Боровець Л. Ф. ФЕНОМЕН УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

УДК 008

 

ФЕНОМЕН УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

Студентка 5 курсу спеціальності «Культурологія» Боровець Л. Ф.

Національний університет «Острозька академія», Україна, Острог

 

У статті проводиться дослідження зародження та розвитку української ідентичності. Виявляються основні характеристики цього поняття. Проводиться порівняння етнічної та національної ідентичностей українців. Визначається основна класифікація української ідентичності. Аналізується ставлення українців до їх ідентичностей.

Ключові слова: українська ідентичність, самовизначення українців, етнічна та національна ідентичності.

 

Боровец Л.Ф. Феномен украинской идентичности (Национальный университет «Острожская академия»), Украина, Острог

В статье проводится исследование зарождения и развития украинской идентичности. Выявляются основные характеристики этого понятия. Проводится сравнение этнической и национальной идентичности украинского. Определяется основная классификация украинской идентичности. Анализируется отношение украинского к их идентичности.

Ключевые слова: украинская идентичность, самоопределение украинской, этническая и национальная идентичности.

 

Borovets L.F. Fenomen Ukrainian identity National University "Ostrog Academy", Ukraine, Ostrog

This paper is to study the origin and development of Ukrainian identity. Found main characteristics of the concept. A comparison of ethnic and national identities Ukrainian. Determine the basic classification of Ukrainian identity. Analyzed Ukrainian attitude to their identities.

Keywords: Ukrainian identity, Ukrainian self-determination, ethnic and national identity.

 

Протягом свого життя людина визначає себе відносно великої кількості суспільних утворень: сім’ї, етносу, релігії, мови, держави, країни, громади, нації, місця проживання тощо. Самовизначення українців може набувати різноманітних форм. Тому ідентичність українського народу не можна порівнювати ні з етнічною ідентичністю, ні з національною, ні з релігійною.

З національною – тому, що цю ідентичність не можна відділити кордонами держави Україна, і вона в деякому відношенні є подібною громадянській ідентичності. З етнічною – тому, що цінності українського етносу, його культура, звичаї, обряди не є загальноприйнятими. Українці – це творячий етнос, що дав назву державі та її символам. Українську ідентичність мають також і українці, які знаходяться в діаспорі і в західній, і в східній. Крім того, Україна, як і всі країни, теж має свою неповторну природну та соціокультурну ідентичність, на підставі якої формується і уявлення про українців.

Тому вивчаючи ідентичність українців потрібно звертату увагу на всі її складники,а перш за все на національну і етнічну. Вони не тотожні і не подібні. Це різні форми ідентичності, які зароджуються та розвиваються по-різному. Однак основою, яка консолідує будь-яке суспільства, у тому числі і суспільство України, є загальнонаціональна ідентичність – уподібнення себе людиною з певною спільнотою, її символами, цінностями, історією, територією, культурою, державними та правовими інституціями, політичними й економічними інтере сами. Причому йдеться про прийняття цієї ідентичності не лише на суто раціональному рівні, а й на емоційному, семантико-міфологічному» [6, с.19]. Очевидно, що українська нація та українська національна держава мають визначити для себе, за допомогою яких символів вони хотіли б презентувати себе на індивідуальному чи колективному рівні.

В Україні проблема ідентичності має свої особливості, які обумовлені тривалим періодом бездержавності, перебуванням територій сучасної України під владою різних держав. Як вважає Е.Вілсон, «...українську ідентичність іще треба «перебудувати», відокремивши її від інших національних історій, з якими пов’язувалося життя українців протягом сторіч – російської, радянської, польської, угорської [1, c.378]. Тому розглядаючи ідентичність українців потрібно звертати увану на періоди перебування української держави у складі тієї чи іншої держави, адже це перебування накладає свій відбиток на свідомості українців та їх самовизначенні.

Історичні витоки української ідентичності можна віднести до згадок топоніма «Україна», вперше зафіксованих у 1187 році у Київському літописі, через 130 років після смерті київського князя Ярослава Мудрого [8]. До того ж, як пише М. Моісеєв, коли на Куликовому полі зійшлися орди Мамая та руське ополчення, з Червоної України князь Боброк привів рать. Тоді всі частини Русі називалися Українами; Московії на той час не було, це була Заліська Україна, Київ називався Дніпровською, а Галичина – Червоною Україною.

Вперше феномен української ідентичності згадується у кириломефодіївців і Т. Шевченка. Тільки у Т.Шевченка з’являється сучасне поняття «народу» як уявленої ідеалізованої спільноти «і мертвих, і живих, і ненароджених», яка включає в себе всі стани, затираючи, як пише М. Рябчук, драматичний розлом між козацькою Україною (кочовою, лицарською) та селянською (осілою, землеробською) [4, c.184.].

Ідеологічні настанови Кирило-Мефодіївського братства складалися із важливих для формування української нації принципів, а саме: народний суверенітет, національна держава, федеративний устрій, народоправство, заперечення деспотизму й абсолютизму тощо. Усе це впливало на становлення демократичної течії в українському націєтворчому процесі.

Одним з прийнятих визначень ідентичності є самототожність об’єктів. Ідентичність при цьому розумілася як безпосередня та самоочевидна даність, що виключає відмінність і зміну як причину розвитку. У цьому сенсі про національну або етнічну ідентичність українців можна говорити як про певну усталеність мовних, культурних, територіальних та інших визначень спільноти, її органічну цілісність і неповторність.

Водночас, як зазначає Г.Яворська у статті «Дискурс та ідентичність», українська ідентичність – це синкретичний феномен, що містить у собі елементи і культурної ідентичності (виникають унаслідок дії етнокультурних чинників, сформованих протягом тривалого часу: історична пам’ять, культура, мова, релігія), і громадянської (базується на домовленостях щодо норм соціально-політичного співіснування) [7, c.98]. Таким чином, національна ідентичність українців виникає на основі вже набутих елементів культурної ідентичності, а формується і розвивається під впливом соціально-політичних норм. За своїм вмістом національна ідентичність є сферою ідей, цінностей і смислів культури, що сприймаються та артикулюються більшістю громадян країни.

Етнічна та національна ідентичності українців мають різні форми зародження та розвитку. Етнічна ідентичність українців задається їх походженням, належністю до певної спільноти і є даністю, яку вони не завжди можуть змінити. Вибір національної ідентичності українців обумовлений політичними, економічними, соціальними й історичними чинниками, що робить її ситуативною та рухомою. Етнічна ж ідентичність українців характеризується ознаками постійності, оскільки заснована на спільності культури та походження, які є постійними та незмінними. Навпаки, колективні ідентичності не є вродженими феноменами. Вони можуть формуватися, змінюватися та зникати під впливом різноманітних політичних, економічних і соціокультурних чинників.

Можна погодитися з Н. Пелагешою, що українська національна ідентичність знаходиться на стадії становлення та проходить етап, який розвинені європейські держави-нації минули в період модерну. Для більшості з них він завершився створенням сталої національної ідентичності. Що стосується української ідентичності, то вона й досі є «незавершеним проектом» [2, c.209]. Саме зараз, на її думку, в Україні формується національний наратив, створюються національний інформаційно-комунікативний, культурно-символічний простори, від буваються інші процеси, характерні для періоду створення національної ідентичності.

Таким чином ми можем спостерігати формування української національної «уявленої спільноти», яка до того ж має глибокі історичні та соціокультурні корені. Як зазначав С. Гантінгтон, відчуття національної ідентичності може наростати та послаблюватися під впливом зовнішньої загрози, а ось сутність цієї ідентичності підвладна ваганням значно менше; вона формується набагато повільніше за характерні особливості того чи іншого народу, складається з багатьох соціальних, економічних і політичних трендів, що часто конфліктують між собою. Так утворюються різні типи ідентичності українців.

Щодо типів української ідентичності існують різні думки, часом протилежні. Так, на думку публіциста М. Рябчука, є дві «України»: громадяни нової держави за власним вибором (зробленим 1 грудня 1991р.), україномовні, патріоти, західники та проєвропейці, а також ностальгійні «совки», креоли за своєю свідомістю, поступливі авторитаризму, російськомовні, конформісти, євразійці та москвофіли [4, c.156]. Ці групи уособлюють дві моделі розвитку країни, що є не лише протилежними, а й взаємовиключними, у зв’язку з чим перемогти має одна з двох .

Майже повністю поділяє цю думку і В.Середа. У своїй кандидатській дисертації вона доводить, що історична ідентичність у Донецьку формується вздовж ліній не національної, а регіональної солідарності, натомість у Львові можна говорити про змішаний тип національно-регіональних солідарностей формування історичної ідентичності [5, c.5]. тут проявляється антагоністичні моделі розвитку ідентичності, де у громадяни однієї держави, а у нашому випадку України, проявляється різний тип самоідентифікування.

Натомість, на думку Я. Грицака (базується на соціологічих спостереженнях, проведених у Львові та Донецьку в межах проекту «Ідентичність і соціальна лояльність»), є підстави стверджувати, що протистояння в Україні відбувається не між українською та російською ідентичностями, а між різними варіантами української ідентичності [2, c.42]. Різні варіанти української ідентичності є результатом того, що територія сучасної України довгий час перебувала під владою різних держав, різних не тільки у політичному, а й культурному плані.

Під час дослідження (проведеним Я.Грицаком) респондентам з Донецька та Львова запропонували вибрати свій варіант національної ідентичності з трьох можливих – української, російської та радянської. У 1994 році радянська ідентичність у Донецьку виявилася популярнішою за російську та українську (відповідно 45,4, 22,9, 25,9 %). У Львові, як і очікувалося, найпопулярнішою виявилася українська ідентичність (78,5%), значно менш популярною – російська (8,3 %), і тільки 4,9 % респондентів відчували себе «радянськими». За 5 років (у 1999 році) дослідники зафіксували, що ієрархія ідентичностей у Львові виявилася стабільною. А в Донецьку, як виявилося, вона є досить динамічною. Так, з-поміж національних ідентичностей найпопулярнішою є вже не радянська, а українська (39,5%). Однак національна ідентичність посідає в загальній ієрархії не найвищі місця, істотно поступаючись соціальним ідентичностям (наприклад таким, як «робітник», «пенсіонер» тощо) [2, c.56].

Як пише О. Калита, Я. Грицак, інтерпретуючи інформацію, отриману під час досліджень, дійшов таких висновків: по-перше, у регіональному вимірі спостерігається поступовий спад популярності української ідентичності із Заходу на Схід та з Півночі на Південь. Однак навіть на Сході вона залишається найсильнішою в «національній ваговій категорії», поступаючись тільки соціальним ідентичностям. І тільки на Півдні українська ідентичність поступається кільком і соціальним, і національним ідентичностям, зокрема російській. По-друге, в Україні з-поміж усіх соціальних груп тільки україномовні українці становили та становлять доволі однорідну соціальну спільноту. Стосовно ж російськомовних українців і росіян, то ці групи є фрагментованішими та позбавленими єдності, властивої україномовним українцям.

Своєрідну класифікацію національним ідентичностям в Україні дав публіцист О. Кривдик:

• євроросіяни – люди, які цінують демократичний устрій і вбачають у ньому своє майбутнє – у повазі до держави, до культури народу, що дав цій державі ім’я і водночас не боїться за ідентичність свою та своїх нащадків;

• мігранти – росіяни, які після падіння імперії відчули себе нікому не потрібними, безвідповідально закинутими на чужину та залишеними своєю Батьківщиною напризволяще;

• люди імперії, окупанти.

На думку О. Кривдика, зараз люди такого типу живуть по всій Україні – від Львова й Ужгорода до Донецька та Севастополя. Для «імпероросів» українство – ворожий ідеологічний проект чи то австро-угорсько-польських, чи то натовських розвідок, покликаний знищити чи інтернаціональну дружбу, чи велику православно-слов’янську єдність. Їхня єдиноможлива реальність – це відновлена у різних формах імперія [8].

Таким чином, українську ідентичність можна визначити як синкретичний феномен, що містить у собі елементи і культурної ідентичності і громадянської. Виникає на основі вже набутих елементів культурної ідентичності, а формується і розвивається під впливом соціально-політичних норм. За своїм вмістом українська ідентичність є сферою ідей, цінностей і смислів культури, що сприймаються та артикулюються українцями.

 

Література:

1. Вілсон Е. Українці: несподівана нація / Е. Вілсон. – К. : «К.І.С.», 2004

2. Грицак Я. Нариси Історії України: Формування модерної української нації XIX–XX ст. – Київ: Генеза 2000

3. Пелагеша Н. Україна в смислових війнах постмодерну: трансформація національної ідентичності в умовах глобалізації / Н. Пелагеша. – К. : НІСД, 2008

4. Рябчук М. Постколоніальний синдром. Спостереження /М. Рябчук – К. : «К.І.С.», 2011

5. Середа В. Регіональні особливості історичних ідентичностей та їх вплив на формування сучасних політичних орієнтацій в Україні : автореф. дис. … канд. соц. н. : 22.00.04. – К., 2006

6. Україна в 2006 році: внутрішнє і зовнішнє становище та перспективи розвитку: експертна доп. – К. : Славутич-Дельфін, 2007

7. Яворська Г. Дискурс та ідентичність / О. Богомолов. Ісламська ідентичість в Україні / О. Богомолов, С. Данилов та ін. – К., 2005

8. Електронний ресурс – Режим доступу: www.pravda.com.ua/articles/2009/05/21/3959372/

 

References:

1. Vilson E. Ukrayintsi: nespodivana natsiya / E. Vilson. – K. : «K.I.S.», 2004

2. Hrytsak Ya. Narysy Istoriyi Ukrayiny: Formuvannya modernoyi ukrayins'koyi natsiyi XIX–XX st. – Kyyiv: Heneza 2000

3. Pelahesha N. Ukrayina v smyslovykh viynakh postmodernu: transformatsiya natsional'noyi identychnosti v umovakh hlobalizatsiyi / N. Pelahesha. – K. : NISD, 2008

4. Ryabchuk M. Postkolonial'nyy syndrom. Sposterezhennya /M. Ryabchuk – K. : «K.I.S.», 2011

5. Sereda V. Rehional'ni osoblyvosti istorychnykh identychnostey ta yikh vplyv na formuvannya suchasnykh politychnykh oriyentatsiy v Ukrayini : avtoref. dys. … kand. sots. n. : 22.00.04. – K., 2006

6. Ukrayina v 2006 rotsi: vnutrishnye i zovnishnye stanovyshche ta perspektyvy rozvytku: ekspertna dop. – K. : Slavutych-Del'fin, 2007

7. Yavors'ka H. Dyskurs ta identychnist' / O. Bohomolov. Islams'ka identychist' v Ukrayini / O. Bohomolov, S. Danylov ta in. – K., 2005

8. Elektronnyy resurs – Rezhym dostupu: www.pravda.com.ua/articles/2009/05/21/3959372/

Site search

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.