к. п. н., Шеремета Л. П. КЛАСИФІКАЦІЯ І ВНУТРІШНЯ ОРГАНІЗАЦІЯ УРОКІВ РОЗВИТКУ ЗВ’ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ ЗА О. М. БІЛЯЄВИМ

УДК 811.161.2(07)

 

КЛАСИФІКАЦІЯ І ВНУТРІШНЯ ОРГАНІЗАЦІЯ УРОКІВ РОЗВИТКУ ЗВ’ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ ЗА О. М. БІЛЯЄВИМ

к. п. н., Шеремета Л. П.

ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України», Україна, Тернопіль

 

У статті подається аналіз методичних праць О.М. Біляєва, присвячених уроку української мови, зокрема, розвитку зв’язного мовлення, та спрямованих на вдосконалення їх структури та змісту. Висловлено власний погляд про будову і пити уроків, їх навчально-виховний і розвивальний потенціал.

Ключові слова:аспектні уроки, уроки розвитку зв’язного мовлення,

 

Шеремета Л.П. Классификация и внутренняя организация уроков развития связной речи по А.М. Биляеву. ГВУЗ "Тернопольский Государственный Медицинский Университет имени И.Я. Горбачевского МОЗ Украины", Украина, Тернополь.

В статье описывается анализ методических работ А.М. Биляева, посвященных уроку украинского языка, а именно, развитию связанной речи, направленных на усовершенствование ее структуры и содержания. Обусловлен собственный взгляд на структуру и содержание уроков, их обучающий, воспитательный и развивающий потенциал.

Ключевые слова: аспектные уроки, уроки развития связанной речи.

 

Sheremeta L. Classification and the internal organisation of lessons developing connected speech after Professor O. Bilyaev. I.Horbachevsky Ternopil State Medical University, Ukraine, Ternopil.

The paper analysis methodical heritage of Professor O. Bilyaev, devoted to the lesson Ukrainian language. Particularly it describes the formation of connected speech, methods of it's structure and content refinement. The author reflects her own opinion concerning the structure and contend of Ukrainian lessons,especially their educational, pedagogic and developmental potential.

Key words: aspectual lessons, lessons developing connected speech.

 

Вступ

Основним із завдань теорії та практики шкільного навчання рідної мови є постійне вдосконалення змісту уроку і форм його організації. Чи не найголовнішим у системі поглядів О.М. Біляєва є глибоке переконання в тому, що основне в уроці – це його зміст. За словами вченого, «урок повинен містити певний обсяг інформації, теоретичних відомостей, засвоєння яких збагачувало б учнів науковими знаннями, мовними і мовленнєвими уміннями і навичками» [3, с. 34].

Наукові пошуки О.М. Біляєва не обмежуються лише тими напрацюваннями, які стосуються осмислення проблем уроку як форми організації навчання української мови. Інше важливе питання, на яке звертає увагу Олександр Михайлович, це – зовнішня і внутрішня організація уроку мови; лінгводидакт виділяє дві сторони одного цілого. Він схиляється до думки, що елементами, етапами зовнішньої організації є опитування (перевірка домашнього завдання), повторення, пояснення, завдання додому тощо. Її мета – встановлення певного порядку в проведенні заняття. Щодо внутрішньої організації, то це застосовані в різних співвідношеннях методи, прийоми та засоби навчання, за допомогою яких розв’язуються дидактичні (навчальні, освітні) завдання кожного уроку. Зовнішня організація уроку визначається передусім його типом.

Уроки мови поділяють на дві групи: 1) аспектні, пов’язані з вивченням окремих розділів мови. Головна їх мета – на основі засвоєння теоретичних відомостей з мови сформувати і розвивати в учнів первинні вміння й навички – орфоепічні, лексичні, словотворчі, правописні (орфографічні та пунктуаційні); 2) уроки розвитку зв’язного мовлення, що проводяться з метою формування і розвитку в учнів комунікативних (вторинних) умінь і навичок. Проте ці групи уроків не мають різкої відмінності, вони тісно взаємопов’язані.

Другу групу становлять уроки розвитку зв’язного мовлення. Основна мета цих уроків – «навчити школярів зв’язно викладати матеріал підручника (з наведенням відповідних прикладів), писати перекази і твори різних видів, складати план усної відповіді (переказу, твору тощо), письмовий звіт про виконану роботу, анотацію на прочитану книжку, замітку-інформацію до стінгазети, нарешті, правильно писати вмотивовану заяву, розписку, доручення, протокол та ін. – тобто, піднести розвиток мови учнів на рівень логічно стрункої, зв’язної, багатої на словник і фразеологію та синтаксичні конструкції, унормованої, чіткої й виразної мови» [2, с. 53]. Оскільки в самій назві уроків розвитку навичок зв’язної мови розкривається їх завдання, О.М. Біляєв розрізняє поняття «розвиток мови» та «зв’язна мова» («зв’язне мовлення»). Ці поняття, на його думку, хоч і близькі, та не тотожні. Як ширше поняття «розвиток мови» включає в себе: а) збагачення лексичного запасу учнів; б) оволодіння нормами літературної мови; в) формування вмінь і навичок зв’язного викладу думок в усій та писемній формах» [2, с. 53].

Розвиток мови здійснюється у процесі вивчення всіх розділів курсу. Зв’язне мовлення – результат усієї попередньої роботи над розвитком мови учнів. Воно не є механічним поєднанням раніше набутих умінь і навичок, а ґрунтується на досить багатому словнику, на вільному оволодінні нормами літературної мови, на навичках користування синтаксичними конструкціями, на вмінні розрізняти стилістичні особливості та відтінки різних за будовою словосполучень і речень, лексичних шарів і словотворчих елементів мови тощо. З іншого боку, робота над розвитком зв’язного мовлення сприяє збагаченню активного словника та оволодінню нормами літературної мови. Основою для нього є слово, словосполучення і речення. Як складова частина слово входить у словосполучення, зі словосполучень будується речення, сукупність яких становить зв’язну мову.

Формування у школярів навичок зв’язного мовлення відбувається: 1) у процесі вивчення основної програми курсу української мови, чому сприяють такі види робіт, як зв’язні відповіді на запитання вчителя за матеріалом, що опрацьовується, зв’язний виклад змісту параграфа підручника, в подальшому – граматичної теми з її узагальненням, аналіз і складання суцільних текстів тощо; 2) на спеціальних уроках із розвитку зв’язного мовлення, проведення яких не завжди безпосередньо пов’язується з певною програмовою темою [2, с. 54].

О.М. Біляєв вказує на особливу актуальність, теоретичне і практичне значення класифікації уроків розвитку зв’язного мовлення, в основу якої покладено вид творчої роботи. Відповідно до цього вчений виділяє: – уроки, на яких учні виконують так звані «малі жанри» творчих робіт; – уроки проведення великих за обсягом переказів і творів. Окремо виділяється урок підготовки до контрольного твору [3, с. 29].

Варто погодитись із думкою О.М. Біляєва про побудову системи цих уроків. Він радить розташовувати їх у такому порядку: навчальний урок, контрольний, урок аналізу (це стосується уроків, пов’язаних із проведенням переказів і творів). При цьому беремо до уваги вид роботи (переказ передує творові), джерело матеріалу, а також уміння та навички, якими повинні оволодіти учні на уроці: усвідомлення теми та основної думки переказу (твору), вміння підпорядковувати основній думці усне і письмове висловлювання, складання плану (спочатку простого) переказу (твору) тощо [2, с. 160]. Різноманітність переказів не визначається лише поділом на навчальні та контрольні.

Відповідно до поставленої мети, структура уроків розвитку зв’язного мовлення має свою специфіку. Так, зокрема, на уроці навчального переказу у вступній бесіді слід визначити мету та завдання уроку, не обмежуючись при цьому стандартними повідомленнями; чітко окреслена мета допоможе зберегти увагу й інтерес учнів. Надалі вчитель відповідно до умінь і навичок, якими повинні оволодіти учні, повинен ставити конкретніші завдання, а також вводити школярів в атмосферу змісту тексту переказу. Важливим є використання бесіди за змістом тексту переказу, тлумачення слів, значення яких не кожному учневі відомі. Доцільно практикувати й дворазове читання тексту, вдаватися до використання наочності (картина повинна відповідати змісту тексту) з метою активізації мислення й мовлення учнів; продумати чіткий план бесіди з учнями за змістом прочитаного, адже це допоможе учням краще зрозуміти головну думку оповідання чи уривка, відтворити характер і послідовність подій, запам’ятати факти і явища, оцінити поведінку героїв. Робота над планом може бути колективною (під керівництвом учителя) або самостійною (з наступним обговоренням і вибором кращого варіанта.

Інший вид уроків цього типу – урок контрольного переказу. О.М. Біляєв радить учителям проводити підготовку учнів до таких уроків, що полягає у системі тренувальних вправ, спрямованих на закріплення набутих умінь і навичок, потрібних для успішного виконання майбутньої роботи, а також й на викорінення мовних, граматичних і правописних помилок, допущених в останній творчій роботі. Проаналізувавши технології уроків контрольного переказу, методист пропонує: знайомити учнів із завданням і порядком виконання роботи (вказати на особливості написання переказів визначеного виду, пояснити їм конкретне завдання, чітко й лаконічно визначити граматико-стилістичні завдання).

Тематичну групу уроків розвитку зв’язного мовлення продовжує урок аналізу переказу, на якому вчитель повинен повідомити мету уроку, тоді подати загальну характеристику робіт, вказуючи при цьому на успіхи, досягнуті порівняно з попередньою роботою, в оволодінні відповідними вміннями та навичками. Під час аналізу змісту робіт слід звертати увагу на такі особливості: 1) чи відповідає зміст темі переказу; 2) чи повністю викладений зміст тексту переказу. Науковець наголошує на необхідності розгляду мови у зв’язку зі змістом переказу, оскільки мовне оформлення безпосередньо пов’язане зі змістом, є засобом його передачі та впливає на нього. І основне, на чому має зупинитися вчитель, це – грамотність у широкому розумінні цього слова (не лише орфографічну та пунктуаційну, але й граматичну правильність мови – дотримання норм словотвору і словозміни та граматичного зв’язку між словами у словосполученні й реченні).

Розглянута структура та методика уроків, пов’язаних із проведенням переказів з мови засвідчує обізнаність О.М. Біляєва у висвітленні цього питання. Лінгводидакт вважає, що переказ, як вправа з розвитку зв’язного мовлення, хоч і проводиться зі спеціальною метою, однак кінець кінцем є засобом підготовки до самостійного твору, що є вищим етапом у роботі над зв’язною мовою учнів. Тому дуже важливо проводити перекази не у відриві від творів, а в поєднанні з ними.

Для методики проведення уроків розвитку зв’язного мовлення, зокрема написання творів, О.М. Біляєв подає передусім загальні рекомендації: 1) учнівський твір є складнішим видом мовленнєвої діяльності, порівняно із переказом, саме тому він вимагає від учня творчого і самостійного викладу думок, почуттів, суджень; 2) важливо звертатися до особистого досвіду учнів, загадуючи їм розповідати про себе, про побачене, почуте або прочитане; 3) враховуючи те, що кожен жанр твору має свої композиційні та мовні особливості, робота над творами різних жанрів повинна допомогти учням оволодіти різними способами викладу думки; 4) порядок роботи над творами різних жанрів установлювати з урахуванням принципів наступності та доступності навчання; 5) не обмежуватись лише оголошенням теми, залишаючи подальшу роботу над твором на самоплив, інакше учні не знатимуть, за що взятися, із чого починати твір; 6) відповідно до програми учні повинні навчитися: а) осмислювати тему твору та її межі; б) визначити основну думку й підпорядкувати їй твір; в) добирати матеріал до твору; г) систематизувати матеріал; ґ) викладати його за планом; д) композиційно правильно будувати твори різних жанрів; е) правильно, точно, образно висловлювати свої думки; є) удосконалювати написане (елементарне вміння редагувати).

На уроках написання творів вчителеві потрібно звертати увагу на відповідність змісту і теми твору. Основною причиною недоліків у висвітленні теми твору є відсутність конкретного уявлення про те, чого вимагає та чи інша тема і яким чином її можна розкрити. Тому урок, присвячений виробленню в учнів уміння осмислювати тему твору та її межі, потрібно починати зі з’ясування поняття «тема». Важливим огріхом учнівських робіт є відсутність певного задуму, ідеї, тобто, провідної (основної) думки, тому треба вчити дітей осмислювати її і підпорядковувати їй увесь виклад.

Інший різновид уроків із розвитку зв’язної мови – урок підготовки до контрольного твору, який передбачає наявність в учнів відповідних знань із теорії тексту, які слід освіжити в пам’яті. Ефективним є цей тип уроку за умови, коли навчальний твір такого жанру, що планується як контрольний, уже проводився з учнями, але вони давно виконували цю роботу та частину набутих знань і вмінь утратили. У процесі підготовки багато важить читання й аналіз кількох (найкращих) робіт учнів, які навчалися в цьому класі минулого року. Це, на думку методиста, дасть змогу показати варіативність підходу в побудові твору певного жанру та викличе в дітей упевненість у своїх силах, що сприятиме успіхові контрольної роботи. Доцільним є проведення лексико-стилістичних вправ, мета яких мовно підготувати учнів до контрольної роботи.

Наступним різновидом уроків розвитку навичок зв’язного мовлення є урок контрольного твору, основне завдання якого – перевірка якості засвоєння виучуваного матеріалу. Урокам цього типу вчений відводить належну увагу і радить наступне. Є потреба у вступному слові з’ясувати жанр майбутнього твору, коротко нагадати його особливості (звичайно, повторювати особливості жанру варто лише на першому уроці контрольного твору або тоді, коли ця робота виконувалася давно і учні могли багато дечого забути; в інших випадках досить з’ясувати, чи правильно наші вихованці розуміють тему і жанр майбутнього твору).

Останнім різновидом уроків розвитку зв’язного мовлення, що виділяє вчений, є урок аналізу контрольного твору. Ми погоджуємося із твердженнями методиста щодо уроків цих типів, які зумовлені практикою сучасної школи і тими завданнями, що поставлені перед учителем. Справді, важливо, щоб учні навчилися працювати над твором чи переказом, уміли висловлювати свої думки; це, у свою чергу, допоможе піднести їх орфографічну і пунктуаційну грамотність. Звідси випливає, що вчений докладно аналізує уроки, звертає увагу на ті недоліки, які слід виправляти у методиці викладання рідної мови. Заслугою лінгводидакта є те, що він, урахувавши методичну спадщину його сучасників і попередників, подає своє розуміння питання уроків розвитку зв’язного мовлення.

Висновки

Проаналізувавши особливості уроків цього виду, можемо з упевненістю сказати, що досліджуване питання було в центрі уваги ученого протягом тридцяти років і є актуальним сьогодні. Положення про розвиток зв’язного мовлення учнів середньої школи, які висвітлив О.М. Біляєв у своїй творчості, розраховані на широке використання їх у практиці навчання рідної мови.

 

Література:

1. Бєляєв О.М. Сучасний урок мови / О.М. Бєляєв // Українська мова і література в школі. – 1972. – № 9. – С. 1-10.

2. Бєляєв О.М. Сучасний урок української мови / О.М. Бєляєв – К. : Радянська школа, 1981. – 176 с.

3. Біляєв О.М. Лінгводидактика рідної мови : Навчально-методичний посібник / О.М. Біляєв. – К. : Ґенеза, 2005. – 180 с.

 

References:

1. Byelyayev O.M. Suchasnyy urok movy / O.M. Byelyayev // Ukrayins'ka mova i literatura v shkoli. – 1972. – # 9. – S. 1-10.

2. Byelyayev O.M. Suchasnyy urok ukrayins'koyi movy / O.M. Byelyayev – K.: Radyans'ka shkola, 1981. – 176 s.

3. Bilyayev O.M. Linhvodydaktyka ridnoyi movy : Navchal'no-metodychnyy posibnyk / O.M. Bilyayev. – K. : Geneza, 2005. – 180 s.

Пошук по сайту

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.