Толочко М. В. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ОБШУКУ

Толочко Марія Василівна

Національний університет "Юридична академія України ім. Я. Мудрого"

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ОБШУКУ

Важливе значення в посиленні боротьби зі злочинністю має вдосконалення системи слідчих дій, у якій важливе місце займає обшук. Ретельно підготовлений, правильно організований і спланований обшук може надати в розпорядження слідчого інформацію, що сприяє встановленню істини в кримінальному провадженні. Обшук – слідча дія, змістом якої є примусове обстеження приміщень і споруд, ділянок місцевості, окремих громадян із метою відшукання і вилучення предметів, що мають значення у справі, а також виявлення розшукуваних осіб. Згідно зі ст.234 Кримінального процесуального кодексу України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. [1]

Обшук – це відшукання прихованих (найчастіше свідомо) об’єктів; на відміну від огляду характеризується тим, що тут відома ціль, яка ставиться перед цією слідчою дією, але також існує висока невизначеність шляхів встановлення місця шуканого об’єкта. Ця дія розвивається із здійсненням пізнавальних, конструктивних та організаторських компонентів. [2, с. 345]

Для успішного проведення обшуку до нього варто ретельно підготуватись. Перший етап підготовки – інформаційний – передбачає збір інформації (відносно приміщення: розташування, особливості, підступи, вхід, вихід; відносно особистості: професія, звички, схильності, захоплення, коло друзів та родичів, антипатії/симпатії, можливість приховання в службовому чи подібних приміщеннях, оцінка професійних та інтелектуальних якостей), другий – інтелектуальний (висунення версій, що містять в своїй основі рефлексивне управління).

В психологічних основах обшуку поєднуються дві протилежні форми діяльності: робота слідчого по пошуку і виявленню об’єктів, що мають значення для справи, і дії (прагнення) обшукуваного, спрямовані на те, щоб перешкодити виявленню цих об’єктів.

Якщо розглядати проведення обшуку стосовно його психологічної сутності, то можна дійти висновку про існування певної тріади, складові елементи якої є взаємозалежними. Першим із них є збирання інформації про об’єкт, що обшукується, яке створює основу для рефлексивного мислення; другим – рефлексивне управління, що передбачає оцінку зібраної інформації й обрання можливих місць приховування шуканого; третім – висунення розшукових версій як результат рефлексивного управління, що дає змогу висловити обґрунтоване припущення. [3]

При проведенні обшуку слідчий повинен проявляти рефлективність мислення – враховувати можливі міркування і дії приховуючої особи. Рефлексія – це нібито подвоєний процес відображення індивідами один одного (взаємовідображення), змістом якого є суб’єктивне відтворення внутрішнього світу партнера по взаємодії, в тому числі і того, як один партнер відображає дії іншого. Необхідно поставити себе на місце обшукуваного, врахувати його психофізіологічні особливості, соціальний статус, професію, спосіб і розпорядок життя, характер і звички і поставити запитання: "Куди б додумався чи спробував обшукуючий заховати розшукуваний предмет, якби сам жив в обстановці і умовах обшукуваного і володів би таким самим рівнем розвитку, однаковими професійними навиками і здібностями?" [4]

Рефлексивне управління – імітація мислення іншої особи й обрання індивідом у зв’язку з цим певного напряму власних дій. Приховування тих чи інших предметів, викликане припущенням чи впевненістю особи у тому, що вони будуть об’єктами обшуку, є наслідком вчиненого нею правопорушення. Це передбачає розумову діяльність, спрямовану на обрання таких місць приховування, що з найменшим ступенем імовірності можуть бути виявлені особами, які проводять обшук. Таке мислення передбачає урахування переховуючим не лише власних можливостей, а й можливостей кола осіб, що здійснюють обшук. Складність рефлексивного мислення, а отже, і рефлексивного управління в тому, що приховуючий, не знаючи конкретного супротивника і не відчуваючи його протидії, переводить своє управління до стану майбутнього (можливого) і тому не може вичерпно домислити все те, що може відбутися під час обшуку.

Рефлексивне управління може бути опосередкованим і безпосереднім. Опосередковане рефлексивне управління має місце до обшуку і полягає в обранні того чи іншого напряму проведення обшуку у зв’язку з визначенням певного комплексу можливих місць приховування шуканого. Рефлексивне управління слідчого у даний період опосередковане неповною інформацією і відсутністю особистих контактів з обшукуваним. Під час проведення обшуку можливий й інший варіант – безпосереднє рефлексивне управління. У процесі обшуку рефлексивне управління набуває іншого змісту, що доповнюється, з одного боку, наявною обстановкою і можливістю негайно перевірити версії, що виникають, а з іншого – поведінкою обшукуваного і сукупністю реакцій його та оточення на дії слідчого.

Рефлексивне мислення підготовляє розробку розшукової версії, яка має більш високий результат, що узагальнює розумову діяльність слідчого щодо виявлення шуканого і виражає сформульоване припущення про місце його приховування. Розшукова версія, перевірка якої починається під час проведення обшуку (і яка може бути побудована при обшуку), динамічна. Вона визначена наявними у розпорядженні слідчого даними й інформацією, яку він отримує під час обшуку, і тому може істотно змінюватися. Спростування версії внаслідок не виявлення шуканого не повинно хвилювати слідчого: психологічно він має бути готовий до цього результату і продовжувати обшук, висуваючи нові розшукові версії. Саме в цей момент і при негативному результаті пошуку варто спостерігати за реакцією обшукуваного. [3]

Як визначає проф. Коновалова В. О., розшукові версії – це припущення про місце знаходження особи, яка вчинила правопорушення, та іншої доказової інформації. Такі версії відрізняються високим ступенем невизначеності, оскільки для їх формування не завжди має місце достатня кількість інформації. У цьому плані розшукові версії відрізняються від слідчих низьким ступенем обґрунтованості і значною динамічністю, яка залежить від накопичення в процесі розшуку інформаційних даних. [5, с. 64]

Таким чином, слідчому необхідно максимально сконцентрувати увагу на завданнях обшуку, не вступати в конфлікт з обшукуваним, не спішити і діяти в строгій послідовності, постійно спостерігати за реакцією обшукуваного. Адже психологія обшуку включає в себе вміння моделювати дії правопорушника, а також формування у обшукуваного установки, що цілеспрямована, планомірна, методична діяльність слідчого завершиться успіхом, так як всі об’єкти, що мають значення для справи, будуть знайдені.

Література:

1. Кримінальний процесуальний кодекс України. – Х.: Одіссей. – 2012. – 360 с.

2. Дулов А. В. Судебная психология: учебное пособие. Изд. 2-е, исп. и доп. – Минск, Вышэйшая школа, 1975. - 464 с.

3. Коновалова В. О., Шепітько В. Ю. Юридична психологія: підручник. – 2-ге вид., перероб і доп. – Х.: Право, 2008. – 240 с.

4. Еникеев М. И., Образцов В. А., Эминов В. Е. Следственные действия: психо-логия, тактика, технология: учеб. пособ.– М.: ТК Велби, Проспект, 2007. –216 с.

5. Коновалова В. Е. Версия: концепция и функции в судопроизводстве: [монограф.] / В. Е. Коновалова. – Х.: Изд. ФЛ-П Вапнярчук Н. Н., 2007. – 192 с.

Tags:

Site search

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.