УДК 93/94:378/004.77(78)
ЕВОЛЮЦІЯ ВИВЧЕННЯ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ ЯК ФАКТОР РОЗВИТКУ ВІТЧИЗНЯНИХ МОДЕЛЕЙ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ
кандидат педагогічних наук, Ріжняк Р. Я.
Кіровоградський державний педагогічний університет, Україна, Кіровоград
У статті досліджується процес вивчення українськими вченими зарубіжного досвіду впровадження дистанційного навчання в систему вищої освіти та проводиться порівняльний аналіз ранніх та сучасних зарубіжних теорій дистанційного навчання, що стало важливим фактором формування та розвитку основних вітчизняних організаційних моделей дистанційного навчання.
Ключові слова: електронне дистанційне навчання, вища школа України, науково-технологічне забезпечення, зарубіжні теорії.
Рижняк Р.Я. ЭВОЛЮЦИЯ ИЗУЧЕНИЯ ЗАРУБЕЖНОГО ОПЫТА КАК ФАКТОР РАЗВИТИЯ ОТЕЧЕСТВЕННЫХ МОДЕЛЕЙ ДИСТАНЦИОННОГО ОБУЧЕНИЯ / Кировоградский государственный педагогический университет, Украина, Кировоград
В статье исследуется процесс изучения украинскими учеными зарубежного опыта внедрения дистанционного обучения в системе высшего образования и проводится сравнительный анализ ранних и современных зарубежных теорий дистанционного обучения, что стало важным фактором формирования и развития основных отечественных организационных моделей дистанционного обучения.
Ключевые слова: электронное дистанционное обучение, высшая школа Украины, научно-технологическое обеспечение, зарубежные теории.
Renat Rizhniak. THE EVOLUTION OF STUDY OF INTERNATIONAL EXPERIENCE AS A FACTOR OF NATIONAL MODELS OF DISTANCE EDUCATION /the Volodymyr Vynnychenko Kirovohrad State Pedagogical University
The paper examines the process of studying by Ukrainian scientists the foreign experience implementing distance learning in higher education and a comparative analysis of early and modern theories of international distance education, which became an important factor in the formation and development of major national organizational models of distance learning.
Keywords: electronic distance learning, higher education of Ukraine, scientific and technological support, foreign theories.
Дослідження еволюції розвитку протягом періоду 1990-2010 років науково-педагогічного забезпечення електронного дистанційного навчання (далі у тексті – ДН) у вищих навчальних закладах України як нової форми організації навчального процесу є актуальним аспектом вивчення історії інформатизації вітчизняної вищої освіти. Результати такого дослідження можуть пролити світло на більш загальні проблеми становлення і розвитку інформатики та її впровадження у вищій школі України – встановлення основних закономірностей розвитку науки інформатики, особливості створення апаратного та програмного забезпечення процесів інформатизації вищих навчальних закладів.
Основними етапами розвитку наукового забезпечення електронної дистанційної освіти у вищій школі України були такі: 1) аналіз зарубіжного досвіду впровадження ДН в систему освіти та проведення порівняльного аналізу ранніх та сучасних зарубіжних теорій ДН (90-ті роки ХХ століття); 2) вітчизняні теоретичні обґрунтування дистанційної форми навчання: визначення сутності ДН; дослідження теоретичних та методичних засад організації та функціонування ДН; вивчення засобів організації функціонування ДН (з 2000 року). Розглянемо детальніше зміст першого етапу.
Дослідження, аналіз та узагальнення зарубіжного досвіду впровадження ДН у національні освітні системи проводилися протягом 90-х років ХХ століття різними авторами. Серед важливих наукових розробок слід виділити дослідження Г.Козлакової щодо зарубіжного досвіду інформаційно-програмного забезпечення дистанційної освіти [3] та дослідження В.Бута щодо становлення та особливостей державного регулювання дистанційної системи освіти в країнах світу [4]. І.Г.Блощинський та І.А.Яремчук у роботі [5] проаналізували процес започаткування ДН у контексті комп’ютерного навчання з використанням в основному тьюторських і тренувальних програм у 1950-1960 роках (проект PLATO в університеті Іллінойсу у 1960 році та в університеті Стенфорда у 1963 році; проект TICCET університету Техаса; використання мережі ARPANET для організації ДН у 1969 році; проект CONDUIT, що охоплював приблизно десять американських університетів (Орегони, Північної Кароліни, Айови, Техасу та ін.) у 1970–1979 роках; створення Європейського відкритого університету на основі мережі європейського ДН, започаткуванням якої опікувалася заснована в січні 1987 році Європейська асоціація університетів з ДН). Автори роблять висновок, що ДН широко використовувалося, зокрема у США, Японії, Австралії, західноєвропейських країнах, останніми роками – у Російській Федерації. Моделі ДН зазначених країн відрізнялися між собою і формувалися з урахуванням економічних, політичних та соціокультурних особливостей тієї чи іншої країни. Так, модель ДН США характеризувалася формуванням віртуальних університетів, що використовували передові інформаційні, комп’ютерні та мережеві технології. Значну роль у розвитку й фінансуванні ДН в США відігравали комерційні структури, що прагнули підвищити рівень кваліфікації своїх співробітників. При цьому у США ніколи не існувало єдиної системи контролю ДН, оскільки дистанційні курси пропонувалися не тільки державними, але й приватними ВНЗ та компаніями. Європейська ж модель ДН, навпаки, характеризувалася взаємною акредитацією ВНЗ, високоякісними стандартами освіти, відкритим характером університетів, що дозволяло студенту вибирати ВНЗ і перелік навчальних дисциплін. Фінансування ДН здійснювалося переважно урядами європейських країн.
Розвиток дистанційного навчання у вищій школі країн Європи та Північної Америки висвітлений у докторському дослідженні Б.Шуневича [2]. Автором визначені основні етапи розвитку дистанційного навчання вищої школи країн Європи та Північної Америки; проведена класифікація зарубіжної літератури з дистанційного навчання за десятьма напрямками; упорядкована на основі аналізу зарубіжної (в основному англомовної) українська термінологія дистанційного навчання; на основі аналізу зарубіжних класифікацій моделей організації дистанційного навчання створена інтегрована схема класифікації моделей дистанційного навчання за п’ятьма рівнями.
О.В.Малярчук в роботі [6], узагальнивши джерела [2] та [7], дослідила характеристики основних історичних етапів становлення та розвитку системи дистанційної освіти у світі як нової форми навчання в XIX-XX столітті, проаналізувала основні джерела виникнення цієї форми навчання в контексті історико-педагогічного розвитку та запропонувала класифікацію розвитку дистанційної освіти (епістолярно-креспондентський етап – до кінця ХІХ століття; радянська система заочного навчання – 20-30-і роки ХХ століття; інформаційно-технологічний етап дистанційної освіти – 30-50-і роки ХХ століття; сучасний етап, пов’язаний із заснуванням Відкритого університету Великобританії – з 1969 року).
Огляд світових теорій дистанційної освіти містив не лише основні характеристики та положення вказаних теорій, а й детальний їх порівняльний аналіз з висновками стосовно можливості впровадження концептуальних теорій дистанційної освіти в освітній простір України. Серед науковців, що займалися цією тематикою, слід виділити Б.І.Шуневича [2], [7], П.В.Стефаненка [1], В.М.Кухаренка [8], О.В.Малярчук [9].
Б.І.Шуневич [2] та О.В.Малярчук [9] зазначали, що зарубіжні вчені протягом 1990-2000 років запропонували різноманітні за змістом та структурою теорії дистанційного навчання, на основні положення яких впливали суспільство, політика, економіка та технології. Теоретичні концепції Б.І.Шуневич та О.В.Малярчук умовно поділяли на ранні: теорія автономії та незалежності (Р. Деллінг, Ч. Ведемеєр, М. Мур), теорія індустріалізації викладання (О. Петерс), теорія взаємодії та комунікації (Б. Холмберг; Дж. Беет, Д. Сьюарт), та сучасні теорії ДН: теорія реінтеграції актів викладання і вивчення (Д. Кіган), теорія еквівалентності дистанційного навчання (М. Сімонсон, Д. Шейл, Р. Гаррісон, М. Бейнтон), тривимірна теорія дистанційного навчання (Дж. Вердьюїн, Т. Кларк), теорія дистанційного навчання (Г. Ператон).
Ранні теорії ДН були охарактеризовані в роботах Б.І.Шуневича [2], В.М.Кухаренка [8] та О.В.Малярчук [9]. У теорії автономії та незалежності її автор Рудольф Делінг розглядав дистанційне навчання як багатовимірну систему процесів навчання і зв’язку за допомогою штучного сигналу-носія та виділяв вісім вимірів цієї системи. Учений наголошував на автономії та незалежності студента у виборі цілей та методів навчання та зводив до мінімуму роль викладача та навчального закладу в дистанційному навчанні [7, с.35].
Чарльз Ведемеєр та Майкл Мур розробили теорію «незалежного навчання», в центрі якого знаходиться незалежний студент, який обирає свій темп навчання та відповідальність за самостійне коректування програми; викладач при цьому виступає респондентом. Бердж Гольмберг в рамках теорії дидактичної розмови розглядав дистанційне навчання як індивідуальну діяльність студента і стверджував, що одним із завдань дистанційного навчання є допомога студенту досягти повної автономії. [9, с.179].
Отто Петерс – автор теорії індустріалізації викладання та навчання – вважав, що економічна і промислова теорія найбільш адекватно виражає структуру дистанційного навчання та запропонував нову термінологію для його аналізу, порівнюючи дистанційне викладання з промисловим виробництвом товарів [1], [2], [7], [9, с.179].
Здійснюючи порівняльний аналіз ранніх концептуальних теорій ДН Б.І.Шуневич [7] та О.В.Малярчук [9] зробили висновок, що теорії характеризувалися спрямованістю на студента як активного учасника навчального процесу, який самостійно створює свій навчальний простір, та розглядали викладача та навчальний заклад лише як інформаційне джерело.
До сучасних теорій дистанційного навчання Б.І.Шуневич [2] та О.В.Малярчук [9] відносили, насамперед, теорію реінтеграції актів викладання і вивчення Десмонда Кігена (дистанційна освіта характеризувалася не міжособистісною комунікацією, а відокремленням акту навчання від акту вивчення в часі і просторі; ефективна ж організація дистанційного навчання залежала від реінтеграції цих двох актів, яка могла бути реалізована шляхом розробки якісних навчальних матеріалів в електронному форматі та спілкуванням тьюторів зі студентами в режимі он-лайн), теорії еквівалентності дистанційного навчання Майкла Сімонсона та Дага Шейла (утвердження рівних можливостей та умов для студентів традиційної та дистанційної форм навчання; дистанційне навчання не розглядалося як окрема галузь; дистанційне навчання визначалося як навчання на базі навчального закладу), тривимірну теорію дистанційного навчання Джона Вердьюіна та Томаса Кларка (обґрунтування автономності студента як учасника навчального процесу та відображення сфери практичного використання дистанційного навчання). Б.І.Шуневич [2] та О.В.Малярчук [9] зробили висновок, що сучасні теорії дистанційного навчання розвивалися на основі ранніх теорій та, здебільшого, були їх синтезом.
Таким чином, роботи українських науковців, у яких був проведений аналіз зарубіжного досвіду впровадження ДН в систему освіти та порівняльний аналіз ранніх та сучасних зарубіжних теорій дистанційного навчання, стали якісним підґрунтям для формування та розвитку основних вітчизняних організаційних моделей дистанційного навчання.
Література:
1. Стефаненко П.В. Теоретичні та методичні основи дистанційного навчання у вищій школі [Текст]: дис… д-ра пед. наук: 13.00.04 / Інститут педагогіки та психології професійної освіти АПН України. – Київ, 2002. – 478 с.
2. Шуневич Б.І. Розвиток дистанційного навчання у вищій школі країн Європи та Північної Америки [Текст]: дис... д-ра пед. наук: 13.00.01 / Шуневич Богдан Іванович; Інститут вищої освіти АПН України. – К., 2008. – 509 с.
3. Козлакова Г. Інформаційно-програмне забезпечення дистанційної освіти: зарубіжний і вітчизняний досвід: монографія / Г.Козлакова. – К.: ВЦ «Просвіта», 2002. – 230 с.
4. Бут В.А. Дистанційна система освіти в Україні та країнах світу: становлення й особливості державного регулювання / В.А.Бут // Держава та регіони: наук.-вироб. журн. Серія: Державне управління. – Запоріжжя: Класич. приватний ун-т. – 2012. – № 1. – С. 130-134.
5. Блощинський І.Г. Історія створення дистанційного навчання у країнах світу / І.Г.Блощинский, І.А.Яремчук. – Наука і освіта: науково-практичний журнал. – 2011. – № 8. – С. 11-15.
6. Малярчук О.В. Розвиток дистанційної освіти у XIX-XX столітті / О.В. Малярчук // Вісник Житомирського державного університету ім. І. Франка . – 2008. – № 41. – С. 126-129.
7. Шуневич Б.І. Порівняльний аналіз ранніх зарубіжних теорій дистанційного навчання / Б.І.Шуневич // Вісник Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля. Серія «Педагогіка та психологія» . – 2011. – № 2. – С. 105-108.
8. Кухаренко В.Н. Практикум дистанционного обучения: Учеб. пособие / Кухаренко В.Н., Молодых А.С., Третьяк С.А. // Национальный технический ун-т "Харьковский политехнический ин-т" / В.Н. Кухаренко (ред.). – Х.: НТУ "ХПИ", 2001. – 124 с.
9. Малярчук О.В. Концептуальні теорії дистанційного навчання у світовій практиці / О.В. Малярчук // Вісник Житомирського державного університету ім. І. Франка . – 2008. – № 37. – С. 178-181.
References:
1. Stefanenko P.V. Teoretychni ta metodychni osnovy dystantsiynoho navchannya u vyshchiy shkoli [Tekst]: dys… d-ra ped. nauk: 13.00.04 / Instytut pedahohiky ta psykholohiyi profesiynoyi osvity APN Ukrayiny. – Kyyiv, 2002. – 478 s. + dodatky 492 s.
2. Shunevych B.I. Rozvytok dystantsiynoho navchannya u vyshchiy shkoli krayin Yevropy ta Pivnichnoyi Ameryky [Tekst]: dys... d-ra ped. nauk: 13.00.01 / Shunevych Bohdan Ivanovych; Instytut vyshchoyi osvity APN Ukrayiny. – K., 2008. – 509 s.
3. Kozlakova H. Informatsiyno-prohramne zabezpechennya dystantsiynoyi osvity: zarubizhnyy i vitchyznyanyy dosvid: monohrafiya / H.Kozlakova. – K.: VTs «Prosvita», 2002. – 230 s.
4. But V.A. Dystantsiyna systema osvity v Ukrayini ta krayinakh svitu: stanovlennya y osoblyvosti derzhavnoho rehulyuvannya / V.A.But // Derzhava ta rehiony: nauk.-vyrob. zhurn. Seriya: Derzhavne upravlinnya. – Zaporizhzhya: Klasych. pryvatnyy un-t. – 2012. – № 1. – S. 130-134.
5. Bloshchyns'kyy I.H. Istoriya stvorennya dystantsiynoho navchannya u krayinakh svitu / I.H.Bloshchynskyy, I.A.Yaremchuk. – Nauka i osvita: naukovo-praktychnyy zhurnal. – 2011. – № 8. – S. 11-15.
6. Malyarchuk O.V. Rozvytok dystantsiynoyi osvity u XIX-XX stolitti / O.V. Malyarchuk // Visnyk Zhytomyrs'koho derzhavnoho universytetu im. I. Franka . – 2008. – № 41. – S. 126-129.
7. Shunevych B.I. Porivnyal'nyy analiz rannikh zarubizhnykh teoriy dystantsiynoho navchannya / B.I.Shunevych // Visnyk Dnipropetrovs'koho universytetu imeni Al'freda Nobelya. Seriya «Pedahohika ta psykholohiya» . – 2011. – № 2. – S. 105-108.
8. Kukharenko V.N. Praktykum dystantsyonnoho obuchenyya: Ucheb. posobye / Kukharenko V.N., Molodykh A.S., Tret'yak S.A. // Natsyonal'nyy tekhnycheskyy un-t "Khar'kovskyy polytekhnycheskyy un-t" / V.N. Kukharenko (red.). – Kh.: NTU "KhPY", 2001. – 124 s.
9. Malyarchuk O.V. Kontseptual'ni teoriyi dystantsiynoho navchannya u svitoviy praktytsi / O.V. Malyarchuk // Visnyk Zhytomyrs'koho derzhavnoho universytetu im. I. Franka . – 2008. – № 37. – S. 178-181.