Калькулятор расчета пеноблоков смотрите на этом ресурсе
Все о каркасном доме можно найти здесь http://stroidom-shop.ru
Как снять комнату в коммунальной квартире смотрите тут comintour.net Самое современное лечение грыж

кандидат педагогічних наук, Привалова С. П. ОСОБЛИВОСТІ ІНДИВІДУАЛЬНОГО СТИЛЮ ДРАМАТУРГІЇ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

УДК 373.5.016:821.161.2.09

 

ОСОБЛИВОСТІ ІНДИВІДУАЛЬНОГО СТИЛЮ ДРАМАТУРГІЇ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

кандидат педагогічних наук, Привалова С. П.

Глухівський національний педагогічний університет імені О. Довженка

 

У статті досліджено особливості індивідуального стилю драматургії Лесі Українки: визначено провідну тематику, проблематику, специфіку відтворення дійсності, модель заголовків, найбільш складні та яскраві образи, розкрито сутність світоглядної авторської концепції. Домінуючими у драматургії Лесі Українки є назви із застосуванням топонімів (перша група), антропонімів (друга група), класичної моделі заголовків (третя група), часопросторових назв (четверта група).

Ключові слова: індивідуальний стиль, драматургія Лесі Українки, модель заголовків, топоніми, антропоніми, антропоцентричні заголовки, класична модель, часопросторові назви, ідіостиль Лесі Українки, авторська концепція.

 

кандидат педагогических наук, Привалова С. П. Индивидуальный стиль драматургии Леси Украинки/ Глуховский национальный педагогический университет имени Александра Довженко, Украина, Глухов

В статье исследованы особенности индивидуального стилю драматургии Леси Украинки: определено ключевую тематику, проблематику, специфику изображений действительности, модель названий, наиболее сложные и яркие образы, раскрыто сущность мировозрения авторской концепции. Доминирующими в драматургии Леси Украинки есть названия с использованием топонимов (первая группа), антропонимов (вторая группа), классическая модель названий (третья группа), времяпространственные названия (четвертая группа).

Ключевые слова: индивидуальный стиль, драматургия Леси Украинки, модель названий, топонимы, антропонимы, антропоцентричные названия, классическая модель, времяпространственные названия, идиостиль Леси Украинки, авторская концепция.

 

PhD inPedagogical Sciences, S. P. Privalova. Features individual style of Lesya Ukrainka drama/ Oleksandr Dovzhenko Hlukhiv national pedagogical university Ukraina, Hlukhiv

In the article the peculiarities of individual style drama Lesya Ukrainka defines leadership topics issues specific reproduction of reality the model of titles the most complex and vivid images the essence of the author's ideological concept. Dominant in the drama of drama Lesya Ukrainka is name using place names (first group), anthroponymy (second group) , the classical model of titles (third group) , times and spatial names (fourth group).

Key words: individual style, drama Lesya Ukrainka, model headings, place names anthroponomy, anthropocentric titles, classic model, timespace names, idiostyle Ukrainka Lesya, original consept.

 

Вступ. Леся Українка належить до того рівня митців духовної культури, які розкривають невимовно глибокі основи людського буття. Багатоаспектність і повнота спадщини поетеси дозволяє віднайти найбільш прийнятну форму відтворення цілісного світосприйняття митця, його розуміння істини, дослідити особливості індивідуального стилю.

Індивідуальний стиль – це "індивідуальний почерк" автора, його манера виявляється в самому факті вибірковості, перевазі певних лексичних, морфологічних, синтаксичних, фонетичних засобів, які стають базою формування більш складних і яскравих образів, у виборі тематики, проблематики, специфіці відтворення дійсності тощо.

У творчостi Лесі Українки останнього десятилiття переважає драматургiя. За досить короткий час письменниця написала понад двадцять драматичних творiв, якi стали новим явищем в українськiй лiтературi i театральнiй культурi і принесли їй славу драматурга-новатора. Леся Українка створила новітні для національної драми образи, започаткувала новi жанровi форми з незвичайним фабульним наповненням. Новаторство письменниці в жанрі драматургії було зумовлене необхiдністю дальшого розвитку нацiональної театральної культури.

Суттєвою особливістю індивідуального стилю Лесі Українки є вибір заголовка, який у системі поетики драматичних творів письменниці виконує специфічні функції. Назва певної драми є не лише елементом номінації, у ній авторка реалізує цілий комплекс художніх особливостей. Усі драматичні твори Лесі Українки мають промовисті заголовки. Письменниця була вимогливою у підборі назв до своїх драм. Добираючи заголовки своїх творів, Леся Українка ішла двома шляхами: по-перше, спиралася на зразки іменувань творів попередників; по-друге, знайшла таку модель заголовків, яка була органічною для неї.

Переважно назви драм побудовані за чіткими схемами. Найчисельніші з-поміж усіх – заголовки першої та другої груп, що характеризується застосуванням топонімів (перша група), антропонімів (друга група). Щодо назви драматичної поеми "Вавілонський полон" (один із варіантів – "Над Євфратом"), яка вміщена до другої групи, у листі до матері авторка наголошувала: "Вавілонський полон" (зветься, властиве "У полоні"), як і його pendant "На руїнах", є у І томі "Творів"... [1, с. 11]. Воля письменниці змінити назву пов'язана не лише з бажанням наблизити два твори, які в тематичному плані схожі. Напевно, авторка намагалася уникнути зайвих асоціацій, що пов'язані з топонімом Вавилон, висуваючи на передній план саме слово "полон", яке концентрує на собі основну увагу.

Антропоцентричні заголовки набули широкого поширення в епоху Романтизму, для якої така форма називань відповідала постулатам доби: людина була одним із центральних об’єктів зображення, почуття стали визначальними для митця тощо. Романтичний індивідуалізм позначився і на манері називань творів, яка будувалася за принципом винесення особистості на передній план – у заголовок. Леся Українка, сповідуючи постулати неоромантизму, у підборі імен для своїх творів спиралася на романтиків, про що засвідчує значна кількість титулів.

Cеред антропоцентричних заголовків трапляються й такі, що до певної міри відображають ставлення письменниці до персонажа через наділення останнього авторською характеристикою – "Одержима", "Бояриня" [2, с. 110]. Ці дві назви єдині в низці заголовків драм Лесі Українки. Такий тип номінації націлений на підкреслення певної істотної в розумінні художньої концепції твору ознаки. Решта назв драматичних творів засвідчують авторську імперсональність стосовно характеристики заголовного персонажа чи подій, що розгортатимуться у творі. Тут можна говорити навіть не про автора, а про скриптора. Авторська деперсоналізація, що притаманна драматургії в цілому, у Лесі Українки пронизує навіть основний масив титулів драматичних творів. Тяжіння до деперсоналізації ілюструють чернетки письменниці. Твір "Адвокат Мартіан" спочатку мав назву "Мученики", що містила елемент оцінки зображуваного. Згодом авторка відкидає цей заголовок, натомість обирає безсторонній – "Адвокат Мартіан".

Істотна ознака цього типу заголовків письменниці – тяжіння до зміни функцій, закріплених за іменем. Власна назва виступає чи не найконкретнішою мовною одиницею на позначення денотата. Заголовок-ім’я – це подвійна конкретизація, однак характерним є те, що в Лесі Українки навіть такі номінації символічні. Це пояснюється тим, що ім'я в системі поетики драматургії авторки – завжди щось більше, ніж просте найменування, це своєрідна сакральна субстанція, яка виражає ідею позначуваного предмета. Водночас символічність цих титулів досягається завдяки їх можливості функціонувати без тексту, бути його замісником, а як результат – заголовки-імена репрезентують центральну постать твору, яка найчастіше виражає провідну ідею твору. Кассандра, наприклад, стала символом стоїцизму, але вона також трагічна віщунка, оборонниця Правди. Навіть на фонічному рівні тут проглядається закономірність, одна з визначальних у символічному наповненні імені: пройшовши крізь текст, ім’я наповнилося звучанням, що викликане конфігурацією контекстів – Кассандра – Троя – трагедія – Правда.

Третя група назв п’єс Лесі Українки найтрадиційніша і характеризується застосуванням класичної моделі заголовків. Такі форми заголовків усталилися в літературі, починаючи з епохи Середньовіччя. Класичну модель заголовка використала й письменниця. Доцільно зазначити, що в Лесі Українки не драматичні поеми чи діалоги мають такі заголовки, а власне драми. Особливістю є те, що заголовки власне драм своєю двослівною формою тяжіють до розлогості. Титули драм цієї групи стосуються теми природи. У кожній з них фігурує лексична одиниця на позначення предметів та явищ біосвіту. Ці назви тяжіють до полісемантичності і символічності. Символічність цих заголовків твориться кількома способами: на основі формули неможливості ("Блакитна троянда") (символічність цієї назви увиразнюється й через контамінацію), шляхом іронізації ("Осіння казка"), за допомогою метафоричного епітета ("Лісова пісня") та завдяки модифікації мандрівного титулу, що утворює новий, додатковий смисл ("Камінний господар"). Їх символіка опромінюється багатокольоровістю та музичністю, що породжені асоціативністю образів блакиті, осені, лісу, каменя та пісні. Добираючи такі назви, письменниця іноді посилювала певну визначальну жанрову особливість п’єси. Заголовок "Лісова пісня", наприклад, має виразну ліричну тональність, яка проектується і на сам твір, адже мелодійність – властива ознака пісні. Прикметно, що архаїчність жанру пісні гармонує з архаїчністю образної системи драми, міфологічні архетипи постають на тлі стародавньої синкретичної творчості. Прагнення до увиразнення тональності твору демонструє і заголовок "Осіння казка". Тут епічність подвоюється підзаголовком "Фантастична драма", до казкової чарівності додається ще й вигадлива фантастичність.

Є назви драм Лесі Українки, які вказують на певний стан – "Прощання", "Оргія". До ознайомлення з текстом такі заголовки актуалізують лише на основному значенні, закріплене заголовним словом. Незважаючи на свою смислову одновекторність, вступаючи в контакт із текстом, такі назви більш здатні до семантичних трансформацій, стають метафоричнішими, символічнішими. Для заголовків такого типу властива "категорія зв’язності": "Задане в заголовку слово пронизує весь текст, зв’язує його. При цьому з самим словом невідворотно відбуваються семантичні зміни, які зумовлюють утворення індивідуально-художнього значення" [3, с. 44].

Серед низки заголовків драматичних творів письменниці одну з найчисельніших (четверта група) становлять часопросторові назви. Саме ця модель титулу, що є найхарактернішою для ідіостилю Лесі Українки, відтворює авторську картину світу. Вибудовуючи заголовки цього типу, письменниця ніби звузила топос подій, умістила драматичний конфлікт в обмежений простір.

Центральні теми драматургії Лесі Українки засвідчують: у заголовкові відбивається художня концепція твору, а інколи титул виступає ключем до інтерпретації тексту. Зміна чи модифікація назви твору для письменниці – це зміна художньої концепції.

Ще одна особливість індивідуального стилю письменниці – це специфічність проблематики драматичних творів. Леся Українка зайняла позицію особливу, не притаманну сучасникам-митцям, які лише роздумували над долею України. І тому певним дисонансом прозвучав пристрасний заклик Лесі Українки до творення нового світу, практично нового буття України. При цьому "межові", політично-державницькі ідеї не потрапляють до кола її інтересів. Леся Україна стає на позиції загальнолюдського світобачення, акцентуючи не на зовнішніх межах етнічно-національного буття народів, а на тому, що створює їх, – на внутрішніх неповторних особливостях духовного життя. Це виводило її творчість на онтологічну (буттєву) проблематику, основним змістом драматичних творів письменниці стає розгляд самого світобуття як такого, а Україна для неї – це світ у Всесвіті, з його особливостями і неповторністю.

З метою розширення тематичних обріїв драматургії Леся Українка зверталася до відтворення широкої палітри культурного життя різних народів. У коло інтересів письменниці потрапили культури різних регіонів. Сюжети своїх поем і драм Леся Українка брала здебільше з неукраїнського побуту – з життя давніх євреїв, вавилонян, греків, римлян, іспанців, французів та інших народів XVIII ст. Це зовнішнє тло потрібне авторці для того, щоб відійти від деталей сучасного побуту, і тим всю увагу скерувати на поглиблення психологічної боротьби героїв, на найпекучіших проблемах українського суспільства.

Провідною у драматичній творчості Лесі Українки стає біблійна тематика. У драматичних творах на біблійну тематику письменниця звертається до "вічних істин" через своє власне бачення та відчування. Це і Руфін та Прісцілла, і Йоганна, жінка Хусова, і цілий ряд інших героїв.

Сюжети переважної більшості драматичних творів Лесі Українки стосуються проблеми конфлікту між побутово-пристосовницькими життєвими та світоглядно-визначальними позиціями. Письменниця наголошувала на тому, що якщо підтримувати деспотичну державу, зрадити свій народ, то у такий спосіб можна здобути славу та почесті, досягти самовираження. Проте та слава і почесті є гіркими: тому і Антей, і Роберт Брюс, і Тірца, і Елеазар відмовляються від цих благ і обирають шлях творчого "небуття", безвісності; разом з тим це є шлях свободи і щастя.

Лесю Українку як справжнього народного митця цікавить передусім сфера духовності, переживання народом певного соціального становища. Ось тут і вбачає вона спільність між українцями та євреями – адже і ті, й інші потрапляють під ворожу щодо них владу чужинців. Вона намагається відшукати шляхи до порятунку українців, звертаючись до символіки єврейського народу, його історії.

На відміну від народовців, які чітко висували ідею шляху до формування національної самосвідомості через культурологічну та освітню програму, Леся Українка йде далі. Дослідивши долі народів, що потрапляють в умови національного гноблення, письменниця відмовляється йти тим шляхом, який, наприклад, був запропонований І.Франком у його знаменитій поемі "Мойсей", – стати пророком-провідником свого народу, який візьме на себе місію вивести свій народ з пустелі забуття. Письменниця займає іншу позицію, яка відтворена в двох драматичних творах – "Одержима" та "На руїнах". Відомо, що драматична поема "Одержима" була написана за одну ніч біля ліжка вмираючого С. Мержинського, якого Леся Українка кохала. Драма "Одержима" присвячена єдиній темі – темі любові, найвищому і найпотаємнішому, що відображено в самих іменах героїв. Месія – носій вищих цінностей, втілення любові як такої. Міріам (єврейською мовою Марія) – образ як материнської любові – Богородиці, так і любові – відданості Вчителю – Марії Магдалини. Порушено проблему, яка займає в українській духовній культурі провідне місце – це проблема Правди. Вона об'єднує тих, які протягом століть протиставляли себе Владі, Силі, Істині, що сповідували вороги Правди. Правда ж була в цінності людського буття, кожного і неповторного, нерозривно пов'язаного з усім підґрунтям його – національною культурою, історією, духовністю в цілому.

Крім того, Леся Українка наголошувала на тому, що феміністичний рух став одним з найвиразніших проявів загальної демократизації та персоналізації суспільства. Фемінізм проявив себе і в середовищі тогочасної української інтелігенції, що знайшло відображення і в драматичній творчості письменниці, зокрема у драматичній поемі "Бояриня".

Леся Українка пропонувала ввести українську літературу та культуру в цілому в контекст світової. Своєю творчістю письменниця своїм власним прикладом досить переконливо підтвердила правильність висловленої власної позиції. Тим самим вона намагалася розірвати те замкнуте коло поглядів у фольклорно-етнографічних джерелах, яким обмежувалися народовці та старогромадівці. Письменниця активно здійснює поворот до "європеїзації" українського духовного життя. Лише таким шляхом, на думку поетеси, Україна зможе "віднайти" себе на шляхах світових. Йдеться не про те, якою бути Україні. Це питання про те, чи бути Україні взагалі. Варто звернути увагу на те, що тематика драматичної творчості є багатогранною. Леся Українка сконцентрувала свою увагу на невидимих, внутрішніх причинах процесів утрати національної ідентичності, тобто на психологічних "механізмах" цього процесу. В цьому вона значно випередила не тільки свій час, а й нашу сучасність.

Леся Українка, вихована на кращих традиціях української та добре ознайомлена зі світовою культурою, зважала на погляди провідних світових мислителів, основна увага яких акцентувалася на людині як носії неповторного мікросвіту. Серед мислителів були ті, що виступили на захист людини і були прихильниками тієї світоглядно-філософської концепції, яка адсорбувала розмаїття антропологічних ідей. Деякі з них і вплинули на драматургічну творчість Лесі Українки.

Леся Українка, як і І. Франко, і М. Драгоманов, й інші представники української інтелігенції кінця XIX – початку XX ст., закликала до національної єдності. Ці світоглядні позиції Лесі Українки є надзвичайно актуальними. У наші дні, коли проблеми національної ідентичності нерідко зводять до конфесійних, які характеризували особливості українського буття в XV-XVIII ст., забуваючи при цьому, що такий підхід не тільки не відповідає сучасності, а й віддаляє від неї, збіднюючи духовне життя народу. Для українців упродовж тисячоліть існування на своїх землях сформувалося ряд конфесійних напрямів, які відповідали інтересам народу як у різні історичні періоди, так і в різних соціальних умовах. Саме тому творчість Лесі Українки характеризується зверненням уваги на проблему боротьби за визволення людини від духовного рабства.

Висновки. Визначальними особливостями індивідуального стилю драматургії Лесі Українки є: домінуючими є назви із застосуванням топонімів (перша група), антропонімів (друга група), класичної моделі заголовків (третя група), часопросторових назв (четверта група); ключовий образ – сильна особистість, для якої боротьба за правду є життєвим принципом; наявність ідеї романтизму, що реалізується у необхідності боротьби за визволення людини з духовного рабства; провідна тематика вірність своїй державі та народу; Україна – це світ у Всесвіті, з його особливостями і неповторністю.

 

Література:

1. Колощук Н. Г. Інтелектуальний конфлікт у драматургічній поетиці Лесі Українки // Леся Українка і сучасність / Н. Г. Колощук. – Луцьк: Волинська обласна друкарня. – 2003. – 444 с.

2. Ломонос Е. Вивчення творчості Л. Українки / Е. Ломонос. – К.: Радянська школа, 1987.– 208 с.

3. Зеров М. Леся Українка // Твори: в 2 т.: Історико-літературні та літературознавчі праці. – Т. 2. / М. Зеров. – К.: Дніпро, 1990. – 594 с.

4. Історія української літератури. Кінець XIX– початок XX століття. У 2-х кн.: Підручник / За ред. проф. О. Д. Гнідан. – К.: Либідь, 2005. – Кн. 1. – 624 с.

5. Костенко Л. Ми переживаємо кризу сприйняття / Л. Костенко. – Урок української. – 2000. – №2. – С.18-19.

 

References:

1. Koloshchuk N. H. Intelektualnyi konflikt u dramaturhichnii poetytsi Lesi Ukrainky // Lesia Ukrainka i suchasnist / N. H. Koloshchuk. – Lutsk: Volynska oblasna drukarnia. – 2003. – 444 s.

2. Lomonos E. Vyvchennia tvorchosti L. Ukrainky / E. Lomonos. – K.: Radianska shkola, 1987.– 208 s.

3. Zerov M. Lesia Ukrainka // Tvory: v 2 t.: Istoryko-literaturni ta literaturoznavchi pratsi. – T. 2. / M. Zerov. – K.: Dnipro, 1990. – 594 s.

4. Istoriia ukrainskoi literatury. Kinets XIX– pochatok XX stolittia. U 2-kh kn.: Pidruchnyk / Za red. prof. O. D. Hnidan. – K.: Lybid, 2005. – Kn. 1. – 624 s.

5. Kostenko L. My perezhyvaiemo kryzu spryiniattia / L. Kostenko. – Urok ukrainskoi. – 2000. – № 2. – S.18-19.

Site search

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.