УДК: 343.23
ЗАГАЛЬНА КЛАСИФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ
Нехамкін В. С.
Інститут права ім. В. Сташиса, класичного приватного університету, Чернігів
Правильна класифікація злочинів полягає у встановленні відповідності ознак конкретного вчиненого діяння ознакам складу злочину, передбаченого кримінальним законом. Така діяльність потребує точного і достовірного встановлення всіх фактичних обставин вчиненого суспільно-небезпечного діяння, що дає змогу точно застосувати кримінальний закон.
Ключові слова: класифікація злочинів, фактичні обставини, суспільна небезпека, кримінальний закон.
Нехамкин В. С. Общая классификация преступлений в уголовном праве / Институт права им. В. Сташиса, классического частного университета, Украина, Чернигов.
Правильная классификация преступлений лежит в установлении соответствия признаков конкретного совершенного деяния признакам состава преступления, предусмотренного уголовным законом. Такая деятельность требует точного и достоверного установления всех фактических обстоятельств совершенного общественно-опасного деяния, что дает возможность точно применить уголовный закон.
Ключевые слова: классификация преступлений, фактические обстоятельства, общественная опасность, уголовный закон.
Nekhamkin V. S. A General classification of crimes in criminal law / / Institute of law named after. V. Stasis, classic private University, Ukraine, Chernigov.
Correct classification of crimes is to establish the conformity of the signs of the specific acts committed signs of structure of the crime provided by the criminal law. Such activity requires accurate and reliable actual establishment of all circumstances of the committed socially dangerous acts that allows you to precisely apply Criminalization.
Key words: the classification of crimes, the factual circumstances, a threat to society, the criminal law.
У наш час в Україні зростає рівень злочинності та збільшується кількість тяжких злочинів. Причинами цього є як політична нестабільність, так і скрутне економічне становище нашої держави. Саме за таких умов різко зростає значення кримінально-правових норм, які покликані забезпечувати охорону суспільних відносин суспільства від злочинних посягань та використання яких є необхідною умовою притягнення злочинців до кримінальної відповідальності. Застосування кримінального законодавства вимагає наукового осмислення проблеми класифікації злочинів з метою виявлення їх впливу на різні інститути Загальної частини кримінального права.
У різний час досліджуючи характеристики інститутів кримінального права проблему класифікації злочинів зачіпали у своїх працях Г. Анашкин, В. Давидовська, О. Герцензон, Г. Кричер, В. Тацій. Як самостійне питання вона знайшла своє відображення у працях Н. Загародникова, В. Кузнецова, Л. Кривоченко, М. Мельника, А. Савченко, М. Хавронюка.
Але спеціальних досліджень класифікації злочинів у кримінальному праві України ще не проводилося. Тому вимагають своєї подальшої розробки поняття категорій і класифікації злочинів, принципи внутрішньо-видового зв’язку злочинних посягань, логічні правила побудови, головна класифікація злочинів, і деякі інші питання.
Загальна класифікація злочинів визначається необхідністю розмежування злочинних дій за різними категоріями у відповідності з їх суспільною небезпекою. Потрібний поділ суспільно небезпечних дій дозволяє встановити правові наслідки вчинення злочинів.
Теоретичне значення статті полягає в тому, що сформульовані в ній теоретичні положення можуть бути використані з метою проведення досліджень з проблем класифікації злочинів. Практичне значення статті визначається можливістю використання висновків і рекомендацій, які є в дослідження, для удосконалення норм кримінального законодавства України і практики їх застосування.
Класифікація злочину − це встановлення відповідності ознак конкретного вчиненого діяння ознакам складу злочину, передбаченим кримінальним законом. Перший етап класифікації − це встановлення наявності загального складу в діях винної особи. З’ясування цього питання дає змогу зробити висновок, що дії особи є злочином і можуть бути визнані підставою для кримінальної відповідальності. Класифікація злочину закріплюється в процесуальних документах, таких як повідомлення особі про підозру в учиненні злочину. Класифікацією злочинів називається застосування тієї кримінально-правової норми, яка найбільш повно містить у собі ознаки вчиненого особою злочину.
Враховуючи логічну природу права і формальну визначеність правових норм, відправними моментами для правової класифікації є її логічні та логіко-правові особливості. У логіці класифікація розглядається як розподіл предметів на взаємопов’язані класи відповідно до найбільш істотних ознак, притаманних предметам даного виду і які відрізняють їх від предметів інших видів [1, с. 3].
Наука кримінального права під класифікацією злочинів розуміє поділ їх на групи залежно від того чи іншого критерія [6, с. 17]. Усі злочини в Особливій частині КК України поділені на групи (глави, розділи) за об’єктом посягань, що важливо для визначення підслідності, підсудності, обумовлює ефективність боротьби зі злочинністю на певних етапах розвитку суспільства [3, с. 8]. Правильна класифікація − це правильне та одноманітне застосування закону, що є дуже важливим для: охорони особи, її прав та законних інтересів; здійснення правосуддя; охорони громадського правопорядку. Правильна класифікації злочинів полягає у тому, що вона: є необхідною передумовою здійснення єдиної демократичної законності; є необхідною передовою проведення єдиної карантинної політики нашої держави; гарантія захисту прав особи.
Групуючи вказані підстави класифікації та беручи до уваги її логічні передумови, М. Загородніков виділяв два види класифікації злочинів − природню і штучну. Природню розглядав як класифікацію, в основу якої покладено істотну ознаку, тобто ступінь суспільної небезпеки злочинів як головну матеріальну ознаку злочину. Штучними науковець називав класифікації злочинів в залежності від ознак та елементів складу злочину, тобто за ознаками об'єкту, об'єктивної сторони, суб'єкту та суб'єктивної сторони злочинів [2, с. 16-17]. Такі класифікації виступають як додаткові по відношенню до першої, яка є основною. Однак розвиток сучасного кримінального права глибоко пов'язаний з проблемою індивідуалізації кримінальної відповідальності та покарання залежно тільки від тяжкості злочину. Саме таку класифікацію містить діючий Кримінальний кодекс України. Так, стаття 12 КК України вперше у вітчизняному кримінальному законодавстві класифікує злочини залежно від ступеня тяжкості на 4 групи: злочини невеликої тяжкості, злочини середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини [4, с. 32]. Зі змісту даної норми можемо зробити висновок, що за основу класифікації взятий матеріальний критерій − тяжкість злочину як його внутрішня соціальна сутність, небезпечність для охоронюваних Кримінальним законом певних суспільних відносин. Формальним же критерієм вказаної класифікації виступає вид покарання у вигляді позбавлення волі у формі розміру санкцій.
Зазначимо, що дотепер питання класифікації злочинів у кримінальному законодавстві було вирішене лише наполовину. КК Української РСР, що був прийнятий у 1960 році, хоча й змінювався та доповнювався в останні роки своєї дії, але в цілому мав серйозні вади, не відповідаючи сучасній теорії кримінального права [11, с. 3]. У Кримінальному кодексі України 2001 р., на відміну від Кримінального кодексу 1960 р., визначено поняття не лише тяжкого злочину, а злочинів усіх ступенів тяжкості, при цьому замість переліку тяжких злочинів, як це було в КК 1960 р., ступінь тяжкості злочинів визначається залежно від самого суворого покарання, встановленого за нього статтею Особливої частини КК [9].
Отже, класифікація злочинів у ст. 12 Кримінального кодексу була проведена лише за одним критерієм − ступенем тяжкості злочинів, при цьому характер суспільної небезпеки не був взятий до уваги. Разом з тим, саме він виступає критерієм розподілу злочинів в Особливій частині КК по розділах. У цьому сенсі спірною виглядає точка зору Л. Кривоченко щодо суттєвості й універсальності класифікації лише за ступенем тяжкості як виразником суспільної небезпечності, яка в свою чергу «виражається в сукупності об'єктивних і суб'єктивних ознак злочину: важливості об'єкта, характері діяння, способах його вчинення, тяжкості наслідків, формі і видах вини, мотивах і меті тощо» [6].
Так, М. Хавронюк, провівши математичний аналіз груп злочинів, об'єднаних у розділи Особливої частини КК, залежно від ступеня їх тяжкості у цілому, дійшов до цікавого висновку, що найбільш тяжкими у цілому є злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, злочини проти основ національної безпеки України і військові злочини, а найменш тяжкими у цілому − злочини проти довкілля, проти виборчих, трудових, інших особистих прав і свобод людини і громадянина, злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж [5]. Неврахування характеру суспільної небезпеки при класифікації злочинів та класифікація на основі лише одного критерія стали причинами наступних протиріч та непорозумінь, на які звертає увагу М. Хавронюк.
В основі сучасного законодавчого поділу злочинів на певні категорії покладено лише один критерій − ступінь тяжкості злочинів, а не два, тобто ступінь тяжкості злочинів та ступінь суспільної небезпеки [8]. Про необхідність врахування характеру суспільної небезпеки при класифікації злочинів та законодавчої класифікації злочинів за іншими критеріями, окрім зазначеного в ст. 12 КК, між іншим, за об’єктом посягання та суб'єктом вчинення злочинів, свідчить звернення уваги кола науковців та практиків до проблем, що виникають під час віднесення тієї чи іншої групи злочинів до певного класифікаційного класу [7, с. 2].
Класифікація злочинів у діючому Кримінальному кодексі за одним критерієм без врахування форми вини призвела до того, що особливо тяжкими, тяжкими злочинами, злочинами середньої та невеликої тяжкості можуть бути як умисні, так і необережні злочини, адже в ст. 12 КК відсутнє посилання, до якої групи за ступенем тяжкості можуть відноситись необережні злочини. Так, Кримінальний кодекс містить склади необережних злочинів, за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років. Наприклад, злочин, передбачений ч. 2 ст. 274 КК України.
Не можна однозначно стверджувати, що позиція законодавця в даному випадку є цілком слушною, бездоганною і безспірною, адже, які б тяжкі наслідки не настали від таких злочинів, самі по собі необережні злочини менше суспільно небезпечні, ніж навмисні, а віднесення їх до однієї класифікаційної групи лише за розміром санкції прирівнює їх суспільну небезпечність. Науковці пояснюють такий підхід законодавця тим, що злочини, передбачені окремими статтями КК України, можуть бути вчинені як умисно, так і з
необережності [10]. Тому при аналізі понять особливо тяжкого злочину, тяжкого, злочину середньої та злочину невеликої тяжкості ними наголошується, що відповідно до змісту ст. 12 КК України, до певної класифікаційної групи можуть входити злочини як умисні, так і
необережні [12, с. 38-39].
Майже всі інститути як Загальної, так і Особливої частини КК України нерозривно пов’язані з класифікацією злочинів. Віднесення злочинів до певної класифікаційної категорії впливає на низку факторів: можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності, умовно-дострокового звільнення від покарання, заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, застосування амністії та інші.
Висновки. Вивчення та дослідження злочину, на сьогодні, залишається одним із першочергових завдань науки кримінального права. Наукове вчення про злочин ще не повністю відображає всі особливості практичного застосування норм кримінального права, зокрема в частині встановлення злочину, а тому воно потребує постійного вдосконалення. Класифікація злочинів може змінюватись за різними критеріями залежно від мети такої кваліфікації та її практичного значення. При цьому важливим є, по-перше чітке визначення критеріїв класифікації і, по-друге, її дотримання у процесі самої класифікації. Отже, класифікація в Кримінальному кодексі України лише за одним критерієм, тобто за ступенем тяжкості як обсягу суспільної небезпеки злочинів, що посягають на один об'єкт і заподіюють йому шкоду одного і того самого виду, не є досконалою.
Література:
1. Бабаев В. К. Советское право как логическая система / В.К. Бабаев − М., 1978. – 230 с.
2. Классификация преступлений и ее значение для деятельности органов внутренних дел. Учебное пособие / Под ред. Н. И. Загородникова. − М. : МВШМ МВД СССР, 1983.
3. Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна. Курс лекцій / За ред. М. Й. Коржанського. − К: Атіка, 2001.
4. Кримінальний Кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. − 2001. − № 25-26. − Ст. 131.
5. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. Упор. та попереднє слово: М. І. Мельник, М. І. Хавронюк / М. І. Хавронюк. Категорії злочинів і санкції Особливої частини КК України: наукові дослідження та деякі висновки. За ред. М. І. Мельника. − К.: А.С.К., 2001.
6. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2001.
7. Лісовий В. “Комп’ютерні” злочини: питання кваліфікації // Право України. − 2002. − № 2.
8. Матишевський П. С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид. вузів і фак. / П. С. Матишевський. − К.: А.С.К., 2001.
9. Навроцький В. О. Наступність кримінального законодавства України (порівняльний аналіз КК України 1960 р. та 2001 р.) / В. О. Навроцький. − К.: Атіка, 2001.
10. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. − К.: Каннон, А.С.К., 2002.
11. Сташис В., Тацій В. Новий Кримінальний кодекс України // Право України. − 2001. − № 7. Сташис В., Тацій В. Новий Кримінальний кодекс України // Урядовий кур'єр. - 2001. − № 106. − 16 червня.
12. Уголовний кодекс Украины. Комментарий / Под ред. Ю. А. Кармазина и Е. Л. Стрельцова. − Харків : Одиссей, 2001.
References:
1. Babaev V. K. Sovetskoe pravo kak loghycheskaja systema / V.K. Babaev − M., 1978. – 230 s.
2. Klassyfykacyja prestuplenyj y ee znachenye dlja dejateljnosty orghanov vnutrennykh del. Uchebnoe posobye / Pod red. N. Y. Zaghorodnykova. − M.: MVShM MVD SSSR, 1983.
3. Kryminaljne pravo i zakonodavstvo Ukrajiny. Chastyna Zaghaljna. Kurs lekcij / Za red. M. J. Korzhansjkogho. − K: Atika, 2001.
4. Kryminaljnyj Kodeks Ukrajiny. Pryjnjatyj Verkhovnoju Radoju Ukrajiny 5 kvitnja 2001 roku // Vidomosti Verkhovnoji Rady Ukrajiny. − 2001. − # 25-26. − St. 131.
5. Kryminaljnyj kodeks Ukrajiny vid 5 kvitnja 2001 roku. Upor. ta poperednje slovo: M. I. Meljnyk, M. I. Khavronjuk / M. I. Khavronjuk. Kateghoriji zlochyniv i sankciji Osoblyvoji chastyny KK Ukrajiny: naukovi doslidzhennja ta dejaki vysnovky. Za red. M. I. Meljnyka. − K.: A.S.K., 2001.
6. Kryminaljne pravo Ukrajiny: Zaghaljna chastyna: Pidruchnyk dlja studentiv juryd. spec. vyshh. zakladiv osvity / Za red. M. I. Bazhanova, V. V. Stashysa, V. Ja. Tacija. - Kyjiv-Kharkiv: Jurinkom Inter-Pravo, 2001.
7. Lisovyj V. “Komp'juterni” zlochyny: pytannja kvalifikaciji // Pravo Ukrajiny. − 2002. − № 2.
8. Matyshevsjkyj P. S. Kryminaljne pravo Ukrajiny: Zaghaljna chastyna: Pidruchnyk dlja stud. juryd. vuziv i fak. / P. S. Matyshevsjkyj. − K.: A.S.K., 2001.
9. Navrocjkyj V. O. Nastupnistj kryminaljnogho zakonodavstva Ukrajiny (porivnjaljnyj analiz KK Ukrajiny 1960 r. ta 2001 r.) / V. O. Navrocjkyj. − K.: Atika, 2001.
10. Naukovo-praktychnyj komentar Kryminaljnogho kodeksu Ukrajiny vid 5 kvitnja 2001 roku / Za red. M. I. Meljnyka, M. I. Khavronjuka. − K.: Kannon, A.S.K., 2002.
11. Stashys V., Tacij V. Novyj Kryminaljnyj kodeks Ukrajiny // Pravo Ukrajiny. − 2001. − № 7. Stashys V., Tacij V. Novyj Kryminaljnyj kodeks Ukrajiny // Urjadovyj kur'jer. - 2001. − № 106. − 16 chervnja.
12. Ugholovnyj kodeks Ukrayny. Kommentaryj / Pod red. Ju. A. Karmazyna y E. L. Streljcova. − Kharkiv: Odyssej, 2001.