Машура Х. А.
Чорноморський державний університет імені Петра Могили
РЕГІОНАЛІЗАЦІЯ В ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ
Регіоналізація – це політична ідеологія, яка фокусується на інтересах окремого регіону або групи регіонів, проявляється як збільшення впливу регіонів у політичній сфері, крайній прояв якої є прагнення до автономії, суверенітету, сепаратизму або незалежності [5]. Регіоналізація характеризується передачею владних повноважень від національного рівня до регіонального, посиленням ролі регіону у державній політиці. Процес регіоналізації розглядається з двох точок зору – як один з етапів глобалізації, і як протилежна тенденція до глобалізації [3, с. 69]. Регіони сприяють захисту суспільних відносин від негативних викликів глобалізації, також виступають у якості окремого суб’єкта міжнародних відносин.
У рамкахЄвропейського Союзу нове значення набуває поняття території, яка стає важелем державної вдали, структурує систему предствництва та участі у політичному житті [2, с. 67]. Регіон – це соціальна конструкція у межах територіальних кордонів.
На сьогоднішній день спостерігаються тенденції посилення процесів регіоналізації в Західній Європі. Це пов’язано з тим, що окремі регіони почали відігравати важливу роль у розвитку економіки тої чи іншої країни. Також регіональні еліти виступають активним прихильниками продовження інтеграційних процесів у Європі, впливають на прийняття рішень щодо внутрішньої політики Європейського Союзу.
Можна виокремити наступні ознаки регіональної інтеграції:
-
Регіональна інтеграція йде на користь кожному її учаснику – завдяки регіональним об’єднанням відбувається посилення регіону, його економічної, політичної міці;
-
Регіональні об’єднання послабляють країну і світ вцілому – об’єднуючись довколо певної ознаки регіону, країна втрачає пріорітети щодо інших галузей економіки, векторів політичного розвитку тощо;
-
Процес регіоналізації є добровільним, уряди країн обдумано йдуть на шлях регіоналізації, прораховуючи користь для країни;
-
Інтеграція охоплює внутрішню і зовнішню політику країн-учасниць – тому діяльність таких організацій, як ВТО, не можна охарактеризувати з точки зору інтеграції, адже її діяльність спрямована на транскордонні процеси, які меншою мірою впливають на внутрішню політику держави;
-
Регіональна інтеграція охоплює багато сфер життя, зокрема політику, економіку, право, екологію тощо. Діяльність міжнародних організацій у свою чергу більшою мірою спрямована на одну з сфер життя, наприклад, НАТО носить військово-політичний характер;
-
Зазвичай регіональні об’єднання мають спільні органи та нормативну базу, наприклад, у рамках ЄС країни-члени делегують наднаціональним органам частину своїх повноважень і свого суверенітету;
-
Базисом для регіональної інтеграції є спільні інтереси та спільні погляди на подальшу діяльність серед учасників інтеграційних процесів, що може бути зумовлено спільними традиціями, нормами та історичним розвитком регіону [4, с. 10-13].
Звісно, регіоналізація може бути обумовлена лише частиною зазначених факторів. У випадку Європейського Союзу регіоналізація характеризується спільними історичними та культурними особливостями, розвиненістю економіки та схожістю політичного вектора у країн-членів ЄС.
Сьогодні політика Європейського Союзу щодо регіонів спрямована на наступні чинники: 1) конвергенція – тобто сприяння розвитку територій з низьким рівнем благоустрою; 2) конкурентоздатність – розрахована на стабільні регіони, які потребують допомоги лише структурного характеру; 3) розвиток людського капіталу – боротьба з безробіттям та нерівністю на ринку праці.
Європейський Союз виробив ряд нормативних документів, які регулюють діяльність регіонів, зокрема, Європейська хартія регіональних мов, Європейська конвенція про захист прав меншин, тим самим обумовивши вихід регіонів з-під влади національних урядів. Також було утворено ряд інституцій, метою яких є підтримка уособленої діяльності регіонів в Європі, наприклад, Асоціація прикордонних регіонів Європи, Асамблея регіонів Європи, Комітет регіонів тощо [1].
Політичним підгрунтям процесів регіоналізації в Європі є принципи демократії і прав людини, система розполіду влади, функціонування правової держави, розвиток місцевого самоврядування. Наслідком регіоналізації в Європі стало створення єдиного внутрішнього ринку та валютного союзу. Окремі регіони продовжують впливати на внутрішню і зовнішню діяльність ЄС.
Література:
1. ИллярП. Меньшинства и «регионализмы» в Европе регионов: немецкий план по низвержению Европы//Агенство политических новостей, 31 августа 2009, [Электронный ресурс]– Режим доступа:http://www.apn.ru/publications/article21896.htm
2. Киттинг М. Новый регонализм в Западной Европе // Логос. – 2003. – № 6. – С. 67-116
3. Царикаев Ю. Современный регионализм и мировая политика.Теоретическое содержание регионализма // Обозреватель – Observer. 2010. № 3. С. 64-73
4.Growing Regions, growing Europe / Forth report on economic and social cohesion / European Commission, May 2007, accessed on February 21, 2013 at http://ec.europa.eu/regional_policy/sources/docoffic/official/reports/cohesion4/pdf/4cr_en.pdf
5. Wikipedia: Regionalism, accessed on February 21, 2013at http://en.wikipedia.org/wiki/Regionalism_%28politics%29