Калькулятор расчета пеноблоков смотрите на этом ресурсе
Все о каркасном доме можно найти здесь http://stroidom-shop.ru
Как снять комнату в коммунальной квартире смотрите тут comintour.net Самое современное лечение грыж

кандидат історичних наук, Товкун Л. П. ВНЕСОК УЧЕНИХ-ГІГІЄНІСТІВ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО МЕДИЧНОГО ІНСТИТУТУ В РОЗВИТОК ГІГІЄНИ ЯК НАУКИ ТА ПРЕДМЕТУ ВИКЛАДАННЯ В УКРАЇНІ В МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1922-1941 рр.)

УДК: 613:001:[378. 4 (477.63)(091)] «1922/1941»

 

ВНЕСОК УЧЕНИХ-ГІГІЄНІСТІВ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО МЕДИЧНОГО ІНСТИТУТУ В РОЗВИТОК ГІГІЄНИ ЯК НАУКИ ТА ПРЕДМЕТУ ВИКЛАДАННЯ В УКРАЇНІ В МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1922-1941 рр.)

кандидат історичних наук, Товкун Л. П.

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди», Україна, Переяслав-Хмельницький

 

У статті висвітлено внесок учених-гігієністів Дніпропетровського медичного інституту в розвиток гігієни як науки та предмету викладання в Україні в міжвоєнний період (1922-1941 рр.). Визначено, що такі науковці, як професора М. В. Донич, Л. В. Громашевський, Л. М. Горовіц-Власова, С. С. Каган, М. М. Мусерський, Б. М. Шкляр сприяли розвитку нових напрямів гігієни, творчо розвиваючи кращі традиції вітчизняної та світової науки й основоположників гігієни.

Ключові слова: Дніпропетровський медичний інститут, кафедра, гігієна, М. В. Донич, Л. В. Громашевський, Л. М. Горовіц-Власова, С. С. Каган М. М. Мусерський, Б. М. Шкляр.

 

кандидат исторических наук, Товкун Л. П. Вклад ученых-гигиенистов Днепропетровского медицинского института в развитие гигиены как науки и предмета преподавания в Украине в межвоенный период (1922-1941 гг.) / ГВУЗ «Переяслав-Хмельницкий государственный педагогический Университет имени Григория Сковороды», Украина, Переяслав-Хмельницкий

В статье освещены вклад ученых-гигиенистов Днепропетровского медицинского института в развитие гигиены как науки и предмета преподавания в Украине в межвоенный период (1922-1941 гг.). Определено, что такие ученые, как профессора М. В. Донич, Л. В. Громашевский, Л. М. Горовиц-Власова, С. С. Каган, М. М. Мусерський, Б. М. Шкляр способствовали развитию новых направлений гигиены, творчески развивая лучшие традиции отечественной и мировой науки и основоположников гигиены.

Ключевые слова: Днепропетровский медицинский институт, кафедра, гигиена, М. В. Донич, Л. В. Громашевский, Л. М. Горовиц-Власова, С. С. Каган, М. М. Мусерский, Б. М. Шкляр.

 

PhD in Historical Sciences, Tovkun L. The contribution of scientists-hygienists Dnepropetrovsk Medical Institute in the development of hygiene as a science and a subject of instruction in Ukraine in the interwar period (1922-1941 y.) / State Higher Educational Establishment «Pereyaslav-Khmelnitsky State Pedagogical University named after Hryhoriy Scovoroda», Ukraine, Pereyaslav-Khmelnitsky.

The article highlights the contribution of scientists-hygienists Dnepropetrovsk Medical Institute in the development of hygiene as a science and a subject of instruction in Ukraine in the interwar period (1922-1941 у.). It was determined that scholars such as Professor M. Donici, L. Gromashevskiy, L. Horowitz-Vlasov, S. Kagan, M. Musersky B. Shkliar contributed to the development of new areas of hygiene creatively developing the best traditions of Russian and world science and founders of hygiene.

Keywords: Dnepropetrovsk Medical Institute, Department, hygiene, M. Donici, L. Gromashevskiy, L. Horowitz-Vlasov, S. Kagan, M. Musersky, B. Shkliar.

 

Вступ. Наша сучасність вимагає об’єктивно і науково бачити минуле, усвідомлювати його в усій повноті та цілісності. Вивчення історії гігієни як науки дає можливість визначити загальні закономірності її розвитку на різних етапах існування країни, оцінити докорінні зміни та поставити результати цього вивчення на службу історії науки і техніки. На основі цього ми піддали історичному аналізу вивчені нами матеріали, що стосуються внеску учених-гігієністів Дніпропетровського медичного інституту в розвиток гігієни як науки та предмету викладання в Україні в міжвоєнний період (1922-1941 рр.).

Міжвоєнний період був важливим етапом у становленні та розбудові охорони здоров’я, що супроводжувався розвитком нових напрямів гігієни. Саме в окреслений період накопичено значну кількість праць як теоретичного, так і практичного характеру даного напряму. Так, у 20-30-х роках ХХ ст., після закінчення визвольних змагань 1917-1921 рр., в радянській Україні упорядковувалися міста, фабрики, заводи, створювалася система охорони здоров’я. Українські вчені-гігієністи не були осторонь цих подій. Вони робили свій посильний внесок у розбудову охорони здоров’я. Серед них були й гігієністи Дніпропетровського медичного інституту.

Створення у 20-х роках ХХ ст. кафедр соціальної гігієни в Україні стало важливою подією у розвитку соціальної гігієни як науки та предмета викладання [1]. Передумовою виникнення таких кафедр стало обговорення цього питання на з’їздах і в наукових журналах. Так, в червні 1920 р. на І Всеукраїнському з’їзді бактеріологів та епідеміологів (Харків) вказано на необхідність на викладання у вищих медичних закладах соціальної медицини, санітарної статистики та соціальної патології [2]. Е. М. Каган у своїй статті в журналі «Врачебное дело» (1921) наполягав на потребі введення у вищій школі соціальної гігієни, оскільки «…мы в настоящее время имеем дело с достаточно резко очерченным кругом вопросов, входящих в сферу ведения социальной гигиены, науки с совершенно определенной методологией» [3]. Гігієну праці він розглядав як частину соціальної гігієни, яку необхідно було викладати для всіх медичних спеціалізацій. У результаті таких обговорень у 1922 р. Український головний комітет профтехнічної та спеціально-технічної освіти розширив викладання гігієни, розділивши її на три частини – загальну гігієну, соціальну та професійну. Цим рішенням було офіційно визнано окремі дисципліни – соціальну та професійну гігієни і впроваджено окреме їх викладання у вищих медичних закладах [4]. Згодом нарада завідуючих губернськими та окружними здороввідділами при Наркоматі охороні здоров’я УРСР (11-13 січня 1925 р.) [5], аналізуючи стан медичної освіти, вказала на «…виділення достатньої кількості працівників для підготовки викладачів і наукових діячів з соціальної та професійної гігієни» [4].

Кафедра загальної гігієни Катеринославського, а згодом перейменованого Дніпропетровського медичного інституту заснована у 1922 р. Завідувачем кафедри призначено доктора медичних наук, професора Михайла Варфоломійовича Донича (1878-1951), високо досвідченого лікаря, учня професора М. М. Костяміна. Цю посаду він обіймав двічі – з 1922 по 1924 рр. та з 1932 по 1941 рр. [6]. Перші роки діяльності кафедри стали періодом розвитку кафедри загальної гігієни та забезпечення навчального процесу з гігієнічної підготовки лікарів. М. В. Донич викладав соціальну гігієну [7] та професійну гігієну [8]. Одним із перших він упровадив основи санітарної статистики в навчальний процес. За період його керівництва члени кафедри займалися вивченням механізму дії дезінфікуючих засобів на мікроорганізми. Ще одним науковим напрямом кафедри було вивчення питання гігієни харчування. Зокрема, оцінка якості хліба («Питання про оцінку якості хліба», 1936 р.) та вітамінна забезпеченість харчування населення («Вітамін С – нечаста страва в їдальнях громадського харчування») та ін. Результати досліджень висвітлювалися в наукових працях. Приміром, професор М. В. Донич був автором 29 наукових праць, серед яких монографія «Механізм дії дезінфікуючих засобів на бактерії» (1929 р.).

Дослідження в цьому напрямі продовжила випускниця санітарно-гігієнічного факультету Дніпропетровського медичного інституту (1933) Столмакова Ганна Іванівна. Вона, як одна з кращих студентів, була скерована на науково-педагогічну роботу і працювала асистентом кафедри загальної гігієни цього ж інституту. У 1939 р. під керівництвом професора М. В. Донича захистила кандидатську дисертацію «Дезінфікуюча дія амонійних солей срібла», а в 1940 р. отримала звання доцента [9, с. 262]. Згодом Г. І. Столмакову призначено МОЗ УРСР на посаду доцента кафедри загальної гігієни Львівського державного медичного інституту, яку вона очолювала у 1945-1946 рр. [10].

У 1924-1929 р. кафедру загальної гігієни очолювала професор Горовіц-Власова Любов Михайлівна – учениця І. І. Мечникова, перша жінка-мікробіолог у Російській імперії. Саме в цей період колектив кафедри під її керівництвом розробив схему санітарної оцінки ступеня забруднення ґрунту, досліджувалися процеси самоочищення ґрунту на дослідних асенізаційних полях, експериментального хлорування води. Професором Л. М. Горовіц-Власовою створений «Визначник бактерій», а також вивчено реакції імунітету при сказі та їх значення при діагнозі [11] і здійснено санітарне вивчення ґрунтів м. Дніпропетровська. Ерудиція очільниці кафедри дозволяла читати студентам лекції французькою, англійською, німецькою мовами та навіть у віршах, які писала сама. Найбільш відомою стала її «Бактеріада». В ній авторка у жартівливих і дещо пишномовних рядках, як і належить в урочистій поемі-оді, виклала короткий конспект курсу мікробіології та історію цієї науки [6].

У 1929 р. Л. М. Горовіц-Власова повернулася до Ленінграду, де очолювала бактеріологічний і біохімічний відділи Науково-дослідного інституту біохімії харчової промисловості та Ленінградське мікробіологічне товариство [12].

У 20-х рр. ХХ ст. студенти Дніпропетровського медичного інституту разом із народом боролися з інфекційними захворюваннями, сприяли пропаганді санітарної культури серед населення. Саме тому практичні заняття студентів на кафедрі мали самостійний характер.

Санітарна бактеріологія, як один із наукових напрямів кафедри, зберігалася до 1941 р. За цим напрямом у 1932 р. захистив докторську дисертацію М. В. Донич, а також захищено кандидатські дисертації Н. І. Константинова та М. А. Вульфовича [6].

У 1924-1925 н.р. із кафедри загальної гігієни відокремилася в самостійну кафедра соціальної гігієни та організації охорони здоров’я. Її організатором і першим завідувачем був професор М. В. Донич [9, с. 647]. На той час окремих планів і програм курсу соціальної гігієни не існувало, тому зміст курсу у значній мірі був наближеним до курсу загальної гігієни [13 , с. 27].

У 1928 р. із Одеси до Дніпропетровська переїздить видатний учений-епідеміолог, професор Громашевський Лев Васильович, який зробив значний внесок у розробку теорії та практики епідеміології захворювань та їх соціальної обумовленості, що мало велике значення для наукового обґрунтування боротьби з інфекційними захворюваннями [9, с. 649]. Того ж року Л. В. Громашевський організував кафедру епідеміології у Дніпропетровському медичному інституті та інституті удосконалення лікарів, очолював санітарно-бактеріологічний інститут у Дніпропетровську з 1928 по 1931 рр. [14], а також у 1928 р. завідував кафедрою соціальної гігієни та організації охорони здоров’я [9, с. 649]. Професор Л. В. Громашевський значну увагу приділяв вивченню етіології захворювань та їх соціальної обумовленості, вивчав питання гельмінтозів серед робітників Криворізького гірничо-рудного та Нікополь-Марганецького басейну. У своїй праці «Збірник гельмінтологічних робіт» (1930 р.) він розкрив особливості механізму передачі різних гельмінтів і заходи боротьби з ними. Особливу увагу звертав на низький рівень благоустрою робітничих кварталів і на низький рівень санітарної грамотності робітників. Результати його досліджень були використані в організації роботи служби охорони здоров’я Дніпропетровська та Дніпропетровської області [14, с. 90]. Поєднуючи свою науково-дослідницьку діяльність із педагогічною, Л. В. Громашевський активно включився у викладацький процес. Зокрема, він публікував свої праці щодо викладання гігієни та епідеміології, був автором перших програм навчання епідеміології для медичних інститутів, методик викладання дисципліни, ініціатором створення самостійних кафедр епідеміології у вузах країни [14, с. 90]. Так, у своїй статті «О преподавании эпидемиологии на медфакультетах» (1928) професор Л. В. Громашевський вказував на те, що необхідно відокремити від гігієни викладання епідеміології як самостійної дисципліни в медичних вузах країни [15]. При цьому він наголошував, що «…в курсе гигиены преподавание общей эпидемиологии ограничивается в большинстве случаев лишь изложением эпидемиологической роли воздуха, воды, почвы и лишь редко, да и при этом крайне поверхностно затрагиваются некоторые другие разделы этой дисциплины» [16].

У 1931 р. професор Л. В. Громашевський переїхав до Москви, де працював директором Центрального інституту епідеміології і мікробіології та завідувачем кафедри епідеміології Центрального інституту удосконалення лікарів [14, с. 90].

Із травня 1929 р. рішенням Української професійної освіти на посаду завідувача кафедри соціальної гігієни та організації охорони здоров’я призначено ректора Дніпропетровського медичного інституту (1929-1932) Кагана Соломона Соломоновича [17]. Очоливши кафедру, він спробував організувати музей соціальної гігієни, але відкрити музей не судилося. Це починання заборонило Укрнаука, оскільки відкриття музею не було передбачено планом і субсидій на його утримання не виділялося [1, с. 61]. У 1930 р. С. С. Каган спробував розширити курс соціальної гігієни. Так, у проекті навчального плану для санітарно-гігієнічного факультету передбачалося викладанню статистики 40 годин на першому семестрі, варіаційної статистики з антропометрією – 40 годин на другому курсі; соціальної гігієни – 60 годин на другому курсі та 100 годин на третьому курсі [18]. С. С. Каган автор одного з перших підручників із соціальної медицини в Україні, відомого під назвою «Нариси соціальної гігієни» (1932). Велике значення для подальшого розвитку науки мали його роботи з демографії, санітарного законодавства та організації охорони здоров’я населення. Значна кількість досліджень була присвячена проблемам перебігу соціальних процесів на селі.

Упродовж 1935-1956 рр. кафедрою соціальної гігієни та організації охорони здоров’я завідував відомий соціал-гігієніст, історик медицини професор Шкляр Борис Мойсейович. Провідним науковим напрямом його діяльності було вивчення стану здоров’я населення. Його докторська дисертація «Санітарний стан і організація охорони здоров’я Дніпропетровської області за 150 років» є важливим фундаментальним дослідженням з історії охорони здоров’я населення великого промислового регіону [9, с. 649].

У 1940 р. в країні всі кафедри соціальної гігієни були перейменовані в кафедри організації охорони здоров’я, що визначало їх новий напрямок роботи: проведення досліджень із теорії та практики організації охорони здоров’я на певних етапах розвитку народного господарства. Головна увага стала приділятися формуванню організаційних засад для надання різноманітних форм медичної допомоги [9, с. 649].

У 1925 р. професор М. В. Донич у Дніпропетровському медичному інституті організував та очолив кафедру гігієни праці і професійних захворювань. Спочатку кафедра перебувала на території промислово-санітарної лабораторії обласного відділу охорони праці інституту праці ВЦСПС. До її складу входили інспектори охорони праці Л. Н. Кушаковський, К. Б. Біленька, Е. Б. Туровська, М. К. Картман [13, с. 28].

Наприкінці 20-х і на початку 30-х рр. ХХ ст. в країні бурхливо розвивалися міста та різні галузі промисловості. У зв’язку з цим особливо гостро постало питання державного санітарного нагляду в усіх галузях народного господарства, що зумовило створення санітарно-гігієнічних факультетів у всіх медичних інститутах країни. У зв’язку із цим у 1931 р. у Дніпропетровському медичному інституті відкрито санітарно-гігієнічний факультет. Його засновниками були відомі вчені М. Б. Станшевська, І. Л. Штрум, С. С. Каган, М. В. Донич [19]. У зв’язку з цим була проведена велика робота щодо складання навчальних планів і програм підготовки санітарних лікарів, розроблення форм проведення занять, забезпечення кафедр необхідним лабораторним обладнанням. З метою всебічної підготовки молодих спеціалістів було введено викладання нових курсів: вищої математики, геодезії та геології. Окрім великого лекційного курсу навчальним планом передбачалися практичні заняття, що проводилися в лабораторіях кафедр, санітарно-епідеміологічних станціях і безпосередньо на об’єктах. До проведення лекційних і практичних занять залучалися досвідчені педагоги, а саме: професори М. В. Донич, І. Я. Штрум, доценти А. Б. Леках, М. К. Картман, І. М. Кучерявий, М. І. Дудник, С. А. Ароновський, статистик К. А. Борисов та ін. Велика увага надавалася санітарній практиці студентів, їх роботі на промислових, комунальних, харчових та інших об’єктах. Також було введено захист дипломних проектів, у яких студенти викладали результати проведених ними комплексних досліджень захворюваності, умов праці та пропонували необхідні санітарно-оздоровчі заходи [13, с. 29-30].

У 1940/1941 навчальному році в Дніпропетровському медичному інституті створено кафедру комунальної гігієни. Першим її завідувачем був доцент Євменьєв Микола Васильович. Його науково-дослідна діяльність була спрямована у напрямку гігієнічної оцінки житлових і громадських будівель. М. В. Євменьєв очолював кафедру до 1952 р. [9, с. 274].

У 1941 р. на санітарно-гігієнічному факультеті Дніпропетровського медичного інституту створено кафедру гігієни харчування. Відразу після захисту докторської дисертації професора М. М. Мусерського призначено завідувачем новоствореної кафедри. Але через початок Великої Вітчизняної війни кафедра не змогла розгорнути свою діяльність. Фактично кафедра гігієни харчування розпочала свою роботу з 1947 р. [9, с. 279]. До речі, цього ж 1947 р. у Дніпропетровському медичному інституті була заснована кафедра шкільної гігієни під керівництвом М. М. Варшавського [9, с. 283].

Із червня 1941 р. по квітень 1944 р. Дніпропетровський медичний інститут був евакуйований в м. Краснодар (Кубань), а потім в м. Чимкент (Казахстан). У роки евакуації гігієнічні кафедри Дніпропетровського медичного інституту не функціонували [9, с. 263].

Висновки. Таким чином, вчені-гігієністи Дніпропетровського медичного інституту зробили значний внесок у розвиток вітчизняної гігієнічної науки. Зокрема, професор М. В. Донич організував три кафедри: загальної гігієни (1922 р.), соціальної гігієни та організації охорони здоров’я (1924-1925 н.р.) та гігієни праці і професійних захворювань (1925 р.). Одним із перших він упровадив основи санітарної статистики в навчальний процес. Л. В. Громашевський організував кафедру епідеміології (1928 р.), був автором перших програм навчання епідеміології для медичних інститутів, методик викладання дисципліни, ініціатором створення самостійних кафедр епідеміології у вузах країни. Професором Л. М. Горовіц-Власовою створений «Визначник бактерій», а також вивчено реакції імунітету при сказі та їх значення при діагнозі. Професор С. С. Каган автор одного з перших підручників із соціальної медицини в Україні «Нариси соціальної гігієни» (1932). Науково-дослідна діяльність доцента М. В. Євменьєва була спрямована у напрямі гігієнічної оцінки житлових і громадських будівель. Професор Б. М. Шкляр займався вивченням стану здоров’я населення.

Отже, внесок учених-гігієністів Дніпропетровського медичного інституту в розвиток гігієни як науки та предмету викладання в Україні в міжвоєнний період (1922-1941 рр.) є беззаперечним, оскільки вони створили нові наукові напрями, оригінальні концепції, творчо розвиваючи кращі традиції вітчизняної та світової науки, основоположників гігієни.

 

Література:

1. Усенко С. Г. Життя та діяльність професора С. С. Кагана у Харкові / С. Г. Усенко, Н. О. Галічева, Л. Г. Огнєва // Медицина сьогодні і завтра. – 2013. – № 4 (61). – С. 60–63.

2. 1 Всеукраинский съезд бактериологв и эпидемиологов // Известия НКЗ УССР. – 1920. – №5–6. – С. 2–5.

3. Каган Э. М. О преподавании социальной гигиены и гигиены труда / Э. М. Каган // Врачебное дело. – 1921. – № 22–24. – С. 319–322.

4. Петрова З. П. К истории возникновения кафедр социальной гигиены на Украине / З. П. Петрова // Советское Здравоохранение. – 1974. – № 4. – С. 53–56.

5. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі ЦДАВО України), ф. 342, оп. 2, спр. 1565, арк. 45.

6. Дзяк Г. В. Історичний шлях розвитку кафедри загальної гігієни Дніпропетровської державної медичної академії / Г. В. Дзяк, Е. М. Білецька // Медичні перспективи. – 2007. – Т. ХІІ/4. – С. 115–150.

7. ЦДАВО України, ф. 166, оп. 5, спр. 296, арк. 46.

8. ЦДАВО України, ф. 166, оп. 5, спр. 296, арк. 103.

9. 85 років. Дніпропетровська державна медична академія / за ред. Г. В. Дзяка. – Дніпропетровськ: РВА «Дніпро-ВАЛ», 2001. – 816 с.

10. Білецька Е. М. Дніпропетровська гігієнічна школа: минуле, сьогодення, майбутнє (до 90-річчя від заснування) / Е. М. Білецька, Т. Д. Землякова // Профілактична медицина. – 2013. – Т. ХVІІІ/3. – С. 111–118.

11. Горовиц-Власова Л.М. К вопросу о реакциях иммунитета при бешенстве и их значении при диагнозе / Л.М. Горовиц-Власова. – Харків: Урядова друк. ім. тов. Фрунзе, 1926. – 12 с.

12. Скороходов Л. Я. Л. М. Горовиц-Власова (К 15-летию со дня смерти) / Л. Я. Скороходов // Журнал микробиологии, эпидемиологии и иммунобиологии. – 1957. – № 132. – С. 134–136.

13. Паранько Н. М. Очерки истории подготовки врачей медико-профилактического профиля и вклад ученых в развитие гигиены в Украине. / Н. М. Паранько, Т. А. Бажан, Э. А. Деркачев, В. А. Павлов. – Днепропетровск, 2001. – 71 с.

14. Бажан Т. О. Роль Л. В. Громашевського у розвитку соціально-гігієнічних ідей в Україні (до 110-ліття від дня народження) / Т. О. Бажан, В. М. Лехан // Медичні перспективи. – 1997. – Т. ІІ. – № 4. – С. 89–91.

15. Радул И. В. Гигиена в научно-педагогической деятельности эпидемиолога Л. В. Громашевского / И. В. Радул // Гігієна населених місць. – 2002. – Вип. 40. – С. 342–343.

16. Громашевский Л. В. О преподавании эпидемиологии на медфакультетах / Л. В. Громашевский // Профилактическая медицина. – 1928. – № 9–10. – С. 234–244.

17. Лекарев Л. Г. Профессор С. С. Каган (к 70-летию со дня рождения) / Л. Г. Лекарев // Советское здравоохранение. – 1964. – № 7 (61). – С. 90.

18. Циганенко А. Я. Сторінки історії санітарно-гігієнічного факультету ХНМУ (до 75-річного ювілею санітарно-гігієнічного (медико-профілактичного) факультету Харківського державного медичного університету) / А. Я. Циганенко, З. П. Петрова, В. В. Мінухін. – Харків : Радуга, 2005. – С. 7.

19. Дзяк Г. В. Наша історія – наша скарбниця / Г. В. Дзяк // Медичні перспективи. – 2006. – Т. ХІ/3. – С. 5–10.

 

References:

1. Usenko S. H. Zhyttia ta diialnist profesora S. S. Kahana u Kharkovi / S. H. Usenko, N. O. Halicheva, L. H. Ohnieva // Medytsyna sohodni i zavtra. – 2013. – № 4 (61). – S. 60–63.

2. 1 Vseukrainskiy s'ezd bakteriologv i epidemiologov // Izvestiya NKZ USSR. – 1920. – №5–6. – S. 2–5.

3. Kagan E.M. O prepodavanii sotsialnoy gigienyi i gigienyi truda / E.M.Kagan // Vrachebnoe delo. – 1921. – № 22–24. – S. 319–322.

4. Petrova Z. P. K istorii vozniknoveniya kafedr sotsialnoy gigienyi na Ukraine / Z. P. Petrova // Sovetskoe zdravoohranenie. – 1974. – № 4. – S. 53–56.

5. TsDAVOU Ukrainy, f. 342, op. 2, spr. 1565, ark. 45.

6. Dziak H. V. Istorychnyi shliakh rozvytku kafedry zahalnoi hihiieny Dnipropetrovskoi derzhavnoi medychnoi akademii / H. V. Dziak, E. M. Biletska // Medychni perspektyvy. – 2007. – T. KhII/4. – S. 115–150.

7. TsDAVOU Ukrainy, f. 166, op. 5, spr. 296, ark. 46.

8. TsDAVOU Ukrainy, f. 166, op. 5, spr. 296, ark. 103.

9. 85 rokiv. Dnipropetrovska derzhavna medychna akademiia / za red. H. V. Dziaka. – Dnipropetrovsk: RVA «Dnipro-VAL», 2001. – 816 s.

10. Biletska E. M. Dnipropetrovska hihiienichna shkola: mynule, sohodennia, maibutnie (do 90-richchia vid zasnuvannia) / E. M. Biletska, T. D. Zemliakova // Profilaktychna medytsyna. – 2013. – T. KhVIII/3. – S. 111-118.

11. Gorovits-Vlasova L.M. K voprosu o reaktsiyah immuniteta pri beshenstve i ih znachenii pri diagnoze / L.M. Gorovits-Vlasova. – HarkIv: Uryadova druk. Im. tov. Frunze, 1926. – 12 s.

12. Skorohodov L.Ya. L.M. Gorovits-Vlasova (K 15-letiyu so dnya smerti) / L.Ya. Skorohodov // Zhurnal mikrobiologii, epidemiologii i immunobiologii. – 1957. – № 132. – S. 134–136.

13. Paranko N.M. Ocherki istorii podgotovki vrachey mediko-profilakticheskogo profilya i vklad uchenyih v razvitie gigienyi v Ukraine. / N.M.Paranko, T.A.Bazhan, E.A.Derkachev, V.A.Pavlov. – Dnepropetrovsk, 2001. – 71 s.

14. Bazhan T. O. Rol L. V. Hromashevskoho u rozvytku sotsialno-hihiienichnykh idei v Ukraini (do 110-littia vid dnia narodzhennia) / T. O. Bazhan, V. M. Lekhan // Medychni perspektyvy. – 1997. – T. II. – № 4. – S. 89–91.

15. Radul I. V. Gigiena v nauchno-pedagogicheskoy deyatelnosti epidemiologa L. V. Gromashevskogo / I. V. Radul // GIgIEna naselenih mIsts. – 2002. – Vip. 40. – S. 342–343.

16. Gromashevskiy L. V. O prepodavanii epidemiologii na medfakultetah / L. V. Gromashevskiy // Profilakticheskaya meditsina. – 1928. – № 9–10. – S. 234–244.

17. Lekarev L.G. Professor S. S. Kagan (k 70-letiyu so dnya rozhdeniya) / L. G. Lekarev // Sovetskoe zdravoohranenie. – 1964. – № 7 (61). – S. 90.

18. Tsyhanenko A.Ia. Storinky istorii sanitarno-hihiienichnoho fakultetu KhNMU (do 75-richnoho yuvileiu sanitarno-hihiienichnoho (medyko-profilaktychnoho) fakultetu Kharkivskoho derzhavnoho medychnoho universytetu) / A.Ia. Tsyhanenko, Z.P. Petrova, V.V. Minukhin. Kharkiv : Raduha, 2005. – S. 7.

19. Dziak H. V. Nasha istoriia – nasha skarbnytsia / H. V. Dziak // Medychni perspektyvy. – 2006. – T. KhI/3. – S. 5–10.

Site search

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.