УДК378.041'0
ПЕДАГОГІЧНІ ПРИНЦИПИ ЕФЕКТИВНОГО САМОНАВЧАННЯ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ
кандидат педагогічних наук, Квас В. М.
Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, Україна, Кіровоград
У статті визначено систему спеціальних педагогічних принципів ефективного самонавчання, які в умовах інформаційного суспільства є регулятивної основою керованого самонавчання майбутніх учителів: самовизначення учнів у навчальній діяльності, відкритості, зв’язку самонавчання з практикою, наочності, високого рівня труднощів, адаптивності й інтерактивності.
Квас В. М. Педагогические принципы эффективного самообучения будущих учителей / Кировоградский государственный педагогический университет имени Владимира Винниченко, Украина, Кировоград
В статье определена система специальных педагогических принципов эффективного самообучения, которые в условиях информационного общества выступают регулятивной основой управляемого самообучения будущих учителей: самоопределения учащихся в учебной деятельности, открытости, связи самообучения с практикой, наглядности, высокого уровня трудности, адаптивности и интерактивности.
Kvas V. Pedagogical principles of effective self-training of future teachers / Kirovograd State Pedagogical University named after Vladimir Vinnichenko, Ukraine, Kirovograd
Annotation. The article defines the system of special pedagogical principles of effective learning that in the information society is a self-regulatory basis of controlled prospective teachers: self-determination of students in learning activities, openness, communication, learning and practice, visibility, high levels of difficulty, adaptivity and interactivity.
Постановка проблеми. Зміни, які відбуваються в суспільстві, актуалізують проблему професійного самовдосконалення майбутніх учителів як одного з основних критеріїв ефективності професійної діяльності фахівця будь-якого профілю, в тому числі педагогічного. Професійне самовдосконалення є основою професіоналізму та творчого потенціалу педагога. Отже, виникає необхідність посилення ролі самостійної освітньої діяльності майбутніх учителів та удосконаленні підходів до організації навчально-виховного процесу, спрямованого на формування у студентів розуміння необхідності самоосвіти, самонавчання, саморозвитку.
У зв'язку з цим виникає необхідність обгрунтування основних принципів ефективного самонавчання майбутніх вчителів.
Аналіз останніх досліджень. Для дослідження ефективного самонавчання неабияке значення мають праці в галузі педагогічної думки:О. А. Абдулліна, Є. В. Андрєєвої, Ю. К. Бабанського, А. М. Богуш, Л. С. Виготський, С. У. Гончаренко, М. Б. Євтух, Н. В. Кічук, Г. С. Костюк, Н. В. Кузьміна, О. Г. Мороз, Л. С. Рубінштейн О. Я. Савченко, тощо. Проте, незважаючи на вагомі здобутки цих вчених та методистів, виникає необхідність з’ясування питання принципів організації ефективного керованого самонавчання майбутніх учителів в умовах інформатизації та оновлення освіти.
Мета. Визначення та обґрунтування основних педагогічних принципів ефективного самонавчання майбутніх учителів в умовах інформаційного суспільства.
Виклад основного матеріалу. Вперше проблема самоосвіти й самонавчання була розглянута в XVIII столітті. Значний вклад у розвиток самонавчання здійснено такими науковцями як: А. І. Герцен, Н.І. Новіков , Д. І. Писарєв, тощо.
Поняття “самонавчання” увійшли в науковий обіг в 30 – 60 – ті роки ХIХ століття, що було обумовлено “особливою увагою до будь-яких духовних процесів, що відбувались в окремій особистості” [5, с. 13]. В цей час, як правило, “процес самоосвіти зводився до зовнішнього процесу старанного і тривалого читання” [1, с. 116].
Питаннями самоосвіти займався дослідник Н.А. Рубакін, який наголошував на провідній ролі індивідуалізації самоосвіти й самонавчання з урахуванням особистісних особливостей та соціального оточення людини.
Увагу великих педагогів А. Дістервега і П.Ф. Каптерева привертало питання про зміну співвідношення самоосвіти та освіти, які наголошували, що провідним, панівним явищем має бути власне самоосвіта.
Поняття “самонавчання” в науковій літературі трактується неоднозначно. Наприклад, Г. М. Коджаспірова самонавчання розглядає як “процес безпосереднього оволодіння людиною знань лише з допомогою власних устремлінь і самостійно обраних засобів” [4, с. 105].
В дослідженнях С. В. Акманової самонавчання визначається як “автодидактика” і розглядається як цілеспрямована, систематична, самостійна і автономна діяльність суб’єкта в процесі самонавчання із засвоєння знань, розвитку уявлень, формулювання понять і категорій, формуванні вмінь і навичок. Автономність в автодидактиці трактується як “здатність визначати і формулювати мету, принципи, зміст, методи і засоби навчання і реалізовувати зовнішнього впливу”.
По відношенню до рівня розвитку цілепокладання та автономності особистості вченими виділяються різні ступені процесу самонавчання (Е. В. Андрєєва, Ю. Г. Реп’єв). У той же час відповідно до принципів поетапного досягнення вершин власного розвитку та діяльнісного підходу ми вважаємо, що переведення освітнього процесу на всіх його етапах в режим самонавчання необхідно здійснювати поступово. Провідними передумовами цього процесу ми вважаємо:
– високий освітній рівень всіх членів навчального процесу як основа подальшого збагачення кожним власних знань;
– усвідомлення кожним членом суспільства необхідності постійного підвищення свого інтелектуального рівня, професійного майстерності і оволодіння вміннями самостійної роботи;
– створення відповідних умов для розвитку та задоволення своїх пізнавальних потреб та інтересів.
Першим кроком до самонавчання є контрольована самостійна робота студента, яка, на думку вчених (Ю. К. Бабанський, В. П. Беспалько, А. І. Кочетов, П. І. Підкасистий, М. Н. Скаткін), повинна спиратися на основні дидактичні принципи доступності, систематичності, зв’язку теорії з практикою, свідомості, творчої активності, диференційованого підходу.
Принципи самоосвіти й самонавчання також розглядалися різними авторами. Наприклад, І. Г. Барсуков в своєму дослідженні наводить наступні принципи студентського самоосвіти: свідомості та активності, врахування яких виключає формалізм в пізнавальному процесі та забезпечує критичний аналіз навчального матеріалу; планування, чіткості організації самоконтролю та самооцінки навчально-практичної роботи; доступності та посильності самоосвіти, що забезпечує врахування пізнавальних можливостей студентів та передбачає поступове ускладнення самостійної роботи; наочності технічних засобів навчання, систематичності та послідовності [3].
Принципи самостійності, подолання посильних труднощів, науковості, зацікавленості у навчанні, демократичності, гуманності, досягнення результату, проблемності, концентризму, доступності, міцності, колективізму, на думку Д. К. Алєйнікової, є визначними в методиці самонавчання [2].
Інформаційне суспільство характеризується надзвичайно швидкими темпами зростання інформації, що призводить до посилення ролі самонавчання студентів й вимагає визначення специфічних умов його ефективності. Це стосується й принципів ефективного самонавчання студентів – майбутніх учителів. Відповідно до цього, нами виділено наступні принципи: самовизначення учнів у навчальній діяльності, відкритості, зв’язку самонавчання з практикою, наочності, високого рівня складності, адаптивності та інтерактивності.
Принцип самовизначення у навчальній діяльності передбачає, що студенту самому належить робити вибір щодо створення оптимальних умов для самонавчання: за темпом, часом самонавчання, за формою організації навчальної роботи; дозволяє задіяти внутрішні механізми творчого саморозвитку майбутніх учителів, спрямовані не на механічне заучування навчального матеріалу, а на його творче дослідження; спрямований на поєднання педагогічного управління з розвитком ініціативи і самостійності.
Принцип зв’язку самонавчання з практикою забезпечує передбачення перспектив комплексного застосування отриманих знань для продовження освіти, для подальшої творчої роботи і в практичній діяльності; передбачає відповідність змісту досліджуваного матеріалу рівню сучасної науки, врахування напрямків її розвитку, що особливо важливо для ефективної роботи майбутнього вчителя.
Принцип високого рівня складності спрямований на постійне подолання перешкод; створює можливості для розкриття творчого потенціалу студентів, осмислення взаємозв’язку і систематизації знань, а отже створюються умови для постійного саморозвитку майбутніх учителів.
Принцип відкритості полягає в доступності до різних видів необхідної навчальної та методичної інформації.
Принцип наочності спрямований на пізнання дійсності шляхом заповнення простору між конкретним і абстрактним на основі спостереження, мислення і практики.
Принцип інтерактивності передбачає активну взаємодію студента з комп’ютером; визначає використання інформаційних технологій для організації поступового переходу від детальної регламентації діяльності до навчальних дій у формі евристичних рекомендацій; забезпечує організацію самоконтролю і самооцінки, систематизацію отриманих знань.
Принцип адаптивності передбачає використання варіативного змісту навчального матеріалу і різні алгоритмів навчання, в залежності від рівня досягнень студентів; передбачає зростаючий рівень складності навчального матеріалу на основі предметно-орієнтованих комплексів електронних засобів навчального призначення. Врахування зазначеного принципу забезпечує індивідуалізацію та диференціацію навчання.
Реалізація цих принципів у самонавчанні надає можливість системного застосування науково-педагогічних знань до завдань самонавчання майбутніх учителів.
Висновки і перспективи подальших розвідок. Таким чином, узагальнюючи результати досліджень з самоосвітньої та самостійної діяльності особистості визначено принципи самонавчання майбутніх учителів в умовах інформатизації освіти, комплексне застосування яких сприятиме удосконаленню підготовки студентів вищих педагогічних навчальних закладів. Подальші дослідження полягають у розробці системи самонавчання студентів з урахуванням зазначених принципів.
Література:
1. Айзенберг А. Я. Самообразование: история, теория и современные проблемы: учеб. пособие для вузов / А. Я. Айзенберг. – М.:Высш. шк., 1986. – 128 с.
2. Алейникова Д. К. Самостоятельное разноуровневое обучение математике учащихся профильных классов в подвижных группах: ав-тореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.02 / Д. К. Алейникова / Белорус. гос. пед. ун-т имени Максима Танка. – Минск, 2001. – 22 с.
3. Барсуков И. Г. Пропедевтика самообразования в подготовке будущего учителя: автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01 / И. Г. Барсуков / Челяб. гос. ун-т. – Челябинск, 1982. – 16 с.
4. Коджаспирова Г. М. Педагогический словарь / Г. М. Коджаспирова, А. Ю. Коджаспиров. – М.: Академия, 2000. – 174 с.
5. Косенко Н. В. Самообразование молодого учителя как условие его непрерывного образования: дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01 /Н. В. Косенко. – Л., 1990. – 140 с.
References:
1.Ayzenberh, A. Ya. Samoobrazovanye: ystoryya, teoryya y sovremennыe problemы: ucheb. posobye dlya vuzov / A.Ya. Ayzenberh. – M.:Vыssh. shk., 1986. – 128 s.
2. Aleynykova, D. K. Samostoyatel'noe raznourovnevoe obuchenye matematyke uchashchykhsya profyl'nыkh klassov v podvyzhnыkh hruppakh: av-toref. dys. ... kand. ped. nauk: 13.00.02 / D. K. Aleynykova / Belorus. hos. ped. un-t ymeny Maksyma Tanka. – Mynsk, 2001. – 22 s.
3. Barsukov, Y. H. Propedevtyka samoobrazovanyya v podhotovke budushcheho uchytelya: avtoref. dys. ... kand. ped. nauk: 13.00.01 / Y. H. Barsukov / Chelyab. hos. un-t. – Chelyabynsk, 1982. – 16 s.
4. Kodzhaspyrova, H. M. Pedahohycheskyy slovar' / H. M. Kodzhaspyrova, A. Yu. Kodzhaspyrov. – M.: Akademyya, 2000. – 174 s.
5. Kosenko, N. V. Samoobrazovanye molodoho uchytelya kak uslovye eho neprerыvnoho obrazovanyya: dys. ... kand. ped. nauk: 13.00.01 /N. V. Kosenko. – L., 1990. – 140 s.