кандидат економічних наук, Бондарчук Л. В., Бойко Ю. М., Пасько І. А. ПРИНЦИП ПОДІЛУ ФУНКЦІЙ ВЛАДИ В УКРАЇНІ

УДК:342.5(045)

 

ПРИНЦИП ПОДІЛУ ФУНКЦІЙ ВЛАДИ В УКРАЇНІ

Науковий керівник: кандидат економічних наук, Бондарчук Л. В.

Бойко Ю. М., Пасько І. А.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна, м. Вінниця

 

У статті розглядаються проблеми взаємодії державної влади й державного управління як суспільних процесів. Визначено, що влада є соціальним інститутом, за допомогою якого реалізується вплив соціальних суб’єктів на основі їхньої залежності один від одного. Визначено, що органи державної влади є похідними від державної влади, носіями і творцями якої є різні спільності, соціальні групи людей, суспільство в цілому. Запропоновано рекомендації щодо підвищення системної (змістовної та функціональної) ефективності взаємодії державної влади й державного управління в суспільстві.

Ключові слова: законодавчі органи, владні відносини, управлінський процес.

Бойко Ю. Н., Пасько И. А. Принцип разпредиления функций власти в Украине / Винницкий торгово-экономический институт КНТЭУ, Украина, г. Винница.

В статье рассматриваются проблемы взаимодействия государственной власти и государственного управления как общественных процессов . Определено, что власть является социальным институтом , с помощью которого реализуется влияние социальных субъектов на основе их зависимости друг от друга. Определено, что органы государственной власти являются производными от государственной власти , носителями и создателями которой являются различные общности , социальные группы людей , общество в целом. Предложены рекомендации по повышению системной (содержательной и функциональной) эффективности взаимодействия государственной власти и государственного управления в обществе.

Ключевые слова: законодательные органы, властные отношения, управленческий процесс.

Boyko, Y. M., Pasko I. A. The principle of separation of functions power in Ukraine / Vinnitsa Trade and Economic Institute KNTEU, Ukraine, Vinnitsa

In article addresses the problem of interaction between government and public administration as a social process. It was determined that the government is a social institution , with which is realized the impact of social actors based on their dependencies on each other . Determined that the public authorities are derived from government , media and creators of which have various community, social group of people and society in general. Recommendations for improving the system ( content and function ) interaction efficiency of the government and public administration in society.

Keywords: legislature, the power relationship, management process.

 

Вступ

Проблема досягнення оптимальної моделі організації державної влади та вироблення механізму взаємодії між її вищими органами є однією з найважливіших у процесі національного державотворення, оскільки насамперед від ефективності організаційної структури державної влади та її функціонування суттєво залежать перспективи розвитку держави й суспільства.

Суспільно-політичне життя сучасної України засвідчує не тільки здобутки в державно-політичній сфері, а й низку проблем, пов’язаних, зокрема, із реалізацією принципу поділу функцій влади. Політична практика взаємовідносин вищих органів державної влади в Україні часто демонструє їх деструктивну поведінку та недієздатність, відсутність сталої співпраці гілок влади для проведення життєво необхідних економічних, соціальних і політичних реформ.

Широке коло науково-теоретичних проблем державного управління знайшли висвітлення в працях українських та зарубіжних фахівців з державного управління, адміністративного права, історії та теорії держави і права: В.Б.Авер’янова, Г.В.Атаманчука, В.Д.Бакуменка, В.І.Борденюка, Р.В.Войтович, М.В.Гамана, Н.Т.Гончарук, Б.Гурне та ін.

Конституція України закріплює принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову в якості одного з провідних принципів основ конституційного устрою.

Ідея поділу влади в Україні вперше відтворена в історичному документі “Пакти і Конституція законів та вільностей Війська Запорізького”, написаного гетьманом Запорізького війська Пилипом Орликом 5 квітня 1710 р. Згідно із принципом поділу влади всі три її гілки мають бути незалежними одна від одної. Зосередження влади в одному органі державної влади чи в однієї особи може призвести до узурпації влади. Однак, по суті, можна говорити лише про відносну незалежність тільки судової влади, оскільки виконавча влада виконує політичну волю (закони), прийняту Парламентом. В Україні принцип поділу влади реалізується через розподіл владних повноважень.

Головна суперечність Основного Закону нашої держави, на сьогоднішній день, полягає в тому, що, з одного боку, у ній закріплено достатньо широкий спектр конституційних прав і свобод людини і громадянина, навіть у порівнянні з так званими розвиненими демократіями світу, та, з іншого боку, закріплено таку організацію державної влади, що не здатна забезпечити і гарантувати більшість із цих прав і свобод. Ця внутрішня суперечність відображає об’єктивну суперечність між українським суспільством та існуючою антидемократичною державною владою.[1; 2]

Недосконалість конституційних основ публічної влади в Україні має місце, найперше, в організації верховної державної влади, яка виявляється розподіленою між двома центрами влади: Парламентом та одноосібним главою держави – Президентом України.

У відносинах Глави держави та Верховної Ради України можна виокремити цілий ряд проблем їхньої взаємодії. Найпершим таким недоліком є фактична відсутність у Президента України можливості розпускати представницький орган. Згідно ст. 90 Конституції України Президент, окрім права достроково припинити діяльність Парламенту у разі, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися, іншої можливості для його розпуску не має[3,10].

Конституція України, як і більшість інших держав зі змішаною президентсько-парламентською формою правління, не відносить Главу держави до будь-якої з гілок влади. Фактично статус Президента України, на сучасному етапі, покликаний носити скоріше функцію вищого арбітражу та забезпечувати ефективну взаємодію між усіма іншими гілками влади. Однак, формально не віднесений до жодної з гілок влади Президент на практиці виконує найчастіше роль глави виконавчої влади, при цьому не несучи жодної відповідальності за діяльність виконавчого органу.

Президент України володіє широким колом повноважень у сфері кадрових призначень виконавчої вертикалі. Глава Держави призначає Прем’єр-міністра України. Для цього потрібна згода більшості у Верховній Раді України. Звільнити Прем’єр-міністра України також може і Президент України (завжди), і Верховна Рада України (лише якщо до цього вона не схвалила Програми діяльності Уряду). [1, 10]

Склад Кабінету Міністрів України призначає і звільняє також Президент України за поданням Прем’єр-міністра України. Однак оскільки сам Глава Уряду є залежним від Глави держави та може бути звільнений ним у будь-який момент, такі подання є скоріше формальністю, аніж реальним засобом впливу. Тобто, фактично Президент України формує склад Уряду самостійно.[2, 44]

Подібна ситуація характеризує також реалізацію кадрових повноважень Президента. За поданням Прем’єр-міністра України (яке скоріше є формальністю) Президент України призначає і звільняє голів місцевих державних адміністрацій, а також більшість керівників центральних органів влади. Для призначення та звільнення голів Антимонопольного комітету, Фонду держмайна та Державного комітету телебачення і радіомовлення України Президенту України потрібна згода Верховної Ради України.

Ще однією суперечністю реалізації принципу поділу влади, що існують на сьогодні в Україні, є формальний характер парламентської відповідальності Уряду. Основний Закон України передбачає можливість відправити Уряд у відставку шляхом прийняття резолюції недовіри. У разі прийняття Верховною Радою України такої резолюції Прем’єр-міністр України повинен подати заяву Президенту України про відставку.

В сучасних умовах існування у державі інституту контрасигнатури є ще одним важливим механізмом реалізації системи стримувань і противаг у контексті обмеження діяльності виконавчої гілки влади. Цей механізм полягає в необхідності скріплення підписом Прем’єр-міністра України та профільного міністра актів Президента України, що стосуються сфери компетенції органів виконавчої влади. Цей механізм є практично єдиним засобом впливу Уряду на Президента, що існує в Україні. Однак, інститут контрасигнатури можна вважати одним з конституційно-правових “привидів” української політико-правової реальності, який за умов цілковитої залежності Прем’єра від Президента, об’єктивно не може знайти жодних можливостей для практичного застосування.

Існування формального впливу Парламенту на формування складу Кабінету Міністрів України та припинення його повноважень не лише спричиняє ситуацію відсутності конструктивного зв’язку представницького органу та Уряду, але й також слугує додатковим фактором, що позбавляє особливих стимулів до утворення постійної коаліційної більшості у Парламенті.

У силу того, що Основний Закон України не закріплює положення про необхідність існування постійної більшості у законодавчому органі, виникає ситуація, за якої Верховна Рада України є відповідальною за діяльність Кабінету Міністрів України, на який вона реально не впливає.

Підсиленню обмеженості взаємозв’язків між Урядом і Парламентом сприяє також відсутність інституту індивідуальної політичної відповідальності членів Кабінету Міністрів України перед Верховною Радою України.

Певні проблеми існують також і у сфері взаємодії Конституційного Суду України з іншими вищими органами державної влади. Як вже зазначалося, склад Конституційного Суду України призначається Президентом України, Верховною Радою України та з’їздом суддів України. Кожен з трьох органів призначає рівну кількість суддів (6 суддів), що сприяє досягненню незалежності самого Суду та його тісної взаємодії з Главою Держави, Парламентом та судами загальної юрисдикції. Проте, у разі, коли будь-який з трьох повноважних органів не призначають свою квоту суддів, ані Конституція України, ані Закон “Про Конституційний Суд України” не передбачають жодних механізмів реагування та усунення такої ситуації. Її виникнення є достатньо небезпечною та ставить під загрозу повноцінне функціонування Суду.

Висновки

Отже, необхідним є удосконалення системи державного управління щодо централізації та децентралізації влади, збалансованості загальнодержавних інтересів з інтересами регіонів та територіальних громад; суттєво підвищувати конституційно-правовий статус органів місцевого самоврядування, як важливого елемента народовладдя, приводити законодавство про місцеве самоврядування до європейських стандартів, зокрема до Європейської хартії місцевого самоврядування; забезпечувати розмежування компетенції місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, при цьому за першими закріпити тільки контрольно-наглядові функції, а не управлінські, як це має місце зараз. А також є необхідним вирішувати дані проблеми для забезпечення ефективного функціонування всієї системи органів державної влади.

 

Література:

1. Єрмолін, В.П. Конституційні засади виконавчої влади в Україні (проблеми теорії і практики) [Текст] : автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук / В.П. Єрмолін. – К.: Українська Академія державного управління при Президентові України, 2003. – 19 с.

2. Закон України про внесення змін до Конституції України // Відом. Верховної Ради України. -2005. - № 2. - Ст. 44.

3. Конституційна реформа в Україні: перебіг, стан і перспективи. Аналітична доповідь [Текст] // Національна безпека і оборона : [журн.] / гол. ред. Є. Шульга. К.: Центр Разумкова, 2007. – № 1 (85). – С. 3-42.

4. Мартинюк, Р.С. Дилема політики і права в новітньому вітчизняному конституційному процесі / Р.С. Мартинюк // Наукові записки [зб. наук. праць] / Національний ун-т «Острозька академія»; ред. кол. : І.Д. Пасічник, П.М. Кралюк, Ю.В. Мацієвський та ін. – Острог : Вид-во Національного ун-ту “Острозька академія”, 2010. – Вип. 4. – С. 290-300. – (Серія “Політичні науки”).

 

References:

1. Ermolin V. P. The constitutional principles of executive power in Ukraine ( theory and practice ) [ text]: Dissertation for the degree of Candidate of Legal Sciences / V. Ermolin . - Kyiv: Ukrainian Academy of Public Administration under the President of Ukraine , 2003. - 19 p.

2. Ukraine Law on Amendments to the Constitution of Ukraine / / known. Verkhovna Rada of Ukraine . -2005. - № 2. - Art. 44.

3. Constitutional Reform in Ukraine : progress and prospects. Analytical report [ text ] / / National Security and Defence: [ Zh. ] / Chap. eds. Y. Shulga. K. Centre Centre, 2007 . - № 1 ( 85). - P. 3-42 .

4. Martynyuk , RS The dilemma of politics and law in the latest national constitutional process / RS Martyniuk / / Scientific Proceedings [ Coll. sciences. works ] / National Univ "Ostrog Academy"; eds. count . : ID Beekeeper , PM Kralyuk , Y. Matsiyevskyy et al. - Ostrog : Izd National Univ " Ostrog Academy " 2010 . - Vol. 4. - P. 290-300 . - (Series "Political Science" ).

Пошук по сайту

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.