кандидат філологічних наук, Халчанська О. В. ФОРМУВАННЯ ЕТИКЕТНОЇ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ НА ЗАНЯТТЯХ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

кандидат філологічних наук, Халчанська О. В.

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г.Короленка,

м. Полтава, Україна

 

ФОРМУВАННЯ ЕТИКЕТНОЇ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ НА ЗАНЯТТЯХ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

 

Сучасне суспільство, враховуючи концепцію мовної освіти, потребує фахівця, який володів би різними компетенціями, умів вільно виражати свої думки і почуття в усній і писемній формі, у будь-якому стилі й жанрі. Тому в Полтавському національному педагогічному університеті імені В.Г.Короленка введений спецкурс «Формування мовленнєвого етикету», призначений для опанування студентами поняттями мовного і службового етикету, мовно-етичних формул, які застосовуються у стандартних ситуаціях комунікації, проблемами культури поведінки та культури мовлення.

Мовленнєва поведінка спонукається комунікативною ситуацією, сукупністю конкретних ексталінгвістичних факторів, які, з одного боку, виражаються у стандартних формулах етикетної культури, з другого, у певних індивідуальних мовленнєвих проявах конкретної особистості, у використанні невербальних засобів комунікації – жестів, міміки, інтонації тощо. А успіх процесу спілкування значною мірою залежить від того, наскільки мовець враховує особливості співрозмовника, від уміння зацікавити сказаним, встановити і підтримати контакти з іншими людьми.

Етика спілкування, як і культура мовлення, зажди потребують особливої уваги виклакдачів при навчанні молоді, адже їхнє першочергове завдання – навчити своїх вихованців правилам ввічливості, донести до їхньої свідомості необхідність та доцільність використання вербально-етичних засобів спілкування в повсякденному житті.

Формування етикетних мовленнєвих навичок здійснюється під впливом багатьох факторів. По-перше, воно неможливе без уміння орієнтуватися в ситуації спілкування – перш ніж щось говорити чи писати, продумувати, з якою метою, кому, де і про що говоритиме чи писатиме адресат. Якщо не навчити майбутніх учителів враховувати мовленнєву ситуацію, продуктивність комунікації значно знижується.

Хоча мовленнєві етикетні формули не несуть нової фактологічної інформації, вони є важливим засобом вираження контекстного повідомлення, тому їх порушення суттєво ускладнює процес комунікації. Зрозумілою є відповідальність педагогів за мовну підготовку своїх вихованців, за оволодіння етикетним мовленням. Дотримання правил інтеракції чи нехтування ними може полегшити спілкування або, навпаки, ускладнити взаєморозуміння між реципієнтами, адже, за оцінками психологів, 70% часу люди знаходяться в стані комунікації. Формування етикетної культури мовлення студентів вимагає належної організації та координації дій викладачів. Найбільшої уваги етичним формулам приділяється на заняттях з української мови, де є можливість закріпити особливості вживання тих чи інших мовних засобів різними вправами, перевірити їхню дієвість на практиці.

Етикетне спілкування як один із складників комунікативної діяльності теж залежить від рівня володіння мовою, від правильності, логічності, доречності, виразності та дієвості мовлення. Важливо не тільки точно і уміло підібрати слова і форми, а й застосувати їх відповідно стилю, висловленій думці, настрою або почуттю мовця. Викладач працює над попередженням порушень норм літературної мови, формує доцільність експресивно-стилістичного забарвлення мовлення студентів. Головна причина таких помилок полягає у відсутності навичок чітко і логічно викладати свої думки, орієнтуватись у доборі потрібного слова, обмеженість словникового запасу.

Встановленню контактів з представниками різних вікових груп і статусів сприяє вивчення теми «Звертання». Студенти ознайомлюються із традиційними формами звертання, їх різновидами, зокрема, родинними формами звертання, звертання до матері, до коханих, в українській народній творчості, врахування вікових особливостей. Основна функція звертання – привернути увагу, встановити контакт із співбесідником, виразити своє ставлення до співбесідника, тому важливо знати, які звертання використовуються в офіційній обстановці, у зверненні до заслужених людей при вираженні пошани, або до мовців, пов’язаних дружбою, довірою, які для створення нейтральної тональності, а які - колориту урочистості, піднесеності. Формуванню правильного вживання звертань допоможе знання сфери їх функціонування, наприклад, звертання «громадянин» використовується у юридичному контексті, а «колего» – у середовищі науковців, медиків, словом «добродій» називають особу, до якого мовець ставиться позитивно, із симпатією.

Певні стилістичні нюанси мають і прощальні формули, тому що враховують структуру комунікативної ситуації, взаємини із співбесідником, його вік, стать, соціальне становище. Проте не всі вони можуть використовуватися будь-якій ситуації. Так, лише в родинному колі або серед друзів чи знайомих доречними будуть такі вирази, як «Бувайте здорові», «Прощавайте», «До зустрічі», «Щасливо», «Па-па», бо позначені фамільярною тональністю спілкування, тому ці вирази не уживаються у ділових стосунках.

Типовою ситуацією мовленнєвого етикету є прохання чогось домогтися від співрозмовника, певної дії, потреб і бажань мовця. Студент, як і учень, повинен уміти звернутися до учасника спілкування із певним видом прохання, наприклад, прохання-подяка, прохання-вибачення, прохання-запрошення, прохання - вказівка, прохання-обіцянка, прохання-доручення, враховувати соціальний статус, вік, ступінь знайомства, особисте ставлення, ситуацію спілкування. Важливим у проханні є розгорнуте обґрунтування, тон, інтонація та уміння застосувати одне із типів речень за метою висловлення - розповідне, питальне, спонукальне: «Я хочу попросити Вас зробити мені послугу».

Характер спілкування, його стратегія, стиль, тональність великою мірою залежать від гендерних й комунікативних статусів учасників спілкування. Тому навчаючи студентів правил етикетної поведінки, враховуємо ґендерні стереотипи (механізми, що забезпечують закріплення гендерних ролей від покоління до покоління). Так, чоловіки та жінки відрізняються своїм мовленням. Жінки значно випереджають у спілкуванні за обсягом вимовлених слів. Як стверджують психологи, за 120 секунд чоловіки вимовляють 182 слова, а жінка – 214. Якщо жінки прихильніші, емоційніші, прагнуть до створення доброзичливої атмосфери комунікації, намагаються уникати вербальних та невербальних засобів, що можуть образити співрозмовника, то чоловіки частіше зосереджені на своїх проблемах, виявляють небажання враховувати інтереси учасника комунікації. Чоловіче спілкування відрізняється емоційною стриманістю.

Коригування мовлення осіб різних статей проводиться під час вивчення категорії роду іменників, зокрема уживання професій чи посад. У Державному класифікаторі професій України визначено 7 тисяч професій і посад, які вживаються у чоловічому роді, і всього 38 – у формі жіночого роду. Проте останнім часом широкого застосування набули паралельні форми чоловічого і жіночого роду: референт - референтка, лікар - лікарка, редактор - редакторка. Звичайно, треба пам’ятати, що не усі форми є етикетними нормами в офіційно-діловому стилі, особливо утворені із суфіксом - ша: директорша, ректорша. Відрізняються ці слова і семантикою, адже називають жінку за професією чоловіка.

Досвідчений учитель завжди контролює свої реакції, уміє приховати мимовільні емоційні стани, заспокійливо впливає на своїх вихованців, забезпечує об’єктивність оцінювання. Особливого значення набуває уважне ставлення , створення товариської, доброзичливої обстановки, яка проявляється не тільки в доборі лексичних і граматичних засобів, а й в умінні вислухати, адже позитивне ставлення допомагає студентові висловлюватися точніше, а негативне, навпаки, викликає почуття невпевненості. Отже, студенти повинні знати, що таке культура спілкування, які є правила вербальної взаємодії, уміти точно висловлювати свої думки, користуватися словами ввічливості, тобто вербальна етика повинна бути присутня у повсякденному спілкуванні майбутніх учителів, відповідати соціально-культурним нормам.

Для вдосконалення власного мовлення студентам важливо опанувати культурою звукового мовлення: правильною і чіткою артикуляцією та вимовою звуків, слів, фраз, мовним диханням, дикцією, темпом мовлення, силою голосу, засобами інтонаційної виразності.

Етикетність мовлення студентів передбачає не лише усвідомлення того, що правильне, а що – неправильне, але й рекомендує, як з правильного вибрати краще, а з кращого – найдоцільніше для певної життєвої ситуації. Наприклад, високий чи низький тон мовлення залежить від того, що виражає мовець: наказ, заборону, прохання, заклик, пораду, застереження тощо, надмірне виділення силою голосу слів створює штучність, переконання, що мовець намагається довести силою свого голосу те, чого не може зробити аргументами, підвищення тону – враження смислової незавершеності, що перед ними людина, яка не має достатньої віри ні в себе, ні в те, що говорить.

Вибором етикетних формул створюється певна тональність комунікації – висока, нейтральна, звичайна, фамільярна, вульгарна. Висока тональність характерна для суспільних відносин, наприклад, на урочистих зборах, державному екзамені тощо. Так, піднесено, урочисто звучать звертання до великої аудиторії в офіційній обстановці: «Дозвольте привітати Вас!», «Радий вітати Вас!». Нейтральна тональність є звичайною формою спілкування у транспорті, магазині, школі, а фамільярна – у сім’ї, у колі друзів, наприклад, зі співбесідника ми привітаємось зворотами «Добрий день», «Доброго ранку», а з друзями – коротким і приємним універсальним способом «Привіт!». Вульгарна тональність не сумісна з ввічливістю, тому є неприйнятною для спілкування.

Конкретна ситуація спілкування визначає й інтонаційний тип мовлення. Саме інтонація зумовлена завданнями, які ставить мовець, його настроєм, типом взаємин із комунікантом, його соціальним статусом. Щоб досягти високої культури мовлення, студентові бажано навчитися виділяти інтонаційно головне від другорядного в реченні, опанувати темпом мовлення. Так, кожен майбутній педагог повинен знати, що прискорений темп передає бадьорість, упевненість, уповільнений – роздуми, пригніченість, негативно впливає на слухачів квапливість мовлення, ковтання звуків. Навчаючи інтонації, враховуємо її комунікативну природу, офіційність чи неофіційність мовлення. Наприклад, діалог викладача зі студентом на заняттях – це офіційне спілкування, що передбачає підготовленість мовлення, його обдумування. Із збільшенням ступеня неофіційності збільшується ступінь спонтанності.

Важливим атрибутом етикетного мовлення є темп. Людина з високою культурою мовлення вміє регулювати темп, використовувати або уповільнений темп, наприклад, для виділення смислового центру фрази, відокремлення другорядного від головного, зокрема, при вимові вставних слів чи вставлених конструкцій. Загалом темп мовлення пов’язаний із передачею емоційного стану мовця. Для логічного, спокійного мовлення характерний середній темп висловлення, для бадьорого, упевненого – прискорений, а роздумування, невпевненість у собі, пригнічений стан передається уповільненим темпом. Від темпу залежить сприйняття смислу висловлення, і студент повинен тримати темп свого мовлення під контролем, бо, наприклад, емоційне мовлення, збудження спонтанно прискорює швидкість вимови звуків, що може спричинити труднощі у його сприйнятті. Особливо треба звертати увагу на темп мовлення особам із холеристичним темпераментом. Повільний же темп мовлення вражає адресата своєю монотонністю, якщо його не змінювати протягом розмови. Проте під час публічного виступу мовець повинен говорити повільніше, інакше зміст промови буде сприйматися погано. Рекомендується сповільнений темп у приміщеннях з поганою акустикою.

Особливо важливі аспекти думки підкреслюються за допомогою паузи, яка залежить від змісту висловленого і стану мовця. Логічна пауза, наприклад, підкреслює значеннєвий центр, а емоційна – експресивну виразність мовлення. Паузи потрібні також для регуляції дихання, про що повинні пам’ятати початківці, щоб не переривати мовлення, аби вчасно вдихнути повітря. Довшими повинні бути паузи й у великих залах, бо звук у просторих приміщеннях поширюється гірше. Кінцеві паузи зумовлені акустичними причинами, у великих залах їх треба робити довшими. Отже, уміння чітко виділяти логічний центр фрази, користуватися паузами, темпом мовлення свідчить про високу культуру мовлення.

Під час проведення занять з української мови викладачі пропонують студентам різноманітні завдання, застосування яких сприяє вдосконаленню етикетної культури мовлення, роблять людину впевненішою в собі, створюють приємну атмосферу комунікації.

 

Література:

1.Культура фахового мовлення: Навчальний посібник / За ред. Бабич Н.Д. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2005. – 572 с.

2.Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2008. – С.285.

Пошук по сайту

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.