к. е. н., доц., Коваль Людмила Миколаївна,
ректор Хмельницького кооперативного торговельно-економічного університету
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКА КООПЕРАЦІЯ ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
Україна – одна з найбільших країн Європи, що має вигідне природно-кліматичне розташування і наділена потужним земельно-ресурсним потенціалом. Земельний фонд держави займає близько 6% території Європи і становить 60,35 млн. га. У його структурі переважають найбільш родючі в світі ґрунти чорноземного типу – на частку яких припадає 60% площі орних земель, а це становить 7% світових запасів [1]. Та, незважаючи на могутній потенціал, Україна не може забезпечити навіть власних потреб у продовольстві, а по багатьох товарних групах стає імпортозалежною державою. Як тріумфатор світової аграрної історії , вона не досягає навіть третини тієї врожайності зерна, що її мають фермери США та Європи.
Створені в результаті земельної реформи організаційно-правові форми господарювання на селі не тільки не вирішили, але й загострили наявні раніше проблеми. Сьогодні на аграрному ринку України чисельній кількості малих господарств протистоїть кілька крупних структур олігопольного типу, що займають панівні позиції на ринку оренди землі і на продовольчому ринку. Шістдесят агрохолдингів, що діє в Україні контролює близько 5 млн. га. земель або майже 15% загальної площі ріллі [2]. Свої конкурентні переваги ці структури забезпечують завдяки глибокій спеціалізації, високій концентрації та індустріалізації окремих виробництв, застосування надмірних доз добрив і хімікатів, генетично модифікованих організмів, що веде до виснаження ґрунтів і втрати їх природних властивостей, справляє згубний вплив на екологію та здоров’я людей. У гонитві за надприбутками агрохолдинги вступають в протиріччя з вимогами закону плодозміни, вирощуючи кілька років поспіль високорентабельні культури, що виснажують землю, порушують співвідношення між рослинництвом і тваринництвом, між орними землями і пасовищами [3, с. 71].
Дрібні агрофірми через брак у них матеріальних та фінансових ресурсів не можуть конкурувати з крупним виробником і нерідко покидають ринок. Зберегти переваги ефекту масштабу та забезпечити ефективність і конкурентоспроможність цих фірм можна було б шляхом кооперування сільськогосподарських виробників. Суттєвий ефект має організація кооперативів у виробництві трудомісткої продукції. Це підтверджують результати діяльності кримських кооперативів по збору лікарських трав, вирощуванні суниці тощо, про це свідчить і позитивний світовий досвід – в скандинавських країнах через кооперативи реалізується близько 80% сільськогосподарської продукції, в Нідерландах – 65, Іспанії – 52, у США вони продають і переробляють 82% молока, 60% м’яса, 40% фруктів [4; 5], у Швеції, Данії, Норвегії, Японії до кооперативних структур входять усі сільгоспвиробники [6, с. 301]. Широкого розвитку у сучасному світі набули змішані форми кооперації, які здійснюють постачальницьку і збутову діяльність (Швеція, Данія, Фінляндія, Норвегія та інші країни). Молочні кооперативи тут не лише переробляють продукцію, але й забезпечують своїх членів необхідним обладнанням; збутові кооперативи постачають фермерів насінням, засобами захисту рослин, мінеральними добривами тощо. Заслуговує на увагу практика створення кооперативних форм міжгосподарського використання техніки – «машинні гуртки», «машинні ринги» тощо. Такі кооперативи проводять закупівлю, зберігання, ремонт і спільну експлуатацію сільськогосподарської техніки (Бельгія, Нідерланди, Німеччина). Об’єднуючи практично всіх фермерів, вони відіграють домінуючу роль в економічних зв’язках аграрного сектора з іншими галузями економіки. Це стосується як збуту сільськогосподарської продукції та її переробки, так і виробничого забезпечення, кредитування і обслуговування фермерських господарств. Практика свідчить, що там, де успішно функціонують кооперативи, значно розширюється перспектива для молоді, покращується демографічна ситуація.
Проте в Україні кооперативна форма організація бізнесу на селі досі перебуває в зародковому етапі. На початку 2012 р. в державі діяло 905 кооперативних структур, а це в 3,5 рази менше, ніж в 2000 р. Найважливішими проблемами розвитку кооперативного сектора вітчизняної економіки є: недосконалість правового поля – чинне законодавство визначає кооперативи прибутковою формою діяльності, а це суперечить вже самій суті кооперативу; слабка матеріальна база аграрних підприємств; необізнаність селян щодо переваг кооперативної форми організації бізнесу; відсутність кваліфікованих кадрів – організаторів кооперативного руху тощо. Вважаємо, що вирішення цих проблем повинна взяти на себе держава. Для формування необхідних умов розвитку кооперативних начал в аграрному секторі економіки необхідно: по-перше, віднести кооперативні об’єднання до неприбуткових форм діяльності; по-друге, передбачити зменшення податкового навантаження на дрібних сільськогосподарських виробників і надавати їм всебічну підтримку; по-третє, забезпечити сільськогосподарські кооперативи державною фінансовою, інформаційною, консультаційною підтримкою; по-четверте, проводити пропагандистську роботу на селі, популяризувати ідеї кооперативної самодопомоги; по-п’яте, забезпечити вихід кооперативів на світові ринки, залучити їх до виконання державних замовлень та суспільних програм тощо.
Література:
1. Драбовський А.Г. Сільськогосподарська кооперація як чинник відродження аграрного сектора вітчизняної економіки [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Vlca_Ekon/2011_38/16.pdf.
2. Кучер А. Специфіка конкуренції в контексті розвитку агрохолдингів / А. Кучер [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.conftiapt.ua/publ/konf_24_25_cherven_2010/10_specifika_konkurenciji_v_konteksti_rozvitku_agrokholdingiv/2-1-0-79.
3. Васильчак С.В. Економічна безпека організаційно-правових форм підприємництва в агропромисловому комплексі України / С.В. Васильчак, Т.П. Музика // Розвиток сільських територій. Організаційно-правові форми в сільському господарстві: зб. наук. праць економістів аграрників Львів: СПОЛОМ, 2013. – С. 69-83.
4. Зіновчук В.В. Роль кооперації у реалізації диверсифікованих намірів сільськогосподарських товаровиробників / В.В. Зіновчук, В.І. Ткачук [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.znau.edu.ua/visnik/2011_2_2/131.pdf.
5. ; Про затвердження Державної цільової економічної програми підтримки розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів на період до 2015 р: Постанова Кабінету Міністрів України // Урядовий кур'єр. – 2009. – № 103. – С. 38-42.
6. Шабала Я. М. Аграрна реформа і розвиток сільськогосподарської кооперації на Волині (1991-2009 роки) / Я. М. Шабала // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. – 2009. – С. 298-302.