Ореховський В. О.
Чернівецький торговельно-економічний інститут
Київського національного торговельно-економічного університету, Україна
РОСІЙСЬКЕ ТОВАРИСТВО ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА ТА ДОПОМОГА ЦИВІЛЬНОМУ НАСЕЛЕННЮ КРАЇНИ ПІД ЧАС ГОЛОДУ (1891-1892 РР.)
Майже з самого початку своєї діяльності (виникло у 1867 р.) Російське Товариство Червоного Хреста (РТЧХ) вважало одним з головних своїх завдань постійну «…участь Червоного Хреста в усіх нещастях, що очікує людей, починаючи з самих незначних, і закінчуючи стихійними – такими як голод, епідемії, землетруси» [5, с.39].
Крім того, такий вид діяльності слугував популяризації ідей Товариства, сприяв зростанню симпатій населення до нього, і як наслідок - збільшенню пожертвувань на шляхетну справу.
Тому, цілком логічно, що за піввіковий період своєї історії не було жодного більш-менш значного суспільного лиха, жертвами якого би не опікувалися діячі РТЧХ.
Особливо широку діяльність розгорнуло Товариство у важкі 1891-1892 роки. У 1891 р. 26 губерній Росії охопив небувалий голод. Врожай зернових зменшився на 45% порівняно із середньорічними показниками. Зменшився вивіз російського зерна за кордон. Якщо у 1881-1890 рр. у середньому експортувалось 71 888 тис. пудів жита (основний продукт харчування бідноти), то у 1891-1895 рр. – 56 836 [3, с.48].
Сучасник цих подій Д.І.Нацький, який мешкав у ті часи в місті Єлець, писав: «Осінь 1890 року…була сухою. Всі чекали дощу і у суху землю боялись сіяти озимі хліба (пшеницю) і, не дочекавшись, стали сіяти у другій половині вересня. Вони майже ніде не зійшли. Зима була дуже малосніжною. З першим весняним теплом сніг швидко зійшов, і суха земля не насичалась вологою, а дощу не було. До 25 травня стояла страшна посуха. В ніч на 25 травня я почув журчання струмків на вулиці і дуже зрадів. На ранок виявилось, що пройшов не дощ, а сніг, сильно похолодало, і сніг зійшов тільки наступного дня, але було пізно. І загроза неврожаю стала реальною. В наших краях десятина дала тільки один крестець (1/4 копни, що дорівнювалась тринадцяти снопам) жита, тай то на пів із лебедою, із дрібним колосом та слабким зерном) [2].
Однак уряд протягом декілька місяців вперто заперечував дані про наявність значної кількості голодуючого населення. У ліберальних колах російської інтелігенції ходили чутки, що тогочасний імператор Олександр ІІІ заявив: «В мене немає голодуючих, а є тільки такі, що постраждали від неврожаю» [4, с.263].
Масштаби цього лиха замовчувались. За словами одного з активних учасників у боротьбі із голодом, князем В.Оболенським: «Цензура стала … викреслювати з газетних колонок слова «голод», «голодні», «голодуючі», кореспонденції, що були заборонені у газетах, ходили по рукам, у вигляді нелегальних листків, приватні листи з голодуючих губерній ретельно переписувались та поширювались. Одним словом створювалась ціла «нелегальна література» присвячена голоду…
Однак відомості про голод проникали і у зарубіжну пресу, та і у Росії замовчувати його стало зовсім неможливо. Уряду прийшлося поступитись» [4, с.263].
17 листопада 1891 р. був створений спеціальний комітет для організації допомоги голодуючим під головуванням великого князя Миколи Олександровича – майбутнього імператора Миколи ІІ. Членами комітету були призначені: генерал-ад’ютант П.М.фон Кауфман, дійсний таємний радник К.П.Побєдоносцев, таємний радник М.М.Островський, дійсний таємний радник І.М.Дурново, генерал-ад’ютант граф І.І.Воронцов-Дашков, гофмейстер граф С.О.Строганов. Практичне керівництво комітетом було доручено таємному раднику В.К.фон Плєве. Основною функцією комітету було «…вище розпорядження усіма коштами, що жертвувались через посередництво закладів відомств православного віро сповідування, Міністерства внутрішніх справ, Російського товариства Червоного Хреста і загальне керівництво розпорядженнями губернських установ по розподілу пожертвувань» [2]. Крім того, майже одночасно було створене Управління з організації громадських робіт у місцевостях, що постраждали від неврожаїв, під керівництвом генерал-лейтенанта М.М.Аннєнкова [2].
Утворення комітету перетворило Російський Червоний Хрест в інстанцію, через яку скеровувався основний потік пожертвувань (на той час вони перевищили 4 800 000 крб.) [6, с.40].
Відносно ж того, наскільки раціонально була використана ця сума, кращим свідченням є наступні дані: під час голодомору 1891-92 рр. для збору пожертвувань та надання допомоги Товариством були створені особливі попечительства: 22 губернських, 175 повітових, 1279 дільничних і 325 сільських. Продовольчою допомогою скористалося більше 3 млн. чоловік; медична допомога була надана 35тис. чоловік і більше 89 тис. чоловік отримали допомогу у вигляді коней, фуражу, посівного зерна, землеробських знарядь та інше [1, с.13].
Окрім допомоги голодуючим, Червоному Хресту прийшлося взяти участь у боротьбі із епідемією тифу та холери, що були викликані недоїданням значної частини населення південних губерній. В самий короткий час Товариство відрядило у заражені місцевості санітарні загони. Загальна кількість сестер милосердя, що надавали медичну допомогу у складі їх формувань досягла 710 чоловік [6, с.41].
Крім цього виду допомоги Російським Червоним Хрестом у ряді губерній (Казанська, Астраханська, Симбірська) були організовані мобільні санітарні загони, що переміщувалися із села у село в залежності від того де спостерігалися спалахи епідемій. Багато закладів Червоного Хреста відкрили чайні, видавалася матеріальна допомога постраждалим сім’ям, приймались заходи по опікуванню сиріт [6, с.41]. Всього на боротьбу із цим лихом Товариство витратило майже 4 500 000 крб. [5, с.43].
Отже, крім своєї основної роботи – допомоги пораненим та хворим військовим під час бойових дій, Російський Червоний Хрест виконував ще одне, не менш значиме завдання – надавав соціальну підтримку цивільному населенню у мирний час. З самого початку свого існування Товариство виступило надійним помічником уряду у ліквідації наслідків стихійних та гуманітарних катастроф по всій території Російської імперії.
Форми роботи, що застосовувало Товариство, були різнобічними: видача постраждалим продуктових пайків, одягу та предметів першої необхідності; відкриття безкоштовних їдалень та харчувальних пунктів; облаштування притулків для дітей та людей похилого віку; відкриття лікарень та амбулаторій; надання допомоги грошима і т.д.
Громадська благодійна діяльність стимулювалась не тільки масштабами стихійних катаклізмів. ЇЇ живила активність та співчуття до нужденних широких верств російського суспільства, а також і слабкий розвитком державної медицини, яка була просто не в змозі надати допомогу багатомільйонному населенню країни.
Література:
1. Краткий отчетный бюллетень ГУ РОКК. – 1912. - № 86.
2. Кривошеин Н.В. Голод 1891-1892 гг. и тамбовская миссия графа А.А.Бобринского. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //www. http://kraeved48.ru/node/106.
3. Носова Е.А. Голод 1891-1892 гг. в России и зерновой рынок Западной Сибири / Е.А.Носова // Известия Алтайского государственного университета. – 2007. - № 4-1. – С.48-53.
4. Оболенский В.А. Воспоминания о голодном 1891 годе / В.Оболенский // Современные записки. - 1921. - Кн. VII. - С. 261–285.
5. Очерк возникновения и деятельности Российского Общества Красного Креста. - С.-Петербург: Государственная типография, 1913. - 63с.
6. Российское Общество Красного Креста. Исторический обзор деятельности. – С.-Петербург: Лештуковская паровая скоропечатня П.О.Яблонского, 1902. – 143 с.