дизайнер середовища, магістр, докторантка, Німченко К. П.
Інститут реклами, Україна, м. Київ
ЛАНДШАФТНА ОРГАНІЗАЦІЯ МАЄТКІВ ЦЕНТРАЛЬНОЇ УКРАЇНИ ХІХ – ПОЧ. ХХ СТ.
Ландшафтна організація маєтків Центральної України ХІХ – поч. ХХ ст. – це синтез архітектури, пластичних мистецтв і природи, об'єднаних у композиційно цілісні твори ландшафтного проектування, що відбивають світогляд своїх замовників, проектантів та садівників. Садово-паркові ансамблі епохи є наочним літописом національного ландшафтного дизайну.
Ключові слова: ландшафтна організація, ландшафтний дизайн, сади і парки маєтків Центральної України, садово-паркове мистецтво, синтез.
дизайнер среды, магистр, докторант Нимченко К.П. Ландшафтная организация имений центральной Украины ХІХ – нач. ХХ в. / Институт рекламы, Украина, г. Киев
Ландшафтная организация имений Центральной Украины ХІХ – нач. ХХ в. – это синтез архитектуры, пластичных искусств и природы, объединенных в композиционно целостные произведения ландшафтного проектирования, которые отражают мировоззрение своих заказчиков, проектантов и садовников. Садово-парковые ансамбли эпохи являются наглядной летописью национального ландшафтного дизайна.
Ключевые слова: ландшафтная организация, ландшафтный дизайн, сады и парки имений Центральной Украины, садово-парковое искусство, синтез.
designer of environment, master's degree, doctor's degree Nimchenko K.P., Landscape organization of estates of Central Ukraine ХІХ – beg. ХХ ag./ Institute of Advertising, Ukraine, Kyiv
Landscape organization of estates of Central Ukraine ХІХ – beg. ХХ ag. it is above all things is the synthesis of architecture, plastic arts and nature, incorporated in composition integral works of the landscape planning, the world view of the customers are reflected, designers and gardeners. The landscape ensembles of epoch are the evident chronicle of national landscape design.
Keywords: landscape organization, landscape design, gardens and parks of estates of Central Ukraine, landscape art, synthesis.
Ландшафтна організація маєтків Центральної України ХІХ – поч. ХХ ст. є, насамперед, синтезом архітектури, пластичних мистецтв і природи, об'єднаних у композиційно цілісний твір. Традиційно, центром маєтку або садиби був панський будинок разом із господарськими спорудами. Середовищем, в якому вони існували, була природа – упорядкований парк, плодовий сад, оранжереї, виноградники, городи, ставки, басейни, а також декоративні водні пристрої – водограї, водоспади, каскади. Використання для організації простору рослин, що постійно змінювали свій вигляд, вносило в життя маєтку чи садиби естетичну та емоційну своєрідність і неповторність. Особливості архітектури маєтку, садів та парків тією чи іншою мірою відбивають спосіб життя, смаки та культурний рівень господарів маєтків, відображали особливий, ні з чим незрівнянний духовний та матеріальний світ української природи – середовище для спілкування художників, письменників, філософів, музикантів, світ високої архітектури та садово-паркового мистецтва.
Садово-паркове мистецтво мало відповідні історичні стилі і розвивалося у взаємодії з філософією, літературою, естетикою побуту, живописом, архітектурою, музикою, водночас відбиваючи різне ставлення господарів маєтків до природи, властиве означеній добі. Фактично зароджувався новий тип садово-паркового мистецтва, що виникав у місцях духовних та громадських осередків лише тоді, коли для цього створювалися відповідні суспільно-економічні та культурно-історичні умови.
Географічне положення та історична доля України сприяли тому, що українська природа стала ареною жвавих художньо-проектних взаємодій мистецьких стилів, що прийшли із Польщі та Росії. Садово-паркове мистецтво України розвивалося у контексті загальноєвропейської культури і відбивали її ідейно-художню та стильову різноманітність. Деякі стильові риси, властиві ландшафтній організації маєтків, прийшли в Центральну Україну із Заходу раніше, ніж у Росію. Сади та парки відрізняються стильовим розмаїттям, особливо поглибленою розробкою ренесансних та барокових традицій. До того ж, якщо ренесансним традиціям був притаманний більш загальний, європейський характер – італійський та французький впливи, то бароко мало і місцеве українське коріння. Так зародилося українське бароко не лише в архітектурі, а й в стилі організації садів та краєвидних парків.
Наприкінці XVIII – на початку XIX ст. українські поміщики тривалий час жили за кордоном, у Москві, Петербурзі. Деяким із них вдалося зробити карколомну кар'єру. Вони були тією культурною елітою, котра об'єднувала українські та російські традиції в єдину міжнаціональну культуру. Їхнє захоплення садами заохочувалося столичною модою, підтримувалося літературою, самим їхнім способом життя.
Про велику роль садів та парків у житті цілих поколінь свідчить те, що вони посідали значне місце в усіх видах мистецтв – живописі та декоративно-ужитковому мистецтві, літературі, поезії та музиці, які постійно взаємозбагачувалися. Саме завдяки саду людина сприймала природу глибоко й емоційно. З філософського погляду сад був одним із джерел духовного життя, пізнання добра, краси природи та символом єднання природи і людини. Саме таким постає алегорично у філософській символіці сад у поезії українського мислителя-гуманіста другої половини XVIII ст. Г.Сковороди [1, с. 28]:
…Душа его — божий град, душа его — божий сад.
Всегда сей сад даст цветы, всегда сей сад даст плоды.
Всегда весною там цветет, и лист его не падет.
Сади і парки маєтків Центральної України ХІХ – поч. ХХ ст. є своєрідним джерелом натхнення національної літератури. Завдяки своїй емоційності, що яскраво відбивала духовне життя, побут і звичаї, тема маєтку з садом посідала значне місце у творах російських і українських поетів та письменників, присвячених Україні або пов'язаних з нею. Зі свого боку література, зокрема поезія, посилювала емоційний вплив садів і парків, оскільки давала їх творцям поетичні асоціації, історичні ремінісценції, які використовувалися у назвах садів або їх окремих ділянок, у тематиці садибної архітектури та скульптурного оздоблення.
Щоб глибше збагнути ідейно-естетичні уявлення, закладені у творах садово-паркового мистецтва та садового будівництва, варто володіти знаннями з історії та літератури. Знайомство з садами того часу допомагає відчути особливу атмосферу як літературного твору, так і тієї чи іншої історичної події. У цьому можна переконатися, прочитавши твори Т.Шевченка «Княгиня» [2, с. 152-177] і «Музикант» [2, с. 178-239]. У них відобразилося глибоке знання життя і побуту українських поміщиків, які мешкали в чудових маєтках з прекрасними парками і садами, а також емоційно-естетичне сприйняття великим поетом, художником і мислителем природи, усього навколишнього середовища, у тому числі й паркового. Тому для читача, знайомого, наприклад, з садибами Чернігівщини, твори Т.Шевченка відкривають несподівані грані, приховані від людини невтаємниченої.
Багато старовинних маєтків, садиб із садами та парками пов'язані з іменами видатних діячів культури та історії, наприклад, з плідною творчістю видатного українського художника Григорія Нарбута. Так само як О.Бенуа був співцем Петергофа і Версаля, Г.Нарбут поетично оспівував старовинні маєтки та парки України. Багато хто з художників не уникнув зачарування парковим пейзажем. Завдяки деяким митцям ми маємо достовірні відомості про визначні творіння садово-паркового мистецтва минулого. Садибна тема була не просто модою. Художники Є.Лазарев, О.Кунавін, Н.Орда, І.Подчаський, О.Волосков, В.Штернберг та багато інших на замовлення власників маєтків «портретували» їхні садиби та паркові краєвиди. Саме завдяки полотнам зазначених художників ми знайомі із ландшафтною організацією маєтків Центральної України ХІХ – поч. ХХ ст. З часом сади і парки зазнавали значних трансформацій, спричинених і їхнім природним єством, що весь час розвивалося та перероджувалося, і зміною стилів та смаків господарів. Крім того, багато садів та парків поступово насичувалися творами архітектури та пластики, а нові віяння збагачували їхній семантичний лад та композицію. Таким чином, пам'ятки садово-паркового мистецтва ставали синтезом багатоманітної і різночасової культури [3, с. 95-120].
Вчитися бачити і розуміти ідейну основу парку як витвору мистецтва тієї чи іншої епохи або різних епох, уміти «читати» його композицію, розуміти і відчувати емоційний лад, увесь художній контекст – це не лише велика насолода, а й спосіб збагачення своїх знань. Палацово-паркові ансамблі, присадибні парки, міські сади створювались як синтез архітектури, мистецтва та природи. Романтичні Софіївка й Алупка, лірична Олександрія, репрезентативні Качанівка й Лівадія, казковий Тростянець відбивають світогляд своїх творців, їхній талант, є наочним літописом національного ландшафтного дизайну. І якщо розвинути відомий афоризм М.Гоголя про те, що архітектура – це літопис світу, то садибне будівництво та садово-паркове мистецтво – це дзеркало культури епохи, ставлення Людини до Природи.
Отже, дешифрування філософсько-символічного контексту пам'яток садово-паркового мистецтва, які дійшли до нашого часу і збережені нащадками у тих стильових образах, в яких вони створювалися, – благородне завдання для сучасних ландшафтних дизайнерів, дизайнерів середовища. Це збагатить українську художньо-проектну культуру традиціями глибинних філософських основ ландшафтної організації маєтків Центральної України ХІХ – поч. ХХ ст., без засвоєння й переосмислення яких не можуть розвиватися ландшафтний дизайн і організація природного середовища України в цілому.
Література:
1. Сковорода Г. Сад божественных песней, прозябший из зерн священного писания. Песнь 3-я // Літературні твори. – К., 1972.
2. Шевченко Т.Г. Зібрання творів: у 6 т. – Т. 3: Драматичні твори. – К., 2003.
3. Лихачев Д. С. Заметки о реставрации мемориальных садов и парков // Восстановление памятников культуры. – М., 1981.
4. Родічкін І.Д. Старовинні маєтки України: книга-альбом / І.Д.Родічкін, О.І.Родічкіна. – К.: Мистецтво, 2005. – 384 с.