Соломяна Олена Сергіївна
магістрантка Дніпропетровського державного
університету внутрішніх справ
науковий керівник: викладач кафедри
цивільно-правових дисциплін: Обушенко Н. М.
Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ
СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА СИСТЕМИ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ
Для визначення системи трудового права слід звернутися до ключового поняття "система". Система — це структура, що становить єдність закономірно розміщених і функціонуючих частин" або "сукупність яких-небудь елементів, одиниць, частин, об'єднаних загальним принципом, призначенням. Трудове право — це частина, елемент системи права.
"Система галузі права взагалі — це об'єктивно обумовлене об'єднання взаємопов'язаних, внутрішньо погоджених правових норм, розподілених по різним структурним підрозділам. Система трудового права становить структуру взаємопов'язаних норм, що регулюють відокремлену сферу суспільних відносин - трудові відносини" [1, с.34]. Ця сукупність норм переважно встановлюється державою у загальному порядку з метою врегулювання всіх відносин, що виникають в процесі застосуванням праці в суспільному житті. В свою чергу це визначає чисельність правових норм, необхідність їх поєднування в певні групи, створює певну систему правових норм. Г.І. Чанишева і Н.Б Болотіна з цього приводу зазначають, що систему трудового права створюють усі юридичні норми, котрі регулюють суспільні відносини, які складають предмет даної галузі права. "Структура системи трудового права - це об'єктивно обумовлена внутрішня організація галузі права, яка проявляється в єдності, узгодженості й розподілі правових норм по інститутам та іншим галузевим структурним утворенням” [2, с.35]. С.С. Каринський підкреслює, що трудове право — це самостійна галузь національного права, що відрізняється однорідністю та цілісністю свого складу; вона охоплює усю сукупність нормативних приписів, що регламентують трудові, а також похідні, тісно пов'язані з ними відносини [3, с.244].
Таким чином, трудове право - самостійна галузь в системі права України. Виокремлення й визначення галузі трудового права в якості самостійної в національній системі права має важливе методологічне і теоретичне значення. Як слушно зауважує А.І. Шебанова: "Історико-правові дослідження вчених - правників, які торкаються причин виникнення, сутності й призначення законодавчого регулювання суспільних відносин в сфері найманої праці, а також тенденцій його розвитку протягом майже столітнього періоду стали науковою базою для основоположного висновку про самостійність галузі трудового права в національній правовій системі" [4, с.8].
Сьогоднішній стан розробки поняття системи права в науці теорії права характеризується неоднаковістю поглядів, точок зору, позицій вчених на зміст, характер і природу даного феномену соціально-правового життя суспільства. О.Ф. Скакун і Н.К. Підберезський вказують: "Система права — це об'єктивно обумовлена системою суспільних відносин внутрішня структура права, яка складається з взаємопов'язаних норм, інститутів, підгалузей і галузей права" [5, 6]. Структура права (його система) обумовлює його форму (систему законодавства) і нерозривно з нею пов'язана [7, с.314]. М.М. Рассолов, В.О. Лучин, Б.С. Ебзєєв так розуміють логіку формування змісту категорії системи права: "В кожній країні діє багато різнорідних за змістом і формам визначення юридичних норм, але усі вони слугують загальним цілям і завданням. Будь-яка норма вплітається в існуючу правову тканину: її регулятивні властивості в значній мірі визначаються якостями усього правового цілого. [8, с.251]. Отже, системність права означає, що конкретні норми можуть діяти лише тоді, коли існують та діють інші норми. Правові норми є певним елементом системи права. Це означає, що саме з їх угрупувань утворюються як система права у цілому, так і окремі її компоненти. Але не усяка чисельність норм являє собою систему. Для цього необхідно, щоб вони взаємодіяли одне з одним.
Вчені в галузі трудового права по-різному підходять до з'ясування його системи, основних ознак, якостей і властивостей останньої. Ось якого погляду на це дотримується П.Д. Пилипенко: "Традиційно прийнято виділяти у системі трудового права загальну та особливу частини. Прихильники такого поділу керуються тим, що норми, які визначають загальний напрям змісту відносин, які становлять предмет регулювання трудового права, утворюють загальну частину. А ті норми, що встановлюють конкретне правило поведінки учасників цих відносин, формують особливу частину трудового права. Загальна частина охоплює норми, які містять найбільш принципові положення, характерні для всіх видів відносин галузі права. Особлива частина трудового права об'єднує такі інститути, як трудовий договір, робочий час і час відпочинку, заробітна плата, охорона праці, дисципліна праці, матеріальна відповідальність, трудові спори тощо. Не важко переконатись, з'ясувавши предмет і метод трудового права, а також загальнотеоретичні положення про систему права, що поділ трудового права на загальну і особливу частини виглядає певною мірою штучним. Наприклад, норми, які визначають метод трудового права найбільше характерні для трудового договору і для дисциплінарної та матеріальної відповідальності, а проте вони утворюють інститути особливої частини. Права і обов'язки суб'єктів трудового права можуть бути найрізноманітнішими і диференціюватися залежно від виду відносин. Права і обов'язки сторін колективного договору, приміром, визначаються нормами інституту "колективний договір", а органів, які здійснюють нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства, - нормами інституту з однойменною назвою" [9, с.80].
Система трудового права України — явище об'єктивне, бо утворюється під безпосереднім впливом соціально-економічних, політичних, правових, ідеологічних, культурних відносин та образу життя людей. В.І. Гойман пише: "Об'єктивний характер системи права стверджується тією обставиною, що незалежно від типу сучасної держави і характеру правової системи існують подібні у всіх країнах групи однорідних галузей права (конституційне, цивільне, кримінальне, адміністративне, сімейне). Здійснюючи безпосередній вплив на формування системи права, законодавець не може відвернутись від цих об'єктивних факторів. Отже, система права — це об'єктивно існуюча внутрішня побудова права, його поділ на галузі, підгалузі, інститути і норми" [10, с. 199-200]. Система права, зауважує В.Д. Ткаченко, не результат суб'єктивного розсуду законодавця, а своєрідний юридичний вираз системи суспільних відносин відповідного суспільства. Держава лише надає форми (оформлює) тій чи інший системі права, її галузям, інститутам, які склалися об'єктивно [11, с.255]. Однак об'єктивна природа системи права не означає, що законодавець тут абсолютно не має волі. Він може вносити в систему права певні корективи, зміни (наприклад, виділити, усвідомивши потребу у цьому, ту або іншу галузь права або, напроти, об'єднати їх, встановити той або інший інститут, прийняти ті або інші норми, акти), але в принципі система права від нього не залежить, неможливо її заново створити, відмінити, перебудувати. Уособити можна лише те, що об'єктивно уособлюється. "Об'єктивність - найважливіша властивість системи права на відміну від систематизації права, яка має суб'єктивний характер, тобто залежить від державної волі" [12, с.395-396].
З'ясування об'єктивного характеру трудового права, критеріїв поділу його на окремі структурні елементи - підгалузі, інститути, підінститути, норми права — з логічною виваженістю дозволяє сформулювати низку наступних методологічно-теоретичних висновків. По-перше, система трудового права України включає його побудову, тобто сукупність підгалузей, інститутів, підінститутів і норм права, а також їх генетичний розвиток. По-друге, в системі трудового права відображається єдність об'єктивних і суб'єктивних факторів. По-третє, система трудового права України - це і об'єднання підгалузей, інститутів, підінститутів, норм права, і поділ їх на означені структурні елементи. По-четверте, структурованість системи трудового права на підгалузі, інститути, підінститути і норми права має об'єктивну основу. Це означає, що структурованість системи трудового права України своїм корінням сягає в сферу соціально-трудових відносин, має кінцеве обґрунтування поза дією норм права, покликаних регулювати трудові та безпосередньо пов'язані з ними відносини.
Література:
1. Прокопенко В.І.Трудове право України: Підручник. – Х.: Консум, 1998. – 480 с.
2. Чанышева Г.И., Болотина Н.Б. Трудовое право Украины. – Х.:Одиссей, 1999. – 480 с.
3. Каринский С.С. Система законодательства о труде. В кн.: Система советского законодательства. – М.: Юрид. лит., 1980. – С.244-252.
4. Шебанова А.И. Трудовое право и его значение в российской правовой системе // Зб. наук. праць. Актуальні проблеми права: теорія і практика. – Л.: Вид-во СНУ, 2000. - №1(2). – С.8-20.
5. Скакун О.Ф., Подберёзский Н.К. Теория права и государства. – Х.: 1997. – 496 с.
6. Тюхтин В.С. Системно-структурный подход и специфика философского знания // Вопросы философии. – 1968. - № 11. – С.42-51.
7. Теория государства и права / Под ред. В.М.Корельского и В.Д.Перевалова. – М.: НОРМА-ИНФРА• М, 1998. – 570 с.
8. Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. М.М.Рассолова, В.О.Лучина, Б.С.Эбзеева. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2001 – 640 с.
9. Пилипенко П.Д. Проблеми теорії трудового права. - Львів: Видавничий центр Львів Національного ун-ту імені Івана Франка, 1999. – 214 с.
10. Теория права и государства. Учебник / Под ред. В.В.Лазарева. – М.: Право и Закон, 2002. – 576 с.
11. Загальна теорія держави і права / За ред. М.В.Цвіка, В.Д.Ткаченка, О.В.Петришина. – Х.: Право, 2002. – 418 с.
12. Теория государства и права. Курс лекций / Под ред. Н.И.Матузова, А.В.Малько. – М.: Юрист, 2001. – 776 с.