Аспірант, Радкевич Олександр Петрович
Національна академія внутрішніх справ
ПОРУШЕННЯ ПРАВА НА ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ ТА ЙОГО ТАЄМНИЦЮ В МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ
Розвиток інформаційного суспільства неабияк актуалізував питання охорони й захисту права на особисте життя та його таємницю, адже правопорушення посягає на суб’єктивну персональну інформацію, яку особа не бажає розголошувати. У зв’язку з цим зросла роль знання громадянами своїх прав та обов’язків у цій сфері, щоб вони могли запобігати використанню такої інформації в протизаконних цілях.
Конституційне положення про неприпустимість збирання, збереження, використання і поширення інформації про приватне життя особи закріплене у ст. 32 Конституції України [1,с.11]. Важливим є також закріплення даної норми у ст. 3 Цивільного кодексу України, де йдеться про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини. Окрім цього, право на особисте життя та його таємницю належить до особистих немайнових прав, що визначено в ст. 270, 271, 301 Цивільного кодексу України [2, с. 4,89,98]. Поряд із національним законодавством діють і міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Так, у ст. 12 Загальної декларації прав людини 1948 р. [3] встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
У ст. 8 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» 1950 р. визначено, що кожен має право на повагу до приватного й сімейного життя, до свого житла та кореспонденції; органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни; для запобігання заворушенням чи злочинам; для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб [4]. Ці положення дублюються у п. 1 ст. 17 Міжнародного пакту «Про громадянські і політичні права» від 1966 р., де встановлено, що ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя [5].
Суб'єктивні права, які забезпечують на належному рівні таємницю особистого життя дають можливість людині вимагати від представників певних професій, які за родом своєї діяльності стають поінформованими про різні подробиці особистого життя людини, зберігати у таємниці довірені їм відомості такого типу.
Суб'єктивне право на охорону особистого життя може бути охарактеризоване як особисте немайнове право громадянина на свободу визначення своєї поведінки в індивідуальній життєдіяльності на свій розсуд, що виключає будь-яке втручання в його особисте життя інших осіб, крім випадків, прямо передбачених законом. Вказана свобода є різновидом цивільно-правової свободи. Принагідно зазначимо, що у повному обсязі це право у цивільному законодавстві не закріплене, визначено лише правовий режим певних відомостей про особисте життя окремих осіб. Немає в цивільному законодавстві і специфічних заходів захисту права громадянина на таємницю особистого життя, так само, як і цивільних санкцій до правопорушника [6, c. 154–156]. Із викладеного можна дійти висновку про важливість таких понять, як таємниця особистого і сімейного життя. У загальному їх можна представити як спорідненні поняття, що включають поведінку або ж дії фізичних осіб у їхній вільний час, що має на меті спільний інтерес.
Визначаючи відмінності між ними, В. Сивухін [7, с. 3] вбачає їх у тому, що особисте життя безпосередньо стосується інтересів окремого індивіда, а сімейне – інтересів кількох осіб, які утворюють сім’ю. З однієї сторони, особисте життя є постійно функціонуючою взаємодією соціальних та біологічних явищ, обставини яких, у силу своєї свободи, людина не бажає робити надбанням решти, вважає таємницею, відображаючи у такий спосіб своє природне прагнення мати власний світ інтимних і ділових інтересів, прихований від сторонніх очей, а з другої – формою існування людини у суспільстві, завдяки якій вона втілює свою індивідуальність та добровільно приймає рішення про визначення власної долі, що перебуває під охороною закону. У свою чергу, сімейне життя розглядається як частина особистого життя, яка включає відносини між членами специфічної соціальної групи, що складається з осіб, які, як правило, проживають разом, пов’язані спільним побутом, перебувають у психологічній або фінансовій залежності одне від одного, мають взаємні особисті немайнові і майнові права та обов’язки, що виникли на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Особисте життя В. Бобрик розуміє як сферу життєдіяльності людини, в якій вона має максимум свободи, але при цьому особисту свободу і особисте життя не можна ототожнювати, оскільки перше поняття значно ширше від другого [8, c. 14]. П. Мельник, Р. Дуда також зазначають, що особисте життя можна визначити як фізичну і духовну сферу буття людини, яка контролюється самим індивідом, тобто є вільною від спрямованого зовнішнього впливу [9, с. 71].
Характеризуючи поняття «особисте життя», можна припустити, що це можливість автономії людини від зовнішніх факторів у виді суспільства. В особистому житті можна виокремити два аспекти: по-перше, це свідома автономія людини від навколишнього світу задля збереження певної інформації; по-друге, це передача інформації суспільству, що виникає при контактуванні людини із зовнішніми факторами. Одним із таких факторів є мережа Інтернет, що широко використовується як робочий інструмент, засіб спілкування та відпочинку.
Розміщуючи персональну інформацію в мережі Інтернет, особа це робить усвідомлено, хоча й передбачає, що така інформація рано чи пізно може стати доступною широкому колу осіб. Враховуючи, що розміщення персональної інформації в мережі Інтернет було вольовим вчинком особи, можна припустити, що є певна група людей у щойно згаданій мережі, яким надано право на перегляд такої персональної інформації. З огляду на це розповсюдження персональної інформації про особисте життя та його таємницю, може здійснюватися особами, які мають доступ до такої інформації, оскільки такі особи виступають посередниками між суб’єктом персональної інформації та суспільством.
Окрім цього, спеціальні служби в силу своїх обов’язків збирають відомості про людей і, відтак їм стає відома персональна інформація про особисте життя та його таємниці. Ризик порушення прав людини і, зокрема, права на приватність інформації персонального характеру під час здійснення негласних оперативно-розшукових заходів існує навіть за наявності чітких правових гарантій захисту прав людини, через: недодержання процесуальних норм внаслідок службової недбалості або ж навмисного перевищення повноважень посадовими особами [10, с. 42].
Дослідження проблеми втручання в особисте життя та його таємницю за допомогою мережі Інтернет, виявило що нині не існує спеціалізованого законодавчого акту, який би регулював відносини в мережі Інтернет. Наявні законодавчі положення лише частково регулюють відносини з мережею Інтернет, це пов’язано з їх вузькою спеціалізованостю. Відтак наявна проблема має знайти вирішення у спеціальних законодавчих актах по регулюванню мережі Інтернет.
Література:
1. Конституція України : чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 5 вересн. 2012 р.: (ОФІЦ. ТЕКСТ). – К.: ПАЛИВОДА А.В., 2012. – 64 с.
2. Цивільний кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 4 верес. 2012 р.: (ОФІЦ. ТЕКСТ). – К.: ПИЛИВОДА А.В., 2012. – 380 с.
3. Загальна декларація прав людини: Міжнародний документ від 10.12.1948 // Офіц. вісник України. – 2008.– № 93. – С. 89.
4. Про захист прав людини і основоположних свобод: Конвенція від 04.11.1950 // Офіц. вісник України. – 23.08.2006 –№ 32. – С. 270.
5. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права вiд 16.12.1966 № 995_043 [Електронний ресурс] // Законодавство України – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_043 (25.09.12). – Назва з екрану.
6. Красицька Л. В. Цивільно-правове регулювання особистих немайнових прав громадян : монографія / Л. В. Красицька. – Донецьк, 2002. – 164 с.
7. Сивухін В. С. Конституційне право людини і громадянина на невтручання в їх особисте і сімейне життя та його забезпечення органами внутрішніх справ України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституційне право» / Владислав Сергійович Сивухін. – К., 2007. – 15 с.
8. Бобрик В. І. Цивільно-правова охорона особистого життя фізичних осіб: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Володимир Іванович Бобрик. – К., 2004. – 207 с.
9. Мельник П. В., Дуда Р. І. Конституційне право на недоторканість особистого життя як об’єкт злочину, передбаченого статтею 182 Кримінального кодексу України / Петро Васильович Мельник, Руслан Іванович Дуда // Університ. наук. записки Часопис Івано-Франків. ун-ту права ім. Короля Данила Галицького. – 2011. – № 3.– С. 168–172.
10. Пазюк А. В. Міжнародно-правовий захист права людини на приватність персоніфікованої інформації: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.11 / Андрій Валерійович Пазюк. – К., 2004. – 205 с.