Ст. викл. Іващенко Олена Віталіївна
Донбаський Державний Технічний Університет
ПЕРЕКЛАД РЕАЛІЙ У НАУКОВО-ТЕХНІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ
Про реалії як про показники колориту і конкретні елементи національної своєрідності заговорили лише на початку 50-х років. Слово «реалія» походить від латинського прикметника середнього роду множини (realis, -е, мн. realia — «речовинний», «дійсний»), який під впливом аналогічних лексичних категорій перетворився в іменник жіночого роду однини. Цим словом позначають (головним чином у філологічних текстах) предмет або явище, яке існує зараз або існувало раніше, пов'язуючи його за значенням з поняттям «життя»; наприклад, «реалії європейського (суспільного) життя» . На відміну від терміна, реалія завжди належить тому народові, у мові якого вона виникла. Частіше за все реалія потрапляє в інші мови з літературних джерел або засобів масової інформації, незалежно від того, чи знайома нова мовна спільнота з тим об'єктом, який ця реалія позначає.
У науковій літературі зустрічаються такі реалії як назви фірм, установ, підприємств, марок обладнання, місцезнаходження організацій.
Переклад реалій є частиною важливої проблеми передачі національної та історичної своєрідності, яка виникла одразу після зародження теорії перекладу як самостійної дисципліни. Зазвичай під час перекладу реалій виникають дві основні складності:
1) відсутність відповідності (еквівалента, аналога) реалії у мові перекладу через відсутність у побуті носіїв цієї мови того об'єкту (референта), який позначає реалія;
2) необхідність передачі не лише денотативного значення (семантики) реалії, а й її колорита (конотації) — національного та історичного забарвлення.
Головними засобами передавання реалії є транскрипція та переклад (субституція).
Транскрипція реалії припускає її механічне перенесення з мови оригіналу в мову перекладу графічними засобами останньої з максимальним наближенням до оригінальної фонетичної форми. Бажаність, а часто необхідність застосування транскрипції під час передачі реалій обумовлена тим, що таким чином перекладач може отримати можливість відразу подолати обидві вище зазначені труднощі, але невдало зроблений вибір між транскрипцією і перекладом може і серйозно ускладнювати сприйняття тексту читачем.
Як прийом передавання реалій переклад (інші назви – заміна, субституція) використовується у тих випадках, коли застосування транскрипції є неможливим або небажаним з тих чи інших причин. Існують наступні види перекладу (субституції): переклад шляхом створення неологізму, приблизний переклад і контекстуальний переклад.
Розглянемо детальніше переклад реалій шляхом створення неологізму. Для цього використовуються такі прийоми як калькування, напівкалькування, освоєння і введення семантичного неологізму. Введення неологізму, тобто створення нового слова або словосполучення, є другим методом передавання реалії з максимальним збереженням її змісту і національного колориту після транскрипції. Дуже часто в якості нових слів виступають кальки і напівкальки.
Приблизний переклад реалій застосовується частіше, ніж будь-який інший прийом. Зазвичай таким чином вдається, хоча часто і не дуже точно, передати загальний зміст реалії, але колорит майже завжди втрачається, оскільки відбувається заміна очікуваного конотативного еквівалента (його, зрозуміло, бути не може) нейтральним за стилем, тобто словом або поєднанням з нульовою конотацією. Можливі декілька випадків: переклад за допомогою родовидового аналогу, переклад за допомогою функціонального аналогу і переклад шляхом опису, пояснення, тлумачення.
Термін «контекстуальний переклад» зазвичай протиставляють «словниковому перекладу», вказуючи таким чином на відповідності, які слово може мати в контексті на відміну від наведених у словнику. Тут ми дещо звужуємо його зміст, щоб наблизити, з одного боку, до описаного О. Н. Семеновою положення, за яким контекст «стає провідним, домінуючим чинником при перекладі», а з іншого — до прийому смислового розвитку за Я. І. Рецкером, що «полягає в заміні під час перекладу словникового відповідника контекстуальним, логічно пов'язаним з ним». Отже при цьому характерна відсутність будь-яких відповідників слова, що перекладається, (нульовий переклад) — його зміст передається за допомогою трансформованого відповідним чином контексту.
Кожного разу реалії ставлять перекладача перед альтернативою: транскрибувати чи перекладати? Вибір способу перекладу залежить від наступних факторів: — від характеру тексту, — від значущості реалії в контексті, — від характеру самої реалії, її місця у лексичних системах мови оригіналу і мови перекладу,— від самих мов — їх словотворчих можливостей, літературної і мовної традиції, — від читача перекладу (у порівнянні з читачем оригіналу)..
Вибір способу перекладу залежно від характеру реалії здійснюється з урахуванням її особливостей як мовної одиниці у лексичних системах мов перекладу та оригіналу, її знайомості або незнайомості читачеві, її приналежності до того чи іншого класу реалій та літературної і мовної традиції, взагалі. Так, з усіх зовнішніх реалій (національних, локальних і мікрореалій) транскрибуються лише ті, які характеризуються високим рівнем «семантичної активності» і яскравим національним забарвленням. Вирішальною у виборі між транскрипцією і перекладом реалії є та роль, яку вона відіграє в змісті, яскравість її колориту, тобто ступінь її висвітленості у контексті: чи зосереджено на ній увагу читача або ж вона є непомітною деталлю в тексті оригіналу.
Література:
1. Влахов С., Флорин С. Непереводимое в переводе. /Монография. – М.: Высшая школа, 1986.
2. Федоров А.В. Основы общей теории перевода. – М.: Высшая школа,1983.
3. Комиссаров В.Н. Современное переводоведение. – М.: ЭТС, 1999.
4. Латышев Л.К. Технология перевода. – М.: НВИ - Тезаурус, 2000.