Кузьменко О. А.
Уманський національний університет садівництва
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ
На сучасному етапі економічного розвитку проблема державногорегулюванняекономіки залишається особливо актуальною. Невизначеність курсу економічнихперетворень, глибокаекономічнакризатачастковереформуваннягосподарського механізму, накопичення капіталу в приватному секторі економіки та транзитивнийстан економіки країни вимагають зміцненняролі держави в управлінні економікою. Зазнаєкраху і теоретичне обґрунтуваннянеобхідності процесу державного регулювання економіки, яке спиралося на догматичне розуміння постулатів неокласичногопідходу.
Питання державного регулювання аграрного сектора економіки належать до сфери наукових інтересів П.Т. Саблука, М.Я. Дем'яненка, Б.Й. Пасхавера, П.І. Гайдуцького, В.В. Юрчишина, О.М. Могильного та інших вітчизняних науковців.
Однак єдиної ефективної моделі регулювання державою сільськогосподарських відносин немає. Це і зумовлює необхідність з'ясування та аналізу низки проблем державного регулювання та бюджетного фінансування аграрного сектора України.
Правове регулювання здійснюється шляхомрозробки і введення в дію законодавчих і нормативних актів. У перші роки незалежності Українидержавні органи не здійснювали регулюючоговтручання в обмінні процеси в аграрному секторіекономіки, в останні ж роки ці питання загострюються і дістають певне відображення взаконодавчо-нормативних актах. Так Законом
України «Про державну підтримку сільськогогосподарства України»,прийнятим ВерховноюРадою в 2004 р., визначеной подальший розвиток агарного сектора економіки .
Держава, використовуючи сукупність важелів впливу на економіку, може стимулювати або стримувати розвиток певних виробничих відносин, розвивати або гальмувати підприємницьку діяльність, тобто відігравати прогресивну або регресивну роль у розвитку тієї чи іншої економічної системи. Вибір критеріїв ефективності державного регулювання аграрного сектора економіки значноюмірою впливаєна стратегію подальшогорозвитку галузі та потребу в ресурсах дляреалізації поставлених завдань[2].
На відміну від визначення категорії економічної ефективності, оцінка ефективності державного регулювання має свої особливості, оскільки ця діяльність здійснюється за допомогою державної влади і органів державного управління. Критеріями ефективності державного регулювання аграрного сектора можна визнати: рівень забезпечення соціально-економічних потреб населення залежно від установлених пріоритетів, які можуть змінюватися на кожному наступному етапі розвитку економіки; співвідношення витрат виробничих ресурсів і отриманих результатів; раціональність розподілу та ефективність використання ресурсів національної економіки.
У процесі державного регулювання сільськогосподарського виробництваздійснюється економічна підтримка доходів аграрних товаровиробників з тим, щоб вони при нормальному господарюванні мали необхідний рівень доходності в умовах несприятливої ринкової кон’юнктури, а також були матеріально заінтересованими вести сільськогосподарське виробництво в такому обсязі й асортименті продукції та її якості, які вигідні споживачам і забезпечують соціальну стабільність суспільства.
Особливо важливими функціями державного управління щодо аграрного
сектора економіки України є створення таких умов, які будуть не лишестимулювати кожного виробника реагувати на запити споживачів, але йпримушувати його пристосовуватися до платоспроможного попиту, своєчасно
регулювати обсяги і структуру виробництва, удосконалювати споживчівластивості харчових продуктів.
Просте збільшення масштабів виробництва навряд чи забезпечить підвищення економічного ефекту. Це можливо лише у тому випадку,коли кількість продукціїприводить до появи новоїта більш якісної. Зростання масштабів виробництва повинне супроводжуватися поліпшенням виробничихтехнологій і вдосконаленням форм внутрішньогосподарської організації праці, кращим використанням виробничих потужностей і робочої сили(йдеться про переваги кооперації та спеціалізації).Господарство може збільшуватися до досить значних розмірів, перш ніж воно повністю вичерпаєпотенціал великого виробництва[3].
Державне втручання може розглядатися як один зі способів підвищення ефективності розподілу ресурсів. При цьому, держава у всіх цих сферах повинна розглядатися лише як економічний агент, що втручається тільки у випадку, коли запобігання або пом'якшення тієї або іншої недосконалості не може бути забезпечене за рахунок функціонування ринку.
У період світової фінансової кризи, коли навіть найуспішніші галузі переживають занепад, а нові вимоги СОТ не дають відповіді на багато питань, організаційно-економічний механізм державного регулювання аграрної економіки, загалом її бюджетного фінансування, повинен будуватись на основі принципів системності та комплексності.
Література:
-
Закон України: Про державну підтримку сільського господарства України: [остання ред. ; від 16.12.2006 док. № 1877-15].[Електронний ресурс] / Верховна Рада України.
-
Міщенко Д.А. Аналіз методів регулювання державного регулювання аграрного сектора економіки України / Д.А. Міщенко // Наукові праці. Державне управління. - № 135, Т. 147. – с. 123-127.
-
Макаренко П.М. Переваги й обмеження концентрації виробництва в сільському господарстві / П.М. Макаренко, Ю.П. Макаренко // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. – 2011. - № 3(15). – с. 65-70.