кандидат педагогічних наук, Гоголь Н. В. ПСИХОЛОГІЗМ ОПОВІДАНЬ І. ФРАНКА ДЛЯ ДІТЕЙ

УДК: 821.161.2.005*Фр:82,0 – 93

 

ПСИХОЛОГІЗМ ОПОВІДАНЬ І. ФРАНКА ДЛЯ ДІТЕЙ

кандидат педагогічних наук, Гоголь Н. В.

Глухівський національній педагогічний університет імені Олександра Довженка, Україна, м. Глухів

 

У статті розкрито шлях розвитку художнього психологізму в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ століть, проаналізовано специфіку відображення психологізму в оповіданнях І. Франка для дітей і про дітей. На матеріалі автобіографічного оповідання «У кузні» представлено аналіз образів героїв художнього твору; визначено композиційні прийоми, використані письменником для зображення зовнішнього світу та розкриття внутрішнього життя дитини; здійснено пошук художніх деталей, які посилюють психологізм у творах митця.

Ключові слова: психологізм, психологізм в українській літературі ХІХ – поч. ХХ ст., автобіографічні твори, психологічний портрет дитини, оповідання для дітей «У кузні».

 

Кандидат педагогических наук, Гоголь Н. В. Глуховский национальный педагогический университет имени Александра Довженка, Украина, Глухов

В статье расскрыт путь развития художественного психологизма в украинской литературе конца ХІХ – начала ХХ века, проанализирована специфика изображения психологизма в произведениях И. Франка для детей и про детей. На материале автобиографического произведения «В кузне» представлено анализ образов героев художественного произведения; определены художественные приемы, используемые писателем для изображения мира вокруг и раскрытия внутренней жизни ребенка; совершен поиск художественных деталей, которые усиливают психологизм в произведениях их творца.

Ключевые слова: психологизм, психологизм в украинской литературе конца ХІХ – начала ХХ века, автобиографические произведения, психологический портрет ребенка, произведение для детей «В кузне».

 

PhD of Pedagogical Sciences, Gogol N. V. Oleksandr Dovzhenko Hlukhiv National Pedagogical University, Ukraine, Hlukhiv

The article shows the development path of artistic psychologism in the Ukrainian literature of the late XIX - early XX centuries. There is analyzed the specificity of reflection the psychologism in Franco’s short stories for children and about children; presented analysis of the artwork’s characters on the material of autobiographical story "In the smithy"; defined artistic details that increase the psychologism in the works of the artist. The author of article discovers compositional techniques used by the writer to depict the outside world and uncover the inner life of the child.

Keywords: psychologism, psychologism in the Ukrainian literature of the late XIX - early XX centuries, autobiographical stories, psychological portrait of a child, short story for children "In the smithy".

 

Вступ. Межа ХІХ і ХХ ст. – знаковий період в історії української літератури, який характеризується суттєвими змінами, що відбувалися як у теоретичних твердженнях, так і в художній практиці письменників. У зазначений період зросла увага митців до внутрішнього світу людини, збагатився психологічний інструментарій, за допомогою якого митцями слова розкривалися характери персонажів. Психологізм зумовив зміни в ідейно-тематичному, композиційному та образному оформленні прози кін. ХІХ – поч. ХХ ст.

Історія художнього психологізму в українській літературі розкриває складний шлях цього явища в історичному та теоретичному аспектах. На думку літературознавця М. Тарнавського, художній психологізм як такий існує в літературі іманентно, проте його досягнення дослідники пов’язують із другою половиною ХІХ ст., коли бурхливий розвиток психології як науки «…вплинув на практику психологічного зображення в українській прозі…» [1, с. 75].

Творчість письменників української літератури, починаючи з В. Стефаника, О. Кобилянської, М. Коцюбинського, Лесі Українки, відзначалася посиленням уваги до проблем внутрішнього життя особистості, що зумовило поглиблення психологічного зображення і, відповідно, викликало жанрово-стильове збагачення літературного процесу. Письменники шукали оптимального співвідношення у зображенні персонажа і його оточення, порушували часове розгортання сюжету, а головне – аналізували стан душі героя.

Отже, література кінця XIX – початку XX ст. була найвищим етапом художньому розвитку нової української літератури. Він характеризувався подальшим розвитком і водночас оновленням художніх засобів, прийомів дослідження людини (психологізм, натуралізм, посилення суб'єктивного авторського начала), активним стильовим пошуком, урізноманітненням художніх напрямів і течій (реалізм, імпресіонізм, неоромантизм, символізм, модернізм). У літературу прийшла творча генерація, що започаткувала нову літературну школу. Виховані на кращих зразках вітчизняної літератури, збагачені європейским художнім досвідом, письменники кінця XIX – початку XX ст. найбільшу увагу приділяють філософському осмисленню становища людини в суспільстві. Посилена увага письменників у художній літературі до внутрішнього світу людини, її духовності зумовила такі визначальні риси, як філософічність, інтелектуалізм, ліризм оповіді.

В Україні дослідження літературного психологізму розпочалося з вивчення психологічних основ художньої творчості. Психологічну методологію першим запровадив О. Потебня, який поєднав психологічний аналіз твору з аналізом лінгвістичним [2, с.117]. Найпомітніший слід у становленні психологічного напряму в українському літературознавстві залишив І. Франко.

Увага до психічної сфери людини, її переживань та почуттів – визначальні риси прози ХІХ столілля, зокрема творчості І. Франка. Психологізм як істотну ознаку обдарування письменника першим визначив С. Єфремов. Пізніше дискурс психологізму Франкових творів висвітлювали Л. Бондар, Ж. Букетова, Р. Гром’як, З. Гузар, І. Денисюк, А. Журбенко, Б. Кир’янчук, М. Легкий, Т. Митрик, А. Печарський, І. Приходько, М. Ткачук, О. Хрущ та ін.

Творчість І. Франка становить цілу епоху в культурному розвитку не тільки України, а й Європи. На думку М. Ткачука, творчість письменника є «феноменальним явищем в українській і європейській літературі останньої третини ХІХ – початку ХХ століття. Вона пройнята масштабним баченням світу з широким у часі розкриттям характерів з їх соціально-психологічним історизмом, глибоко національним духом і колоритом, водночас і загальнолюдським духом» [3, с. 3].

На думку вченого, еволюція І. Франка відбувалася від психолого-натуралістичного «свідчення» до складної системи соціально-детермінованої характерології прози 80 – 90-х років, від розтину механізмів «діалектики душі», показу зміни особи в психологічному плані особи до оголеного притчового прочитання, глибин філософського осмислення буття [4, с. 20].

І. Франко у своїй праці «Із секретів поетичної творчості» підкреслював роль свідомого й несвідомого в пізнанні психологічних таємниць літературної діяльності, зіставляє «сонну» і «поетичну» фантазію, досліджує зв'язок поетичні вдачі з психічними аномаліями. Письменник стверджував, що «поет розширює зміст нашого внутрішнього «я» і що літературна критика «входить в обсяг психології, мусить послугуватися тими методами наукового дослідження, якими послугується сучасна психологія» [5, с. 22 – 28].

Твори І. Франка, присвячені життю і становленню дитини, дають змогу відчути загальну картину внутрішнього світу маленьких героїв. Автор майстерно моделює форму і стиль сюжету, у його творах відчувається величезне різнобарв'я прийомів і способів для зображення зовнішнього світу та розкриття внутрішнього життя дітей. Зауважимо, що концепція психологізму оповідань І. Франка для дітей і про дітей має авторський стиль та реалізується у площині «дитина-суспільство», «дитина-школа».

В окрему групу можна виділити оповідання І. Франка про життя дітей, більшість із яких має автобіографічний характер. У своїх автобіографічних творах про дітей («Малий Мирон», «Олівець», «Під оборогом», «У кузні», «Мій злочин» та ін.) І. Франко вдається до психологічного зображення героїв, відтворення порухів їхньої душі. О. Білецький слушно зауважував, що «автор говорить нам не стільки про зовнішні події, стільки про внутрішні переживання», а особисті враження та почуття в сюжеті творів цього типу «переплітаються з елементами, які передаються спостереженням життя інших» [6, с. 323]. Звернення до автобіографізму виявилося у трансформації фактів із власного життя прозаїка в сюжети його творів, у психологічно-аналітичній інтерпретації пережитого.

Дитячі та юнацькі враження позначались на багатьох творах і працях І. Франка. Зрештою, на життєву основу своїх творів указував і сам письменник у листі до М. Драгоманова від 26 квітня 1890 р.: «Про новели свої скажу тільки одно, що майже всі вони показують дійсних людей, котрих я колись знав, дійсні факти, на котрі дивився або котрі чув від свідків, малюють край образи тих закутків нашого краю, які я переміряв власними ногами. В такім розумінню – усі вони частки моєї автобіографії» [7, с. 251 – 252].

У багатьох творах, поетичних і прозових, І. Франко малював батькову кузню, селян і маленького руденького хлопчика, який в одній сорочці сидить біля вогнища, пильно вслухається в кожне почуте слово. Хоча Яків Франко був неписьменним, але за свій великий природний розум заслужено користувався авторитетом серед селян. Його кузня була своєрідним сільським клубом, куди приходили по справі і без діла, щоб послухати розумної думки.

Згадуючи ті найщасливішій хвилі свого дитинства, І. Франко відзначив, що батьки і трудове середовище рідного села запалили в його серці ті перші вогники, що потім розгорілися великим полум'ям посвяти всього його життя боротьбі за щастя простого народу. Поет назавжди зберіг у серці ніжну вдячність батькові за його мудру школу виховання, з гордістю згадував його як мужню натуру, що не зломилася під тиском нестерпної панщини і змогла віддавати людям душевну теплоту та щедрість.

Найбільш інтервертним за стилем і близьким до серця письменника є оповідання І. Франка «У кузні». Назва художнього твору влучно передає всю його загадковість. Темою твору є зображення формування архетипу поведінки у хлопчика-Франка через образ батька.

У творі письменником вдало використані монологи, які мають психологічне забарвлення: «Я дуже боявся тих іскор, та проте страх любив дивитися, як вони, мов рій огнистих джмелів, вилітали з-під батькового молота і прискали на всі боки» [8, с. 339]; «Сі удари все мали для мене якийсь чар таємничості: хоч які були легкі, а проте за кожним ударом сарахтіли та розскакувались на цілу кузню великі рої зиндр» [8, с. 340]; «На дні моїх споминів і досі горить той маленький але міцний огонь… Се огонь у кузні мойого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі» [8, с. 346].

В оповіданні «У кузні» простежуємо опис інтер’єру, який влучно розкриває психологічний стан героя через побут, домашнє начиння: «І досі бачу ту залізну лопатку, якою батько набирає вугілля з дощаної скрині,  те вугілля він сам випалював за хатами в ямі, що й досі називається вугляркою» [8, с. 334]; «А онде коло дверей чересло  треба нанадити. Під кузнею в невеличкім піддашку обік точила стоїть пара возових коліс, які принесено до кування,  там же лежать і нові залізні рафи на обручі» [8, с. 336]; «Ось хоч би обручі натягати на колеса: три-чотири хлопи хапають за здорові дрючки з залізними гаками; два інші та батько третій довгими кліщами несуть розпечений обруч, кладуть його на обода, а ті з дрючками хапають гаками за рафу, опирають кінець дрючка о обід і починають щосили тиснути вниз» [8, с. 337].

У творі наявні авторські відступи (спогади головного героя), які дають змогу читачеві глибше зрозуміти, усвідомити внутрішній світ дитини, її переживання: «Батько кував та перековув кожду часть по кілька разів, дбаючи не лише про форму, але про те, щоб ніде не було скази, щоб сокира виглядала «мов вилита» [8, с. 341]; «Я слухав тих оповідань у кузні, як фантастичних казок про далекі, зачаровані краї» [8, с. 342]; «…радісний настрій лишиться живими та незатертими в душі маленького, рудоволосого хлопчини, що босий, у одній сорочці сидів у куті коло огнища і якого дбайливий батько від часу до часу просив заступити від скакучих іскор» [8, с. 346].

Івась із повагою ставиться до людей, які приходять до батька, щоб подивитися як виготовляються знаряддя праці. Хлопчик із куточку слухає розмови дорослих, аналізує, всотує політичні та суспільні перетипії того часу.

Малого рудоволосого хлопчика всі любили, старші помічник батька в кузні інколи глузували з малого, але батько завжди «стояв горою» за свого сина: «Мені збирається на плач. Я не розумію Андрусевого жарту. Моя уява заповнена марами, упирями, про які я щовечора слухаю оповідання наших служниць…» [8, с. 335]; «Но-но-но, ти, хло! Не говори дитині дурниць. Не слухай, Івасю, не слухай, у місі немає ніякої дикої баби» [8, с. 335].

Мова головного героя жива, розмовна, властива місцевості, де народився і жив прозаїка, а саме  діалект Західної України: «коркоші-плечі», «зиндра-розгалужена іскра», «сказа-огріх, вада» та ін.

Прочитавши твір, читач розуміє, що автор ставиться до свого героя із великою добротою та розумінням. І Франко влучно описує свої спогади, деталі, бо Івась – це дорослий І. Франко, який пам’ятає все до найменших подробиць.

Висновок. В оповіданні «У кузні» можна логічно прослідкувати вплив оточуючого світу на дитячу психіку, психологію взаємовідносин у сім'ї, суспільстві тощо. Отже, можемо говорити про основну філософсько-теологічну лінію психологізму художнього твору, а саме формування психологічного портрету дитини за допомогою архетипів та психотипів сім'ї і суспільства загалом.

 

Література:

1. Тарнавський М. Майстерність психоаналізу чи ілюзія психологізму? (Два приклади: Панас Мирний і Нечуй-Левицький) / Максим Тарнавський // Слово і час. – 1992. – № 8, С. 75 – 79.

2. Наєнко М. К. Історія українського літературознавства: [підручник] / Наєнко Михайло Кузьмович. – К.: Видавничий центр «Академія», 2003. – 360 с.

3. Ткачук М. П. Жанрова структура прози Івана Франка: бориславський цикл та романи з життя інтелігенції: монографічне дослідження / М. П. Ткачук; наук. ред. Р. Т. Гром'як. – Тернопіль. – 2003. – 384 с.

4. Ткачук М. П. Концепт натуралізму і художні шукання в «Бориславських оповіданнях» Івана Франка: Навчальний посібник / Микола Платонович Ткачук. – Тернопіль, 1997. – 65 с.

5. Печарський А. Психоаналітична рецепція трактату Івана Франка «Із секретів поетичної творчості / Андрій Печарський // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2013. Випуск 58. – С. 22 – 28.

6. Белецкий А. И. Избранные труды по теории литературы. [Текст] / А. И. Белецкий ; Под общ. ред. Н. К. Гудзия, сост. и примеч. А. А. Гозенпуда. – Москва : Просвещение, 1964. – 478 с.

7. Франко І. Зібрання творів: у 50 томах / Іван Франко. – Т. 49: Листи (1886 – 1894) / Редактор тому Ф. П. Погребенник; Упорядкування та коментарі Н. О. Вишневської та ін. – К.: Наукова думка, 1986. – 810 с.

8. Франко І. Я. Грицева шкільна наука: Вірші, оповідання, казки: Для мол. та серед. шк. віку / [Упоряд., ред. та передм. Н. О. Вишневецької] / Іван Якович Франко. – К.: Веселка, 1990. – 380 с.

9. Салтовський О .І. Концепції української державності в історії вітчизняної політичної думки (від витоків до початку XX сторіччя) / Олександр Іванович Салтовський. – К.: Вид. ПАРАПАН, 2002. – 396 с.

 

References:

1. Tarnavskyi M. Maisternist psykhoanalizu chy iliuziia psykholohizmu? (Dva pryklady: Panas Myrnyi i Nechui-Levytskyi) / Maksym Tarnavskyi // Slovo i chas. – 1992. – # 8, S. 75 – 79.

2. Naienko M. K. Istoriia ukrainskoho literaturoznavstva: [pidruchnyk] / Naienko Mykhailo Kuzmovych. – K.: Vydavnychyi tsentr «Akademiia», 2003. – 360 s.

3. Tkachuk M. P. Zhanrova struktura prozy Ivana Franka: boryslavskyi tsykl ta romany z zhyttia intelihentsii: monohrafichne doslidzhennia / M. P. Tkachuk; nauk. red. R. T. Hromiak. – Ternopil. – 2003. – 384 s.

4. Tkachuk M. P. Kontsept naturalizmu i khudozhni shukannia v «Boryslavskykh opovidanniakh» Ivana Franka: Navchalnyi posibnyk / Mykola Platonovych Tkachuk. – Ternopil, 1997. – 65 s.

5. Pecharskyi A. Psykhoanalitychna retseptsiia traktatu Ivana Franka «Iz sekretiv poetychnoi tvorchosti / Andrii Pecharskyi // Visnyk Lvivskoho universytetu. Seriia filolohichna. 2013. Vypusk 58. – S. 22 – 28.

6. Beletskyi A. Y. Yzbrannыe trudы po teoryy lyteraturы. [Tekst] / A. Y. Beletskyi ; Pod obshch. red. N. K. Hudzyia, sost. y prymech. A. A. Hozenpuda. – Moskva : Prosveshchenye, 1964. – 478 s.

7. Franko I. Zibrannia tvoriv: u 50 tomakh / Ivan Franko. – T. 49: Lysty (1886 –1894) / Redaktor tomu F. P. Pohrebennyk; Uporiadkuvannia ta komentari N. O. Vyshnevskoi ta in. — K.: Naukova dumka, 1986. – 810 s.

8. Franko I.Ya. Hrytseva shkilna nauka: Virshi, opovidannia, kazky: Dlia mol. ta sered. shk. viku / [Uporiad., red. ta peredm. N. O. Vyshnevetskoi] / Ivan Yakovych Franko. – K.: Veselka, 1990. – 380 s.

9. Saltovskyi O. I. Kontseptsii ukrainskoi derzhavnosti v istorii vitchyznianoi politychnoi dumky (vid vytokiv do pochatku XX storichchia) / Oleksandr Ivanovych Saltovskyi. – K.: Vyd. PARAPAN, 2002. – 396 s.

Site search

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.