к. е. н., доцент, Гельман В. М.
Матвієнко Марія
Запорізький національний університет
УЗАГАЛЬНЕННЯ МЕТОДИЧНИХ ПІДХОДІВ ЩОДО ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКІВ
В науковій літературі розглядається низка методик оцінки якості позичальників – методик аналізу фінансового положення клієнта і його надійності з погляду своєчасного погашення кредиту. Використані в даний час і рекомендовані способи оцінки кредитоспроможності позичальника спираються, головним чином, на аналіз його діяльності в попередньому періоді і орієнтовані, в основному, на рішенні розрахункових задач. Такі оцінки не можуть об’єктивно характеризувати кредитоспроможність потенційного позичальника в прогнозі. Тобто ця проблема є надзвичайно актуальною, оскільки правильна оцінка кредитоспроможності позичальника дозволяє виявляти упевненість в ефективному використовуванні позикових засобів, здатності і готовності позичальника повернути кредит відповідно до умов кредитної угоди.
При розгляді існуючих методик оцінки кредитоспроможності позичальників можна стверджувати, що вони базуються на різноманітних наборах коефіцієнтів, що відрізняються не тільки складом коефіцієнтів, але й їхньою кількістю. Так, наприклад, методика банку Credit Lione побудована на п'ятьох коефіцієнтах, у підручнику "Техніка фінансового аналізу" запропоновано більше 10 показників, а в підручнику "Аналіз фінансових звітів (на основі GAAP)" - більше 15 коефіцієнтів [4, с. 314].
Крім того, коефіцієнти, як правило, об'єднуються у певні групи, причому різні спеціалісти по-різному здійснюють їх групування. Так, наприклад, у підручнику "Стратегія і тактика антикризового керування фірмою" говориться про те, що "американські банки використовують чотири групи основних показників: ліквідності фірми, обіговості капіталу, залучення засобів і прибутковості" [1, с. 287], а деякі науковці стверджують, що "для аналітичних цілей коефіцієнти можна розділити на три основні групи, причому дві з них мають підгрупи; кожна група характеризує певний аспект фінансового добробуту компанії. Основні групи - це ліквідність, а дві її підгрупи - ліквідація і функціонування; левередж - із двома такими ж підгрупами; прибутковість" [2, с. 272].
При розрахунку варто завжди пам'ятати, що наявність прибутку ще не означає надходження грошових коштів, і що зобов'язання позичальника перед банком погашаються не прибутком, а винятково грошовими коштами. Так, зокрема, відомий спеціаліст Я. В. Соколов у своїй монографії "Основи теорії бухгалтерського обліку" зафіксував "парадокс", коли "прибуток є, а грошей немає" [3, c.66]. Очевидно, що в такому випадку позичальник не зможе виконати свої зобов'язання перед банком виключно в грошовій формі.
Викладене вище дозволяє зробити висновок про недоцільність використання у багатьох випадках коефіцієнта покриття процентних виплат для оцінки кредитоспроможності позичальників. Сказане вище також справедливо для коефіцієнта покриття боргових зобов'язань, коефіцієнтів рентабельності та інших аналогічних коефіцієнтів, при розрахунку яких використовується прибуток.
Узагальнюючи існуючі методики оцінки кредитоспроможності позичальників, можна зробити наступні висновки:
- відсутній єдиний концептуальний підхід до побудови методик оцінки кредитоспроможності позичальників. Образно кажучи, методологія оцінки кредитоспроможності не має концептуального "стержня".
- відсутнє системне бачення чинників, що визначають кредитоспроможність позичальників.
- існуючі методики оцінки кредитоспроможності позичальників недостатньо обґрунтовані і зайво орієнтовані на сформовані традиції, що робить їхнє використання в сучасних умовах у більшості випадків неефективним і навіть може призводити до неадекватних оцінок кредитоспроможності позичальників.
Таким чином, доцільним є удосконалення методології оцінки кредитоспроможності позичальників і застосування на практиці принципово нового підходу.
Література:
1. Богданова Т. А. Стратегія й тактика антикризового керування фірмою – Т. А. Богданова, А. П. Градов - СПБ., 2006. - 511с.
2. Міщенко В. І. Удосконалення управління кредитними ризиками при кредитуванні // Банківська справа (укр.).– 2006.– № 4.– 216 с.
3. Соколов Я. В. Основы теории бухгалтерского учета // Монография. - М.: Финансы и статистика, 2003. - 496 с.
4. Хелферт Э. Техника финансового анализа. 10-е изд. - СПб.: Питер, 2003. — 640 с.