Герзун М. А. СИМВОЛІКА ОРНАМЕНТУ УКРАЇНСЬКОЇ ВИШИВКИ ТА ВИТИНАНКИ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

Герзун М. А.

Національний університет «Острозька академія», Україна, Острог

СИМВОЛІКА ОРНАМЕНТУ УКРАЇНСЬКОЇ ВИШИВКИ ТА ВИТИНАНКИ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

 

Стара українська віра виробила чітку систему міфологічних уявлень і символів, рудименти яких продовжуються в народній обрядовості дотепер. І декоративно-ужиткове мистецтво є величезним джерелом для вивчення глибини народної пам’яті, яка вимірюється десятками тисячоліть і зберігає у людській підсвідомості в орнаментах космологічно-архаїчні зображення, що несуть відгомін язичницьких вірувань, їх міфологічну основу.

Незважаючи на відсутність письмових джерел , про відомі символи можна судити за збереженими старовинними предметами , за фрагментами переказів, за піснями і обрядам. Змінюються звичаї , одяг та інші форми матеріальної культури, але символи зберігаються тисячоліттями. Ці символи могли грати роль магічних формул, були графічно зафіксованими моліннями, зверненням до вищих сил. Людська думка могла відображатися за допомогою ряду пов'язаних загальним змістом малюнків.

В сучасній культурі орнамент – не більше як прикраса. Але колись ці узори мали серйозне значення. І тому розкриття семантики древніх символів – надзвичайно складне завдання.

Важливе місце серед видів декоративно-ужиткового мистецтва посідає вишивка та витинанка, які становлять орнаментальну скарбницю українського декоративного мистецтва. Варто зазначити, що вишивка виникла значно раніше, ще за часів Київської Русі, тоді як витинанка розпочала свій розвиток лише на початку ХІХ ст. Тому, через незначний час існування витинанка не встигла виробити таку ж досконалість форм як вишивка, яка має тисячолітні традиції. Її мотиви тісно пов'язані з візерунками інших видів народних ремесел. Витинанки західних областей дрібно орнаментовані, як писанки та рушники. Подільські витинанки продовжують традиції народних килимів, гончарних розписів, вишивок. Витинанки дніпропетровщини схожі з петриківським розписом. Крім того, в кожній паперовій прикрасі проглядається стиль окремого майстра.

Орнамент традиційних витинанок як і вишивки здебільшого геометричний і рослинний, трапляються також антропоморфні та зооморфні фігурки, зображення предметів побуту, об’єктів архітектури тощо.

Найбільш популярною серед майстрів вишивки так і витинанки була група геометричних мотивів, які побутували в більшості історико-етнографічних регіонів. Серед найпоширеніших мотивів геометричних орнаментів виділяють ромби, хрести різної конфігурації, овали, кола, зиґзаґи, кривулі, трикутники, меандри, хвилясті лінії, розетки, квадрати. Крім того, існують різні комбіновані мотиви, утворені шляхом сполучення основних.

Важливе місце в орнаментиці української вишивки та витинанки займає ромб. На витинанці були представлені простіші ромбічні орнаменти такі, як «ромб», «ромб з крапкою», тоді як орнаментація вишивки доповнювалась «ромбами з гачками», «перехрещеними ромбами».

Ромб є архаїчним знаком. Зокрема Борис Рибаков у своїй праці «Язычество древних славян» відзначає обов'язковість ромбічних мотивів при татуюванні глиняних ритуальних фігурок палеолітичних «венер», орнаментації глиняного ритуального посуду балкано-дунайських культур неоліту. Характеризуючи основні види цього узору, вчений виділяє вписані один в один ромби та «глаголеподібні» деталі схиленої форми. Вже тоді, в неоліті, як він вважає, розпочався перехід ромбічного орнаменту на тканини, що сприяло закріпленню архаїчного малюнка на кілька тисячоліть. Смислове ж навантаження ромбічних узорів залишилось початковим – пов'язаним з аграрним достатком, з плодючістю людини і землі [8].

Підтвердженням думки про те, що ромбічні знаки на вишивці були символами родючості може слугувати найчастіше їх зображення на одязі молодої. Зокрема, дослідниця української вишивки Чумарна М. І. у своїй праці «Вишивання долі» відзначає: «Ромбоподібні узори вишивали на весільних рушниках, на весільному одязі молодої, і цей одяг молодиця носила до народження дитини» [10]. Отже, зображення ромба слугувало своєрідним оберегом і мало забезпечити майбутнє продовження роду. У цьому контексті варто звернутися до української весільної пісні «Ой на дворі дерен тешуть», в якій співається:

На двори деренъ тешутъ,

А въ хати косу чешуть [2].

«Стісування» дерну – це процес підготовки ниви до оранки і посіву, а, як відомо, ромб – первинно символ борони, тобто символ майбутньої родючості ниви, тому в науці він одержав ще назву «трипільський квадрат». Із пісні простежується, що молода постає в образі ниви, стісування якої має забезпечити майбутню плодючість та народження нового життя.

На українській вишивці, крім простого ромба, значного поширення набуло зображення ромба з гачком. Якщо звернути увагу на особливості назв ромбу з гачками в різних народів і, зокрема, слов’янських, то зможемо глибше розкрити його символічне навантаження. А. К. Амброз зазначає, що спільнослов'янська назва ромба з гачками – «жаба» [1]. Як відомо, жаба в космогонічних уявленях українського народу пов'язана з ідеєю плодючості. Вона оберігає земну та небесну вологу, яка наповнює силами все живе. В народі побутує прикмета: вбити жабу – на дощ. Зокрема О. Таланчук у своїй праці «100 найвідоміших образів української міфології» так описує ритуал по викликанню дощу: «Жабину убить треба, щоб дощ пішов. Як жабину палкою вбити чи каменем – дощик попирскає. Жаба живе найчастішеу воді, водяна жаба ця, мусить дощик дать. Треба примовляти: «Ти купаєся у воді, дак уже дай на земельку благодать» (Гомельська обл., Вєтковський р-н, с. Прісно). Після цього жабу розривали на шматки й кидали на дорозі або ж вішали на гілці дерева, на воротах чи на паркані догори ногами» [11]. Отже, можна зробити висновок, що ромб з гачками у словянських народів отримав назву «жаба», саме через схожість символічного наповнення. Проте, також варто зазначити і про певну подібність власне анатомічної форми цієї тварини із формою вишивкового знаку.

Що ж до росіян, то за словами А. К. Амброза, знак «ромб з гачком» у них називається «кучерявим колом», що може свідчити про його солярну символіку [1]. Отже, різні різновиди ромбічних орнаментів були характерними не лише для українців, а й для сусідніх слов’янських народів. Також, варто зазначити, що ці давні знаки-символи несли важливу інформацію про вірування нашого народу та виконували оберегову функцію.

Важливою групою зображень є прямокутники й квадрати, які у своєму традиційному вигляді нерідко шиються без наповнення іншими знаками. Ці знаки зображуються рядами або утворюють складніші геометричні конструкції. Зображення прямокутників та квадратів вказує на особливе значення символіки числа «4» в українській народній традиції. Чотири – це чотири пори року, число чотири, чотири першоелементи. Також, як і ромб, квадрат є символом землі та поля.

До початкових знаків геометричного орнаменту також належить коло. Коло є символом сонця, яке виступає запорукою життя, добра і благополуччя, заклинання всіляких родинних і господарських статків. Що стосується витинанки, то власне сама витинанка досить часто набирає форми кола, тобто стає втіленням сонця. Захарчук-Чугай Р. у праці «Лемківщина – історико-етнографічне дослідження у 2-х т.», так описує кругові витинанки Кроснянського повіту: «Особливо популярними були одинарні витинанки-круги. В їх центрах — вирізаний площинний круг, обрамлений ажурною зубчастою стрічкою. При краях - ряд зубчастих сонечок. Береги таких витинанок вирізані так, щоб повторити елементи центрального поля»[3].

Що до вишивкових зображень кола то Світлана Китова у праці «Полотняний літопис України: семантика орнаменту українського рушника» пише, що на українській рушниковій вишивці існують різноманітні типи зображення кола, що можуть бути «відкриті назовні своїми променями або обмежені і ніби повернуті до середини, замкнуті, а чи й непорушні у вигляді дисків з дірочками посередині» [4]. Таку різноманітність зображень кола можна пояснити двояким ставленням до нього в українській культурі: в одному випадку воно дарує життєдайну енергію, в іншому – забирає. Отже, коло зображене на українській вишивці, відображає суто язичницьку символіку, пов'язану з культом сонця на прадавніх слов'янських землях.

Коло – це символ вічності і безперервність буття, тому його зображення ми можемо побачити на композиціях із Світовим Деревом або Деревом Життя. Воно є символом божественної чистоти, тому часто зображається на весільних рушниках. З цього приводу дослідниця української вишивки Чумарна М. І. у праці «Вишивання долі» відзначає: «Коло як символ цілісності, божественної чистоти небесного світу в українській обрядовій символіці – це весільний вінок молодої» [10].

Окрім кола, до групи солярних знаків відносять також свастику та різноманітні зображення хрестів. Якщо говорити про свастику то вона буває двох видів: правобічна і лівобічна. Цей знак символізує рух і силу сонця, різні стадії життя людини і природи. Проте в такому контексті варто говорити лише про правосторонню свастику, яка відображає рух за сонцем. Адже у більшості культур правостороння та лівостороння свастики порівнювались як «добро» – «зло», або як «чоловіче» – «жіноче».

Ще одна група знаків, які часто зустрічаються в орнаментах вишивок та витинанок – це хвилясті лінії та зиґзаґи, символіку яких пов'язують із символікою води. Варто зазначити що зигзаги та хвилясті лінії були не лише частиною композиції витинанки, а й власне обрамленям: краї витинанок часто вирізали у формі зигзагів та зубчиків. Дослідники давньої символіки відзначають , що малюнок вертикально розташованих паралельних зигзагів позначав дощ, що падає зверху , а горизонтальні зигзагоподібні або прямі лінії могли символізувати небесну вологу.

До цієї групи знаків відноситься сигма. У нашого народу цей знак означав змію, яка асоціюється з водою. З цього приводу Нікішенко Ю. І. у праці «Символіка окремих геометричних орнаментів української вишивки» пише: «Символи змії та води часто зустрічаються разом, вважається, що змія виступає як охоронець води (це, приміром, виводять із зображень на посуді, що відноситься до трипільської доби)» [7]. Варто зазначити, що з міфів та легенд змій постає як представник підземного світу, який охороняє воду, але водночас він є символом родючості, запліднення, знаком функції чоловічого начала. Якщо сигма є також символом родючості, то не дивно що саме орнаменти у вигляді рядів сигм присутні на на краю подолу жіночих сорочок. Такі зображення могли виконувати оберегову функцію, а також бути знаком родючості.

Важливе місце серед української орнаментики займає так звана трипільська спіраль. С. Китова дає таке визначення спіралі: «Це визначається як художній мотив, що складається з кривої, яка має форму півкола або кола, що поступово збільшуються в діаметрі» [4].

Зображення спіралі, як і сигми, пов'язують із символікою води та змія. Інше бачення спіралі подає Б.О.Рибаков у своїй праці «Язычество древних славян», де він досліджує зображення спіралі на предметах періоду палеоліту та неоліту. У контексті символіки орнаментів цих архаїчних пам'яток, дослідник відносить зображення спіралі до категорії знаків спірально-зміїного типу, і вбачає в них спіральний біг сонця та плин часу [8] Отже, символ спіралі досить багатозначний і осмислюється з різних позицій.

На початку XX ст. великої популярності набули рослинні мотиви, а геометричні знаки з їх сакральним змістом стали забуватися. Сильний вплив справила міська культура своїми книгами, альбомами по рукоділлю, модою на квітчасті тканини фабричного виготовлення.

Серед рослинних вишиваних мотивів значної популярності набув символ вінка, який з вишитих виробів перейшов у витинанку. Мотив вінка символізував дівоче щастя і був обов'язковим атрибутом багатьох народних свят і обрядів. Також вінок постає як символ дівочої цноти. «Втратити віночок», «загубити віночок» – означало втратити цноту.

Нерідко в композиціях витинанок та вишивки зустрічається мотив вазона. Образи вазона – квіткового горщика могли мати іноді трохи наївний характер, архаїчний вигляд , а квіти відрізнялися умовністю .

На думку К.С.Щероцького, мотив вазону дуже поширений у вишивці й навіть являє собою «безсумнівний прототип більшості рослинних зображень»[9]. Що ж до мотивів зростання дерева з миски чи чаші, то український словесний фольклор їх нібито не фіксує. Неприродно велике дерево у маленькій посудині не надихало українців до його поетизації. Можливо таке вишивання – новотвір в орнаментальній традиції зображення дерева, що з'явився зі втратою культового ставлення до коріння. Вишивальниці вперто замінюють коріння дерев на інші форми. Так, навіть геометричний символ дерева – хрест – зображується з основою у вигляді напіовалів, заповнених різними деталями рослинного і геометричного характеру.

Досить поширеним мотивом вишивки та витинанки є Світове Дерево. На вишивці дерево існує в своєму початковому графічному вираженні – у вигляді хреста, вишивається з листям і в безлистому вигляді, відтворюється у пірамідальних формах. Вишивані дерева розгортаються в орнаментальні ряди, творяться як одиничні та парні зображення, великі й дрібні стилізації. Що стосується витинанки то на ній стародавній слов'янський мотив Світового Дерева мав вигляд високого дерева з ажурною кроною.

«Дерево Життя», або «Світове Дерево» є віссю, що поєднує три світи: Яв, Нав, Прав. Настасія Марусик - Жмендак у своїй статті «Знаки-символи рослиного орнаменту» так пише про частини дерева та світи, з якими вони пов’язані: «Яв – стовбур Дерева життя, символізує видимий, явний світ, земне існування людини і всього сущого. Нав – коріння дерева, символізує невидиме підземне царство, потойбічний світ наших пращурів. Прав – верхівка дерева, духовний світ Богів, світ гармонії, законів і порядку. Дерево життя породило матір Всесвіту, небо землю і весь світ» [6]. Отже, мотив Дерева Життя та «Світового Дерева» в українському орнаменті було символом порядку та перемоги над хаосом.

Зустрічаються складні композиції де мотив дерева замінює жіночий образ. Іноді силует ніби пронизаний рослинами, квітами, птахами. Дерево могло нагадувати людини з піднятими до неба, як руки гілками – це стилізовані зображення жінки-дерева, відомої як Велика Богиня або Праматір. Навколо Світового Дерева зазвичай розміщували двох або більше повернених одна до іншої птахів. Це могли бути голуби, півні, лелеки, пави або фантастичні райські птахи . Нерозривно пов'язані з деревом силуети птахів символізували душі померлих предків.

Птахи на вишивці та витинанці завжди символізують світло, тепло, хороший урожай, багатство і достаток. Орнаментальний мотив міг бути фантастичним, а міг мати конкретний впізнаваний образ. Проаналізувавши пташину орнаментику української вишивки, можна стверджувати, що зображені образи поділяються на такі групи, як:

 свійські та домашні;

 хижаки та не хижаки;

 впізнавані та невпізнавані.

Також варто зазначити, що більшої уваги надавали саме диким птахам. Серед найбільш поширених образів були: півень, голуб, зозуля, сокіл, пава, лебідь. Кожен птах в народному уявленні мав свою унікальну символіку. Зозуля була символом жінки вдови, голуб – вірності, орел – сили та звитяги. Пава в першу чергу позначала жіночу сутність, це образ нареченої.

Що ж до образу півня то цей птах символізує світло, вогонь, перемогу добра над злом. Характерним є його зображення біля вишиваних фігур, подібних до Лади, язичницької богині кохання та родинної злагоди. З цього слідує, що півень – знак божества, за яким розпізнається саме божество.

Значного поширення на вишивці і витинанці мають Лебеді. Проте, у порівнянні з витинанкою зображення лебедів на вишивці характеризується більшою різноманітністю форм. Можливо це тому, що лебедина орнаментика невід’ємний атрибут весільних рушників. Лебеді є символом кохання та вірності.

Ще одним поширеним зображенням на вишивці та витинанці є пава. Пава є не притаманним для нашої території птахом, проте зображення пави в українському декоративно-ужитковому мистецтві є досить архаїчним. Маслова Г.С. також говорить, що: “цих птахів знали греки, візантійці, їх зображеннями вони прикрашали кесарський одяг, пази, чаші, інші предмети"[5]. Можна припустити, що, скоріше за все, зображення пави прийшло до нас з Візантії, проте у нас воно набуло суто язичницької символіки.

Силуети птахів за законами декоративної орнаментики завжди вирізалися або вишивалися в профіль. Образ птахів нерозривно пов'язаний з природою, тому поруч з ними завжди присутній рослинний світ.

Крім геометричних, рослинних, зооморфних і антропоморфних груп на витинанках присутні і архітектурні мотиви симетричного характеру. Вони можуть становити фон, а можуть мати основне значення в композиції. Майже завжди архітектурні візерунки вражають багатством розроблених орнаментальних мотивів. Власне у цей період вишивка також використовує архітектурні мотиви, адже відбувається стирання символічного пласту культури і звернення до реалістичного зображення.

В результаті детального аналізу орнаментальних візерунків на вишивці та витинанці, порівнянні архаїчних елементів орнаменту, властивих для вишивки та витинанки ми дійшли висновків, що різниця між символікою витинанок і вишивки полягає лише в способі виконання: більш пластичні, заокруглені лінії – на витинанках, більш геометризовані форми – у вишивці. Знаки-символи вишивки є унікальним, самостійним явищем, у той час як символіка витинанки формувалась під впливом інших видів декоративно-ужиткового мистецтва. Орнаментальні символи витинанки мають значно коротшу історію розвитку, ніж символіка вишивки, тому часом поступаються вишивковій різноманітності форм та символів.

 

Література:

1. Амброз А. К. Раннеземледельческий культовый символ («ромб с крючками»)/ А. К. Амброз // Советская археология – 1965. – №3. – С. 11–22

2. Весільні пісні / За ред. Дея О., Зубкової C. та ін. – К.: Дніпро, 1988. – 475 c.

3. Захарчук-Чугай Р. В. Лемківщина – історико-етнографічне дослідження у 2-х т. / Р.В. Захарчук-Чугай . – Львів: Інститут народознавства НАН України, 1998.- 420 с . – (Духовна культура; т. 2).

4. Китова С. А. Полотняний літопис України: Семантика орнаменту українського рушника / С. А. Китова. - 2-е вид., доповн. - Черкаси : Брама, 2003. - 223 с.

5. Маслова Г. С. Орнамент русской народной вышивки как историко-этнографический источник / Г. С. Маслова. – М. : Наука, 1978. – 207 с.

6. Марусик-Жмендак Настасія Символіка рослинного орнаменту [Електронний ресурс] Настасія Марусик-Жмендак // Час і Події – 2009. – №32 Режим доступу: : http://www.chasipodii.net/pv/5257/

7. Нікішенко Ю.І. Символіка окремих геометричних орнаментів української вишивки/ Ю.І. Нікішенко // Наукові записки. – Т. 20-21. – К.: КМ Академія, 2002.

8. Рыбаков Б.А. Язычество древних славян / Б.А. Рыбаков – М.: Наука, 1981. - 608с.

9. Щероцкий К. В. Очерки по истории декоративного искусства Украины/ К. В. Щероцкий. – К., 1914. – 311 с. – (Худо-жественное убранство дома в прошлом и настоящем; т. 1).

10. Чумарна М. І. Вишивання долі/ М. І. Чумарна.– Львів: Апріорі, 2009. – 88 с.

11. 100 найвідоміших образів української міфології / В. Завадська, Я. Музиченко, О. Таланчук, О. Шалак; за заг. ред. О. Таланчук. – К.: Книжковий дім “Орфей”, 2002. – 448 с.

Site search

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.