УДК 1:316
ТЕОРІЯ ДИСКУРСУ Е. ЛАКЛАУ ТА Ш. МУФФ І ЇЇ ВПЛИВ НА СОЦІАЛЬНУ ФІЛОСОФІЮ ПОСТМАРКСИЗМУ
Казак Є. О.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ, Україна
Розглянуто основні засади і терміни теорії дискурсу Е. Лаклау та Ш. Муфф і проаналізовано її вплив на формування соціальної філософії постмарксизму. Досліджено поєднання базису і надбудови у єдиному понятті дискурсу та теоретичні наслідки цього у вивченні соціальної структури суспільства та формуванні ідентичностей. Зазначено вирішальну роль політичного у соціальній теорії постмарксизму.
Ключові слова: дискурс, постмарксизм, ідентичність, Е. Лаклау, Ш. Муфф
Казак Е. А. Теория дискурса Е. Лаклау и Ш. Муфф и ее влияние на социальную философию постмарксизма / Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Украина, г. Киев
Рассмотрены основные принципы и понятия теории дискурса Э. Лаклау и Ш. Муфф, проанализировано ее влияние на формирование социальной философии постмарксизма. Исследовано объединение базиса и надстройки в едином понятии дискурса и теоретические последствия этого в изучении социальной структуры общества и формировании идентичностей. Указано решающую роль политического в социальной теории постмарксизма. Ключевые слова: дискурс, постмарксизм, идентичность, Е. Лаклау, Ш. Муфф
Kazak I. O. Laclau and Mouffe's Discourse Theory and its Influence on Post-Marxist Social Philosophy / Taras Shevchenko National University of Kyiv, Ukraine, Kyiv
Article highlights the basic principles and concepts of the theory of discourse be E. Laclau and Ch. Mouffe, analyzes its impact on the formation of the social philosophy of post-Marxism. Investigates the combination of base and superstructure in a single concept of discourse and theoretical consequences of this on the study of social structure and identity formation. Article indicated a crucial role in the political theory of social post-Marxism.
Keywords: discourse, post-Marxism, identity, E. Laclau, Ch. Mouffe
Вступ. Для сучасного українського суспільства в його болючих процесах трансформації безумовно важливою є проблема переосмислення теоретичної спадщини марксизму. Невдача радянського марксизму призвела до появи низки течій, що прагнули вийти за рамки «ортодоксії». Одним з найбільш впливових з цих проектів є постмарксизм, евристичність якого багато в чому заснована на його теорії дискурсу.
Насамперед, постмарксизм пов’язується з книгою Е. Лаклау та Ш. Муфф «Гегемонія та соціалістична стратегія», що було видана 1985 року [1]. Як зазначають С. Тормі та Дж. Таушенд, у цій праці можна побачити той підхід, що й маркує сутність постмарксизму: залишити К. Маркса, але визнати важливість його теорії, що призводить до необхідності формулювання лівого радикального проекту після зникнення марксизму з історичної сцени. Е. Лаклау та Ш. Муфф поставили під сумнів саму законність та доречність марксизму як теоретичної та ідеологічної практики. На відміну від своїх попередників, таких як Д. Лукач чи А. Грамші, Е. Лаклау та Ш. Муфф виходили з ситуації очевидного вичерпання потенціалу марксизму [5]. Серед іншого, ортодоксальний марксизм був нездатним пояснити, яким чином робітничий клас усвідомлює своє становище та істинні інтереси, якщо його свідомість цілком визначається капіталістичною надбудовою [2]. Цей недолік розглядався багатьма подальшими теоретиками марксизму, однак Е. Лаклау та Ш. Муфф зайшли найдалі у своїй його критиці.
Е. Лаклау та Ш. Муфф відкидають можливість існування об’єктивних законів, що поділяють суспільство на класи. Належність до групи визначається в політичних, дискурсивних процесах. Це не означає, що теоретики змінюють модель базису й надбудови таким чином, що надбудова починає обумовлювати базис, що дискурси детермінують економіку. Е. Лаклау та Ш. Муфф об’єднують базис і надбудову в понятті дискурсу. Їх концепт дискурсу охоплює не лише мову, але й всі соціальні явища.
Теорія дискурсу Е. Лаклау та Ш. Муфф побудована на перехресті марксистської та структуралістської традицій. Поєднавши їх в єдиній постструктуралістській теорії, вони розглядають всю область соціального як мережу, в якій створюються значення.
Ключовими термінами теорії Е. Лаклау та Ш. Муфф є артикуляція, дискурс, моменти та елементи. В «Гегемонії та соціалістичній стратегії» вони визначаються наступним чином: «Ми називатимемо артикуляцією будь-яку практику встановлення відношень між елементами, при якій змінюється ідентичність елементу як наслідок артикуляційної практики. Загал, структурований в результаті артикуляційної практики, ми називатимемо дискурсом. Розрізнені позиції, що артикулюються в дискурсі, ми назвемо моментами. Натомість ми називатимемо елементами будь-які відмінності, що не є дискурсивно артикульованими» [4, с. 105].
Таким чином, дискурс розуміється як сукупність фіксованих значень у певній специфічній області. Всі моменти в дискурсі закріплюються за рахунок своєї відмінності від інших, так званої «диференційної позиції». Перехід зі стану елемента в стан моменту відбувається завдяки відкиненню решти можливих значень, тобто решти можливих способів, якими елементи могли б бути пов’язаними між собою. Всі можливі значення, що відкидаються у дискурсі, Е. Лаклау та Ш. Муфф називають областю дискурсивності. Область дискурсивності є своєрідним резервом значень, що виникають в артикуляційній практиці, але виключені задля досягнення єдності значень.
Ключова теза теорії дискурсу – неможливість остаточної фіксації значень, тобто неможливість остаточної закритості. В області дискурсивності містяться значення, що можуть бути використаними в артикуляційній практиці задля формування нових дискурсів. Різноманітні дискурси вступають в боротьбу за встановлення значення елементів. Хоча артикуляції й засновуються на більш ранніх фіксаціях значень, тобто засновуються на дискурсах й приймають певні моменти, вони практично ніколи не є дослівним повторенням цієї фіксації, а виступають активним засобом нового закріплення значень, усунення всього можливого різноманіття альтернативних способів організації дискурсу. Таким чином, в центі уваги Е. Лаклау та Ш. Муфф знаходиться не стільки дискурсивний спосіб закріплення значень, скільки процес його зміни.
Як вже зазначалося, у Е. Лаклау та Ш. Муфф дискурсивна логіка поширюється на всю соціальну сферу. Структура суспільства та ідентичність – це гнучкі та мінливі сутності, які не можуть бути зафіксованими раз і назавжди. Тут постмарксистський проект відмовляється від претензії на об’єктивний аналіз соціальної дійсності, а зосереджується на тому, як створюється наше розуміння дійсності, яке згодом починає сприймається як об’єктивне.
Якщо в історичному матеріалізмі базис детермінує надбудову, а за А. Грамші між базисом та надбудовою існує діалектичний взаємозв’язок, то для Е. Лаклау та Ш. Муфф пріоритетними стають саме політичні процеси, які традиційно розглядалися складовою надбудови. Політичні артикуляції, формуючи дискурси, й визначають суспільство. Це не означає, що всі фактори соціального життя є мовними, навпаки, для постмарксизму характерний розгляд дискурсів як матеріальних. Але всі об’єкти соціального та фізичного світу завжди постають опосередкованими системою значень у структурі дискурсу. Відтворення та виробництво значень є політичним актом. В теорії дискурсу політичне розглядається в широкому сенсі як певний спосіб конструювання соціальної дійсності, що виключає альтернативні способи конструювання.
У випадку, коли між окремими дискурсам відбувається боротьба, то наміри окремих суб’єктів утвердити свій спосіб структурування соціального світу можуть бути очевидними. Але інколи соціальна практика настільки озвичаюється, що постає як природна й безальтернативна. Дискурси, що настільки міцно вкорінилися, у Е. Лаклау та Ш. Муфф отримали назву «об’єктивних», або «соціальних». Об’єктивність є історичним наслідком політичного конструювання, і межа між об’єктивністю та політичним є мінливою. Речі, що в певний історичний момент розглядаються як природні, можуть в інакший момент бути об’єктом політичної боротьби й навпаки. Об’єктивність є ідеологічною, оскільки в ній приховується можливість альтернативних устроїв. Всі дискурси однаково є умовними, однак об’єктивність маскує це.
Між поняттями об’єктивності та політичного розташовується запозичене в А. Грамші поняття гегемонії. За рахунок гегемонії відбувається перехід від політичної боротьби до об’єктивності шляхом усунення всіх альтернативних варіантів розгляду реальності, насаджується одна єдина точка зору [2].
Тісно пов’язується з політикою та об’єктивністю поняття влади, марксистське розуміння якої Е. Лаклау та Ш. Муфф піддають перегляду. Якщо «Маніфест комуністичної партії» стверджує, що «Політична влада у власному розумінні слова є орґанізована сила одного класу для придушення другого» [3], то постмарксисти взагалі відмовляються від її суб’єкт-об’єктної направленості. Для Е. Лаклау та Ш. Муфф влада є способом виробництва соціального. Саме влада створює значення, обумовлює наше знання, створює індивідуальні та групові ідентичності. Влада є продуктивною у тому сенсі, що визначає спосіб конструювання соціального. Ми завжди живемо за певного соціального ладу, і соціальний лад завжди утворюється владою. Однак, жоден соціальний лад не є єдино можливим, тому влада знову ж витісняє всі можливі альтернативи. Разом з тим, будь-який новий соціальний лад теж буде наслідком влади.
М. Йоргенсен і Л. Філліпс вважають, що концепти влади і політики у теорії Е. Лаклау та Ш. Муфф слід розглядати як дві сторони однієї медалі. Влада означає виробництво таких об’єктів як «суспільство» та «ідентичність», в той час як «політика» відображає умовність цих об’єктів. Будь-які артикуляції є можливими, але не обов’язковими, і тому аналіз соціальних наслідків тих чи інших дискурсивних конструкцій вимагає врахування існування альтернатив. Проте той факт, що будь-який соціальний лад міг би бути іншим, не означає, що суспільство є абсолютно мінливим. Соціальне завжди структуроване певним чином, і наші його оцінки виходять з цих структур. Люди і людські спільноти є історичними явищами, які вимушені діяти на підставі існуючих структур, забезпечуючи безперервність соціального.
Умовність соціального структурування Е. Лаклау та Ш. Муфф поширюють й на класову структуру суспільства. Для них суспільство не є об’єктивно даним утворенням, в якому всі мають свої чіткі позиції. Суспільство завжди є структурованим лише частково і тимчасово. Так, класова ідентичність викликана тим, що в цих історичних умовах дискурси національної, статевої, вікової чи будь-якої іншої ідентичності усуваються.
Як антитезу традиційному марксистському погляду, Е. Лаклау та Ш. Муфф пропонують власну теорію соціальних груп, засновану на дискурсивному розумінні ідентичності. Дискурси обумовлюють ту позицію, яку людина займає як суб’єкт. Фактично людина постає як «суб’єктна позиція» всередині дискурсивної структури. Ідентичність – це самоідентифікація людини з певною суб’єктною позицією за рахунок відкидання решти альтернативних позицій. З цього розуміння суб’єкту випливає декілька наслідків. По-перше, суб’єкт не є автономним, а детермінований дискурсами. По-друге, суб’єкт є фрагментованим, тобто відчуває на собі вплив декількох дискурсів одночасно, суб’єкт не є позиціонованим одним єдиним дискурсом. Різноманітні дискурси висувають суб’єкту різні вимоги, детермінують його до найрізноманітніших і часто взаємовиключних дій, тому суб’єкт, на додачу до фрагментованості, може бути охарактеризованим і як наддетермінований. А оскільки всі дискурси умовні, то суб’єкт є наддетермінованим завжди.
Групова ідентичність формується подібним способом, що й індивідуальна. Групи створюються завдяки наданню певним варіантам ідентифікації переваги над іншими. Інші, невідповідні до групової ідентичності, виключаються з її складу, в той час як внутрішні відмінності та інші варіанти формування груп ігноруються.
Увага до політичного компоненту соціальної системи в дискурсивному розумінні ідентичності виводить на передній план ідею представництва. Традиційно представництво передбачало надання певному члену групи права говорити від імені та в інтересах всієї об’єктивно існуючої групи. Але умовність групового поділу означає й відмінне трактування представництва. Для Е. Лаклау та Ш. Муфф група та її представник формуються одночасно. Лише в артикуляції представника група оформлюється, лише протиставлення представником групи іншим групам може її витворити. В цьому протиставленні представник виявляється вимушеним вибудувати своє розуміння соціуму, своє уявлення про його структуру. Панівне уявлення про структуру суспільства має вирішальне значення для всіх наших соціальних дій. У тому випадку, коли наддетермінований суб’єкт стикається з тим, що різні дискурсивно обумовлені ідентичності виявляються взаємовиключними, виникає антагонізм [2]. Антагонізм вирішується за допомогою інтервенції гегемонії, місце якої в теорії Е. Лаклау та Ш. Муфф вже зазначалося.
Висновки. Головним досягненням теорії дискурсу Е. Лаклау та Ш. Муфф є здатність пояснити усі соціальні процеси за допомогою єдиної логіки. Проте така універсальність є й найслабшою її стороною. Хоча усі суспільні та навіть природні явища постають у людській практиці як явища дискурсивні, це ще не призводить до повної свободи їх соціального конструювання. Умовність будь-якого статус-кво означає існування безлічі рівноправних альтернатив організації, однак не означає рівноправності будь-якої мислимої альтернативи перед іншими. Вивчення меж дискурсивного конструювання реальності має слугувати подальшому розвитку постмарксистської теорії.
Література:
1. Барбарук Ю. В. Социальная теория и политические стратегии постмарксизма / Ю. В. Барбарук. – М.: Книжный дом «Либроком», 2012. – 112 с.
2. Йоргенсен М. В., Филлипс Л. Дж. Дискурс-анализ. Теория и метод / А. А. Киселева. – Х.: Гуманитарный центр, 2008. – 352 с.
3. Маркс К., Енґельс Ф. Маніфест комуністичної партії [Електронний ресурс] / за ред. Д. Рабиновича // Карл Маркс. Вибрані твори. Том 1. – К.: Партвидав ЦК КП(б)У, 1936. – Режим доступу до ресурсу: https://vpered.wordpress.com/2009/09/18/marx-engels-manifest/
4. Laclau E., Mouffe Ch. Hegemony and socialist strategy: towards a radical democratic politics / Ernesto Laclau, Chantal Mouffe. – London: Verso, 2001. – 198 p.
5. Tormey S., Townshend J. Key Thinkers: From Critical Theory to Postmarxism / Simon Tormey and Jules Townshend. – London : SAGE Publications Ltd, 2006. –234 p.
References:
1. Barbaruk Yu. V. Socialnaya teoriya i politicheskie strategii postmarksizma / Yu. V. Barbaruk. – M.: Knizhnyj dom «Librokom», 2012. – 112 s.
2. Jorgensen M. V., Fillips L. Dzh. Diskurs-analiz. Teoriya i metod / A. A. Kiseleva. – X.: Gumanitarnyj centr, 2008. – 352 s.
3. Marks K., Engels F. Manifest komunistychnoi partii [Elektronnyi resurs] / za red. D. Rabynovycha // Karl Marks. Vybrani tvory. Tom 1. – K.: Partvydav TsK KP(b)U, 1936. – Rezhym dostupu do resursu: https://vpered.wordpress.com/2009/09/18/marx-engels-manifest/
4. Laclau E., Mouffe Ch. Hegemony and socialist strategy : towards a radical democratic politics / Ernesto Laclau, Chantal Mouffe. – London : Verso, 2001. – 198 p.
5. Tormey S., Townshend J. Key Thinkers: From Critical Theory to Postmarxism / Simon Tormey and Jules Townshend. – London : SAGE Publications Ltd, 2006. –234 p.