Грабенко Владислава Володимирівна, студентка
Національний Університет Харчових Технологій
м. Київ
ВИБІР СТРАТЕГІЇ ДИВЕРСИФІКАЦІЇЇ ДЛЯ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ
Прискорення темпів науково-технічного прогресу, посилення конкуренції, яке спричинюється глобалізацією економіки, фінансова криза, загострюють проблему підвищення конкурентоспроможності товаровиробників, проблем пошуку і реалізації конкурентних переваг. Динамічні зміни умов і середовище господарювання потребують постійного удосконалення та оновлення асорти-менту продукції, технологій її виробництва та просування на ринку. У цих умо-вах товаровиробники, які прагнуть утриматись та вижити на ринку, повинні ма-ти в своєму асортименті, як мінімум, кілька різновидів продукції, що знахо-дяться на різних етапах життєвого циклу і взаємно доповнюють одне одного, тобто диверсифікувати продукцію.
Диверсифікація особливо в умовах української нестабільності, служить ефективним засобом зниження ризиків і росту прибутків. Ринки насичуються, споживачі стають усе більш примхливими. Актуальність даного питання поля-гає в тому, що за умов сучасних ринкових відносин більшість підприємств не можуть стабільно функціонувати. Тому, щоб покращити своє становище вони використовують різні шляхи подальшого розвитку.
Один з таких шляхів є диверсифікація. Диверсифікація є такою концепці-єю, якій не можна дати однозначного визначення. Диверсифікація - освоєння виробництва нових товарів, товарних ринків, а також видів послуг, що включає на просто диверсифікацію товарних груп, але й розповсюдження підприємни-цької діяльності на нові та не пов’язані з основними видами діяльності фірми області. Або ж стратегія диверсифікації - це система заходів, що використову-ється для того, щоб підприємство не стало занадто залежним від одного страте-гічного господарчого підрозділу чи однієї асортиментної групи.
Диверсифікація розглядалася багатьма зарубіжними і вітчизняними вче-ними, а саме Ф. Котлером, Н.Куденком, В.Корельским, Р.Гавриловим, Т. Алі-мовим, Р. Леманом, Є. Новицьким та іншими.
Одним з науковців, який приділяв найбільшу увагу досліджуваному пи-танню є Ф. Котлер. На його думку, диверсифікація не означає, що фірмі слід братися за будь - яку можливість. Компанія повинна виявити для себе напря-мок, де знайде застосування накопичений нею досвід, або напрямок, який буде сприяти усуненню недоліків на сьогоднішній день [4].
На думку Н.Куденка, диверсифікація - стратегія, яка передбачає вихід під-приємства в нові для нього сфери бізнесу [5].
На відміну від попередніх В.Корельский та Р. Гаврилов визначали дивер-сифікацію - розширенням сфери діяльності, відмова від скорочення господар-ської діяльності в будь - якій тільки одній сфері, розширення асортименту това-рів [3].
Взагалі диверсифікація дає змогу підприємцям функціонувати при склад-ній економічній кон’юнктурі за рахунок випуску широкого асортименту проду-кції і послуг: збитки від нерентабельних виробів (тимчасово, особливо нових) перекриваються прибутком від інших видів продукції.
Цей процес торкається насамперед до нових технологій, ринків і галузей, до яких раніше підприємство не мало ніякого відношення; крім того, сама про-дукція (послуги) підприємства повинна бути також абсолютно новою, і завжди передбачаються нові фінансові інвестиції.
Диверсифікація пов’язана із різноманітністю застосування продуктів, що випускаються компанією, і робить ефективним функціонування компанії в ці-лому, незалежною від життєвого циклу окремого продукту, вирішуючи не сті-льки завдання виживання компанії, скільки забезпечення стійкого поступально-го зростання. Якщо продукти компанії мають дуже вузьке застосування, то вона є спеціалізованою; якщо вони знаходять різноманітне застосування, то це -диверсифікована компанія.
Диверсифікація є найбільш частіше застосована підприємствами харчової та сільськогосподарської галузей. Вона пов’язана з такою перевагою, як ефект різноманітності. У сучасних умовах відтісняє на другий план ефект ма-сового виробництва однорідної продукції. Суть ефекту різноманітності в тому, що виробництво багатьох видів продукції у рамках одного великого підприємства вигідніше, ніж виробництво тих самих видів на невеликих спеціалізованих підприємствах. Однак ця закономірність не є універсальною, хоча вона застосовна до великого числа виробництв [1].
Прикладом диверсифікованого підприємства є ЗАТ «Агротон». Найбіль-ший диверсифікований вертикально-інтегрований сільськогосподарський виро-бник Східної України. Основним видом діяльності групи компаній «Агротон» є вирощування, а також переробка, зберігання і продаж таких сільськогосподарських культур, як соняшник і пшениця. Крім цього, група компаній ”Агротон” займається тваринництвом і виробництвом продуктів хар-чування. Продукція «Агротон» – зерно, зернобобові, пшениця, кукурудза, со-няшник, силос, свині, м'ясо птиці, молоко.
Групи підприємств ВАТ «Миронівський хлібопродукт» це комплекс, який об’єднує виробничі потужності всього технологічного ланцюга м’ясного виро-бництва — від вирощування та виробництва кормів, інкубаційних яєць, виро-щування великої рогатої худоби та домашньої птиці до переробки і реалізації готової продукції. Продукція - м’ясо свійської птиці, м’ясо кролів, зерно, олія, яйця, корма для тварин, хліб.
Варто зазначити, що диверсифікація діяльності підприємства є фор-мою реалізації корпоративної стратегії. Головна комерційна мета диверсифікації – збільшення прибутку за рахунок використання ринкових шансів і встановлення конкурентних переваг, але реальні шляхи отримання конкурентних переваг, а отже, й спонукальні мотиви диверсифікації різні. Значну економію дає багатоцільове використання виробничих по-тужностей підприємства. Витрати знижуються завдяки концентрації збутової мережі. Інший істотний резерв економії – внутрішньофірмовий трансферт інформації, знань, технічного та управлінського досвіду від од-них виробництв до інших. До цього додається ефект, якого досягають зав-дяки багатосторонній підготовці працівників та різноманітності інформації, що вони отримують. Вважається, що диверсифікація має привести до кра-щого використання матеріальних і нематеріальних ресурсів підприємства. Вона, з одного боку, зменшує ризик за рахунок усунення залежності підприємства від будь-якого одного товару або ринку, а з іншого – збільшує його, позаяк виникає ризик, притаманний саме диверсифікації [2].
Серед факторів, що аргументують до вибору диверсифікації підприємства можна назвати:
Першим фактором те, що підприємство не досягає цілей в рамках наявно-го бізнес - портфеля. Тут можливі два варіанти: якщо аналіз можливостей засві-дчує, що навіть після диверсифікації підприємства цілі не будуть досягнутими, це означає, що вони завищені і їх переглядають в сторону зменшення; якщо ж можливості відповідають цілям, але наявна структура бізнес-портфеля не за-безпечує їх досягнення, тоді вдаються до диверсифікації.
При цьому враховуються причини нижчого порядку: насичення ринку, ста-ріння товару підприємства; втрата гнучкості (звуженні ринку, поява нових тех-нологій (обмежена власна технологічна база).
Друга - велика група причин диверсифікації підприємства має місце тоді, коли його можливості перевищують цілі. Якщо з’являються можливості поста-вити більш високі цілі підприємство диверсифікується. Тут також є причини нижчого порядку:
- сума прибутку, що залишається, недостатня для виконання планів по роз-ширенню поточної діяльності, хоча підприємство успішно рухається до постав-лених цілей, має добрі можливості для розширення виробництва;
- диверсифікація дасть можливість отримувати більші прибутки, ніж просте розширення виробництва, хоча досягаються поточні цілі. Така ситуа-ція може скластися в наступних випадках:
- коли ефект диверсифікації великий настільки, що перекриває неминуче зниження синергізму;
- коли керівництво підприємства не зважає на синергізм (у випадку кон-гломерації) або синергетичні переваги простого розширення над диверсифіка-цією незначні;
- коли підприємство розробило нові додаткові товари.
Третя група причин диверсифікації має місце там, де керівники не співста-вляють цілі з можливостями, діють спонтанно, диверсифікація для них само-ціль, а не засіб досягнення цілей. В цілому таке має місце, коли приступають до негайних практичних дій без достатньої інформації, діють наосліп, за принци-пом «добре там, де нас нема» [6].
Отже, підприємство повинно здійснювати диверсифікацію з найбільшою для себе користю і найменшим ризиком, тобто вибрати оптимальний варіант вк-ладення капіталу із максимально можливим прибутком і забезпеченням фінан-сової стійкості підприємства. Для цього потрібно враховувати всі переваги та недоліки процесу.
Література:
1. Ансофф І. Стратегический менеджмент. - 2009. - С. 256-267.
2. Дуган Л. Розробка стратегії: минуле, сучасність та майбутнє. - Чернівці, 2001.- 118 с.
3. Корельский В.Ф., Гаврилов Р.В. Толковый биржевой словарь, М.: Експедитор, Руссо, 1996.- 432 с.
4. Котлер Ф., Фокс К. Стратегічний маркетинг для навчальних закладів, 2011.- 213 с.
5. Куденко Н. В. Стратегічний маркетинг : [навч. посібник] / Куденко Н. В. – К. : КНЕУ, 1998. – 152с.
6. Цогла О. О. Переваги та недоліки стратегії диверсифікації ді-яльності підприємства //Актуальні проблеми економіки. - 2007. – 148 с.