринкових чинників, які безпосередньо впливають на діяльність підприємства, тобто розглядають попит, пропозицію, кон’юнктуру та рівень конкуренції за певною системою показників. Весь цей процес має назву діагностика стратегічного потенціалу.

Стратегічний виробничий потенціал є основою для прийняття стратегічних рішень. Знання того, що необхідно досягти в майбутньому допомагає уточнити найбільш доцільні шляхи дій.

 

Література:

1. Управління потенціалом підприємства: навч пос. / І.З. Должанський, Т.О. Загородня, О.О. Удалих, І.М. Герасименко, В.М. Ращупкіна. – К.: ЦУЛ, 2006. – 354 с.

2. Краснокутська Н.С. Потенціал підприємства: формування та оцінка / Н.С. Краснокутська. – К.: ЦУЛ, 2005. – 316 с.

3. Гончар М.Ф., Холявка Л.Ю. Особливості управління виробничим потенціалом промислового підприємства / М.Ф. Гончар, Л.Ю. Холявка. – Науковий вісник НЛТУ України: Зб. Наук.-техн. Праць. – 2012. – Вип. 22.9. – С.179-184.

4. Петрович Й.М. Економіка виробничого потенціалу / Й.М. Петрович, І.О. Будіщева, І.Г. Устінова. – К.: Тов-во «Знання», КОО, 2002. – 220 с.

5. Економіка підприємства. / Під редакцією С.Ф. Покропивного – Київ, 2001.

Site search

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.