УДК: 3.321
РЕЛІГІЯ ЯК ЧИННИК ВПЛИВУ НА ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА
Вакула І. А.
Хмельницький національний університет, Україна, Хмельницький
Стаття присвячена аналізу місця та ролі релігії в політичному житті сучасного суспільства, її впливу на політичні процеси й навпаки – трансформації релігійного життя під впливом політичного чинника. Розглядаються важелі впливу релігії та церкви на політичне середовище.
Ключові слова: релігія, політика, церква, політичний процес
Вакула И. А. Религия как фактор влияния на политическую жизнь общества / Хмельницкий национальный университет, Украина, г. Хмельницкий
Статья посвящена анализу места и роли религии в политической жизни современного общества, ее влияния на политические процессы и наоборот - трансформации религиозной жизни под влиянием политического фактора. Рассматриваются рычаги влияния религии и церкви на политическую среду.
Ключевые слова: религия, политика, церковь, политический процесс
Vakula I. A. Religion as a factor of influence on the political life of society / Khmelnitsky National University, Ukraine, Khmelnitsky
This article is devoted to the analysis of the place and role of religion in modern society, to its influence on the political process, and on the contrary - the transformation of religious life under the influence of political factor. It considers the instruments of influence of church and religion on political environment. Nowadays religion influences on political life of our country very noticeably. That is why the problem of religious factor in political process is very actual and deserves more detailed research.
Key words: religion, politics, church, political process.
Проблема взаємозв’язку релігії та політики завжди вважалася актуальною. Політика і релігія є одними з найбільш древніх форм прояву громадської активності людини, а їх взаємодію та взаємовплив можна виявити на будь-якій стадії розвитку людства. Так як ці сфери суспільних відносин, у кінцевому рахунку, мають відношення до людини, вони неминуче перетинаються і взаємовпливають один на одного.
Метою статті є вивчення впливу релігії на політичне життя суспільства. Теоретичною основою дослідження стали положення відомих вітчизняних та зарубіжних дослідників – істориків, філософів, соціологів, релігієзнавців, політологів:Еріхом Фроммом, Фрідріх Енгельс,Людвіга Фейєрбаха, Роберт Белл, Е. Дюркгейм, Т. Гоббс, В. Єленський, Горлач М. І., Кремень В. Г. , О. М. Кудояр, Радугіна А. А.. Взаємодія політики і релігії на різних етапах зумовлена спільністю багатьох сторін їх існування та функціонування [2,с.632]. Політика і релігія мають справу з великими масами людей, спрямовані на все суспільство, всі соціальні спільності . Вони неминуче перехрещуються.
Політика і релігія є частинами політичної надбудови суспільства, і таким чином займають в ньому певне місце: політика, як і право, найбільш близька до економічного базису, а релігія - навпаки, найбільш віддалена, стоїть далі від матеріального життя. Політика, по суті, явище класове і в кожній ситуації одноманітно відображає інтереси певної соціальної спільності. Релігія ж - явище загальнолюдське, але в тих або інших умовах може відображати інтереси різноманітних соціальних спільностей, на озброєнні яких перебуває. На відміну від релігії, політика займає домінуюче місце в суспільній структурі, тому що в ній відображаються відносини між соціальними спільностями, класами, від взаємодії яких залежить державний і суспільний лад. Від політики у вирішальному ступені залежить становище релігії та церкви в суспільстві, можливості здійснення нею своєї ролі як форми суспільної свідомості та культури, як світогляду великих груп людей, які вірують. Через це релігія зворотно впливає на політику та політичні рухи [2,с.632].
Релігія, ілюзорно відображаючи зовнішній світ, зовсім небайдужа до подій, що відбуваються у світі, здатна своєрідними шляхами і засобами відгукуватися на них, орієнтуючи людей, які упевнені, що вірять[2,с.633]. Релігія, залежно від історичних умов, відволікає тих, хто вірить, від боротьби за поліпшення життя або, навпаки, активізує їх в такій боротьбі, тобто може відігравати прогресивну або негативну роль, спираючись на свої соціальні принципи і моральні норми. Істотні зміни в релігійній догматиці і обрядовості, в її канонічній структурі не викликають змін у політиці. В той же час, великі політичні зміни ведуть до змін у формах релігії, в політиці церковних об'єднань, що активно пристосовуються до нових умов. На відміну від Людвіга Фейєрбаха, який перебільшував соціальну роль релігії та бачив в ній джерело соціально-політичних змін, класики марксизму показали, що в дійсності спостерігається протилежна закономірність. Форми релігійної ідеології постійно мінялися в зв'язку з політичними змінами, що виявляли себе вже на початкових ступенях формування релігійних вірувань. В язичеських релігіях первісно всі боги рівні, тому що в первіснообщинному ладі існувала загальна рівність людей. Виникнення майнової нерівності породжувало і нерівність серед богів - виділення головних і підлеглих.
Перехід від політеїзму (багатобожності) до монотеїзму (єдинобожності) тісно зв'язаний зі змінами в політичній структурі давніх східних деспотій. В умовах класового суспільства складаються національно-державні релігії, що освятили існуючий соціально-політичний лад. Поворотним пунктом в історії релігії стало формування світових релігій: буддизму (VI cт. до н. е.), християнства (І cт. н. е.), ісламу (VII ст. н. е.). Основною сферою зв'язку і взаємодії політики та релігії виступає держава і її відносини з церквою: залежність церкви від держави, законів, що видаються і які регулюють економічне і правове становище церкви, можливість участі церкви в житті суспільства та держави [2,с.634]. Постійно виникають суперечності між державою - суб'єктом політичної влади, і церквою - соціальним інститутом, що претендує на участь у вирішенні політичних проблем, на право оцінки внутрішньої і зовнішньої політики держави, на здійснення політичного і морального впливу на віруючих, на масову свідомість. Природно, релігія і церква мають ясно виражену соціально-політичну функцію і тому, поряд з компенсаторною, регулятивною, світоглядною, інтегруючою функціями, також є і політичні аспекти. Виконуючи такі функції, церква впливає на політику державної влади, політичні установи, політичну організацію суспільства. Крім того, церква політично впливає на віруючих (частково і невіруючих) багатьма каналами: через священні книги (Біблія, Коран, Талмуд та ін.), де викладені прозорі політичні настанови про відносини між багатими і бідними, про ставлення до державної влади, до її глав - царів та інших монархів, про ставлення до насильства, до війни і миру та інше; через церковні проповіді священики по-своєму тлумачать священні книги у світлі політики церкви і умов сучасності. Соціально-політичні доктрини, що формуються церковною ієрархією і кадрами богословів, декларації і заяви церковних об'єднань з питань внутрішньої і зовнішньої політики держави викладають свою думка про політичні події тощо[2,с.635]. За допомогою розгалуженого ідеологічного апарату церква здійснює вплив на широкі маси віруючих, формує їх релігійний світогляд. Здійснювані церквою періодичні видання, релігійна література, виступи по радіо та телебаченню; суспільно-політична діяльність церковних об'єднань, їх представництво в органах влади і місцевого самоврядування сприяють поширенню релігії, вірувань та обрядів. Церква постійно здійснює співробітництво з державними та суспільними організаціями, з політичними партіями, що виникли на релігійній основі. В історії суспільства, як і на сучасному етапі, виникають і діють різноманітні типи взаємовідносин держави з церквою: реалізується пріоритет держави, її панівна роль у ставленні до церкви; реалізується пріоритет церкви у ставленні до держави.
Панівна роль держави у ставленні до церкви характерна для всіх сучасних держав, окрім ісламських. Пріоритет же церкви у ставленні до держави притаманний лише деяким ісламським державам (Іран, Саудівська Аравія та ін.). В минулому пріоритет церкви в державі мав місце на деяких етапах папської влади в Римі, на ранніх стадіях після хрещення Київської Русі. Зрозуміло, існує в більшості країн світу нерозривний зв'язок політики та релігії[2,с.637]. Але офіційно найбільші конфесії незмінно відрізняють політичну функцію церкви, стверджують, що церква стоїть поза всякою політикою, не бере в ній участі, тому що це мирська сфера життя, що не має відношення до духовної сфери, здійснюваною церквою. З початку 90-х років XX ст. православна і католицька церква заборонила священникам займатися політичною діяльністю, перебувати членами законодавчої та виконавчої влади. В 60-х роках аналогічна концепція схвалена і другим Всесвітнім Собором католицької церкви. Церква не зв'язана ані з якою формою людської культури, особливою політичною, економічною або соціальною системою. Папа Іоанн-Павло II підкреслив, що «місія церкви релігійна, а не політична і не соціальна». Прагнення ряду церков уявити соціальну позицію як політично нейтральну і безсторонню до будь-яких політичних напрямків має, однак, політичне підґрунтя. Це - спроба замаскувати дійсні політичні орієнтації в підтримку певного політичного напрямку. Зокрема, для Ватикану фіктивна нейтральність служить ширмою для прикриття незмінної прокапіталістичної позиції. Церква враховує політичну неоднорідність віруючих, що примикають або співчувають різноманітним політичним партіям. Відкрито стаючи на бік одного напрямку, церква ризикує втратити довіру прихильників іншого напрямку, тому балансує між ними, здійснюючи немовби загальнолюдську, а не політичну позицію. Держава завжди зацікавлена в політичній підтримці церкви, через посередництво якої може впливати на віруючих[2,с.638].
Відсутність підтримки з боку церкви, навпаки, може завдати втрат керівництву країни, особливо в період виборчих кампаній, формування органів місцевого самоврядування. Верхи держави, правлячи, прагнуть використати релігію, її вплив, перетворити її в знаряддя своєї політики, нерідко суперечній інтересам віруючих[2,с.638]. Вплив політики на релігію можуть виявлятися також у деяких політичних діях або розповсюдження деяких ідей, які можуть скомпрометувати окремі релігійні утворення або цілком конкретних людей.
Різні політики в різні часи запозичили з Біблії ідею богообраного народу, яка особливо яскраво проявлялася в період розквіту цього національної держави. У політиці завжди знаходилися люди, схильні розглядати релігію, як один з методів ідеологічної боротьби. У самому процесі політизації всередині самої релігії проявляється протиріччя серед віруючих і релігійних лідерів. Одні релігію політизують, розробляють релігійно-політичні доктрини, шукають релігійні обгрунтування політичних дій. У їхній системі переконань домінують саме політичні мотиви. Інші, противники політизації релігії, вважають, що релігія ні в якому разі не повинна перетворюватися на знаряддя ідеології чи політики, а повинна зміцнювати духовні основи суспільства. Це внутрішнє протиріччя зумовлює розвиток відносин між релігією і політикою з метою подолати його. Пропаганда самої релігії, з її системою цінностей та ідей, може як позитивно, так і негативно позначатися на авторитеті влади або будь-яких суб'єктах політики. Саме поширення релігійних ідей може скласти кон'юнктуру поширенню будь-якої ідеології, і певним чином обумовити або внести внесок у розвиток суспільної свідомості.
У силу того, що релігія зумовлює увагу до таких глобальних проблем, як підтримка миру, боротьба з голодом, особливо небезпечними хворобами, екологія, демографія тощо, вона виступає в ролі деякого центру, навколо якого збираються всі, хто зацікавлений у вирішенні цих проблем. Політики ж зацікавлені у вирішенні цих проблем за родом свого заняття і рідко нехтують можливістю використати авторитет релігії для підтримки свого престижу. Релігія може впливати на політику і в напрямку політичної інтеграції. Це інтеграція трохи іншого роду, що представляє собою об'єднання різних політичних утворень і держав з урахуванням релігійного ознаки. Релігійний фактор враховується і в зовнішній політиці всіх великих держав при розробці відповідних доктрин і здійсненні конкретних акцій на світовій арені через світоглядні, моральні та правові суспільні підвалини, під впливом яких формується й зовнішня і внутрішня політика держави, визначаються її характер з урахуванням політичних та економічних інтересів.
Так, наприклад, християнські цінності лежать в основі ряду політичних концепцій країн Заходу, ісламські стереотипи позначаються на діяльності мусульманських держав, а буддизм знайшов вираження у політичному житті народів азіатського континенту. Такі риси, як самосвідомість, патріотизм так само формуються під впливом релігійних концепцій в процесі виховної системи та культури.
Висновок. В статі проаналізовано місце та роль релігії в політичному житті,її вплив на політичне життя та трансформацію під впливом політичного чинника. Постійне зростання релігійного й політичного чинників у нинішньому суспільстві ставить нові завдання в осмисленні цих нових явищ та процесiв. Сьогоднi релігія помiтно впливає на полiтичне життя суспільства. Тому проблема релiгiйного чинника в політичному процесi є актуальною та заслуговує на детальне дослiдження. Проте, роль релігії у житті зростає, і не можна недооцінювати. Релігія помітно активізувалася, й починає грати значнішу роль й у формі соціального інституту, як і суб'єкт політики, як і джерело культури й історію, як і колиска філософсько-етичного вчення, і у своєму реальному образі. Релігія в наші дні виступає як своєрідного морально-етичного регулятора, гуманістичної системи виховання, яка орієнтована традиційні цінності. Отже, в релігії помітні механізм, дозволяє зберегти як моральні цінності, і національне самосвідомість і намірилася зміцнити солідарність між націями і народами.
Література:
1.Васьків А. Політично-релігійна взаємодія. – Львів, 2007.
2. Горлач М. І., Кремень В. Г. Політологія: наука про політику.
3. Єленський В., Перебенсюк К. Релiгiя. Церква. Молодь. – К., 1996.
4. Політологія. За ред. Бабкіної О. В., Горбатенка В. П. - До: Академія, 2001.
5.Політологія. Основні поняття і логічні схеми: Посібник / В. А. Мельник. -2003.
6. Політологія. Під ред. Радугіна А. А. - Москва: Центр, 2004.
7. Паращевін М. Церква в суспільстві: масштаби впливу // ЛіС. – 2000. – №5. – С.48 - 52.
8. Релігієзнавство. Під ред. Радугіна А. А. - Москва: Центр, 2005.
References:
1. Vas'kiv A. Political-religious mutual action. – Lviv, 2007.
2. Horlach M. I., Kremen V. H. Political science: science about politics.
3. Yelens'kyi V., Perebensyuk K. Religion. Church. Youth. – K., 1996.
4. Babkina O. V., Horbatenko V. P. Political science. - Do: Akademiya, 2001.
5. Mel'nyk V. A. Political science. Basic notions and logical schemes. -2003.
6. Raduhin A. A. Political science - Moskva: Tsentr, 2004.
7. Parashchevin M. Church in society: scope of influence // LiS. – 2000. – №5. – P.48 - 52.
8. Raduhin A.A. Science about religion.- Moskva: Tsentr, 2005.