Калькулятор расчета пеноблоков смотрите на этом ресурсе
Все о каркасном доме можно найти здесь http://stroidom-shop.ru
Как снять комнату в коммунальной квартире смотрите тут comintour.net

кандидат філологічних наук, Халчанська О. В. ІНТОНАЦІЯ І ФОРМУВАННЯ ЗВУКОВОЇ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ

УДК 37. 015.31: 808. 5: [ 81 342.9] – 053.2

 

ІНТОНАЦІЯ І ФОРМУВАННЯ ЗВУКОВОЇ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ

кандидат філологічних наук, Халчанська О. В.

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка, Україна, Полтава

 

У статті обґрунтовано використання сучасних методів при вивченні інтонаційних засобів, які сприяють формуванню звукової культури мовлення, враховується чотирьохелементна методика, зокрема, мовленнєве дихання, пауза, темп, гучність. Аналізуються функції інтонації, які залежать від жанру, предмета розмови та індивідуальної манери спілкування. Доведено, що інтонація впливає на досягнення потрібного комунікативного ефекту, на взаємодію всіх її компонентів з лексико-граматичною природою та змістом висловлення.

Ключові слова: звукова культура мовлення, інтонаційні засоби, сила звука, темп, тембр, пауза, гучність, мовленнєве дихання.

 

кандидат филологических наук, Халчанская А. В. Интонация и формирование звуковой культуры речи детей / Полтавский национальный педагогический университет имени В. Г. Короленко, Украина, Полтава

В статье обосновано использование современных методов при изучении интонационных средст, которые влияют на формирование звуковой культуры речи, учитывается четырехэлементная методика, в частности, речевое дыхание, пауза, темп, сила звука. Анализируются функции интонации, которые зависят от жанра, предмета разговора и индивидуальной манеры общения. Доказано, что интонация влияет на достижение нужного коммуникативного эффекта, на взаимодействие всех ее компонентов с лексико-грамматической природой и содержанием высказывания.

Ключевые слова: звуковая культура речи, интонационные средства, сила звука, темп, тембр, пауза, громкость, речевое дыхание.

 

PhD of Philology, Khalchanska O. V. Intonation and the formation of a sound culture in children's speech / Poltava National Pedagogical University named after V G. Korolenko, Ukraine, Poltava

The article deals with the use of modern methods in mastering intonation that affect the formation of the sound culture of speech, taking into considaration four-element method, in particular, the voice of breath, pause, pace, power of sound. The function of intonation, which depends on the genre, the subject of conversation and personal style of communication are being analyzed. It is proved that the intonation impacts on the achievement of desired communicative effect, on the interaction of all its components with the lexical and grammatical nature and on the content of the statements.

Key words: sound culture of speech, intonation funds, the power of sound, tempo, timbre, pause, volume, speech breathing.

 

Вступ. Пріоритетним напрямком сучасних досліджень спілкування залишається питання культури мовлення, адже рівень мовлення визначається, в першу чергу, рівнем її культури. А «піднесення мовної/мовленнєвої культури української еліти, озброєння знаннями стилістичних багатств рідної мови насамперед молоді, яка використовує слово як знаряддя праці, носій інформації, професійну вербальну зброю та засіб духовного впливу, є найважливішим завдання освіти» [4, с. 3].

Інтонація визначається як «ритмомелодійний лад мовлення, який служить для вираження смислових і емоційних особливостей висловлення і виявляється в послідовних змінах висоти тону, сили й тривалості звучання, а також тембру голосу» [3, с. 97], що передає суб’єктивне ставлення мовця до висловленої думки, тобто визначає модальність тексту.

Підхід сучасних учених до інтонації як складної єдності фізичних компонентів дає можливість визначити її особливості, встановити функціональний статус. Так, ученими доведено, що «вивчення інтонаційних особливостей мови має велике значення, оскільки інтонація є одним із джерел збагачення мови засобами виразності» (Кузьмичова В. К.). Дослідження інтонаційних засобів комунікації дало можливість встановити його зв’язок з розвитком мовлення і формуванням виразного читання дітей [2, с. 286-293]. Удосконалення звукової культури мовлення у дітей впливає на розвиток мовного слуху, що виявляється в інтонуванні речень різних структур, підвищенні чи пониженні голосу, прискоренні чи уповільненні темпу мовлення, умінні робити логічний або фразовий наголос тощо.

Мета статті: обґрунтувати сукупність методів оволодіння впливом інтонаційних засобів у формуванні звукової культури мовлення дітей, успішності мовленнєвого спілкування.

Висока культура мовлення залежить від розуміння мовцем специфіки спілкування, його умов і завдань, стилістичних настанов, які передаються передусім інтонацією. Кожен із компонентів інтонації виконує важливі функції у вираженні змісту і ситуативної перспективи, емоційного ставлення мовця до конкретного факту дійсності та комуніканта, досягненні комунікативної мети.

Усі компоненти інтонації створюють відчуття потоку людського мовлення, тому опанування природою інтонації має важливе значення для кожної людини, яка намагається інтонацією «малювати»: виразно говорити, декламувати вірші, передавати закінченість чи незакінченість думки та різноманітні почуття, такі як сум, радість, співчуття, незадоволення, подив, гнів тощо. В. О. Сухомлинський наголошував на важливості навчити дітей розвивати здатність свого голосу передавати найтонші відтінки думок і почуттів.

Знання комунікативних ознак мовлення впливають на форми спілкування – монолог, діалог, полілог, внутрішній монолог тощо, а ситуація коригує і висоту тональності мовлення (голосно – тихо – пошепки), і темп мовлення (швидкий – середній – повільний), і видозміну (рухливість) цих ознак виразності мовлення.

Якщо мовлення одноманітне, інтонаційно невиразне, незмінне щодо інтенсивності звучання протягом усього процесу комунікації, то це ускладнює сприйняття думки, перешкоджає контактові зі слухачем. Звичайно, вибір інтонації залежить від жанру, предмета розмови та індивідуальної манери спілкування. А контакт із співрозмовником буде результативним, якщо будуть правильно підібрані не тільки слова, а й інтонація саме для цієї ситуації спілкування. Проте мовець не повинен нав'язувати слухачеві свою оцінку, скоріше дбати, щоб не травмувати, не принижувати його гідності.

Фізичні характеристики мовлення впливають на тональність спілкування, яка є одним із обов’язкових складових стилю мовлення, джерелом досягнення потрібного комунікативного ефекту. Хоча тональність мовлення формується не тільки мовними компонентами, їй належить важлива роль у спілкуванні, оскільки пов’язана з мовленнєвою компетенцією. Так, висота звука, його сила, гучність, тембр, темп є елементами динамічності мовлення, джерелом інформації, а «порушення тональності спілкування може стати причиною різноманітних непорозумінь, навіть комунікативних провалів» [3, с. 209].

Оволодіти навичками зміни інтонації мовлення – важлива і необхідна підсистеми звукової культури мовлення, оскільки слова, що утворюють речення, є тільки основою змісту, а те, що надає мовленню форми і значення, міститься в інтонації і в тому враженні, яке створюється нею. Від умілого використання інтонації залежить і значення, і емоційне забарвлення мовлення, і його ритмічність, і музичність. Для того, щоб активізувати увагу слухачів, зробити розмову більш жвавою, треба навчитися періодично змінювати тон мовлення – підвищувати його або знижувати – у зв’язку із семантикою даної фрази, уміло застосовувати паузи між частинами усного мовлення. Промова не повинна виголошуватися одним поштовхом. Стомлює слухача і довгі висловлювання, і занадто поспішне, бідне на паузи мовлення, і монотонне з невмілим логічним наголошенням. Проте бажаючи підкреслити важливість певної фрази, мовець промовляє її більш повільно, голосно, виразно, підкреслює інтонаційно окремі слова, подовжуючи навіть окремі голосні. Показником упевненості є значна гучність, а різкі зміни є сигналом хвилювання, емоційності, співпереживання співбесідників, слабка гучність демонструє недостатню наполегливість, у результаті якого виникають нерегулярні коливання голосу. Отже, в усному мовленні важливими виражальними засобами є манера говоріння, інтонація, темп, наголошення та ін., які визначають не лише сприйняття комунікантом змісту висловлення, але й самого мовця. Уміння вибрати найбільш вдалу форму спілкування, інтонаційну тональність формується практикою мовлення і психологією людських стосунків.

Серед стилістичного багатства розмовного мовлення виділяються окличні та питальні інтонації, за допомогою яких можна сконденсовано передати певну інформацію або вимагати від співбесідника її повідомити. Настанова на експресивність, яка властива окличним реченням, вимагає використання коротких, лаконічних фраз. Питальні речення надають викладові гнучкості, примушують слухача реактивно думати, радіти або гніватись, посилюють піднесеність. У дітей можна почути інтонацію «недомовлення», яка на письмі позначається крапками в кінці речення.

Завдяки закличному, спонукальному тону висловлення спонукальні речення та речення з риторичними питаннями часто використовуються як засіб встановлення контакту зі співрозмовником, впливають на його волю. Наприклад, у П. Тичини: «Що листячко шепче, мов дитя у садочку? Про що очерет пісню сумную дзвонить».

Розглянемо сукупність методів навчання дітей інтонаційним засобам.

1. Правильне дихання. Передусім педагог формує у дітей уміння правильно дихати, на що спираються усі компоненти здоров’язберігаючих технологій. Правильне мовленнєве дихання – це уміння відтворювати короткий вдих і довгий видих, завдяки чому забезпечується звучна вимова звуків, їх плавність [2, с. 269]. Якщо людина спокійна, вона і дихає спокійно, а вдихи й видихи відбуваються рівномірні. Неправильне дихання є серйозною перешкодою для вимови, а незнання техніки правильного дихання призводить до того, що деякі люди бояться говорити: наважившись щось сказати, вони заїкаються, ковтають останні склади, заповнюють простір мовлення своєрідними паузами (словами типу е-е, гм, ну) . Негативно позначається на диханні надмірне хвилювання.

2. Навчання мистецтву пауз. Педагогові слід навчити своїх вихованців умінню користуватися паузами під час спілкування, зокрема, для підкреслення тих частин думки, які важливі мовцеві, робити паузу після риторичного запитання, емоційно насиченого висловлення, завершення теми. Між фразами у мовленні можуть утворюватися паузи, спричинені зупинкою артикуляційних рухів органів мовлення, які є одним з показників культури усного мовлення. Характер пауз залежить від змісту висловленої думки, від стану самого мовця, а разом з інтонацію мають силу емоційного впливу на співбесідників.

Як важливий виразний засіб пауза передає фізіологічні, психологічні, стилістичні та логічні особливості мовлення. Тривалість паузи визначається ступенем важливості наступної за паузою думки. Наприклад, пауза в коротких висловленнях пожвавлює мовлення, робить його більш емоційним, психологічна пауза визначається контекстом, викликається емоціями, загострює увагу слухача на певній ознаці і найбільш близька до жесту. Логічна пауза, виділяє слово, служить розумові, попереджувальна використовується для роз’яснення висловлення наступною частиною речення. «Якщо без логічної паузи мова безграмотна, то без психологічної вона нежиттєва» ,– писав К. С. Станіславський. Доречні паузи допомагають краще зрозуміти зміст розмови, адже раптова тиша привертає увагу співбесідників не менше, ніж промовлені звуки. Проте наявність численних пауз може свідчити про невміння підібрати доречні слова або правильно розподілити подих при висловленні. Проте не рекомендується заповнювати паузи словами-паразитами: «повірте», «бачите», «розумієш», «необхідно підкреслити», «треба зауважити» тощо або подовженими голосними (е) або (и). «Оскільки заповнення пауз різними непотрібними одиницями часто відбувається механічно, то, щоб цього позбутися, потрібен самоконтроль і «керування» мовленням, доки не виробляться стійкі навички мовлення з паузами, якими треба вміти користуватися так само, як словами та іншими виражальними засобами» [6, с. 56].

Дітям дошкільного віку потрібні паузи для регуляції дихання, щоб набрати повітря для продовження мовлення, особливо під час хвилювання або при спілкуванні зі незнайомими людьми.

3. Регулювання темпу мовлення. Сприйняття мовлення залежить від темпу. Тому мовець повинен тримати темп свого мовлення під контролем, модулювати його залежно від змісту, окремі слова або словосполучення уповільнювати або прискорювати порівняно з основною частиною, виділяючи головне від другорядного. Учені виділяють чотири типи темпу мовлення: швидкий, середній, уповільнений, дуже повільний, якими треба уміти правильно оперувати. Так, наприклад, логічне, спокійне мовлення використовує середній темп. А емоційність мовлення, бадьорість, упевненість прискорюють його, пригніченість, невпевненість, навпаки, уповільнюють, роблять невиразним, вражають монотонністю, що може стати причиною комунікативних непорозумінь.

Потрібно врахувати, що темп мовлення визначається етномовними або регіональними особливостями, наприклад, італійцям властивий прискорений темп мовлення, а японцям, фінам не характерна поспішність. Розмовляють швидше, ніж у інших регіонах України, галичани. Крім того, вважається, що у жінок темп мовлення швидший, ніж у чоловіків. За даними психологів, за 30 секунд жінка вимовляє у середньому 80 слів, а чоловіки – тільки 50.

Безпосередньо пов'язані із передачею психічного стану нечіткість, квапливість мовлення, яке може тримати слухачів у стані напруження, негативно впливаючи на них. Крім того, таке мовлення призводить до ковтання звуків або складів, а у дітей дошкільного віку навіть до затримки розвитку вікових особливостей. Тому прискорений темп мовлення шкідливий для здоров’я дітей, на що слід звертати увагу педагогові.

Неоднакового темпу вимагають різні стилі й жанри мовлення. Неможливо повільно коментувати спортивні ігри або у швидкому темпі читати присягу чи молитву, некоректно говорити у переривчастому темпі, рубаючи фрази.

Зважати на темп мовлення треба також у виступах перед аудиторією, адже в ній завжди є слухачі з різним темпераментом та неоднаковим рівнем володіння мовою. Уповільнений темп рекомендується використовувати у приміщеннях з поганою акустикою.

4. Сила звучання як елемент інтонації, що зумовлює посилення або послаблення видиху, має функціональне призначення у вираженні змісту висловлення та залежить від комунікативної мети. Так, недоречне голосне мовлення, якщо ви хочете виразити співчуття людині або довірливо поговорити з нею. Проте у лісі, на вокзалі, на демонстрації, коли необхідно сказати щось важливе, а співрозмовники розділені відстанню, дозволено говорити голосно.

Показником упевненості є значна гучність, а різкі зміни є сигналом хвилювання, емоційності, співпереживання співрозмовників. Доцільно навчити дітей використовувати різну гучність голосу залежно від мети та семантики висловлення, проте застерегти їх від надмірної гучності, яка не тільки шкідлива для їх здоров’я, а й створює штучність, фальшивість пафосу. Слабка ж гучність демонструє недостатню наполегливість, у результаті якого виникають нерегулярні коливання голосу.

В інтонації проявляється і зв'язок мовлення з мисленням, адже якщо людина вміє чітко висловлювати свої думки, вона вміє чітко мислити. А навчити дітей виразності мовлення, монологічного і діалогічного, означає навчити їх мислити вголос.

Висновки. Отже, важливим завданням розвитку мовлення дітей є опанування інтонаційним мовленням, одним з елементів звукової культури мовлення дітей, формування якої відбувається з урахуванням чотирьохелементної методики (дихання, паузи, темпу, гучності), розумінням взаємодії всіх її компонентів з лексико-граматичною будовою та змістом висловлення.

 

Література:

1. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. – К.: «Академія», 2004. – 344 с.

2. Богуш А. М., Гавриш Н. В. Дошкільна лінгводидактика: Теорія і методика навчання дітей рідної мови: Підручник / За ред. А. М. Богуш. – К.: Вища шк., 2007. – 542 с.

3. Ганич Д. І., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. – К.: Вища школа, 1985. – 359 с.

4. Євсєєва Г. П. Мовна політика та визначальні фактори культури мовлення // Український смисл. – 2008. – №3. – C. 3.

5. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2008. – С. 56.

References:

1. Bacevych F. S. Osnovy komunikatyvnoji linghvistyky: Pidruchnyk. – K.: «Akademija», 2004. – 344 s.

2. Boghush A. M., Ghavrysh N. V. Doshkiljna linghvodydaktyka: Teorija i metodyka navchannja ditej ridnoji movy: Pidruchnyk / Za red. A. M. Boghush. – K.: Vyshha shk., 2007. – 542 s.

3. Ghanych D. I., Olijnyk I. S. Slovnyk linghvistychnykh terminiv. – K.: Vyshha shkola, 1985. – 359 s.

4. Jevsjejeva Gh .P. Movna polityka ta vyznachaljni faktory kuljtury movlennja // Ukrajinsjkyj smysl. – 2008. – № 3. – C. 3.

5. Radevych-Vynnycjkyj Ja. Etyket i kuljtura spilkuvannja. – K.: T-vo «Znannja», KOO, 2008. – S. 56.

Site search

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.