Татаринов С. Й., кандидат історичних наук, доцент
Навчально-науковий професійно-педагогічний інститут Української інженерно-педагогічної академії (Артемівськ, Донецька область)
НЕВІДОМІ СТОРІНКИ МУЗЕЙНИЦТВА ДОНЕЧЧИНИ
Татаринов С.И. Неизвестные страницы музееведения Донбасса. Исследуется возникновение первого школьного музея в Бахмуте, роль в создании Артемовского окружного музея Ф.Ф.Максименко, Б.С.Вальха, И.А.Часовникова.
Ключевые слова: земство, музей, экспонаты, посетители
Tatarinov S.I. Unknown pages of Museum of Donbass. An appearance of the first school museum in the Bakhmut, the role of F.F.Maksimenko, B.S.Valkh, I.A.Chasovnikov in foundation of the Artemovsk District Museum.
Keywords: district council, a museum, exhibits, visitors.
Ідеї музеєзнавства та памяткознавства почали зароджуватися у Донбасі у другій половині 19 століття.
У Бахмуті почав свій шлях майбутній музейник Поділля Є.Й.Сіцинський.Кандидат богослівя, закінчив Київську духовну Академію, займав у Бахмутському духовному училищі посаду вчителя російської та церковної мов з 24 квітня 1886 р, до 10 серпня 1889 р. був викладачем латинської мови, членом Правління та діловодом. Про нього писали –«Сицинский весьма трудолюбивый и преданный науке деятель, учителем занимался археологическими исследованиями и посылал статьи в „Подольские Епархиальные Ведомости". известия о его трудах по славянским древностям появились на страницах «Исторического Вестника» за 1890 год. Знатоки возлагают на него надежды как на будущего ученого археолога» [1,с.134].
Невдовзі Є.Й.Сіцинський поїхав до Кам’янець-Подільська [ 3 ].
Олексій (Дородницин Амнеподист Якович) закінчив Бахмутске духовне училище. богословську освіту отримав в Катеринославській духовній семінарії, в Московській Духовній Академії, яку закінчив в 1885 р. із званням кандидата богослів'я. У 1892-94 рр. за призначенням єпископа Августина служив помічником доглядача Бахмутского духовного училища [1, c.122]. У статті «До програми історико-статистичного опису Катеринославської єпархії» А.Дородницин писав: «Помислити дні перші і літа вічні», дав загальний огляд причин історико-церковних та археологічних досліджень у 2 половині 19 ст. - «стояло завдання написати про історію церкви і держави перед судом історії, проходські священики повинні використати письмові джерела, данні народних переказів, розкрити розвиток приходів» [4]. Катеринославським Єпархіальним Правлінням планувалося створити церковний музей.
На початку XX сторіччя земські установи Катеринославської губернії почали працювати над вдосконаленням учбово-виховного процесу через створення мережі «шкільних музеїв» у кожному повіті. В 1909 році в Маріуполі та Бахмуті з'явилися перші музейні заклади [9].
Земський музей у Бахмуті знаходився в будівлі Земської Управи, ним завідував Г.О.Філь. В 1911 році в «Народній газеті Бахмутського земства» він писав, що «шкільний музей з експонатами, картами, посібниками для вчителів суміщений з бібліотекою службовців земства»[6] .
Якщо початковий період діяльності музею в Маріуполі досліджений непогано, то про музей в Бахмуті є вкрай мало інформації.
В 1913 році Катеринославське губернське земство ухвалило рішення, що щорічно у губернії повинні відкриватися в кожному повіті по два музеї (всього 16). До 1914 року було відкрито 12 нових музеїв. Погано йшла справа в Бахмуті і в Слов’яносербську [9].
В 1915 році губернська земська Управа відзначала, що створення музеїв є «продуктивним і відповідним до задоволення повсюдних у народі потреб у культурі», музеї почали відігравати «функції допоміжних установ для початкової школи», слугували «потребам позашкільної освіти», «доросле населення, в більшості своїй безграмотне, приходячи в музей, бажало отримати пояснення сучасних подій, що їх хвилювали». Земство сформулювало завдання для музейних працівників – «музей завжди відкритий для охочих його оглянути й отримати пояснення щодо всього, що в ньому знаходиться"; музей дає довідки й відповідає на питання з природознавства, географії, історії» [9].
Земські музеї були промисловими і краєзнавчими. В них організовували народні читання, використовувався «чарівний ліхтар», музеї мали потребу в технічних засобах навчання, приладах, мапах, таблицях, часто «чарівний ліхтар» був саморобним.
В 1913 році у Бахмутському повіті на музеї у волостних селах виділялося 116 рублів на рік, на придбання експонатів -100 рублів. У 1915 році ця сума була збільшена до 660 рублів [5].
Дуже велику потребу мали музеї в приладах з метеорології. Через відсутність при районних музеях довідкових бібліотек з бібліотеки губернського музею стали виділяти до 2000 книжок у повіти.
«Поодинці та групами, під керівництвом учителя школярі проводили систематичні заняття у музеї», екскурсії проводили завідуючі музеями. виїжджали за два тижні до закінчення учбового року з окремими експонатами музейної експозиції в школи [6].
У губернії у 1915 році земство скликає «Особливу нараду завідуючих музеями і досвідчених осіб», що було першим зібранням краєзнавців. Губернське земство розробило «Інструкцію завідуючим земськими районними музеями». Завідуючий музеєм вів інвентарну книгу (для експонатів), прибутково-видаткову (для грошей і матеріалів), реєстраційну, куди «відвідувачі заносили свої враження і побажання». Щодня завідуючий вів облік відвідувачів, робив звіт щомісячно до 5 числа і за підсумками року до 15 січня. Регламентувалася робота музею щодня з 9 до 15 годин, окрім понеділка, в святкові дні з 13 до 16 години. Музеї не працювали на Паску, Різдво, Трійцю, в кінці Великого посту, закривалися на канікули з 1 червня по 1 серпня. Змінювати графік роботи музею завідуючий міг тільки за погодженням з губернським земством. Музеї для учнів і вчителів могли відкритися і в неурочний час. При читанні лекцій завідуючим музеєм у повіті потрібно було надати заявку в поліцію (в місті за З дні, в повіті за 7 днів) про місце, приміщення, час і зміст лекції. Переміщення колекцій музеїв по повіту супроводжувалося обов'язковим складанням приймально-передавального акту [9].
Земство брало на себе витрати на придбання, наймання приміщень, оплату опалювання, освітлення, охорони, придбання меблів для квартири завідуючого з опалюванням і освітленням [5].
Після подій 1917-1919 років музейною справою у Бахмуті займався 20-річний Ф.П.Максименко. Федір Пилипович народився 5 лютого 1897 року у сім’ї священика у селі Довгеньке. Його батько Пилип Пилипович був священиком Благовіщенської церкви Бахмуту та завідувачем ЦПШ. Після закінчення гімназії Ф.П.Максименко вступив до Катеринославської духовної семінарії, яку закінчив у 1917 році. Вступив до Київського університету, де провчився до грудня 1918 року (переживши Центральну Раду, німецьку окупацію, гетьманат Скоропадського, вступ більшовиків) [2].
В 1919-22 роках працював у Бахмуті – бібліографом відділу Окрнаросвіти, завідуючим музеєм повітового земства - з 1920 р. краєзнавчого музею у відділі політпросвіти. У 1922 році у кількох числах часопису «Просвещение Донбасса» друкує дослідження про краєзнавчу літературу Бахмутського повіту.
У 1923 році у Юзівці на З'їзді гірничопромислової галузі уперше висловлені пропозиції про створення у Бахмуті, центрі губернії, історико-краєзнавчого музею. За це взявся відомий в Донбасі вчений — природознавець Б. С. Вальх, який з жовтня 1924 року став директором (завідувачем) Артемівського окружного музею [12].
Перший музей Юзівки (Сталіно) був утворений зхначно пізніше.
З 1925 по 1938 рік директором Артемівського музею був Ілля Артемович Часовников. Ілля Артемович народився в 1887 році у м. Миколаєві, закінчив у 1911 році історико-філологичний факультет Київського університету. З 1911 по 1925 роки працював в м. Глухів Полтавської губернії у гімназії, «пролєтшколі», завідуючим міським музеєм. Звідти переїхав у Артемівськ, дружина була дочкою відомого лікаря С.Х.Марутаєва [12]. До речі, її сестра Олександра була дружиною голови РНК УРСР Уласа Чубаря…
Зі Звіту І. А. Часовникова до Наркомосвіти за 1925 рік відомо, що Артемівський музей мав 2 відділи — загальний і краєзнавчий, бібліотеку і лабораторію. За рік вдалося зібрати більше 3000 експонатів. Музею окрполітпросвіт виділив на рік 800 рублів (зарплата, опалювання, учбові витрати). Формами роботи були «доповіді і оповідання з краєзнавства», «збір статистичних матеріалів». Як успіх відзначено, що «розширилася робота по залученню профспілкових організацій і шкіл». У музеї за рік безкоштовно побували близько 15 тисяч, в т. ч. 80 робітників, 100 селян і 614 червоноармійців [13].
З 1926 року у зв'язку з необхідністю створення відділу української культури виникло листування Часовникова з Наркомосвітою, лист наркомату в музеї р. Київа, Харкова, Полтави, Дніпропетровська, Одеси, Вінниці про «передачу дублетних матеріалів, які репрезентували мистецтво і культуру країв України». Лист І.А.Часовнікова до ВУАК 22 травня 1925 року містить інформацію, що «по apхеологии, этнографии и искусству экспонатов нет, музей открыт 6 января 1924 года и пока располагает кoллекциями по природе и производству Артемовского oкруга» [12,13].
І.А. Часовніков звертається до В.О.Городцова, який працював тоді у Державному історичному музеї СРСР у Москві. 27 серпня 1927 року – «Уважаемый профессор! Артемовский oкружной музей приступил к изучению Артемовского okруга (б. Бахмут. уезд Екатер. губ) в apхеологическом отношении. Очень ценно для музея иметь Ваши труды по pacкопкам, кoторые вы производили в нашем oкруге. Музей обращается к Вам с просьбой передать ему таковые» [10]. Чи була peaкція та відповідь В.О.Городцова- невідомо.
У 1928 році І.А.Часовніков розпочав клопотання перед Окрнаровітою про фінансування місцевих apхеологічних розкопок. У серпні 1928 року він пише до ВУАК «Артемівський музей одержав 750 крб., які гадає витратити на apхеологічні розкопки...тому музей звертається с проханням взяти на себе проведення розкопки в межах Артемівської oкруги з тим, щоб 1).розкопка була проведена на протязі вересня і 2).всі знайдені речі були передані до Артемівського музея... Відповідь треба одержати терміново, бо бракує часу» [7].
2 вересня 1928 р. Часовніков пише до ВУАКу, що «зробив пропозицію внести 750 крб. на paxунок ВУАК...відповідь не одержано... музей прохає телеграфувати про згоду на пропозицію...або що від цієї пропозиції ви відмовляєтесь». 4 вересня Часовніков повідомив ВУАК про переказ 500 крб. як гарантії розкопок- «починайте негайно роботу» [7].
Голова ВУАКу академік О.Новицький звертається до дійсного члена ВУАКу і заступника Голови Сергія Свиридовича Гамченка з проханням взятися за розкопки у Артемівському oкрузі. Якщо Гамченко відмовляється – «рекомендуйте кoгось із apхеологів». Новицький повідомив, що професор Харківського університету О.С. Федоровський не має можливості працювати ані в Артемівську, ані у Старобільську, де виділені koшти «бо їде закoрдон і не може їх використати» [7].
ВУАК звертається до доцента Харківського університету Миколи Карловича Фукса та директора Вовчанського oкружного музею Харківської губернії В.О.Бабенка з проханням виїхати до Артемівська [7].
6 жовтня 1928 року І.А.Часовніков надсилає панічного листа у ВУАК «ваше відношення до нашої справи загрожує скасуванням роботи».
10 жовтня О.Новицький телеграфує до Артемівська, що «умови прийнято, дослідника призначено». 8 жовтня В.О.Бабенко з Вовчанська писав - «якщо є у вас відомості про місця, де знаходяться пам’ятки стародавньої культури на Артемівщині, прошу мене повідомити. Маю провадити досліди по р. Донцю від м.Словянська на р. Торцю до Словяносербська в межах Артемівщини...мало остається часу у жовтні місяці». Бабенко просив терміново вислати йому «Відкритий лист» та кoшти. 11 жовтня йому було надано Мандат ВУАК та повідомлено Артемівському музею про завдання «виявляти стації кам”яної доби та салтівської культури». І.А.Часовнікову запропоновано «взяти участь у цих розкопках як практиканту Артемівського музею» [7].
Розкопки В.О.Бабенка зірвалися, «ВУАК просить пробачити за турботи, які завдав вам...не відмовтеся провести проектовані розкопи на Артемівщині навесні року 1929» [7].
Не зрозуміло, що робив у Д.І.Яворницького у 1929-30 роках директор Артемівського музею І.А.Часовніков, хоча писала про нього як стажера І.Ф.Ковальова. Існує світлина Яворницького зі співробітниками на човні, серед яких є і Часовніков [11]. Ми не знайшли у документах його прізвище серед співробітників, що отримували платню, на Днепрогесі [8].
У кінці 20-х років у Артемівському музеї були відділи антирелігійний, гірничо-промисловий, хіміко-промисловий, гірничий, металургійний, природничий, сільськогосподарський. Виникла ідея створення художнього відділу. У Наркомос йде лист політпросвіти, Союзу письменників «Забій», що у Артемівському музеї створений відділ «сучасних течій українського мистецтва, відбиті напрями сучасної гравюри, бракує живопису і скульптури» [13].
У листі інспекторові музейного сектора Укрнауки 29 січня 1929 року Ілля Артемович пише, що «у зв'язку з підвищенням матеріального рівня робочих мас» виникло прагнення створити художнє оточення у побуті «виключно у міщанських формах», це спостерігається «у оформленні робочих клубів — картини у золотих рамах, строкаті меблі міщанського стилю». І.А.Часовніков вважав, що «зараз своєчасно почати роботу по ознайомленню з українським стилем, щоб дати зразки як створити житлове, клубне оточення в українському стилі». У звязку з ростом індивідуального житлового будівництва І А. Часовніков турбувався, як дати фотографії українского стилю будинків на противагу «пряниково-модерністському стилю». Часовников збирав художні роботи по краю, виїжджав у м. Рыкове (Єнакієво) [13]. Є відомості про наявність у колекції музею робіт Малевича, Кандинського, Кавалерідзе.
Укрнаука відреагувала оперативно на звернення з Артемівська, запропонувавши місцевим органам влади збільшити штати музеяю, асигнування на наукові і експедиційні досліджения [13].
У жовтні 1929 року у зв'язку з епідемією тифу Окрнаросвіти вирішив гуртожиток профспілкової школи перемістити у приміщення музею. Впродовж 2-х днів експозиція була згорнута, перенесена в Палац ім. Леніна у Клуб шкірників. Як писав І. А. Часовников, «звідти нас викинули у буквальному розумінні слова…пройшло вже 3 тижні, а приміщення не дають і боюся, що не дадуть. І те, на що було витрачено стільки праці і коштів, на очах гине!». У грудні 1929 року міська влада приймає рішення почати ремонт Троїцького Собору, щоб розмістити музей.
Нарком освіти М. Скрипник зажадав «негайно виправити вчинену помилку, надати музею відповідне приміщення» [12,13 ].
У 1929-30 рр. проблемою музею була відвідуваність селянами. Знайшли «оригінальний» вихід — «враховуючи, що відвідуваність музею селянами невелика (по звіту — 15 за рік), заходи для збільшення відвідуваності не дали результату, музей усі експонати сільгоспвідділу передав Сільбуду» (клуб у пригороді Ступки) [13].
У 1930 році у Артемівську був створений державний Музей революцій в ПК ім. Леніна, мав площу 167 кв. м., налічував у фондах 1049 експонатів, архів до 3000 одиниць. У музеї працювали 7 співробітників, 3 наукових. За 1938 рік Музей революції відвідало 36,4 тис. осіб. Існував Музей санітарної культури [13].
У розпал сталінських репресій у краєзнавчому музеї працювали 7 співробітників, його відвідали 48 тисяч екскурсантів. Музей мав в Палаці ім. Леніна експозицію — 137 кв. м., 4235 експонатів, 1656 — в експозиції. У бібліотеці музею було 1013 книг [13].
Передвоєнним директором музею була Н. І Стрельцова (вона, її чоловік і син були заарештовані у 1937-38 рр.). Внаслідок «чистки» кількість експонатів в експозиції скоротилася до 1232, у фондах до 4096 [13].
Н.І.Стрельцова повернулася у перші місяці війни у місто, виключена з партії, кидала у вікна німцям саморобні запальні пристрої і страчена 11 січня 1942 року в камері № 46 разом з тисячами городян, євреїв [12].
Усі музеї Артемівська було спалено окупантами у січні 1942 р. Існують неперевірені відомості про вилучення частини колекцій представниками А.Розенберга. Загадковими є самоусунення Б.С.Вальха, І.А.Часовнікова від долі музеїв, хоча вони перебували у окупованому місті і репресіям німців не піддавалися. Вальх навіть був головлікарем…
Література:
1.Бутовский А.И. Историческая записка о Бахмутском духовном училище за 60 лет. –Бахмут, 1893;
2.Белоконь С.И. Библиотека Федора Филипповича Максименко (1897-1983) // Актуальные проблемы теории и истории. – К., 1993. – С. 12-17; Белоконь С.И. Ветеран библиографии // Вперед.– Артемовск – 15 мая 1982.
3.Видатні діячі науки і культури Києва в історико-краєзнавчому русі України. Біографічний довідник. ч. 2– К, 2005.– С. 204-209.
4.Дородницин А.Я. К программе историко-статистического описания Екатеринославской епархии // Екатеринославские епархиальные ведомости. – 1900. - №16
5.Денежный отчет Бахмутской уездной земсткой Управы. Бахмут, 1909. 283 с.; Денежный отчет Бахмутской уездной земсткой Управы за 1913 год. Бахмут, 1913.
6.Народная газета Бахмутского земства, 1911, №34
7.Науковий архів ІА НАНУ, ф. ВУАК, сп.114
8.НА ІА НАНУ, ф. Д. І. Яворницького
9. Обзор народного образования в Екатеринославской губернии за 1913-14 учебный год со списком школ к 1-му января 1914 года. Екатеринослав. 1916 г.
10.Poссийский Исторический музей, Отдел рукописей, ф.431, ед.хр.438
11.Татаринов С.И . История археологических исследований Бахмутского края//Летопись Донбасса. Краеведческий сборник, вып.2, Донецк, 1994, с.23-33
12.Татаринов С.И. Из истории Артемовского окружного музея//Рідний край. Донецк, 1996, вып.1, с.52-56
13. Центральний державний архів органів влади та управління України. Фонд Наркомосвіти, документи Артемівського музею.