Миронченко А. Ю. ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ОДИНИЦІ НА ПОЗНАЧЕННЯ НЕГАТИВНОЇ ОЦІНКИ ПЕРСОНАЖІВ В РОМАНІ М. СТАРИЦЬКОГО «РУЇНА»

студентка Миронченко Аліна Юріївна

Прилуцький гуманітарно-педагогічний коледж ім. І.Я. Франка

ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ОДИНИЦІ НА ПОЗНАЧЕННЯ НЕГАТИВНОЇ ОЦІНКИ ПЕРСОНАЖІВ В РОМАНІ М. СТАРИЦЬКОГО «РУЇНА»

Фразеологія як наука – порівняно молода галузь. До цього часу існує розбіжність у поглядах мовознавців щодо предмету фразеології, її обсягу.

У розвиток фразеологічної теорії зробили значний внесок В. В. Виноградов, Б. О. Ларін, С. І. Ожегов, О. М. Бабкін, О. С. Ахманова, М. М. Шанський, В. Л. Архангельський, В. П. Жуков, О. І. Молотков, Л. І. Ройзензон та інші науковці. Розвиток фразеології в Україні пов'язаний з іменами Л. А. Булаховського, П. Й. Горецького, І. К. Білодіда, І. Г. Чередниченка, П. П. Плюща та інших сучасних мовознавців.

Однак, незважаючи на цілий ряд публікацій, досі недостатньо вивчені проблеми семантики, структури, становлення та історичного розвитку фразеології. Немає навіть чіткого загальноприйнятого визначення фразеологізму. У лінгвістиці відомо понад двадцять визначень фразеологічної одиниці, але жодне з них не знайшло загального визнання. Наприклад, О.Шахматов називав фразеологізми нерозкладними сполуками, які складаються з двох або кількох слів, становлять собою граматичне ціле, але виступають у такій формі, що виключає можливість визнати їх взаємну залежність і не дає також можливості визнати яке - небудь із них самостійним членом речення [1, с.9].

Білодід дає таке визначення: ‖ Фразеологічною одиницею, називають лексико-граматичну єдність двох і більше нарізно оформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи організованих за моделлю словосполучення чи речення, яке, маючи цілісне значення, відтворюється в мові за традицією, автоматично‖ [2,с.10]. На думку М.Жовтобрюха, фразеологічними одиницями слід називати стійкі словосполучення, що сприймаються як одне ціле, як єдиний вислів або мовний зворот, неподільний на окремі частини без втрати його значення [2,с.11 ].

Отже, з огляду на запропоновані визначення фразеологізмів українськими науковцями стає очевидним, що хоч ця наука і нова та у вивченні й дослідженні її різносторонніх аспектів приймає участь чимало дослідників.

Метою статті є аналіз фразеологічного матеріалу на позначення негативної оцінки характерів персонажів історичного роману М. Старицького «Руїна».

Актуальність дослідження визначається тим, що фраземіка, ще мало досліджена наука, а особливо з погляду її можливостей творення негативних рис характеру персонажів. А також у тому, що об’єктом дослідження фраземіки став історичний роман «Руїна» , який тривалий час був вилучений з активного вивчення в українській літературі.

Питання про визначення поняття “оцінка” в мовознавстві залишається суперечливим. Труднощі у визначенні цієї категорії полягають у тому, що це явище є різноаспектне і пов’язане з різними галузями науки, має свою галузеву інтерпретацію, зберігаючи одночасно стрижневі кваліфікативні ознаки. Складність цього поняття важко піддається адекватній дефініції, яка б відображала принаймні основні з закладених у ньому значень, хоча спроб надати відповідне тлумачення було чимало.

Проблема визначення поняття «оцінка» знаходить своє відображення у працях вітчизняних і зарубіжних лінгвістів (Е. Азнаурова, О. Вольф, Е. Меднікова, Н. Разінкіна, М. Ретунська, В. Шаховський, В. Кузнєцова, Т. Космеда, С. Колесник, Й. Стернін).

У лінгвістиці категорія оцінки визначається як позитивна або негативна кваліфікація предмета думки (В. Мальцев, М. Брандес), як судження мовця, його відношення – схвалення/несхвалення, бажане/небажане, захоплення тощо, як одне з основних складових частин стилістичної конотації. Оцінка—це результат процесу оцінювання. В мові відображається взаємодія дійсності та людини у найрізноманітніших аспектах, одним з яких є оцінювальний аспект: об’єктивний світ розчленовується людиною з точки зору його оцінного характеру—добра і зла, користі й шкідливості і т. д., і це розчленування є соціально обумовленим і дуже складним чином відображено у мовних структурах [3, с. 5].

Оцінне відношення—це особа група відношень значущості, яка реалізується лише у людському суспільстві і лише завдяки цьому існує як соціальний феномен . При визначенні поняття цінності треба враховувати не лише позитивне значення, але й негативне та нульове. Наприклад, позитивне: «перша голова» - фразеологічна єдність, яка виокремлює розумові здібності Івана Мазепи; «Не промах» - це характеристика гетьмана Петра Дорошенка - фразеологічна єдність, значення виразу означає людину, яка швидко орієнтується в ситуації і володіє достатнім словниковим запасом;негативне: «Прохолов уже й слід» - характеристика Ханенка козаком [4, с. 19] ; «Підібгати хвоста» - характеристика Ханенка запорожцями [4, с.24]; нульове: « Хто кислиці поїв, а на кого оскома напала!» - характеристика ситуації між владою і простолюдом (політична ситуація) [4, с.22].

Там, де є оцінка, завжди правомірно поставити запитання: оцінка чого? Тобто, що є об’єктом оцінки. Оцінка яка? Оцінка пов’язана з контекстом і тому, навіть у нейтральних словах, вбачається позитивний чи негативний зміст. Закономірно виникає питання: хто оцінює?

Це може бути:

1) Суб’єктивна оцінка, тобто оцінювати об’єкт може якийсь персонаж твору, наприклад: «… Але якщо вдалася справа в Стамбулі, то ми йому швидко підріжемо крила…» - характеристика Ханенка Мар’яною та козаками[4, с.40]; «І колишні його затії на піску будувалися, а нові вилами по воді писати стане?» - характеристика Ханенка Мазепою[4, с.55]; «Уже хто б говорив, а хто мовчав, - заступилася за свого чоловіка Саня». - характеристика Мазепи Санею[4, с.60].

2) Самооцінка, тобто оцінка самого себе, наприклад: «- Дай тобі Боже здоров’я, ясний пане, змучився зовсім,із ніг збився – все по пущах та по яругах» – характеризує свій стан Горголя [4, с.20].

3) Оцінку може давати сам автор (авторська оцінка).

Отже, оцінювальна лексика у будь-якій мові являє собою великий семантичний розряд слів. Оцінювальні одиниці мають часте вживання в мові, внаслідок чого їх роль у спілкуванні дуже значна. Розглянувши функціонування оцінки у фразеології, можна зробити висновок: фразеологічні засоби вираження оцінки мають велике значення, адже вони допомагають влучніше виразити та розкрити читачеві весь негативний характер персонажів і показати їх справжню сутність.

М.Старицький у своєму романі надзвичайно влучно використовує фразеологізми для точної передачі характеристики персонажів. Так, головним носієм зради та негативу в історичному романі «Руїна» є образ Ханенка. Фразеологізм як влучний засіб вираження характеру зображує у романі, такі негативні риси:

• боягузливість – «пропав уже й слід його» - це фразеологічна єдність, яка у контексті твору означає хутке зникнення;

• слабкість - «підібгав хвоста» це фразеологічна єдність, яка характеризує втечу Ханенка з України;

• відчуженість - «як чорт у горах» - фразеологічна єдність, яка надає персонажу характер відчуженого від навколишнього світу та страшного персонажу[4].

Усього на позначення негативних рис характеру Ханенка автор використав 8 фразеологічних одиниць, серед яких фразеологічна єдність - 5 (подані вище), прислів’я – 2 («кінь на чотирьох ногах і той спотикається», «смалений вовк і знає по чім ківш лиха»), приказка – 1 (дітям твоїм солоно буде). Основними джерелами походження використаних фразеологізмів є тваринний світ («підібгав хвоста») та фольклор («як чорт у горах»).

Отже, маємо яскравий зразок зображення персонажа шляхом вдалого вживання та поєднання з контекстом фразеологічних сполук, які точно передають негативний характер персонажу.

Результати дослідження, дозволяють констатувати той факт, що з кожним роком науковий інтерес до фразеології як науки зростає, особливо цю тенденцію стало помітно в другій половині ХХ століття. Порівняно з іншими науками цей розділ лінгвістики є відносно новим, тому має в собі багато недосліджених аспектів. Зокрема, це стосується упорядкування предмета й поняття фразеології, ролі фразем у вираженні ідіостилю письменника, особливостей творення та вживання фразеологізмів-трансформів тощо. За період становлення та розвитку фразеології було здійснено чимало різноманітних досліджень, які розглядали різні її сфери, у тому числі й порушені нами питання.

Наше дослідження має особливий характер, адже мало хто з лінгвістів досліджував чинники, що впливають на добір письменником стійких фразеологічних сполук, які виступають засобом творення негативного образу персонажа літературного твору.

Література:

1.Авксентьєв Л.Г. Сучасна українська мова. Фразеологія: Навч. посібник для студ. філолог. фак-тів. – 2-е вид., доп. і перероб. – Харків: Вища школа, 1988. – 134 с.

2. Щербань Н.П. Проодин із засобів контекстуального перетворення фразеологізмів // Мовознавство. – 1975. – № 4. – С. 41-45

3. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. - М.: Наука, 1988.

4. Старицький М.П. «Руїна. Облога Буші»:Укр. іст. роман. – К.,1996. – 280с.

Site search

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.