УДК: 346.13
ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО РЕГУЛЮЄ ВІДНОСИНИ У СФЕРІ ВІДНОВЛЕННЯ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ БОРЖНИКА АБО ВИЗНАННЯ ЙОГО БАНКРУТОМ
Юрченко В. Я.
ТОВ «Правничий Дім України», Україна, Київ
Визначено перелік нормативно-правових актів, якими регулюються відносини у сфері відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації. Визначено форми провадження, якими здійснюється судовий процес у справах про банкрутство. Розглянуто питання підвідомчості справ про банкрутство та пов’язаних з ним справ. Проведено комплексний аналіз нормативного масиву Закону про банкрутство. Визначено статус Закону про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.
Ключові слова: законодавство, банкрутство, провадження, регулювання, платоспроможність.
Юрченко В.Я. Законодательство, регулирующее отношения в сфере восстановлении платежеспособности должника или признании его банкротом/ ООО «Правовой Дом Украины, Украина, Киев
Определен перечень нормативно-правовых актов, которыми регулируются отношения в сфере восстановления платежеспособности должника или его ликвидации. Определены формы производства, которыми осуществляется судебный процесс по делам о банкротстве. Рассмотрены вопросы подведомственности дел о банкротстве и связанных с ним дел. Проведен комплексный анализ нормативного массива Закона о банкротстве. Определен статус Закона о восстановлении платежеспособности должника или признании его банкротом.
Ключевые слова: законодательство, банкротство, производство, регулирования, платежеспособность.
Yurchenko V.Y. Legislation regulating relations in the field of restoration of the solvency of the debtor or recognition of its bankruptcy/ LLC "Legal House of Ukraine", Ukraine, Kiev
The list of regulatory legal acts, which regulate relations in the field of restoration of solvency of the debtor or eliminate it. Determined form of production, which is carried out the trial on bankruptcy. Questions of jurisdiction of bankruptcy cases and related matters. Comprehensive analysis of the regulatory array of the Bankruptcy Act. Determine the status of the Law on the recovery of the debtor's solvency or recognition of its bankruptcy.
Keywords: law, bankruptcy, proceedings, management, solvency.
Вступ. За період незалежності України законодавство про банкрутство постійно змінюється та вдосконалюється, проте, після прийняття нової редакції закону №2343-12 «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яка набрала чинності 19.01.2013р. залишились невирішеними та з’явились нові проблеми та колізії, які потребують нормативного удосконалення з метою однозначного трактування та формування єдиної практики.
За своєю правовою природою інститут банкрутства (неспроможності) є комплексним утворенням масиву матеріальних, процесуальних та організаційно-правових норм. Ще проф. Г.Ф. Шершеневич поділяв положення цього інституту, який він називав конкурсним правом, на дві частини: першу частину, на його думку, становило матеріальне конкурсне право чи конкурсне право, другу – формальне конкурсне право чи конкурсне провадження. Дихотомічна структура цього інституту неоднозначне відображується у формах юридичного закріплення та структурування його складових елементів у різних національних правових системах [1, c.102].
Провадження у справах про банкрутство регулюється: Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Господарським процесуальним кодексом України, Законом України «Про іпотечні облігації»; Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»; Законом України «Про приватизацію державного майна»; Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»; Законом України «Про засади запобіганню та протидії корупції» та іншими законодавчими актами України.
Закон про банкрутство мав пріоритет перед іншими законодавчими актами України у регулюванні відносин, пов’язаних з банкрутством суб’єктів підприємницької діяльності, за винятком випадків, передбачених Законом про банкрутство, проте цю норму було відмінено законодавцем у зв’язку з правовими колізіями, які виникали у практичному застосуванні Закону.
Провадження у справі про визнання емітента іпотечних облігацій неплатоспроможним (банкрутом) здійснюється у порядку, передбаченому Законом України про банкрутство, з урахуванням норм Закону України «Про іпотечні облігації».
Провадження у справах про банкрутство окремих категорій суб’єктів підприємницької діяльності регулюється з урахуванням особливостей, передбачених Законом про банкрутство.
Положення Закону про банкрутство не застосовуються до юридичних осіб – казенних підприємств.
Провадження у справах про банкрутство суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють діяльність, пов’язану з державною таємницею, регулюється з урахуванням особливостей, передбачених законодавством про державну таємницю.
Провадження у справах про банкрутство за участю кредиторів-нерезидентів регулюється Законом про банкрутство, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Порядок виконання в Україні рішень судів іноземних держав у справах про банкрутство визначається міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
У разі відсутності міжнародних договорів України рішення судів іноземних держав у справах про банкрутство визнаються на території України взаємно, якщо інше не передбачено законом.
Провадження у справах про банкрутство, визначає умови застосування норм права неспроможності та права банкрутства щодо окремих суб’єктів господарських відносин в залежності від суб’єктного складу, форми власності тощо.
Частина перша визначає, що провадження у справах про банкрутство регулюється Законом України про банкрутство, ГПК, іншими законодавчими актами України. Це означає, що питання суб’єктного складу відносин неспроможності та банкрутства, підвідомчості, підсудності, умов і порядку звернення з заявою про порушення справи про банкрутство, порядку порушення і розгляду справ про банкрутство регулюються в першу чергу, Законом про банкрутство, який містить у своєму складі як норми матеріального, так і норми процесуального права. При цьому усі процесуальні питання вирішуються відповідно до правил, передбачених ГПК з урахуванням особливостей, визначених Законом України про банкрутство. Під правилами, передбаченими ГПК, слід розуміти єдиний порядок судового процесу, що діє в Україні, яким забезпечується підприємствам, організаціям та громадянам право звертатися до Господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Так, питання щодо форм судового процесу вирішені ГПК України, яким визначено дві форми провадження – позовне провадження та провадження у справах про банкрутство, яке здійснюється з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство (ст. 4-1 ГПК). Питання підвідомчості справ про банкрутство та пов’язаних з ними справ вирішено уст. 12 ГПК (ч.ч. 2,7,8), якою визначено, що господарським судам підвідомчі: а) справи про банкрутство; б) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; в) про сплату податків, зборів (обов’язкових платежів); г) стягнення заробітної плати; д) поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; е) визнання недійсними рішень державних органів, пов’язаних з майновими вимогами до боржника; є) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство [2].
Підвідомчі господарським судам справи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (ч. 6 ст. 15, ч. 9 ст. 16 ГПК) [3].
Підвідомчість та підсудність справ за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство визначена у ч. 5 ст. 6 Закону про банкрутство, також визначена за місцезнаходженням боржника.
Під законодавчими актами (законодавством), про які йдеться в коментованій статті, за загальним правилом розуміються правові документи, що приймаються органом законодавчої влади і якими регулюються суспільні відносини. В юридичній науці та практиці в Україні терміни «законодавство», «законодавчий акт» вживаються у кількох значеннях: 1) у буквальному значенні – система Законів України, прийнятих Верховною Радою України, основним з яких є Конституція України, закони та чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; 2) у широкому (або найширшому) значенні – система законів та інших нормативних актів, що приймаються Верховною Радою України (закони та постанови), укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України, нормативні акти міністерств і відомств, місцевих рад та місцевих державних адміністрацій.
Однак, як видно з комплексного аналізу нормативного масиву Закону про банкрутство, законодавець застосував поняття «інші законодавчі акти України» у широкому значенні, тобто не як систему законів України, а як систему законів та інших нормативних актів, оскільки в Законі про банкрутство застосовано багато положень, які передбачають регулювання специфічних відносин відновлення платоспроможності та банкрутства не законодавчими актами, а постановами уряду та рішеннями інших учасників суспільних відносин, дотичних до предмету правового регулювання Законом про банкрутство: постанови Kабінету Mіністрів України, накази та розпорядження центральних органів виконавчої влади, розпорядження місцевих органів виконавчої влади та рішення органів місцевого самоврядування. На широке розуміння поняття «інші законодавчі акти України» яскраво вказує норма розділу X Прикінцевих та перехідних положень (ч. 5), в якій прямо зазначено, що прийняті до набрання чинності Законом України про банкрутство нормативно-правові акти, продовжують свою дію у частині, що не суперечить цьому Закону. Під нормативно-правовим актом в Україні розуміється офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим органом держави, який встановлює, змінює, припиняє чи конкретизує певну норму права: закони і підзаконні акти. Прийняті в межах компетенції відповідних органів нормативно-правові акти, можуть встановлювати правила поведінки, які відповідно до Закону про банкрутство мають обов'язково застосовуватися в процедурах провадження. Так, наприклад Державний орган з питань банкрутства (Мін'юст) для забезпечення виконання своїх повноважень може залучати відповідні організації та спеціалістів у порядку і на умовах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 3 Закону про банкрутство). Мін'юст відповідно до своїх повноважень (ч. 1 ст. 3 Закону про банкрутство) встановлює порядок проведення аналізу фінансово-господарського стану суб’єктів господарювання, установлює типові форми плану санації і мирової угоди, готує та затверджує методичні рекомендації щодо проведення процедур банкрутства тощо. Також Рада міністрів Автономної Республіки Крим, а так само й рада органу місцевого самоврядування, може прийняти рішення на її пленарному засіданні про незастосування до відповідного суб’єкта підприємницької діяльності передбачених цим Законом процедур та припинення провадження у справі про банкрутство. З таким клопотанням вони можуть звернутися до господарського суду, що є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство (ч. 1-2 ст. 85, п. 9 ч. 1 ст. 83 Закону про банкрутство).
Ч. 2 ст. 2 коментованої норми визначає, що Закону про банкрутство є спеціальним Законом. Законодавець скасував статус Закону про банкрутство, який з дня набрання ним чинності визначався терміном «пріоритет», який походить від латинського «prior» – передній, попередній, старший, замінивши його на «спеціальний».
Останній термін походить від латинського specialis – особливий, своєрідний. Формальне визначення статусу Закону є заходом для попередження ієрархічних колізій у законодавстві, що сприяє, насамперед, однаковому підходу для подолання колізій в судовій практиці. Призначення цього Закону визначається спеціальними нормами права, які регулюють специфічні суспільні відносини, що стосуються сфери двох генеральних інститутів права неплатоспроможності – інститут відновлення платоспроможності боржника та інститут банкрутства. Спеціальні норми Закону про банкрутство – це норми, що встановлюються з метою конкретизації та деталізації, врахування своєрідності та особливостей відносин господарювання при відновленні платоспроможності боржника або при ліквідації банкрута, порівняно з загальними нормами права, якими врегульовано порядок здійснення господарської діяльності платоспроможних суб’єктів господарського права та порядок ліквідації платоспроможних боржників. Фактично спеціальні норми є винятком із загальних норм [4, c.34].
Спеціальний статус Закону про банкрутство зобов’язує учасників суспільних відносин обов’язково враховувати його положення, за винятком випадків, коли цим Законом передбачена необхідність або можливість застосування норм інших законодавчих чи нормативно-правових актів.
Іншими законодавчими актами, що регулюють провадження у справах про банкрутство, слід вважати лише закони України. Тут мається на увазі система таких Законів, як ГК України, ЦК України, ПК України, про кредитні спілки, про виконавче провадження тощо, положеннями яких тим чи іншим чином встановлюються правила, які визначають суб’єктів провадження, впливають на правовий статус, обсяг прав та обов’язків учасників провадження у справах про банкрутство, що створює юридичні колізії, які традиційно пов’язують з проблемою неузгодженостей правової системи.
Науковці вбачають у сфері правового регулювання існування двох видів неузгодженостей (суперечностей): матеріальних та формальних. Матеріальні неузгодженості в правовій системі мають об’єктивну природу і пов’язані насамперед із впливом на право зовнішніх (неюридичних) чинників. Прикладами таких суперечностей є неузгодженості між нормами права і суспільними відносинами, які вони покликані регулювати. Так, через природний динамізм соціальних відносин право може відставати від суспільного життя, не охоплюючи або штучно виключаючи зі сфери свого регулювання певні відносини, що мають регулюватися нормами Законом України про банкрутство (ліквідація боржника, що припинив підприємницьку діяльність – відсутній боржник, ліквідація за правилами Закону про банкрутство будь-яких юридичних осіб, при припиненні яких виявилась недостатність майна для задоволення вимог кредиторів тощо), або право може випереджати суспільне життя. Досить поширеними є також суперечності між нормами права та іншими соціальними нормами (моральними, релігійними та звичаєвими нормами). Формальні неузгодженості – це суперечності усередині правової системи, які мають суб'єктивну природу і зазвичай виникають унаслідок інтелектуальних помилок суб'єктів права, порушень правил юридичної техніки. Формальні суперечності призводять до порушень цілісності, внутрішньої узгодженості та єдності правової системи [5, c.72].
Зарубіжні науковці не надають особливого значення формам закріплення інституту неспроможності у системах національного законодавства Так, Р. Давид та К. Жоффре-Спінозі зазначають, що «питання про те, чи доцільно регламентувати у спеціальному кодексі деякі проблеми (торгові папери, компанії, промислову власність, банкрутство), які більше цікавлять комерсантів, і саму торгівлю, не здається на сьогодні злободенною проблемою юридичної науки» [6, c.68].
Висновки. Спеціальний статус Закону про банкрутство зобов’язує учасників суспільних відносин обов’язково враховувати його положення, за винятком випадків, коли цим Законом передбачена необхідність або можливість застосування норм інших законодавчих чи нормативно-правових актів.
Інститут банкрутства є комплексним міжгалузевим правовим інститутом, що базується на нормах господарського права, але водночас має певні особливості, які притаманні іншим галузям права.
Література:
1. Шершеневич Г.Ф. Конкурсный процесс / Г.Ф.Шершеневич. – М.: «Статут», 2000. – 477 с. - (Серия «Классика российской цивилистики»).
2. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції від 18.01.2013р. (зі змінами та доповненнями).
3. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 № 1798-XII (зі змінами та доповненнями).
4. Банкрутство. Правозастосування та судова практика / Упоряд.: Б. М. Грек та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 34 с.
5. Банкрутство і санація підприємства: теорія і практика кризового управління / Т. С. Клеба¬нова, О. М. Бондар, О. В. Мозенков та ін.; За ред. О. В. Мозенкова. – Х.: ІНЖЕК, 2003. – 72 с.
6. Давид Р. Основные правовые системы современности: Пер. с фр. В.А. Туманова. / Р. Давид, К. Жоффре-Спинози. — М.: Междунар. отношения, 1999. – c. 68.
References:
1. Shershenevych H.F. Konkursnyu protsess / H.F.Shershenevych. – M.: «Statut», 2000. – 477 s. - (Seryia «Klassyka rossyiskoi tsyvylystyky»).
2. Zakon Ukrainy «Pro vidnovlennia platospromozhnosti borzhnyka abo vyznannia yoho bankrutom» v redaktsii vid 18.01.2013r. (zi zminamy ta dopovnenniamy).
3. Hospodarskyi protsesualnyi kodeks Ukrainy vid 06.11.1991 1798-XII (zi zminamy ta dopovnenniamy).
4. Bankrutstvo. Pravozastosuvannia ta sudova praktyka / Uporiad.: B. M. Hrek ta in. – K.: Yurinkom Inter, 2007. – 34 s.
5. Bankrutstvo i sanatsiia pidpryiemstva: teoriia i praktyka kryzovoho upravlinnia / T. S. Klebanova, O. M. Bondar, O. V. Mozenkov ta in.; Za red. O. V. Mozenkova. – Kh.: INZHEK, 2003. – 72 s.
6. Davyd R. Osnovnye pravovye systemu sovremennosty: Per. s fr. V.A. Tumanova. / R. Davyd, K. Zhoffre-Spynozy. — M.: Mezhdunar. otnoshenyia, 1999. – c. 68.