Заремська І. М. ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ МІСЦЯ ТА СТАТУСУ КОНЦЕПТА В СУЧАСНІЙ ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЇ

УДК 811.161.2

 

ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ МІСЦЯ ТА СТАТУСУ КОНЦЕПТА В СУЧАСНІЙ ЛІНГВОКУЛЬТУРОЛОГІЇ

Заремська І. М.

Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка, Україна, м. Глухів.

 

У статті аналізуються підходи до проблеми розуміння лінгвокультурного концепта у вітчизняній та зарубіжній наукових традиціях. Представлено позиції вчених щодо номінування концепта. Визначено дефініцію терміна. Окреслено способи формування структури концепта.

Ключові слова: значення слова, лінгвокультурологія, картина світу, концепт, лінгвокультурний концепт, національно-мовна картина світу, поняття.

Заремская И.М. Проблема определения места и статуса концепта в современной лингвокультурологии. / Глуховский национальный педагогический университет имени Александра Довженка, Украина, г. Глухов.

В статье анализируются подходы к проблеме понимания лингвокультурного концепта в отечественной и зарубежной научной традициях. Представлены позиции ученых относительно номинирования концепта. Определена дефиниция термина. Очерчены способы формирования структуры концепта.

Ключевые слова: значение слова, лингвокультурология, картина мира, концепт, лингвокультурный концепт, национально-языковая картина мира, понятие.

Zaremska I.M. The problem of determining the location and status of the concept in the modern cultural linguistics. / Oleksandr Dovzhenko Hlukhiv national pedagogical university, Ukraine, Hlukhiv.

This article analyzes the approaches to the problem of understanding the lingvocultural concept in Ukrainian and foreign scientific traditions. Presented scientific positions of regarding the nomination of the concept. Defined definition of the term. Outlines methods of forming the concept’s structure.

Key words: meaning of the word, cultural linguistics, picture of the world, concept, lingvokultural concept, the national language picture of the world.

 

Вступ. Стрімкий поступальний рух лінгвістичної науки, який набув особливої динаміки в останні десятиріччя ХХ століття, стимулював активний розвиток міждисциплінарних галузей гуманітарних досліджень, в основі яких лежить тріада “мова-людина-культура”. У сфері гуманітарних дисциплін прагнення до синтезу активізувало культурологічні дослідження, тобто розвідки феномена культури, який містить усе розмаїття діяльності людини і її опредметнених результатів. Відтак, впевнено можемо констатувати появу лінгвокультурологічної парадигми знання, коли у центрі лінгвістичної уваги опинився детермінований певною культурою користувач мовою – суб’єкт. Поява нової наукової парадигми в мовознавстві є подією природною і навіть прогресивною: “В історії лінгвістики неодноразово відбувалося концентрування … уваги на тій чи іншій окремо взятій іпостасі мови, що, як правило, забезпечувало прорив до розуміння відповідних її характеристик...” [6, с.232]. Ю.М. Караулов слушно зауважує, що “…сучасна лінгвістична парадигма [це зауваження стосується панівної у ХХ столітті лінгвістичної парадигми – І.З.] як історична, соціальна, системно-структурна, психологічна залишається позалюдською, позбавленою присутності живої людської духовності” [5, с.19]. У цьому контексті лінгвістичного мислення гостро постала проблема визначення феномена концепта та його місця в новій знаннєвій парадигмі.

Лінгвофілософська інтерпретація проблеми дослідження мовних одиниць у зв’язках з іншими явищами дійсності прослідковується вже у працях Ф.Боаса, Л.Вайсберга, В.Вундта, В. фон Гумбольдта, Дж. Лакоффа, Р. Лангакера, М. Лацаруса, О. Лосєва, О. Потебні, Е. Сепіра, Ф. де Соссюра, Б. Уорфа, Г. Штейнталя. Особливості функціонування слова в художній мові розкриваються у працях С.Я. Єрмоленко, Л.І. Мацько, Н.М. Сологуб, А.К. Мойсієнка, Л.О. Ставицької, П. Ю. Гриценка, Л. В. Кравець, Г.М. Сюти, С.П. Бибик, М.Г. Железняка, Н.О. Мех та ін.

Зауважимо, що відправним пунктом цієї наукової розвідки стане вчення О.О. Потебні, який дав чітку настанову щодо розгляду семантики слова. Вчений зазначав, що у будь-якому елементі лексичної системи мови варто виділяти щонайменше три аспекти: зовнішню звукову форму, внутрішню форму, або етимологічне значення, і власне значення – семантичну інформацію, яка передається словом на кожному конкретному етапі поступу людства. “Говорячи про внутрішню форму, – зазначає вчений, – варто зважати, що вона виражає не всю думку, яка сприймається як значення, а лише одну її ознаку, яка, однак, є визначальною для предмета” [13, с.90-91].

Варто зазначити, що психолінгвістам загалом притаманний операційний підхід до розуміння явищ: зміст визначається як система зв’язків, що виокремлюється серед усіх інших альтернатив, пов’язаних з тим чи іншим значенням, відповідно до конкретної ситуації, і знаходиться під впливом двох факторів – ситуації, в якій використовується слово, а також “того конкретного завдання, яке стоїть перед суб’єктом” [10, с.24]. Відтак, зміст – це результат вибору із набору альтернатив, спрямований на найбільш вдале вирішення комунікативного завдання. Із цього випливає, що процес використання слова є виділенням релевантного змісту і гальмування усіх інших альтернатив, що не стосуються конкретної комунікативної ситуації [10, с.25].

Логіка наукового дослідження вимагає від нас занурення в історію становлення вчення про концепт як ментальну одиницю. Варто зауважити, що інструментом аналізу цей феномен найперше став у логічній сфері. Зокрема, в логіці змісту і денотата, де теорія типів співвідноситься з концептами сутностей. За цією теорією, денотати, співвідносні з конкретними типами, мають концепти, які представлені відповідним вмістом понять [14, с.213]. Цей напрям наукових досліджень окреслює такі важливі характеристик концепта:

- це сутність, що має більш абстрактний характер порівняно з тим, що її виражає;

- очевидним є зв’язок між концептом і семантикою його мовного вираження;

- кількість концептів в логічному їх трактуванні є не меншою від чисельності мовних виразників – носіїв концептів.

Безпосередні дефініції концепта, пропоновані у лінгвістиці, позначені яскравим психологічним впливом. Про це свідчить, наприклад, пропоноване визначення О. Кубрякової, вміщене у “Словнику лінгвістичних термінів”, де концепт – “термін, який слугує для пояснення одиниць ментальних або психічних ресурсів нашої свідомості й тієї інформаційної структури, що відображає знання та досвід людини; оперативна змістова одиниця пам’яті, ментального лексикону, концептуальної системи й мови мозку (lingua mentalis), усієї картини світу, відображеної у людській психіці” [8, с.90–93].

Можливо, справді варто було б розглядати концепт із позицій когнітивістики. Однак, ми не ставили такого завдання – натомість розглянемо це явище під кутом зору лінгвокультурології – “наймолодшого відгалуження етнолінгвістики” і, користуючись “хімічною” термінологією С.Г. Воркачова, - найновішою молекулярною сполукою в межах останньої, яка відрізняється від усіх інших своїм “атомарним складом” і валентними звʼязками: співвідношенням “часток” лінгвістики і культурології та їх ієрархією [2, с. 64]. Звернемо увагу на те, що завдання цієї галузі полягають у зʼясуванні природи, вивченні та описові взаємозвʼязків між мовою та культурою, мовою та етносом, мовою та народним менталітетом, а лінгвокультура в ній виконує роль своєрідної лінзи, крізь яку дослідникові відкривається увесь спектр матеріальної та духовної самобутності етносу

Російський мовознавець В. Маслова визначає суть науки та її завдання таким чином: “Лінгвокультурологія – це наука, що виникла на перетині лінгвістики та культурології, яка досліджує вияви культури народу, відображені та закріплені у мові”; її завдання “полягає в експлікації культурної значимості мовної одиниці на основі зіставлення прототипної ситуації фразеологізму чи іншої мовної одиниці, його символьного прочитання з тими “кодами” культури, які відомі чи можуть бути запропоновані носієві мови лінгвістом” [12, с.8; с. 10-11]. Цілком очевидним є те, що провідна роль у концепції цього лінгвіста надається фразеології, тому й виникнення самої науки вона пов’язує з потужними науковими напрацюваннями фразеологічної школи В. Телії.

Зрозуміло, що “право на відокремлене існування” наука здобуває лише тоді, коли в ній повністю сформований категоріальний апарат. Поняття “мовна особистість” та “лінгвокультурний концепт” формують ядро терміносистеми лінгвокультурології.

Беручи до уваги концепцію Ф. де Соссюра, С. Воркачов вважає, що “значимість” мовного знака відображає лінгвістичну цінність позамовного об’єкта, яка, за законом синонімічної атракції, виявляється в семантичній наповнюваності тієї чи тієї тематичної групи [2, с. 67]. Якщо ж взяти до уваги всю “палітру” дефініцій концепта, то стає зрозумілим, що це і “вербалізоване поняття, відрефлексоване в категоріях культури” [15, с. 138], і “віддзеркалення результату симбіозу національних традицій і фольклору, релігії та ідеології, життєвого досвіду і мистецьких творів,почуттів і системи цінностей, що є не чим іншим, ніж практичною філософією людини, посередником у відношеннях людина-світ” [1, с. 3]; і “згусток культури в свідомості людини, за допомогою якого людина входить у культуру, а культура – в людську свідомість” [14, с. 40-41]; і “базова одиниця культури, яка спочатку транслюється у різні сфери людського буття, а після цього стає надбанням індивіда і активізується у процесі спілкування за допомогою вербальних і невербальних знаків” [3, с. 23].

Вітчизняна ж лінгвокультурна наука найяскравіше представлена іменами В. Кононенка та В. Жайворонка. У концепції В. Кононенка термін “лінгвокультурний концепт” не фігурує, натомість натрапляємо на словосполучення “визначальні слова поняття” – “мікрополя споконвічних мовних утворень для позначення найсуттєвіших, визначальних для українців слів-понять…, кожне з яких має систему первинних і вторинних значень, характеризується широкими асоціативними зв’язками, здатністю виконувати когнітивні функції метафоризації, символізації, персоналізації, посиленими можливостями включатися в різноманітні контексти, утворювати стійкі звороти” [7, с. 64]. В. Жайворонок, автор відомої монографії з етнолінгвістики “Знаки української етнокультури”, номінує лінгвокультурні концепти “концептами історико-культурної свідомості народу”, вважаючи їх не просто словами-знаками, а мовними одиницями, наповненими етнокультурним змістом, які здебільшого і функціонують у культурних контекстах та позначені образністю та етносимволікою [4].

Наголосимо на тому, що лінгвокультурний концепт відрізняється від концепта в загальнонауковому розумінні тим, що містить у своєму семантичному складі всю прагматичну інформацію мовного знака, пов’язану з його експресивною та ілокутивною функціями. Але найголовнішим є те, що лінгвокультурний концепт у процесі свого декодування спрямовує нас до духовних цінностей (тобто, крім звичайних ядра й периферії, містить аксіологічну складову). Наголосимо, що саме культурно-етнічний компонент і визначає специфіку семантики одиниць мови і відображає мовну (наївну) картину світу її носіїв.

Лінгвокультурологічна концепція С.Г. Воркачова – представника Воронезької лінгвістичної школи – концентрується на двох моделях (двох когнітивних метафорах), які описують відношення “концепт – форма його мовного вираження”, - “архетипній” та “інваріантній”. Оскільки ця позиція є новою для науки, дозволимо собі зацитувати думки лінгвіста: “ Архетипна модель формування концептів передбачає їх вроджений характер, домовну готовність до семантизації, інваріантна – їх формування в процесі засвоєння мови та освоєння дійсності суб’єктом думки і мови” [2, с. 70]. В архетипній моделі концепт розглядається як дещо гранично узагальнене, але одночасно чуттєво-образне, приховане в глибинах свідомості, що виявляється в редукованій формі в понятті, уявленні, в значенні слова” [11, с. 21]. Інваріантна ж модель представляє концепт як межу узагальнення плану змісту мовних одиниць, які покривають певну семантичну площину [9, с. 63].

Підсумовуючи висловлене, зазначимо, що лінгвокультурний концепт по праву можна вважати мікроскопічним віддзеркаленням усього спектру культурних цінностей певного етносу – духовної та матеріальної складових культури. Це – явище тривимірне: дислокуючись у свідомості, він детермінується культурними особливостями і матеріалізується в мовленні (почасти не вміщаючись у межах однієї лексеми).

 

Література:

1. Арутюнова Н.Д. Логический анализ языка. Культурные концепты. / Н.Д. Арутюнова. — М.: Наука, 1991. — 204 с.

2. Воркачев С. Г. Лингвокультурология, языковая личность, концепт: становление антропоцентрической парадигмы в языкознании / С.Г. Воркачев // Филологические науки – 2001. - № 1. - С. 64-72.

3. Евтушенко Е.Н. Концепт «пространственная ориентация» в английской и русской лингвокультурах: дис… канд. филол. наук. / Е.Н. Евтушенко. — М., 2004 — 180 с.

4. Жайворонок В.В. Проблема концептуальної картини світу та мовного її відображення / В.В. Жайворонок.// Культура народов Причерноморья. – №32. – 2002. – с.51–53.

5. Караулов Ю.Н. Лингвистическое конструирование и тезаурус литературного языка / Ю.Н Караулов. – М.: Наука, 1981. — 367 с.

6. Кибрик А.Е. О “невыполненных обещаниях” лингвистики 50-60-х годов / А.Е. Кибрик // Московский лингвистический альманах. - Вып. 1. - “Спорное в лингвистике”. – М., 1996. – С. 230 – 233.

7. Кононенко В.І. Мова і народна культура / В.І. Кононенко. // Мовознавство. – 2001. – №3. – С.62–69.

8. Кубрякова Е.С. [и др.] Краткий словарь когнитивных терминов / Е.С. Кубрякова, В.З. Демьянков, Ю.Г. Панкрац, Л.Г. Лузина. / Под общей редакцией Е. С. Кубряковой. – М.: Филол. ф-т МГУ им. М. В. Ломоносова, 1997. – 245 с.

9. Лукин В.А. Концепт истины и слово ИСТИНА в русском языке (Опыт концептуального анализа рационального и иррационального в языке) / В.А. Лукин // Вопросы языкознания. – 1993. - № 4. – С. 63-68.

10. Лурия А.Р. Язык и сознание. / А.Р. Лурия.- М.: Изд-во Московского ун-та, 1979. - 319 с.

11. Ляпин С.Х. Концептология: к становлению подхода / С.Х. Ляпин // Концепты., Архангельск, 1997. - Вып. 1.– С. 11-35.

12. Маслова В.А. Введение в лингвокультурологию. – М.: Специализир. изд.-торг. предприятие "Наследие", 1997. – 206 с.

13. Потебня А.А. Мысль и язык. / А.А. Потебня. - М.: Лабиринт, 1999. - 300 с.

14. Степанов Ю.С. Константы. Словарь русской культуры: Опыт исследования / Ю.С. Степанов. — М.: Школа «Языки русской культуры», 1997. — 824 с.

15. Фрумкина Р.М. [и др.] Семантика и категоризация / Р.М.Фрумкина, А.В. Лихачев, А.Д. Мостовая, Н.А. Рюмина; отв. ред. Ю.А. Шрейдер — М.: Наука, 1991. — 230 с.

References:

1. Arutyunova N.D. Lohycheskyy analyz yazyka. Kul'turnыe kontsepty. / N.D. Arutyunova. — M.: Nauka, 1991. — 204 s.

2. Vorkachev S. H. Lynhvokul'turolohyya, yazukovaya lychnost', kontsept: stanovlenye antropotsentrycheskoy paradyhmu v yazukoznanyy / S.H. Vorkachev // Fylolohycheskye nauky – 2001. - № 1. - S. 64-72.

3. Evtushenko E.N. Kontsept «prostranstvennaya oryentatsyya» v anhlyyskoy y russkoy lynhvokul'turakh: dys… kand. fylol. nauk. / E.N. Evtushenko. — M., 2004 — 180 s.

4. Zhayvoronok V.V. Problema kontseptual'noyi kartyny svitu ta movnoho yiyi vidobrazhennya / V.V. Zhayvoronok.// Kul'tura narodov Prychernomor'ya. – №32. – 2002. – s.51–53.

5. Karaulov Yu.N. Lynhvystycheskoe konstruyrovanye y tezaurus lyteraturnoho yazuka / Yu.N Karaulov. – M.: Nauka, 1981. — 367 s.

6. Kybryk A.E. O “nevupolnennukh obeshchanyyakh” lynhvystyky 50-60-kh hodov / A.E. Kybryk // Moskovskyy lynhvystycheskyy al'manakh. - Vup. 1. - “Spornoe v lynhvystyke”. – M., 1996. – S. 230 – 233.

7. Kononenko V.I. Mova i narodna kul'tura / V.I. Kononenko. // Movoznavstvo. – 2001. – №3. – S.62–69.

8. Kubryakova E.S. [y dr.] Kratkyy slovar' kohnytyvnukh termynov / E.S. Kubryakova, V.Z. Dem'yankov, Yu.H. Pankrats, L.H. Luzyna. / Pod obshchey redaktsyey E. S. Kubryakovoy. – M.: Fylol. f-t MHU ym. M. V. Lomonosova, 1997. – 245 s.

9. Lukyn V.A. Kontsept ystynu y slovo YSTYNA v russkom yazuke (Oput kontseptual'noho analyza ratsyonal'noho y yrratsyonal'noho v yazuke) / V.A. Lukyn // Voprosu yazukoznanyya. – 1993. - № 4. – S. 63-68.

10. Luryya A.R. Yazuk y soznanye. / A.R. Luryya.- M.: Yzd-vo Moskovskoho un-ta, 1979. - 319 s.

11. Lyapyn S.Kh. Kontseptolohyya: k stanovlenyyu podkhoda / S.Kh. Lyapyn // Kontseptu., Arkhanhel'sk, 1997. - Vup. 1.– S. 11-35.

12. Maslova V.A. Vvedenye v lynhvokul'turolohyyu. – M.: Spetsyalyzyr. yzd.-torh. predpryyatye "Nasledye", 1997. – 206 s.

13. Potebnya A.A. Musl' y yazuk/ A.A. Potebnya. - M.: Labyrynt, 1999.-300 s.

14. Stepanov Yu.S. Konstantu. Slovar' russkoy kul'turu: Oput yssledovanyya / Yu.S. Stepanov. — M.: Shkola «Yazuky russkoy kul'turu», 1997.— 824 s.

15. Frumkyna R.M. [y dr.] Semantyka y katehoryzatsyya / R.M.Frumkyna, A.V. Lykhachev, A.D. Mostovaya, N.A. Ryumyna; otv. red. Yu.A. Shreyder — M.: Nauka, 1991. — 230 s.

Site search

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.