к. е. н., Витвицька У. Я., Колодчак Н. Т. ПРО РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

к. е. н., Витвицька У. Я., Колодчак Н. Т.

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

ПРО РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

Вагомим фактором забезпечення конкурентоспроможності національної економіки є якість управління інноваційними процесами. Для України є характерним значне технологічне відставання від розвинених країн, що призводить до зниження конкурентоспроможності нашої країни, призупинення темпів розвитку високотехнологічних галузей промисловості, зниження якості робочої сили та інших негативних наслідків. Збереження таких тенденцій у майбутньому може призвести до остаточного вибуття України із числа економічно-розвинутих країн світу [1, с.62].

Питанням розвитку національної інноваційної системи загалом та інноваційного підприємництва, зокрема, присвячена велика кількість досліджень. Разом з тим проблеми розвитку інноваційного підприємництва в Україні залишаються все ще невирішеними. Тому дослідження основних тенденцій розвитку інноваційного підприємництва в Україні та виявлення проблем, що його стримують, є важливим науковим завданням.

Дослідження динаміки основних показників, що характеризують розвиток інноваційних процесів в Україні, засвідчили, що питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової продукції знизилась з 6,8% у 2001 році до 3,8% у 2011, питома вага обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт у ВВП – з 1,16% у 2000 році до 0,79% у 2011 [2]. Це зумовлено незначними інвестиціями в інноваційні галузі, відривом науки від техніки, зниженням рівня платоспроможного попиту на науково-технічну продукцію з боку держави і підприємницьких структур.

У результаті вивчення структури інноваційних витрат було встановлено, що найбільшу питому вагу (73,16%) становили витрати на придбання машин, обладнання і програмного забезпечення, витрати на дослідження і розробки –7,53%, на придбання інших зовнішніх знань – 2,27%. Така недосконала структура інноваційних витрат свідчить про те, що зростає орієнтація підприємницьких структур на придбання готових технологічних рішень, при цьому знижується зацікавленість до самої розробки інновацій. Обсяг витрат на дослідження і розробки скорочується: з 1243,6 млн. грн. у 2008 році до 1079,9 млн. грн. у 2011[2].

Загалом представлені дані свідчать про низький рівень інноваційної активності вітчизняних підприємств. Питома вага підприємств, які займалися інноваційною діяльністю, в Україні є значно меншою, ніж в країнах, в яких інноваційний розвиток економіки є пріоритетним завданням. Так, в ЄС таких підприємств нараховується близько 40%, в окремих розвинутих країнах сягає 70%, а в Україні лише 16,2% підприємств у 2011 році були інноваційно активними [2]. Україна, маючи майже удвічі більший інвестиційно-інноваційний фінансовий ресурс проти Польщі, Чехії, Угорщини, Румунії та інших країн, займає серед них останнє місце, як за загальним рейтингом глобальної конкурентоспроможності, так і за рейтингом щодо інноваційного фактору. Це свідчить про вкрай неефективну інноваційну політику України [3].

У структурі джерел фінансування інновацій основну частку становлять власні кошти суб’єктів господарювання. Оскільки інноваційна діяльність підприємств характеризується високим рівнем ризику втрати вкладеного капіталу, то за відсутності дієвих стимулів з боку держави достатньої зацікавленості в фінансуванні інноваційних проектів підприємницький сектор не має. Саме цим пояснюється низька інноваційна активність вітчизняних підприємств, що є суттєвою проблемою інноваційного розвитку національної економіки.

Крім того, відсутність власних коштів підприємств для фінансування інновацій доповнюється іншими чинниками – високими кредитними ставками та неможливістю отримання довгострокових кредитів внаслідок погіршення кон’юнктури в банківському секторі. Недостатньо використовуються в Україні й непрямі заходи стимулювання впровадження інновацій.

За даними Державної служби статистики, кількість організацій, які виконують наукові дослідження і розробки в Україні, становить понад 1200, що пояснюється їх надмірним подрібненням. У той же час за період 2000-2011 років їх кількість зменшилась майже на 16% [2]. Особливо негативною є тенденція зменшення кількості наукових організацій, що спеціалізуються в галузі технічних наук [4, с.226]. Суттєво зменшилась – на 70% – кількість науковців, що зумовлено відпливом спеціалістів за кордон та їх зайнятістю в інших сферах.

До найбільш важливих проблем, що мають системний характер і стримують активізацію інноваційних процесів в Україні, а значить, і розвиток інноваційного підприємництва, слід віднести [1, с.71-74, 5, с.181-184]:

- слабкість економічної мотивації учасників інноваційного бізнесу (розробників, виробників, інвесторів);

- недосконалість законодавчої й інституційної бази розвитку інноваційного підприємництва, невирішеність багатьох питань у патентно-ліцензійній сфері;

- недостатній розвиток інноваційної інфраструктури і ринку інтелектуальної власності;

- відсутність чіткої стабільної державної політики у сфері інноваційної діяльності;

- значна невідповідність між наявними джерелами фінансування та потребами інноваційного розвитку;

- обмеженість доступу підприємців до фінансово-кредитних ресурсів.

Особливо слід відмітити інноваційну пасивність вітчизняного малого бізнесу, у той час як в технологічно-розвинутих країнах основна увага інноваційної політики концентрується саме на малих і середніх підприємствах, насамперед тих, які працюють в таких найбільш перспективних сферах, як науково-технічна й інформаційна діяльність, реінжиніринг. Перевагою малого інноваційного підприємництва вважається його спроможність оперативно впроваджувати нові продукти, модернізувати і поширювати їх, вступаючи у кооперацію, як з великим бізнесом, так і зі споживачами, а також виступати з’єднуючою ланкою галузевої науки з державним дослідницьким сектором, університетами та іншими учасниками інноваційних процесів. Україні потрібно усвідомити той факт, що ефективний інноваційний розвиток великих корпорацій тісно залежить від інноваційного розвитку малого і середнього бізнесу.

Отже, вирішення проблем розвитку інноваційного підприємництва в Україні потребує подальших наукових досліджень. Зокрема, слід акцентувати увагу на вдосконаленні законодавства у цій сфері, створенні відповідної податкової політики та системи оподаткування інноваційних підприємств, а також формуванні сприятливих умов розвитку малого і середнього інноваційного підприємництва.

Література:

1. Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні: Національна доповідь / К.О. Ващенко, З.С. Варналій, В.Є. Воротін, В.М. Геєць, Е.М., Кужель О. В., Лібанова та ін. – К., Держкомпідприємництво, 2008. – 226 с.

2. Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

3. Про стан та перспективи розвитку підприємництва в Україні [Електронний ресурс] : Національна доповідь. – К. : 2010. – Режим доступу: // http:www.federation.org.ua.

4. Ткаченко Т.П. Розвиток інноваційного підприємництва в Україні / Ткаченко Т.П., Тульчинський Р.В. // Економічний вісник НТУУ «КПІ», 2010. ─ С.223-229.

5. Лукашина М.В. Ідентифікація проблем розвитку інноваційного підприємництва / М. В. Лукашина // Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності: збірник наукових праць ПДТУ. – Маріуполь, 2010. - Т. 1. - С. 180-186.

Пошук по сайту

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.