УДК 821. 161. 2 – 14. 09
ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ТВОРЧОЇ СПАДЩИНИ МИХАЙЛА ОРЕСТА У МОНОГРАФІЇ НАТАЛІЇ КИРІЄНКО «Я ВЕРНУВСЯ ДО ТЕБЕ, ОТЧИЗНО МОЯ…»
Кир’янчук І. Б.
Рівненський державний гуманітарний університет, Україна, м. Рівне
Михайло Орест зумів переплести тему вічності з темою буття, довівши до максималізму безмірний потік вербальної енергії. Його слово, дане з роздумів, відкриває перед реципієнтом картину з невичерпного організму долі. Наталія Кирієнко, дослідивши природу формування та утвердження поетичного слова автора, доходить до висновку, що Михайло Орест створив свій окремішній світ філософсько-ліричного змісту. Світ живе та прагне безсмертя, даного з небес.
Ключові слова: слово, авторська свідомість, ліричний герой, буття, природа, світ, хронотоп, вічність.
Кирьянчук И. Б. Интерпретация творческого наследия Михаила Ореста в монографии Натальи Кириенко « Я вернулся к тебе, отчизна моя ...» / Ровенский государственный гуманитарный университет, Украина, г. Ровно
Михаил Орест сумел переплести тему вечности с темой бытия, доведя до максимализма безмерный поток вербальной энергии. Его слово, данное из размышлений, открывает перед реципиентом картину из неисчерпаемого организма судьбы. Наталья Кириенко, исследовав природу формирования и утверждения поэтического слова автора, приходит к выводу, что Михаил Орест создал свой отдельный мир философско-лирического содержания. Мир живет и стремится к бессмертию, данного свыше.
Ключевые слова: слово, авторское сознание, лирический герой, бытие, природа, мир, хронотоп, вечность.
Kyryanchuk I. B. Interpretation of the creative legacy of Michael Orestes in the monograph Natalia Kirienko "I returned to you, my motherland..." / Rivne State Humanitarian University, Ukraine, Rivne
Mykhaylo Orest managed to combine theme of eternity with the theme being, proving to verbal maximalism immense flow of energy. His word of this reflection, opens with a picture of the recipient organism inexhaustible fortune. Natalia Kirienko, examining the nature of the formation and consolidation of the poetic word of the author comes to the conclusion that Mykhaylo Orest created his own world with philosophical and lyrical content. The world lives and seeks immortality given from heaven.
Keywords: word, author's consciousness, lyrical hero, life, nature, world, time-space, eternity.
Михайло Орест [20] визнаний класиком на теренах Європи, а на Батьківщині, яку він любив усім серцем та душею, так і залишився маловідомим полтавським поетом, просто таки «меншим братом видатного Миколи Зерова», хоча за рівнем творчого слова нічим йому не поступався. Він був дослідженим у працях різних учених-літературознавців, котрі зійшлися на думці, що творчість лірика є великою сторінкою в історії усієї національної української літератури. Поет поривається на найвагоміші теми, які турбують свідомість людства протягом віків. До найбільших дослідників слова Михайла Ореста належать І. Костецький [18], М. Слабошпицький [24], О. Астафьєв [1], О. Бросаліна [3], Н. Кирієнко [13, 14, 15, 16, 17], І. Кошелівець [19], І. Качуровський [9, 10, 11, 12], Я. Славутич [25], С. Гординський [4], М. Ільницький [7, 8], В. Державин [5, 6], С. Павличко [21], П. Ротач [22, 23], П. Боголюб [2], тощо. Проте серед них вирізняється особливою якістю наукова монографія Наталії Кирієнко «Я вернувся до тебе, отчизно моя…». У ній вчена-авторка інтерпретує основні аспекти творчої спадщини поета в контексті існування невпинного літературного процесу.
Найвагомішим дослідженням в історії орестознавства є монографія Наталії Кирієнко «Я вернувся до тебе, отчизно моя…». У ній авторка у різнопланових контекстах осмислює творче слово Михайла Ореста. Поет постає у багатьох прикметних образах, котрі співіснують як єдине ціле – як саме буття. Слід підкреслити, що Кирієнко вперше змогла розтлумачити найголовніші аспекти творчого світу митця та донести його виразне філософсько-ідейне начало до науки («Зауважимо, що ця монографія є першою спробою комплексного осмислення художньої спадщини Михайла Ореста, еволюції його світоглядів, домінант і маркерів індивідуального стилю поета» [17, с. 8]). Вона пояснила вагомість тлумачення творів поета, які своєю суттю виходять за рамки буденщини («наукова інтерпретація творчості Михайла Ореста є важливою проблемою сучасного літературознавства» [17, с. 30]). Кирієнко зазначила, що творчість досліджуваного автора чітко перетинається з його життєвими реаліями: вони виявилися взаємозалежними («Виразний автобіографічний характер багатьох поезій нерідко наповнюється філософським змістом, індивідуальні переживання, психологічний досвід конкретної людини зливаються з філософськими рефлексіями про життя та вічність» [17, с. 35]). Вчена дослідила природу ліричного героя. Вона обґрунтувала найважливіші нюанси буття ліричного «Я», його почуття, думки та світогляд. Герой Михайла Ореста є багатогранним, тому вбирає у себе ваговиту розмислову суть, властиву філософії. Орест і його ліричний герой – це одне нероздільне ціле. Поет пише про себе, відкриваючи найглибші западини у власній ранимій душі. Серце письменника хоче бути почутим («Орестів ліричний герой – це своєрідне відображення тих чи інших рівнів і форм авторської свідомості. Митець відтворює у своєму я-герої портрети власної душі [17, с. 36] … Ліричний герой відчуває зміни у своїй душі, яка, пройшовши шляхи страждань і розчарувань, стала іншою, прагнучи зрозуміти саму себе й пізнати сенс буття [17, с. 44] … ліричний герой визначився: щастя для нього – пізнати світ і досягти світової гармонії» [17, с. 67]). Поет живе в безодні самотності, яка, проте, допомагає йому творити шлях до пізнання навколишньої дійсності. Вона – виправданий висновок його творчості («Лейтмотивом усієї літературної творчості поета можна вважати самотність» [17, с. 42]). Проте, у світовідчутті ліричного героя спалахують навдивовижу радісні почуття, коли він опиняється в осередку природи. Природа для Ореста – це світ надземної краси, який існує мовби поза межами дійсності. Він окрилює і несе творчу думку до пізнання. Природа наскрізно проходить через усію поетичну творчість митця і якнайяскравіше демонструє його творчу філософську натуру. Вона – це матір його помислів («Ліричний герой позбувається своєї самотності лише поєднуючись із довкіллям [17, с. 43] … Поетична модель світу Михайла Ореста базується на гармонії природних стихій – землі, води, повітря, вогню, що об’єднані світовою віссю [17, с. 49] … Орестова поезія відлунює буянням органічних сил природи, глибоко проникає у сокровенні таємниці буття [17, с. 58] … Митець висловлює думку про те, що природа – величезний живий організм, у якому є душа, кохання і мова. Тому в його віршах природа не фон, не декорація, а дійова особа» [17, с. 59]). Природа стала відправним пунктом, з якого почало творитися Орестове літературне буття. Поет живе праматір’ю, віддаючи для неї свою якнайглибшу пошану. Вона – прототип його світогляду («Михайло Орест живе відчуттям природи, належить до поетів-мислителів, для яких образи лише форма вираження відстороненої думки, своєрідної філософії. Орестова природа стала прикладом живої вічності [17, с. 61] … Природа у поезії Михайла Ореста – це світ, де розвивається і вдосконалюється людина» [17, с. 62]). Природа, по суті, формує образ ліричного героя, формулює вияв його найсвятіших почуттів («Світ природи у поезіях Михайла Ореста не лише предмет опису та захоплення: він – герой поезій нарівні з особою-речником, «співмешканець уяви» поетового ліричного «Я» [17, с. 69]). Уява поета вщент насичена природою, яка навіть здатна повертати його у спогади про бувальщину на теренах України. Вона – своєрідний шлях у минуле, в якому відкриваються незабутні давні почуття («Природа рідної землі інспірувала звернення Михайла Ореста до пейзажної лірики. Його поезії – це насамперед відтворення пам’яттю того, що оточувало митця до еміграції» [17, с. 48]). Слід розуміти, що, на думку дослідниці, природа є досконалим мотивом для відчуття радості у середовищі поетичного світу автора. Природа для нього – це вияв святості, яка доказує існування життя після смерті («Усамітнення на лоні природи дає можливість дослухатися до власного сумління, відновити здатність до пошуку, вияву волі й характеру, з’ясувати значення життєвих явищ і подій з погляду вічності [17, с. 78-79] … Орестів ліричний герой вірить: щоб змити ганьбу з людини, треба йти в науку до дерев, до природи – втілення краси, добра й вічної істини» [17, с. 89]). Природне середовище у свідомості Михайла Ореста постає тим невіддільним клаптем буття, в якому відбувається перелік історичних явищ у процесі осягнення істини. Поет визначає «земній природі» місце у понадземному світобуттєвому вимірі («Природа цілком живе літом надприродного натхнення» [17, с. 138]). Вчена акцентує на тому, що природа, поєднуючись з людськими світовідчуттями, здатна переростати у гармонію. Так твориться своєрідний геній буттєвого плину («Природа – людина – вища гармонія – ці іпостасі надають поезії Михайла Ореста натурфілософської наповненості» [17, с. 61]). Наталія Кирієнко, роздумуючи про вершинний сенс природи у бутті, доходить до шедеврального висновку: «Природа і Слово, природа і дух – нероздільні, бо перше спричинене другим і належить йому» [17, с. 71]. Дослідниця констатує, що для творчості поета характерним є возвеличення краси лісу, який асоціюється з надприродною величчю. Ліс – це суть земної гармонії Михайла Ореста («Ліс символізує посередника між світом небесним і світом земним. Він стає у митця міфологемою святого місця [17, с. 63] … ліс – царина гармонії, місце зцілення душі ліричного героя [17, с. 64] … Орестів образ лісу – символ духу, свободи, вічності [17, с. 64] … Ліс, створений поетичною уявою Михайла Ореста, є власне моделлю стану його душі» [17, с. 126]). Навіть провідні елементи лісового масиву видаються для автора непересічними в контексті буття («Дерева в Ореста – мислячі істоти, спілкування з ними духовно збагачує особистість» [17, с. 65]). Вчена обґрунтувала явище хронотопу, властивого творчості поета. На її думку, простір у поезіях автора постає в моделюванні окремих елементів буття під кутом зору осмислення («У Михайла Ореста образ дороги тотожний людському життю» [17, с. 51]). Хронотоп, що перебуває у нерозривному взаємозв’язку своїх складових елементів, виявляється в творчості лірика у масштабних мисленнєвих гранях («У поезіях Михайла Ореста художній час і художній простір набувають надзвичайно глибокого філософського звучання, трансформуючись в образ глобальних проблем людства» [17, с. 51]). Герой поетичних творів завдяки перебігу часу формує свій шлях до істини («Проблема часу стала однією з найвагоміших для ліричного героя Михайла Ореста – як можливість самозаглиблення, спосіб пошуку сенсу буття, здатність аналізувати і заново осмислювати своє життя» [17, с. 52]). Час у творчості постає як одне нероздільне ціле («У поетичному світі Михайла Ореста співдіють усі часові площини» [17, с. 53]). Одними з найважливіших елементів авторського роздуму, що постає у процесі часової зміни, є спомини. Завдяки ним письменник здатний рухатися у пролог власного історичного буття («Митець часто вдається до спогадів, що свідчить про єдність, нерозривність його художньої часопросторової системи, про специфіку філософського образного мислення поета. За допомогою спогадів він повертається у той час, коли міг кохати і бути коханим, жив на батьківській землі, бачив обличчя своїх рідних, зрештою, коли був щасливим» [17, с. 54-55]). Співвідношення часу і простору давало змогу Михайлу Оресту пізнавати світ та вглиблюватись у природу багатьох буттєвих речей («Для поета хронотоп є не тільки об’єктом зображення, але й важливим засобом в освоєнні світу» [17, с. 56]). Лірик, наділений характерним глибоко-філософським мисленням, визначив місце людини у світі. Вона є основою земного буття, тому її існування коригується законами понадземного. Людське начало – похідне від божественного. Тому життя людське – основа історії («Михайло Орест бачив людину не просто як частину світу, а як мікрокосм» [17, с. 66]). Поет – як носій духовності – бачив місце людини понад земним простором. Він, усвідомлюючи недосконалість навколишньої світової дійсності, намагався показати шлях до вдосконалення, яке мало ґрунтуватися на принципі відчуження від зла («Свобода індивідуальності у Михайла Ореста досягається шляхом духовного піднесення особистості, вивищенням її над житейською суєтою, ворожою істинній красі, добру» [17, с. 68]). Кирієнко виявляє співзвучні філософські мотиви у поезії Михайла Ореста та Григорія Сковороди. Вони обидва прагнули гармонії і формували шлях до пізнання себе у світі та світу у собі («Михайло Орест, як і Г. Сковорода, повсякчас намагався витворити гармонійний світ з хаосу душі й суспільних катаклізмів і шляхом духовного вдосконалення віднайти гармонію між людиною, природою і всесвітом [17, с. 76] … Серце для Михайла Ореста, як, власне, і для Г. Сковороди, - це сфера, через яку людина зливається з Богом» [17, с. 82]). Кирієнко науково інтерпретує ряд поезій Михайла Ореста. Вона намагається віднайти основні мотиви та світоглядні засади творів. Наприклад, поезія «Видіння», в якій відбувається заглиблення в суть ліричного «я» та протиставлення йому Отця Убивства («Автор підкреслює, що людина постійно знаходиться між добром і злом, або йде до зла, або тікає від нього, не маючи сил побороти» [17, с. 86]). У четвертому розділі монографії дослідниця виявляє «проблему стильового синкретизму». Вона слушно зазначає, що творчість поета – це данина справжнім поціновувачам слова («елітарність Орестової лірики виявляється у її виразному протиставленні масовій культурі» [17, с. 97]). Вчена намагається обґрунтувати неокласичні тенденції у творчості митця («Поет, як і неокласики, тяжів до універсальних тем: пізнання людиною довколишнього світу, сходження до інших форм буття, самовизначення тощо» [17, с. 117]). Проте, вона підкреслює, що його творчість не була цілковито приналежна неокласицизмові («поезія Михайла Ореста виходить за межі автентичної неокласики» [17, с. 121]). Кирієнко віднаходить явні ознаки символізму («Ідея про те, що речі видимої реальності є символами прихованої реальності, послужила матеріалом і для Орестової інтерпретації») [17, c. 130]. Також, вона простежує імпресіоністичні мотиви («Поет створює певний вигаданий, вимріяний світ, у якому предмети і речі реального набувають неземних рис» [17, с. 131]). Авторка дослідження аргументує, що у творах М. Ореста вагомим аспектом є зміна пір року, в кожній з яких по-своєму просочуються почуття і по-різному відбувається дійсність. Пори року – це різнопланові буттєві картини. Кожна з них – це якісно новий світочуттєвий масив («Абстрактність світу митця (в часовому аспекті) була надто маловпливовим чинником, бо цикл природного відтворення завжди проявлявся через пори року – весну, літо, осінь, зиму» [17, с. 133] … Невід’ємною частиною більшості творів виступає поетичне тло певної пори року. І це не випадково. Так автор показує швидкоплинність буття, говорить про вічність як про найвищу духовну інстанцію, де важать найбільшою мірою непроминальні закони краси і гармонії» [17, с. 142]). Також дослідниця простежила закономірності функціонування музичності та кольористики. Кирієнко, слід зазначити, ґрунтовно проаналізувала структуру поетичного світу Михайла Ореста і довела ваговите значення його творчості в царині української літератури.
Михайло Орест постає в історії української літератури як носій надземного світу – світу своєрідного таїнства, в якому поєднуються та гармонійно співдіють найвагоміші теми буття. Він іде назустріч світлу, долаючи непроглядний морок людської аморальності. Дослідниця Наталія Кирієнко у своїй літературознавчій роботі вкотре доводить неабияку роль поета в контексті ліричного слова та утверджує філософський світ автора в епіцентрі безсмертя.
Література:
1. Астаф’єв О. Лірика української еміграції: еволюція стильових систем / О. Астаф’єв. – К.: Либідь, 1998. – 234 с.
2. Боголюб П. Михайло Орест – великий поет-мислитель (У другу річницю з дня його смерти – 1901 – 12. 3. 1963) / П. Боголюб // Визвольний шлях. – 1965. – № 9. – С. 954-966.
3. Бросаліна О. Художньо-естетичні засади неокласицизму і творчість Михайла Ореста та Ігоря Качуровського: Дис. ... канд. філол. наук: 10. 01. 06. / О. Бросаліна. — К., 2003. – 217 С.
4. Гординський С. Чи скоординовано всі координати? / С. Гординський // Сучасність. – 1970. – № 5. – С. 40-49.
5. Державин В. Лицар ідеалу / В. Державин // Родинне вогнище Зерових / Ред. рада: В. Шевчук та ін.; вступ. ст. Є. Сверстюка. – К.: Гелікон, 2004. – С. 312-318.
6. Державин В. Поезія Михайла Ореста і неокласицизм / В. Державин // Українське слово: хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.: У 4 кн. – К.: Либідь, 1993. – Кн. 2. – С. 225 – 248.
7. Ільницький М. Замкнене у магії слова / М. Ільницький // Дзвін. – 1994. – № 4. – С. 21-23.
8. Ільницький М. Українська еміграційна поезія / М. Ільницький. – К.: Український письменник, 1995. – 105 с.
9. Качуровський І. Містична функція літератури та українська релігійна поезія / І. Качуровський // Хрестоматія української релігійної літератури. – Мюнхен; Лондон, 1988. – Кн. 1: Поезія / Упоряд. і вступ. есей І. В. Качуровського. – С. 9-25.
10. Качуровський І. Про поезію Михайла Ореста / І. Качуровський // Орест М. Пізні вруна. Книга поезій п’ята. – Мюнхен: Ін-т літ-ри ім. М. Ореста, 1965. – С. 5-10.
11. Качуровський І. Творчість Михайла Ореста / І. Качуровський // Науковий Збірник Українського Вільного Університету. – Мюнхен, 1992. – Т. 15. – С. 147-166.
12. Качуровський І. Творчість Михайла Ореста. Перекладацька діяльність Михайла Ореста / І. Качуровський // Променисті сильвети: лекції, доповіді, статті, есеї, розвідки. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – С. 473-508.
13. Кирієнко Н. Григорій Сковорода та Михайло Орест: паралелі творчості / Н. Кирієнко // Актуальні проблеми сучасної філології: Зб. наук. праць. – Рівне, 2005. – Вип. 14. – С. 71-79.
14. Кирієнко Н. Естетична система Михайла Ореста: Генеза, творча реалізація // Атореф. Дис. … канд. філол. Наук / Н. Кирієнко. – К.: Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова, 2006. – 25 с.
15. Кирієнко Н. Михайло Орест і неокласицизм / Н. Кирієнко // Наука і сучасність. Зб. наук. праць. – К., 2005. – Т. 50. – С. 168-176.
16. Кирієнко Н. М. Трагічне світосприйняття в ліриці Михайла Ореста / Н. Кирієнко // Питання літературознавства. Наук. збірник. – Чернівці, 2005. – Вип. 12 (69). – С. 182-188.
17. Кирієнко Н. «Я вернувся до тебе, отчизно моя…» Естетична система Михайла Ореста / Н. Кирієнко. – Чернівці: Букрек, 2008. – 192 с.
18. Костецький І. Михайло Орест (50 років життя – 25 років творчости) / І. Костецький // Київ. – 1951. – № 6. – С. 285-291.
19. Кошелівець І. Подвійний портрет з постскриптумом (Михайло Орест і Володимир Державин) / І. Кошелівець // Березіль. – 1993. – № 3-4. – С. 20-27.
20. Орест М. Держава слова: Вірші та переклади / Упор. та авт. передм. С. Павличко / М. Орест. – К.: Основи, 1995. – 526 с.
21. Павличко С. Михайло Орест, поет лісу / С. Павличко // Орест М. Держава слова: Вірші та переклади / Упор. та авт. передм. С. Павличко. – К.: Основи, 1995. – С. 3-12.
22. Ротач П. Михайло Орест: Життя і творчість / П. Ротач // Рядки за рядками. Літа за літами, літа за літами: Про те, що було дороге й незабутнє: Статті. Дослідження. Спогади. – Полтава: Верстка, 2005. – С.86-107.
23. Ротач П. «Я буду битись за своє письменство…» Михайло Орест: життя і творчість / П. Ротач // Ротач П. І слово, і доля, і пам'ять… Статті, дослідження, спогади. – Полтава: Верстка, 2000. – С. 409-428.
24. Слабошпицький М. Молодший брат. Михайло Орест / М. Слабошпицький // 25 поетів української діаспори. – К.: Ярославів Вал, 2006. – С. 404-435.
25. Славутич Я. Мислитель у поезії: Михайло Орест / Я. Славутич // Славутич Я. Меч і перо: Вибрані дослідження, статті та огляди. – К.: Дніпро, 1992. – С. 290-303.
References:
1. Astaf"yev O. Liryka ukrayins'koyi emihratsiyi: evolyutsiya styl'ovykh system / O. Astaf"yev. – K.: Lybid', 1998. – 234 s.
2. Boholyub P. Mykhaylo Orest – velykyy poet-myslytel' (U druhu richnytsyu z dnya yoho smerty – 1901 – 12. 3. 1963) / P. Boholyub // Vyzvol'nyy shlyakh. – 1965. – # 9. – S. 954-966.
3. Brosalina O. Khudozhn'o-estetychni zasady neoklasytsyzmu i tvorchist' Mykhayla Oresta ta Ihorya Kachurovs'koho: Dys. ... kand. filol. nauk: 10. 01. 06. / O. Brosalina. — K., 2003. – 217 S.
4. Hordyns'kyy S. Chy skoordynovano vsi koordynaty? / S. Hordyns'kyy // Suchasnist'. – 1970. – # 5. – S. 40-49.
5. Derzhavyn V. Lytsar idealu / V. Derzhavyn // Rodynne vohnyshche Zerovykh / Red. rada: V. Shevchuk ta in.; vstup. st. Ye. Sverstyuka. – K.: Helikon, 2004. – S. 312-318.
6. Derzhavyn V. Poeziya Mykhayla Oresta i neoklasytsyzm / V. Derzhavyn // Ukrayins'ke slovo: khrestomatiya ukrayins'koyi literatury ta literaturnoyi krytyky XX st.: U 4 kn. – K.: Lybid', 1993. – Kn. 2. – S. 225 – 248.
7. Il'nyts'kyy M. Zamknene u mahiyi slova / M. Il'nyts'kyy // Dzvin. – 1994. – # 4. – S. 21-23.
8. Il'nyts'kyy M. Ukrayins'ka emihratsiyna poeziya / M. Il'nyts'kyy. – K.: Ukrayins'kyy pys'mennyk, 1995. – 105 s.
9. Kachurovs'kyy I. Mistychna funktsiya literatury ta ukrayins'ka relihiyna poeziya / I. Kachurovs'kyy // Khrestomatiya ukrayins'koyi relihiynoyi literatury. – Myunkhen; London, 1988. – Kn. 1: Poeziya / Uporyad. i vstup. esey I. V. Kachurovs'koho. – S. 9-25.
10. Kachurovs'kyy I. Pro poeziyu Mykhayla Oresta / I. Kachurovs'kyy // Orest M. Pizni vruna. Knyha poeziy p"yata. – Myunkhen: In-t lit-ry im. M. Oresta, 1965. – S. 5-10.
11. Kachurovs'kyy I. Tvorchist' Mykhayla Oresta / I. Kachurovs'kyy // Naukovyy Zbirnyk Ukrayins'koho Vil'noho Universytetu. – Myunkhen, 1992. – T. 15. – S. 147-166.
12. Kachurovs'kyy I. Tvorchist' Mykhayla Oresta. Perekladats'ka diyal'nist' Mykhayla Oresta / I. Kachurovs'kyy // Promenysti syl'vety: lektsiyi, dopovidi, statti, eseyi, rozvidky. – K.: Vyd. dim «Kyyevo-Mohylyans'ka akademiya», 2008. – S. 473-508.
13. Kyriyenko N. Hryhoriy Skovoroda ta Mykhaylo Orest: paraleli tvorchosti / N. Kyriyenko // Aktual'ni problemy suchasnoyi filolohiyi: Zb. nauk. prats'. – Rivne, 2005. – Vyp. 14. – S. 71-79.
14. Kyriyenko N. Estetychna systema Mykhayla Oresta: Heneza, tvorcha realizatsiya // Atoref. Dys. … kand. filol. Nauk / N. Kyriyenko. – K.: Natsional'nyy pedahohichnyy universytet im. M. Drahomanova, 2006. – 25 s.
15. Kyriyenko N. Mykhaylo Orest i neoklasytsyzm / N. Kyriyenko // Nauka i suchasnist'. Zb. nauk. prats'. – K., 2005. – T. 50. – S. 168-176.
16. Kyriyenko N. M. Trahichne svitospryynyattya v lirytsi Mykhayla Oresta / N. Kyriyenko // Pytannya literaturoznavstva. Nauk. zbirnyk. – Chernivtsi, 2005. – Vyp. 12 (69). – S. 182-188.
17. Kyriyenko N. «Ya vernuvsya do tebe, otchyzno moya…» Estetychna systema Mykhayla Oresta / N. Kyriyenko. – Chernivtsi: Bukrek, 2008. – 192 s.
18. Kostets'kyy I. Mykhaylo Orest (50 rokiv zhyttya – 25 rokiv tvorchosty) / I. Kostets'kyy // Kyyiv. – 1951. – # 6. – S. 285-291.
19. Koshelivets' I. Podviynyy portret z post•skryptumom (Mykhaylo Orest i Volodymyr Derzhavyn) / I. Koshelivets' // Berezil'. – 1993. – # 3-4. – S. 20-27.
20. Orest M. Derzhava slova: Virshi ta pereklady / Upor. ta avt. peredm. S. Pavlychko / M. Orest. – K.: Osnovy, 1995. – 526 s.
21. Pavlychko S. Mykhaylo Orest, poet lisu / S. Pavlychko // Orest M. Derzhava slova: Virshi ta pereklady / Upor. ta avt. peredm. S. Pavlychko. – K.: Osnovy, 1995. – S. 3-12.
22. Rotach P. Mykhaylo Orest: Zhyttya i tvorchist' / P. Rotach // Ryadky za ryadkamy. Lita za litamy, lita za litamy: Pro te, shcho bulo dorohe y nezabutnye: Statti. Doslidzhennya. Spohady. – Poltava: Verstka, 2005. – S.86-107.
23. Rotach P. «Ya budu bytys' za svoye pys'menstvo…» Mykhaylo Orest: zhyttya i tvorchist' / P. Rotach // Rotach P. I slovo, i dolya, i pam"yat'… Statti, doslidzhennya, spohady. – Poltava: Verstka, 2000. – S. 409-428.
24. Slaboshpyts'kyy M. Molodshyy brat. Mykhaylo Orest / M. Slaboshpyts'kyy // 25 poetiv ukrayins'koyi diaspory. – K.: Yaroslaviv Val, 2006. – S. 404-435.
25. Slavutych Ya. Myslytel' u poeziyi: Mykhaylo Orest / Ya. Slavutych // Slavutych Ya. Mech i pero: Vybrani doslidzhennya, statti ta ohlyady. – K.: Dnipro, 1992. – S. 290-303.