аспірант кафедри педагогіки та освітнього менеджменту
Спінул Наталя Олександрівна
Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченко
СУТНІСТЬ РЕФЛЕКСОЛОГІЇ ЯК НАУКИ
Після короткого періоду невпевненості і коливань в педагогічній науці України в 20-х роках встановлюється й організаційно оформлюється рефлексологічний напрям. Усі провідні науково-педагогічні сили стали на рефлексологічні позиції. Порівняно з попереднім розвитком почався новий науковий переворот, новий етап у педагогіці [3].
Передумовами для створення рефлексологічного напряму були праці І. М. Сєченова про вищу нервову діяльність («Рефлексы головного мозга», «Элементы мысли» та ін.), праці В. М. Бехтерєва («Общие основы рефлексологии человека», «Колективная рефлексология») та праці І. П. Павлова («Двадцатилетний опыт объективного изучения высшей нервной деятельности (поведения) животных», «Лекции о работе больших полушарий головного мозга»).
Головна роль у становленні й розвитку рефлексологічного напряму в педагогіці належить видатному психіатру й неврологу, відомому представникові загальнонаукового спрямування у психології Володимиру Бехтєрєву. Адже термін «рефлексологія» впровадив у науковий обіг саме він. «Сутність рефлексології полягає в тому, що вся поведінка людини, починаючи з елементарних органічних реакцій й закінчуючи найскладнішими актами творчості, зводиться до рефлексів», – писав Бехтєрєв у роботі «Основні принципи так званої об’єктивної психології або психорефлексології». Сукупність рефлексів, котрими індивід відповідає на зовнішні подразнення, В. Бехтєрєв називає співвідносною діяльністю, тобто діяльністю, котра виробляє співвідношення між організмом і навколишнім середовищем. Таким чином, рефлексологія намагалась розглянути психічну діяльність у зв’язку з нервовими процесами, залучаючи до пояснення психічних явищ матеріали фізіології вищої нервової діяльності і використовуючи багатий фонд неврологічних даних [3].
Рефлексологія оперує такими науковими поняттями, як рефлекс – реакція – відповідь організму на будь-який подразник, що діє на нього через нервову систему. Вони не природні, не постійні. Для них притаманні такі якості, як розповсюдження, концентрація, диференціація, загальмування, розгальмування, індукція, створення домінанти [4].
Рефлексологія як наука про поведінку людини отримала велике поширення й офіційну підтримку в І половині 20-х рр. ХХ ст.: була створена наукова теорія рефлексології, відкривалися рефлексологічні лабораторії, з’являлися наукові школи. Рефлексологія мала значний вплив на педагогічну науку і шкільну практику. Вбачаючи своїм завданням вивчати особистість дитини у її стосунках з оточенням не після здійснення нею якихось актів (реакцій, вчинків, дій), рефлексологія виступила на короткий час методологічною засадою педагогіки. Рефлексологія була комплексною наукою і включала в себе систему дисциплін: генетична рефлексологія, колективна рефлексологія, індивідуальна рефлексологія тощо. В 20-х рр. у Харкові склалася школа української рефлексології: учень В. Бехтєрєва В. Протопопов очолив цю школу, до неї належали І. Соколянський, Г. Костюк, О. Залужний та ін. Тут же видавався єдиний в СРСР журнал «Український вісник рефлексології та експериментальної педагогіки» (1925–1932), що виходив двома мовами – українською і німецькою [1].
Особливістю цього журналу було те, що керівники його цілком відкидали психологію і намагалися висвітлювати всі питання педагогічного процесу в дитячих садках, у школах, в установах для дефективних дітей виключно на основі рефлексології, переважно в трактовці І.П. Павлова. Крім вітчизняних досліджень у ньому давалася докладна наукова інформація про стан психології, педагогіки й педології за кордоном.
У 20-х рр. рефлексологія набувала значення науки про поведінку людини й експериментальним шляхом вивчала вияви людської діяльності, серед них і нашу психіку як вищий вияв рефлекторної діяльності. Щодо дитини рефлексологія створила спеціальну науку педагогічну рефлексологію, мета якої – виходячи із знання про дитину, її фізіологію, анатомію, на основі умовних і безумовних рефлексів раціонально організувати все життя дитини, її виховання [3].
Вплив на молоду педагогічну науку України мали такі західні течії як біхевіоризм, гештальтпсихологія та психоаналіз. Перекладаються роботи провідного представника біхевіоризму Дж. Уотсона, причому вони не лише перекладаються, а й коментуються провідними рефлексологами України. Також певний вплив на молоду педагогічну науку України справила й гештальтпсихологія, яка вбачала в експерименті головний інструмент пізнання психічного світу людини. Відзначимо й неабиякий вплив теорії і практики психоаналізу на педагогіку 20-х років, який розглядається як терапевтично-педагогічний напрям, як засіб найбільшого проникнення у внутрішній світ дитини [4].
Рефлексологія, тобто психологія, була головним фундаментом для розвитку педології. Навіть сьогодні не визначилась чітка межа між рефлексологією і педологією, бо всі відомі вчені того часу – О. Залужний, І. Соколянський, В. Протопопов, А. Володимирський були одночасно і рефлексологами і педологами [3].
Окреслені вище погляди лягли в основу навчання у педагогічних навчальних закладах, а також в основу дослідницької роботи в галузі педагогіки, центром якої став заснований у Харкові Український науково-дослідчий інститут педагогіки (УНДІП) [2].
Література:
1. Енциклопедія освіти / Академія педагогічних наук України; гол. ред. В. Кремінь.- К.: Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с., ст. 773
2. Зайченко І. В. Історія педагогіки. Книга 2 / І. В. Зайченко. – К., 2003. – 1032 с.
3. Нариси історії українського шкільництва. 1905 - 1933: Навч. посібник / О. В. Сухомлинська та ін.; за ред. О.В. Сухомлинської. – К.: Заповіт, 1996. 304 с.
4. Сухомлинська О. В. Витоки й засади української школи рефлексології та педології (20-ті роки) // Педагогіка і психологія, № 3, 1994 р. с.107 - 118