УДК 821.161.2
ГРА З ЧАСОМ І ПРОСТОРОМ ЯК КОМПОЗИЦІЙНА ДОМІНАНТА РОМАНУ СЕРГІЯ ДОМАЗАРА «ЗАМОК НАД ВОДАЄМ»
Петренко Т. С.
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, Україна, Київ
Дослідження особливостей побудови роману Сергія Домазара «Замок над Водаєм». Виявлено специфічні особливості складного хронотопу «Замку над Водаєм»: вільний монтаж, відкритість, порушення хронологічної послідовності оповіді. Було встановлено, що основним композиційним прийомом роману є ретроспекція. З’ясовано, що хронотоп дороги як метафора життєвого шляху головного героя відіграє основну роль у композиційній побудові твору.
Ключові слова: «Замок над Водаєм», художній час, художній простір, хронотоп дороги, композиція, ретроспекція.
Петренко Т. С. Игра со временем и пространством как композиционная доминанта романа Сергея Домазара «Замок над Водаем»/ Национальный педагогический университет имени М. П. Драгоманова, Украина, г. Киев
Исследование особенностей построения романа Сергея Домазара «Замок над Водаем». Выявлены специфические особенности сложного хронотопа «Замка над Водаем»: свободный монтаж, открытость, нарушение хронологической последовательности повествования. Было установлено, что основной композиционный приём романа – ретроспекция. Исследовано, что хронотоп дороги как метафора жизненного пути главного героя играет основную роль в композиционном построении произведения.
Ключевые слова: «Замок над Водаем», художественное время, художественное пространство, хронотоп дороги, композиция, ретроспекция.
Petrenko T. S. Playing with a time and a space as dominant compositional method of novel by Serhij Domazar «Castle on the Voday»/ National Pedagogical Dragomanov Universiy, Ukraine, c. Kyiv
Research of the particular qualities of composition in novel «Castle on the Voday» by Serhij Domazar. We found the specific features of complicated space-time in «Castle on the Voday»: free installation, openness, violation of the chronological sequence of the narrative. It has been found that the main compositional technique of novel is a retrospection. We study the space-time of the road as a metaphor for life's journey of the protagonist which playing the main role in the composition of novel.
Key words: «Castle on the Voday», a literary time, a literary space, a space-time of the road, a composition, a retrospection.
Вступ:
У романі «Замок над Водаєм» українського письменника Сергія Домазара події розгортаються навколо нетипового представника непростої для України доби (першої чверті ХХ століття). Особистісний розвиток, мрії, поривання, дії Івана Сагая акумулюють в собі національно-свідому, патріотичну енергію української інтелігенції того часу. Життєвий шлях головного героя розгортається на тлі значущих і складних історичних перипетій. Поступово, крок за кроком, автор вплітає доленосні сторінки з біографії Івана Сагая у книгу життя України 1900 – 1920 років, художньо втілюючи специфічно розроблений план твору, тобто композицію. Мета нашого дослідження – з’ясувати особливості побудови та виявити композиційні домінанти роману Сергія Домазара «Замок над Водаєм».
Зображення незвичайного життєвого шляху сильної особистості вимагало від автора незвичайної побудови твору, спрямованої на зацікавлення та утримання уваги читача. Таким чином, «Замок над Водаєм» має складну композиційну побудову. Твір Сергія Домазара – це ретроспективна оповідь, заснована на фактах з біографії оповідача і головний акцент у ній робиться на житті особистості. Обравши формою своєї прозотворчості жанр автобіографічного роману, автор будує його з окремих художньо-смислових компонентів, які відповідають етапам та епізодам з життя головного героя. «Замок над Водаєм» складається з шести частин, поділених на розділи (перша частина – сім розділів, друга частина – п’ять розділів, друга, п’ята і шоста частини – шість розділів, четверта частина – вісім розділів). Порядок поєднання частин та елементів роману наділений особливим художнім смислом.
Композиційним організатором «Замку над Водаєм» виступає оповідач і головна дійова особа – Іван Сагай. Така особливість художньої структури твору надає йому яскравих рис мемуарної прози, що впливають на форму роману. Вся дія у ньому послідовно зображується з точки зору центрального персонажа, тобто через призму сприйняття лише Івана Сагая. Одним із композиційних завдань твору є показ головного героя очима зовнішнього спостерігача, зі сторони. Оповідач – а разом з ним і читач – немовби солідаризується з ним, «вживається» у його образ. Іншими словами, описуючи Івана Сагая «зсередини» (його дії, думки, психологічний стан), автор одночасно направляє всю розповідь на те, щоб читач міг поглянути на нього очима інших, тобто реконструювати погляд «ззовні» на нього.
Як зазначає літературознавець Успенський, таку композиційну організацію твору можна назвати «послідовним описом» [1; с. 151]. Позиція спостерігача, з точки хору якого ведеться розповідь, у принципі реальна. Автор описує поведінку своїх героїв так, як звичайна людина у нормальній ситуації опише поведінку іншої людини, – зокрема, так як один із персонажів може описати поведінку іншого. Автор, таким чином, ставить себе на одну дошку з дійовими особами, ніяк серед них не виділяючись.
Характеризуючи типи композицій прозових творів, Б. Томашевський зазначає: «фабульна послідовність може бути порушена таким чином, що різночасові події подаються упереміш; розповідь постійно повертається з моменту дії, що відбувається у різні попередні часові пласти, потім знову повертається до теперішнього, щоб негайно повернутися в минуле. Така композиція сюжету часто мотивована спогадами героїв. Вона називається вільною композицією… буває, що вільна композиція стає головним і визначальним принципом побудови сюжету, у цьому випадку ми, як правило, говоримо власне про вільну композицію. Необхідно відмітити, що це явище характерне переважно для ХХ століття і відображає розуміння зв’язків теперішнього і минулого, яке загострилось та поглибилось» [2; с. 149]. Таке визначення дуже точно характеризує композицію «Замку над Водаєм».
Головну роль у побудові вільної композиції роману відіграє гра з простором і часом. Як було зазначено вище роман автобіографічний, тобто в його основу покладені реальні події з життя автора. Таким чином маємо близьку співвіднесеність між реальним та художнім часом. Художній час у «Замку над Водаєм» міцно опирається на реальний історичний, а часові орієнтири охоплених суспільно-історичних подій відповідають живій дійсності.
У дослідженні «Формы времени и хронотопа в романе: Очерки по исторической поэтике» М. Бахтін визначає різні семантичні типи часу, що можуть функціонувати в конкретному художньому творі: історичний, побутовий, біографічний, біологічно-віковий. Теоретик наголошує, що у більшості епічних творів можна спостерігати суміжне (одночасне) функціонування різних типів часу. Це обумовлюється семантикою сюжету, його окремих ліній [3; с. 315]. Часопросторова організація «Замку над Водаєм» являє собою багаторівневу, ієрархічно організовану структуру, яка синтезує різні типи і форми часу (соціально-історичний, біографічний, сімейно-побутовий, природно-циклічний).
Серед визначальних рис часу роману «Замку над Водаєм» слід відмітити його «відкритість». Художній час вміщений у більш широкий часовий потік, він розвивається на фоні конкретно визначеної історичної епохи. Оскільки доля Івана Сагая, основні етапи його життя безпосередньо пов’язані з соціально-історичними умовами, то історичний час відіграє дуже важливу роль у романі. У побутовому розумінні «від і до» він охоплює 1900 – 1920 роки. Проте події у романі зображені не хронологічно та не рівномірно. Також Сергій Домазар використовує прийоми «концентрації» і «розрідження» часу, зосереджуючи увагу на окремих знакових подіях у житті Івана Сагая та в історії України
Біографічний вимір часу у «Замку над Водаєм» реалізується у категоріях дитинства (до зустрічі з батьком воно було щасливим та безтурботним, після – сповненим страху та ненависті), школярства (період активного інтелектуального зростання і саморефлексії, віднайдення своєї «матері»), та юності, яка під впливом життєвих обставин, швидко та важко переходить у зрілість: «– Моя дорога, моя безконечно люба мама, прошепотів я і мої очі застлалися сльозами. Того ранку я сказав «прощай!» своєму дитинству і ранній молодості» [4; с. 334].
Особливе місце в романі займає циклічно-природний час. Річний перебіг художнього часу фокусується через представлення і традиційне протиставлення певних пір року, наприклад зими / весни, через згадування традиційних календарних свят (Різдво, Новий рік), через відтворення етапів шкільного року (початок і кінець навчання, канікули). Автор подає вказівки на те, коли саме відбувається подія (називає частину дня: вранці, вдень, ввечері, називає точну дату). Це створює відчуття реальності подій. Такі часові уточнення виконують службову функцію зовнішнього композиційного прийому і, водночас, дають додаткову концептуальну інформацію, пов’язують календарний час із часом героя. Прикметною рисою прозописьма Сергія Домазара є конкретизація часу й називання дат, добової пори.
Розповідь у «Замку над Водаєм» ведеться від першої особи: головний герой оповідає історію свого життя. Тому від самого початку романний художній час функціонує у двох площинах. Перша площина (фабульно-сюжетний час) – це пригоди центрального персонажа Івана Сагая, які вже відбулися у минулому. Друга площина (оповідально-нараційний час) – це теперішній, співвіднесений оповідачеві час, у якому він розповідає читачеві історію свого життя. Авторський час залишається нерухомим, він ніби зосереджений в єдиній точці, з якої письменник веде свою розповідь. У «Замку над Водаєм» той, хто оповідає, дорівнює тому, про кого оповідають. Таким чином, за рахунок особливої обізнаності оповідача та переходу часу у форму, доступного для огляду простору досягається суцільна розімкненість у часі. Дослідник Мішель Бютор називає таку манеру оповіді «діалогом двох часів» [5; с. 41]. Цей прийом дозволяє письменникові «гратися» з часом, маніпулювати читацьким сприйняттям.
Сергій Домазар будує вільну композицію роману, використовуючи певні композиційні принципи. По-перше, ми спостерігаємо порушення хронологічної послідовності викладу подій у творі, що досягається введенням у розповідь ретроспекції та свідомою перестановкою епізодів з життя головного героя. Ретроспекція – це основний композиційний прийом «Замку над Водаєм», який полягає у сповільненні або затримці сюжету шляхом повернення у минуле. Як зазначає Н. Х. Копистянська, «Багатовікову традицію має хронологічно упорядкована ретроспекція від імені як автора, так і персонажа, їхня розповідь про своє і чуже минуле. Поєднання зображення подій із розповіддю героя про пережите ним раніше відоме з часів «Одіссеї» Гомера. Хронологічна ретроспекція розвивається, розгалужується внаслідок світоглядних змін та звільнення митців від обмежень, зумовлених ототожненням художнього часу з реальним» [ 6; с. 201].
Складна багатошарова часова тканина тексту «Замку над Водаєм» створюється за допомогою двох типів ретроспекції: хронологічної та асоціативної. Хронологічна ретроспекція, як правило, супроводжує введення нового персонажа або повідомлення нових відомостей про героя, що вже діє творі. «Будь-який новий персонаж, якщо придивитися уважніше, приносить з собою роз’яснення про своє минуле, повернення назад, і незабаром для розуміння розповіді важливим виявляється не тільки чиєсь минуле, але і те, що відомо чи невідомо про нього іншим у даний момент, відбуваються несподіванки, робляться визнання, відкриття» [5; с. 42]. Так, у романі Сергія Домазара, ми знаходимо цілі ретроспективні розділи (ІІ і ІІІ), які повертають нас у дитинство Івана Сагая і розповідають трагічну історію його родини. Введення нових дійових осіб по ходу розповіді (тітка Наталя у Києві, перший друг-гімназист Петро Голій, пан Орловський, який керував підготовкою шкільної п’єси та ін.) також супроводжується ретроспективними відступами.
Асоціативна ретроспекція керується логікою пам’яті оповідача і виникає внаслідок асоціації з якимось явищем, подією, ситуацією, розмовою. Наприклад, після першої невдало спроби приєднатися до українського війська головний герой повертається до Драбатину і господарка розповідає про обшук червнонармійців: «Вони обшукали весь будинок, - вела вона далі, - і, не знайшовши ні живої душі, крім мене, почали допитуватися, що в цій корзині, - вона хитнула головою в куток. Там стояла моя нова корзина, яку я привіз з Любгорода якраз напередодні червоної навали. Навряд, чи пощастило б мені довезти її до Драбатина, коли б доля не звела мене на Миродані з полоненими» [4; с. 36]. Так головний герой занурюється у спогади про важку поїздку. Відзначимо, що ретроспекції складають суттєву частину роману. Вони постають у вигляді роздумів героя, філософських відступів, розмов і зустрічей «в минулому», спогадів, уривків минулих вражень і, навіть, окремих розділів. При цьому усі ретроспекції досить вмотивовані, а їх поява не випадкова.
Вагоме місце в романі належить позасюжетним елементам, автор постійно використовує ефект ретардації для затримання зовнішньої дії роману. Композиція оповіді насичена історичними і філософськими відступами, пейзажними, інтер’єрними та екстер’єрними описами. Особливе місце серед позасюжетних елементів займають ліричні рефлексії. Поряд із відображенням об’єктивного (конкретно-історичного) виміру часу, що реалізується насамперед у соціально-історичному часопросторі, із зростанням ролі суб’єктивного часопростору головного героя відбувається перехід від зовнішнього (подієвого) до внутрішнього (духовного). Пригадуючи найголовніші сторінки своєї біографії, головний герой переосмислює своє минуле і робить важливі висновки.
Художній простір «Замку над Водаєм» зберігає всі функції життєвого простору і набуває нових функцій, суто художніх. Географія твору охоплює значну територію України. Центр географічного простору - Драбатин (прототипом якого став Пирятин). «Бо не доводиться багато про те говорити: мабуть ви не знайдете Драбатина на будь-якій мапі навіть і з допомогою побільшуваного скла. Хоч проте, Драбатин справді існує. І найкращим того доказом є те, що я там народився і що в ньому відбулися дальші, вже частково відомі читачеві події, описані на початку цієї правдивої історії. Що ж до мене, то я ніколи не шкодував і не нарікав на те, що вродився в Драбатині. Бо, починаючи з моїх ранніх днів, був мені завжди дуже любий» [4; с. 90]. У Драбатині Іван Сагай народився, там пройшли його підліткові роки, туди він постійно повертається думками.
На думку Н. Х. Копистянської, «Простір є не тільки місцем та тлом дії, а й чинником, який впливає на людську свідомість, почуття, формує характер, фізичне і духовне обличчя дитини та дорослої особи і «душевний ландшафт» (М. Бахтін). У житті людини дуже багато залежить від того, в якому просторі вона хоче чи змушена перебувати» [6; с. 86]. Саме тому наскрізною ниткою через «Замок над Водаєм» проходить мотив подорожі, який знаходить своє конкретно-предметне втілення у специфічному перетині часово-просторових характеристик, тобто у хронотопі дороги. «Значення хронотопу дороги, – пише М. Бахтін, – в літературі величезне. Рідкісний твір обходиться без яких-небудь варіацій мотиву дороги, а багато творів прямо побудовані на хронотопі дороги та дорожніх зустрічей і пригод» [3; с. 248]. Дорога – спосіб нанизування пригод, шлях випробувань для Івана Сагая, виявлення та розкриття його характеру, можливість якомога ширшого охоплення життя.
У хронотопі дороги дуже чітко виявляється органічна єдність часових позначень з просторовими, власне, їх взаємообумовленість. Переміщення Івана Сагая у часі є його переміщенням у просторі, доланням простору, у їх основі лежить певне змістове й емоційне навантаження. У «Замку над Водаєм» маємо не абстрактний простір, існує його очевидна прив’язка. Амплітуда географічних переміщень головного героя досить широка і охоплює такі топоси: Драбатин, станція Чубарка, Курбаківка, Варківці, Петрівці, Хутір Ланський, Любгород, Київ, Кременчук, Біла Церква, Козятин, Вінниця, Кам’янець, Гута Чугорська, Глібове тощо. Просторова конкретика, зображена у романі Сергія Домазара, свідчить про близькість до художнього досвіду європейських письменників в освоєнні просторового чинника.
Із хронотопом дороги у «Замку над Водаєм» безпосередньо пов’язані мотиви втрати і знаходження, мотиви раптової зустрічі і втечі. З самого раннього дитинства Іван Сагай розлучається з матір’ю та переїжджає жити до родичів. Раптове повернення батька з війни спричиняє новий переїзд і великі переміни у його житті. Зустріч батька з Докією Петрівною Тарасевич знову змінює місце проживання головного героя, а в майбутньому стає каталізатором навчання Івана у Драбатинській гімназії. Не витримуючи знущань батька, Іван Сагай втікає до матері у Любгород.
Поступово хронотоп дороги стає метафорою життєвого шляху. У пошуках своєї ідентичності та історичної справедливості юний патріот вирішує воювати на боці Української армії. Заручившись підтримкою вірного товариша, він вирушає до Головної Квартири УГА. Ця подорож стає доленосною для головного героя, приносить серйозний життєвий досвід і супроводжується важкими поневіряннями, моментами відчаю і щасливими випадками. Врешті-решт Іван Сагай повертається додому. Зовнішній прояв руху дорогою є водночас відображенням руху шляхом внутрішнім, духовним.
Висновки:
«Замок над Водаєм» Сергія Домазара має складну вільну композиційну побудову. Композиційним організатором «Замку над Водаєм» виступає оповідач і головна дійова особа – Іван Сагай. Розповідь у творі будується згідно логіки оповідача. Гра з простором і часом є основною композиційною домінантою роману. Функціонування романного часу у двох площинах (фабульно-сюжетний час і оповідально-нараційний час) призводить до «діалогу двох часів» (М. Бютор) та маніпулюванню читацьким сприйняттям. Порушення хронологічної послідовності розвитку подій досягається за допомогою основного композиційного прийому – ретроспекції. Художній простір твору охоплює широку географічну амплітуду, у центрі якої знаходиться Замок над Водаєм. Душевний рух головного героя, шлях до себе знаходить зовнішній вияв у хронотопі дороги, з яким безпосередньо пов’язуються мотиви втрати і раптової зустрічі, втечі і повернення.
Література:
1. Успенский Б.А. Поэтика композиции / Борис Андреевич Успенский. — СПб. : Азбука, 2000. - 348 с.
2. Томашевский Б. В. Краткий курс поэтики: учебное пособие / Борис Викторович Томашевский - М.: Книжный дом "Университет", 2007. - 192 с.
3. Бахтин М.М. Формы времени и хронотопа в романе: Очерки по исторической поэтике // Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики. — М.: Худож. лит., 1975. — С.234-407.
4. Домазар Сергій. Замок над Водаєм [Текст] / Сергій Домазар. – К.: Ярославів Вал, 2010. – 352 с.
5. Бютор М. Роман как исследование [Текст] // Мишель. Бютор ; сост., пер. с фр. яз., вступ. ст., коммент. Н. Бунтман. - М. : Издательство МГУ, 2000. - 192 с.
6. Копистянська Н. Х. Час і простір у мистецтві слова: монографія / Нонна Хомівна Копистянська. - Л. : ПАІС, 2012. - 343 с.
References:
1. Uspenskij B.A. Pojetika kompozicii / Boris Andreevich Uspenskij. — SPb.: Azbuka, 2000. - 348 s.
2. Tomashevskij B. V. Kratkij kurs pojetiki: uchebnoe posobie / Boris Viktorovich Tomashevskij - M.: Knizhnyj dom "Universitet", 2007. - 192 s.
3. Bahtin M.M. Formy vremeni i hronotopa v romane: Ocherki po istoricheskoj pojetike // Bahtin M. M. Voprosy literatury i jestetiki. — M.: Hudozh. lit., 1975. — S.234-407.
4. Domazar Serhiy. Zamok nad Vodayem [Tekst] / Serhiy Domazar. – K.: Yaroslaviv Val, 2010. – 352 s.
5. Bjutor M. Roman kak issledovanie [Tekst] // Mishel Bjutor ; sost., per. s fr. jaz., vstup. st., komment. N. Buntman. - M. : Izdatel'stvo MGU, 2000. - 192 s.
6. Kopystyans'ka N. Kh. Chas i prostir u mystetstvi slova: monohrafiya / Nonna Khomivna Kopystyans'ka. - L. : PAIS, 2012. - 343 s.