Величко К. Ю.
Харківський національний університет міського господарства
ім. О.М.Бекетова, Україна , м. Харків
ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «РЕОРГАНІЗАЦІЯ»
В сучасних умовах підприємства відчувають значні труднощі, що пов'язані з процесом адаптації до нестабільності економічного середовища. Вирішення цієї проблеми - це не лише покращення результатів поточної діяльності, а й створення базису для зростання конкурентоспроможності підприємства та забезпечення високих темпів розвитку. З цією метою на практиці найчастіше застосовується реорганізація в різних її формах.
Ж.Л. Крисько, досліджуючи сутність та види реструктуризації підприємств, наголошує, що практичний досвід українських підприємств свідчить про те, що реструктуризація підприємств часто здійснюється в критичній ситуації, коли результати виробничої діяльності різко знижуються або виникають проблеми з платоспроможністю підприємств. Проте, реструктуризація необхідна і стабільним підприємствам для збільшення їх вартості, прискорення відриву від найближчих конкурентів і створення унікальних конкурентних переваг [7, С.17]. Реорганізаційні процеси виступають елементом процесу реформування, який може проходити шляхом реструктуризації підприємства (тобто радикальної зміни у структурі економічного суб’єкту з метою підвищення конкурентоспроможності) або у вигляді реорганізації (припинення діяльності з наступним переходом до новоствореного підприємства (або підприємств) усіх прав та обов’язків). З правової точки зору, реорганізаційні процеси регулюються ГК України, ЦК України, Законом України «Про господарські товариства», податковим законодавством. Розрізнюють такі типи реорганізації підприємств:
- приєднання (тобто приєднання однієї або декількох юридичних осіб до іншої юридичної особи. При цьому ці особи припиняють своє існування, а їх права та обов‘язки переходять до юридичної особи, до якої вони приєдналися);
- злиття (поглинання) - об‘єднання двох або більше юридичних осіб в одну нову юридичну особу, при цьому ці юридичні особи припиняються своє існування і передаються свої права та обов‘язки новоствореній юридичній особі. ;
- виділення (відокремлення однієї або більше юридичних осіб від однієї існуючої юридичної особи (створення дочірніх підприємств, відокремлення структурних підрозділів); новостворена юридична особа має ті ж самі юридичні права і обов‘язки, що й головне підприємство);
- поділ (виникнення двох або більше нових юридичних осіб шляхом поділу існуючої юридичної особи, яка припиняє своє Існування; при цьому новостворені юридичні особи є правонаступниками у частині, обумовленої їх статутними фондами) ;
- перетворення (зміна юридичною особою юридично-правової форми без припинення існування. При реорганізації завжди має місце правонаступництво).
Залежно від способу реорганізації підприємства, який знаходиться під впливом причин та мотивів, можна виділити такі напрямки: укрупнення діючого підприємств (злиття, приєднання, поглинання); подрібнення діючого підприємства (шляхом поділу підприємства або виділення окремого підрозділу); перетворення підприємства (зміни розмірів підприємства не передбачаються).
Взагалі, сам термін «реорганізація» латинського походження та означає перебудову, перетворення. В науковій економічній літературі можна зустріти різні підходи до трактування поняття «реорганізація». Так, Е.М. Андрущак розглядає реорганізацію як один з шляхів структурної перебудови підприємства та акцентує увагу на таких поняттях як реорганізація, реструктуризація, санація та реінжиніринг [1, С.29]. Дуже цікавим, на наш погляд, є підхід автора до реструктуризації як системного механізму реформування підприємства. При цьому, автор приділяє багато уваги реінжинірингу як формі реструктуризації, що передбачає глобальні перетворення у сфері організації виробництва, управління та збуту продукції. Санація виступає як фінансове оздоровлення підприємства, а реорганізація лише як один із напрямів структурної перебудови в процесі реструктуризації підприємства. [1, С.29]. С.Г.Дзюба та І.Ю. Гайдай відзначають, що кожна модель трансформації підприємства має свої особливості, які й обумовлюють їх вибір [6,С.109 ]. Ю.А. Верига зазначає, що саме процеси реорганізації виступають важливою формою фінансового оздоровлення підприємства або через перепрофілювання діяльності, або через організаційно-правові зміни, що сприяє залученню додаткового капіталу для розвитку. Через проведення процедури реорганізації вирішується конфліктні ситуації, які виникають між власниками, розширюються ринки збуту продукції, залучення матеріальних і енергетичних ресурсів. [3, С.84]. А.О. Глебова при дослідження процесів корпоративної реструктуризації вітчизняних підприємств поряд з поняттям «реорганізація» розглядає поняття «дивестиція» як поняття, що запозичене із зарубіжної корпоративної практики і передбачає лише виділення бізнес-одиниці, тоді як реорганізація розуміється не лише як поділ, виділення, а й як приєднання та злиття [4, С.98]. В. Д. Новодворський і М.М. Клинов дають більш повне визначення реорганізації, яке включає зміну організаційно-правової форми підприємства, складу власників, акціонерів (учасників), розподіл майна підприємства, його зобов’язань та власного капіталу [9, С.32-36]. Е. М. Королькова [8, С.8] пропонує розглядати процеси організаційних змін за принципом ускладнення: реорганізація – реформування –реструктуризація. При цьому реорганізація визначається автором як перетворення організаційної структури і управління підприємством при збереженні основних засобів, виробничого потенціалу підприємства, а реформування – це зміна принципів дії підприємства, що сприяє підвищенню ефективності виробництва, а реструктуризація трактується як комплексна оптимізація системи функціонування підприємства відповідно до вимог зовнішнього оточення і виробленої стратегії розвитку на базі сучасних підходів до управління. У роботах деяких науковців можна зустріти ототожнення термінів «реструктуризація» і «реорганізація» [2, С.56.]. І.І. Мазур, навпаки, стверджує, що реорганізація - це самостійна категорія, що трактується як злиття й приєднання, поділ і виділення, перетворення, що насправді відповідає нормативно-правовій базі, існуючий Україні. .[10, С.12-17].
Трансформаційні процеси у формі реорганізації корпорацій охоплюють широкий арсенал інституціональних процесів у корпоративному секторі економіки країни. Реорганізація як економічна категорія характеризує процес перетворення, перебудови організаційної структури і системи управління підприємством (корпорацією, фірмою) з метою збереження його основних засобів і виробничого потенціалу [5, С79-83.]. На думку О. О. Терещенко, реорганізація – «це повна або часткова заміна власників корпоративних прав підприємства, зміна організаційно-правової форми організації бізнесу, ліквідація окремих структурних підрозділів або створення на базі одного підприємства кількох, наслідком чого є передача або прийняття його майна, коштів, прав та обов’язків правонаступником» [11, с. 294].
Підсумовуючі вище викладене, ми можемо сказати, що реорганізація – це суто економічний процес за допомогою якого підприємства отримують нові шляхи подальшого розвитку, забезпечуючи фінансову стійкість, зниження витрат, збільшення прибутку та підвищення конкурентоспроможності продукції на ринку. Тому ми вважаємо найбільш доцільним трактування цього поняття С. Шубенко, який констатує, що реорганізація – це «процес здійснення юридично значущих дій і ухвалення юридичних актів, який направлений на припинення і (або) створення одного або декількох юридичних осіб, а також той, що характеризується переходом прав і обов’язків юридичної особи, що реорганізується в порядку універсального правонаступництва до знову створених (або які продовжують існування) юридичних осіб» [12, с. 470].
Література:
1. Андрущак Є. М. Удосконалення інституту банкрутства/ Є. М. Андрущак //Фінанси України. – 2001. – № 9. – С. 29–37.
2. Бажуткина Л. П. Процесс реструктуризации производства в регионе: тенденции и опыт. –– СПб: СПбГУЭФ,1999. –158с.
3. Верига Ю. А. Резервування капіталу: облік, аудит та звітність: монографія/ Верига Ю. А., Орищенко М. М.:ПУЕТ. – Полтава, 2011.
4. Глебова А. О. Теоретичні і практичні аспекти корпоративної реструктуризації вітчизняних підприємств/А.О.Глебова//Інноваційна економіка.–2012. –№8 (34). –С.98-102.
5. Демідова О. С. Організація складних інтеграційних форм сумісної виробничогосподарської діяльності та забезпечення їх функціонування./ О.С. Демідова// Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. – 2009. –№851.– С.79-83
6. Дзюба С. Г.Реорганізація підприємств як спосіб поповнення ефективної діяльності/ С. Г.Дзюба, І. Ю. Гайдай //Актуальні проблеми економіки. – 2010. – №11(13). – С.108-114.
7. Крисько Ж. Л. Теоретичні аспекти здійснення реструктуризації підприємств інвестиційно-будівельного комплексу /Ж. Л.Крисько//Наука молода: зб.наук.праць.молод.вчен. Терноп. нац. екон. ун-ту. –2009. – №10. –С.15-19.
8. Королькова Е. М. Реструктуризация предприятий: Учебное пособие /Е. М. Королькова// Тамбов. –2007. : Издательство ТГТУ – 384с.
9. Новодворський В. Д. Формирование бухгалтерского баланса при реорганизации юридического лица/ В. Д. Новодворський, М. М. Кленов //Бухгалтерский учет. –2003. –№20. – С.32-36.
10. Реструктуризація підприємств та компаній/ І. І. Мазур, В.Д. Шапіро та ін Довідковий посібник/ За ред. І. І. Мазур. - М.: Вища школа, 2000. - С. 84.
11. Терещенко О. О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: навч.посіб./ О. О. Терещенко.– К. : КНЕУ, 2003. – 554 с.
12. Шубенко Є. С. Щодо визначення поняття реорганізації: економіко-правовий аспект/ Є. С. Шубенко // Економічні науки. – Серія «Облік і фінанси». – 2011. – Випуск 8 (29). – Ч. 4. – С. 466–471.