к. п. н., Квас В. М., Ткаченко Р. П. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПОНЯТТЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ УЧНІВ

УДК 378:14: 001

 

ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПОНЯТТЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ УЧНІВ

к. п. н., Квас В. М., Ткаченко Р. П.

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, Україна, Кіровоград

 

У статті проаналізовано поняття самостійної роботи учнів в психолого-педагогічній літературі та визначено її необхідною умовою формування творчої активності учнів. Визначено основні відмінності понять самонавчання та самостійна робота.

Ключові слова: самостійність, самостійна робота учнів, самонавчання, самоосвіта.

 

Квас В. М., Ткаченко Р. П. ТЕОРЕТИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ ПОНЯТИЯ САМОСТОЯТЕЛЬНОЙ РАБОТЫ УЧАЩИХСЯ / Кировоградский государственный педагогический университет имени Владимира Винниченко, Украина, Кировоград

В статье проанализировано понятие самостоятельной работы учащихся в психолого-педагогической литературе и определено ее необходимым условием формирования творческой активности учащихся. Определены основные отличия понятий самообучения и самостоятельная работа.

Ключевые слова: самостоятельность, самостоятельная работа учащихся, самообучение, самообразование.

 

Kvas V. N., Tkachenko R. P. THEORETICAL ANALYSIS OF THE NOTION OF INDEPENDENT WORK OF PUPILS / Kirovograd State Pedagogical University named after Vladimir Vinnichenko, Ukraine, Kirovograd

The article analyzes the concept of independent work of students in psychological-pedagogical literature and determined it necessary condition for the formation of students ' creative activity. Defined the main differences between the concepts of self-learning and independent work.

Key words: autonomy, independent work of students, self-learning, self-education.

 

Вступ. Стратегія сучасної освіти пріоритетним напрямком розвитку школи визначає гуманістичний підхід в організації процесу навчання. Провідним принципом гуманістичної моделі навчального процесу є розвиток особистості школяра. У зв’язку з цим гостро постає питання організації активної пізнавальної та творчої діяльності учнів, що сприяє накопиченню ними творчого досвіду як основи, без якої самореалізація особистості на наступних етапах безперервної освіти стає недостатньо ефективною. Серед факторів, що сприяють формуванню творчої активності учнів, одне з провідних місць займає самостійна робота. Тільки цілеспрямована систематична самостійна робота кожного школяра дозволяє глибоко засвоїти знання, сформувати і закріпити вміння та навички розумової праці. Тому головним принципом роботи вчителя є організація діяльності школярів, спрямованої на формування не лише предметних знань і вмінь, але й на розвиток самостійності і творчої активності учнів. Отже, проблема самостійної роботи учнів в умовах сьогодення є досить актуальною.

Аналіз останніх досліджень. Проблемі самостійності, формуванню самостійності, сутності самостійної роботи приділено велику увагу у працях багатьох авторів (В.К. Буряк, С.І. Векслер, З.А. Вологодська, В.А. Далингер, В.К.Дяченко, Н. П. Єрастов, Б.П. Єсіпов, JI.B. Жарова, Б.Ю. Зотов, Б.І. Коротяев, А.С. Лінда, Г.Ц. Молоні, О.В. Муравйов, О.А. Нільсон, П.І. Підкасистий, І.Е. Унт, А.В. Усова тощо). В дослідженннях багатьох педагогів і психологів (Ю.К. Бабанський, Л.С. Виготський, Н.А. Менчинська, П.І. Підкасистий, І.К. Журавльов, Д.Б. Ельконін) відзначається необхідність формування в учнів навичок самостійної творчої роботи, які є основою розвитку їх самостійності.

Виклад основного матеріалу. Аналіз психолого-педагогічної літератури вказує на те, що в педагогіці немає єдиного підходу до визначення поняття самостійної роботи. Деякі дослідники вважають самостійну роботу формою організації навчального процесу, інші – методом навчання. Існують й інші підходи, коли самостійну роботу розуміють як засіб досягнення конкретної мети, спосіб здобуття знань з різних джерел.

У сучасному словнику з педагогіки самостійність трактується як уміння поставити певну мету, наполегливо домагатися її виконання власними силами, відповідально ставитися до своєї діяльності, діяти при цьому свідомо та ініціативно не тільки в знайомій ситуації, але й у нових умовах, що вимагають прийняття нестандартних рішень [8, 689].

Самостійність особистості психологи найчастіше пов’язують з вольовими якостями і вбачають її прояв в наявності власної думки, у здатності протистояти стороннім впливам. У той же час деякі вчені розглядають самостійність як генералізовану властивість особистості, яка знаходиться у взаємодії з активною роботою думки, почуття і волі. У педагогічній літературі основна увага приділяється формуванню пізнавальної самостійності, яку розуміють як прагнення і вміння власними силами оволодівати знаннями, вміннями, навичками. У розробці теорії формування пізнавальної самостійності виділяються два основних напрямки. Перший – психолого-педагогічний, стосується дослідження структури пізнавальної діяльності учнів, різних її видів, рівнів, критеріїв тощо (Л.С. Виготський, Н.Ф. Тализіна, Т.І. Шамова). Другий – дидактичний напрямок, основоположниками якого можна вважати Ю. К. Бабанського, І. Я. Лернера, М. Н.Скаткіна, пов’язаний із розробкою принципів, методів і форм навчання, які обумовлюють формування пізнавальної самостійності учнів.

Обидва напрямки перебувають у діалектичній єдності і здійснюють істотний вплив один на одного. Саме після виявлення психологічної структури та основ пізнавальної самостійності, в дидактиці виникли ефективні шляхи її формування, в тому числі й самостійна робота учнів.

Вищевказані точки зору доповнюють одна одну, демонструючи багатозначність поняття.

З точки зору пізнавальної діяльності поняття самонавчання також трактується неоднозначно: його розуміють як вид пізнавальної діяльності (І. Г. Барсуков, А. К. Громцева), як форму задоволення пізнавальних потреб (Г. С. Сухобська), як засіб пізнання навколишньої дійсності (Г. І. Сєріков), як якість особистості (Л. В. Бочар).

В дослідженнях Ю. К. Бабанського, П. К. Підкасистого, А. В. Усової розкривається значення діяльнісного підхіду в організації самонавчання учнів. У роботах цих вчених учень виступає в ролі активно діючого суб’єкта навчальної діяльності, провідними вважаються питання аналізу структури самоосвітньої роботи, її раціональної організації, підкреслюється необхідність цілеспрямованого формування умінь самонавчання шляхом включення в процес навчання самостійного пошуку. У працях А. К. Громцева, Н. А. Половнікова, Н. Д. Іванова широко висвітлюється проблема активізації самостійності учнів як необхідної умови їх подальшого самонавчання. При цьому особлива увага приділяється спеціальними методиками становлення вмінь самостійного пізнання.

Поняття «самостійної роботи в науково-педагогічній та методичній літературі також трактується неоднозначно. У той же час поняття «самостійна робота» як педагогічне поняття – одне з найбільш вживаних дидактичних категорій. Його зміст, структура, види, функції давно обговорюються на сторінках педагогічної, дидактичної та методичної літератури. Різні точки зору з приводу змісту і функцій цього поняття говорять про те, що воно є не тільки складним, але і таким, що розвиваються.

Самостійна робота в сучасній дидактиці – це специфічна форма навчання, змістом і метою якої є самостійна побудова способів досягнення поставленої мети [6].

Більшість дослідників визначають самостійну роботу як вид пізнавальної діяльності та вважають її органічною частиною навчального процесу. Наприклад, Є. Я. Голант окреслює розвиток самостійності учнів в трьох, тісно пов’язаних один з одним напрямках: самостійність у процесі пізнавальної діяльності; самостійність у практичній діяльності; організаційно-технічна самостійність, до якої відносяться вміння складати план роботи, розподіляти її у часі, підготувати необхідне обладнання. Автор підкреслює, що не слід ототожнювати самостійність учнів у роботі як рису особистості з самостійною роботою як умовою виховання цієї риси [1].

П.П. Підкасистий зазначає, що основною ознакою самостійної роботи є наявність в кожній її формі так званої генетичної клітинки, тобто конкретної пізнавальної задачі, що передбачає послідовне збільшення кількості знань та їх якісне ускладнення, оволодіння раціональними методиками і прийомами розумової праці, умінням систематично, ритмічно працювати, дотримуватися режиму занять, відкривати для себе нові способи навчальної діяльності [7]. Такі дослідники як М. Д. Левітів, І. Я. Лернер, Л. М. Піменова та інші, розглядають ініціативність і самостійність учнів в динаміці – як перехід від наслідувальної діяльності до творчої, прагнучи на цій основі показати внутрішню (процесуальну) сторону самостійної роботи [5]. Проте за таких умов відбувається ототожнення понять самостійної діяльності та самостійної роботи. В дійсності ж самостійна робота є лише засобом організації самостійної діяльності. На думку Б. П. Єсіпова самостійна робота учнів – це вид діяльності, що виконується за опосередкованої участі вчителя, за його завданням й у спеціально відведений для цього час; за умов, що учні свідомо прагнуть досягти поставленої мети, спрямовуючи свої зусилля і прагнучи досягти в тій чи іншій формі результату розумових або фізичних (або тих і інших разом) дій. При правильній постановці процесу навчання у всіх його ланках, зазначає автор, необхідна активність учнів. У свою чергу високий ступінь активності досягається в самостійній роботі, яка організовується з навчально-виховною метою [2].

За словами Б. П. Єсипова, успіх у навчанні неможливий без активності учнів у цьому процесі. Під «активністю» у навчанні автор розуміє свідоме, вольове, цілеспрямоване виконання розумової або фізичної роботи, необхідної для оволодіння знаннями, вміннями та навичками, включаючи також використання їх у подальшій навчальній роботі і практичній діяльності [2, с.22].

З позицій системного підходу самостійна робота розглядається як цілісна педагогічна система представлена в поєднанні її структурних (мета, навчальна інформація, засоби педагогічної комунікації, учні, педагоги) і функціональних компонентів (гностичний, проектувальний, конструктивний, комунікативний, організаторський, корективний) [3, с. 10].

Використання самостійної роботи учнів на заняттях та в інших організаційних формах навчального процесу дозволяє успішно вирішити низку завдань: підвищити свідоме та міцне засвоєння знань; сформувати та розвинути в учнів вміння та навички, що їх вимагає програма кожного предмета; навчити учнів користуватися набутими знаннями, вміннями та навичками у житті; розвивати в учнів пізнавальні здібності (спостережливість, допитливість, логічне мислення, творчу активність у процесі набуття та використання нових знань і т.д.); виховати в учнів культуру розумової та фізичної праці та навчити їх самостійно і продуктивно працювати, виявляючи зацікавленість у досягненні поставленої мети.

Висновки. Наведені визначення понять самостійної роботи та самонавчання виявляють істотні відмінності в них: самонавчання передбачає власне цілепокладання, отже воно цілеспрямоване й свідоме, а необхідний компонент самостійної роботи – наявність поставленої мети. Оскільки в процесі самонавчання цілі і способи його реалізації визначаються самою особистістю, виникає необхідність формування в учнів умінь і навичок цілепокладання та саморегуляції, що формуються під час організованої та керованої вчителем самостійної роботи. Отже, однією з основних складових частин діяльності педагога є функція забезпечення індивідуального цілепокладання, що і визначає ставлення до майбутньої діяльності з самонавчання. Також необхідно мати на увазі, що досить слабкою стороною теорії навчальної діяльності є нерозробленість в ній проблеми виникнення і становлення потреби в навчальній діяльності в учнів. Таким чином, аналіз наукових публікацій дає підставу стверджувати зростаюче значення в сучасному світі самонавчання й відповідно самостійної роботи учнів.

 

Література:

1. Голант Е. Я. О развитии самостоятельности и творческой активности учащихся в процессе обучения // Воспитание познавательной активности и самостоятельности учащихся. - Ч. 1. - Казань, 1969. - С. 36-41.

2. Есипов Б. П. Самостоятельная работа учащихся на уроке. - М, Учпедгиз, 1961. – С.15-16., С 34

3. Кузьмина, Н.В. Методы системного педагогического исследования / Н.В. Кузьмина. – Л.: Изд-во Ленингр. гос. ун-т, 1980.–171 с.

4. Левитов Н.Д. Вопросы психологии характера. – М.: СГУ, 2009. – 293с.

5. Лернер И.Я. Дидактические основы формирования познавательной самостоятельности учащихся при изучении гуманитарных дисциплин: Автореф. дис. … д-ра пед. наук. – М., 1971. – 38 с.

6. Новик, И.А. Формирование методической культуры учителя математики в педвузе: монография / И.А. Новик – Минск: БГПУ, 2003. – 179 с.

7. Пидкасистый П.И. Самостоятельная познавательная деятельность школьников в обучении. Теоретико-экспериментальное исследование. – М.:Педагогика, 1980. – 240с.

8. Современный словарь по педагогике /Сост. Рапацевич Е. С. – Мн.: Современное слово, 2001. – 928 с.689.

 

References:

1. Golant E.Ya. O razvy`ty`y` samostoyatel`nosty` y` tvorcheskoj akty`vnosty` uchashhy`xsya v processe obucheny`ya // Vospy`tany`e poznavatel`noj akty`vnosty` y` samostoyatel`nosty` uchashhy`xsya. - Ch. 1. - Kazan`, 1969. - S. 36-41.

2. Esy`pov B. P. Samostoyatel`naya rabota uchashhy`xsya na uroke. - M, Uchpedgy`z,1961. – S.15-16., S 34

3. Kuz`my`na, N.V. Metody sy`stemnogo pedagogy`cheskogo y`ssledovany`ya / N. V. Kuz`my`na. – L.: Y`zd-vo Leny`ngr. gos. un-t, 1980.–171 s.

4. Levy`tov N.D. Voprosы psy`xology`y` xaraktera. – M.: SGU, 2009. – 293s.

5. Lerner Y`.Ya. Dy`dakty`chesky`e osnovы formy`rovany`ya poznavatel`noj samostoyatel`nosty` uchashhy`xsya pry` y`zucheny`y` gumany`tarnyx dy`scy`ply`n: Avtoref. dy`s. … d-ra ped. nauk. – M., 1971. – 38 s.

6. Novy`k, Y`. A. Formy`rovany`e metody`cheskoj kul`tury uchy`telya matematy`ky` v pedvuze: monografy`ya / Y`.A. Novy`k – My`nsk: BGPU, 2003. – 179 s.

7. Py`dkasy`stыj P. Y`. Samostoyatel`naya poznavatel`naya deyatel`nost` shkol`ny`kov v obucheny`y`. Teorety`ko-эkspery`mental`noe y`ssledovany`e. – M.:Pedagogy`ka, 1980. – 240s.

8. Sovremennыj slovar` po pedagogy`ke /Sost. Rapacevy`ch E.S. – Mn.: Sovremennoe slovo, 2001. – 928 s.689.

Site search

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.