кандидат історичних наук, Марчук В. С. СТВОРЕННЯ МЕРЕЖІ ЗАГОНІВ РАДЯНСЬКИХ ПАРТИЗАН У РОВЕНСЬКІЙ ОБЛАСТІ В РОКИ НІМЕЦЬКО-РАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ

УДК 355.425.4(477.81)“1941/1944”

 

СТВОРЕННЯ МЕРЕЖІ ЗАГОНІВ РАДЯНСЬКИХ ПАРТИЗАН У РОВЕНСЬКІЙ ОБЛАСТІ В РОКИ НІМЕЦЬКО-РАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ

кандидат історичних наук, Марчук В. С.

Національний університет «Острозька академія», Україна, Острог

 

У статті на основі опублікованих і неопублікованих раніше архівних документів, монографічної і мемуарної літератури прослідковано процес утворення радянських партизанських загонів у Ровенській області в роки німецько-радянської війни, встановлено причини провалу більшості з них на початковому етапі війни, з’ясовано основні райони дислокації загонів, охарактеризовано структуру радянських партизанських загонів краю та основні напрямки їх діяльності.

Ключові слова: радянський партизанський рух, підпільний обком, Український штаб партизанського руху, Бегма В., Ровенська область.

 

кандидат исторических наук, Марчук В. С. Создание сети отрядов советских партизан в Ровенской области в годы германо-советской войны / Национальный университет «Острожская академия», Украина, Острог

В статье на основе изданных и неизданных ранее архивных документов, монографической и мемуарной литературы прослежены процесс образования советских партизанских отрядов в Ровенской области в годы германо-советской войны, установлены причины провала большинства из них на начальном этапе войны, выяснены основные районы дислокации отрядов, охарактеризована структура советских партизанских отрядов края и основные направления их деятельности.

Ключевые слова: советское партизанское движение, подпольный обком, Украинский штаб партизанского движения, Бегма В., Ровенская область.

 

PhD in History, Marchuk V. S. The creation of the network of soviet’s partisan troops in the Rovno region during the German – Soviet war / National University of Ostroh Academy, Ukraine, Ostroh

In the article, basing on earlier published and non-published archive documents, monographic and memoir literature, the process of the creation of network of soviet’s partisan troops in the Rovno region during the German – Soviet War has been followed, reasons for failure of the majority of soviet’s partisan troops on the initial phase of the war have been ascertained, main regions of dislocation of soviet’s partisan troops have been determined, the structure of soviet’s partisan troops of the region and main directions of their activity have been characterized.

Key words: Soviet’s partisan movement, clandestine Regional Committee, Ukrainian headquarters of the partisan movement, Begma W., Rovno region.

 

Вступ. Однією з маловивчених сторінок новітньої історії України і до сьогодні залишається партизанський рух у роки німецько-радянської війни 1941– 1945 рр. У минулому заідеологізована тема хоча й піддавалася масштабному вивченню, проте не була повністю вичерпана. Такі проблеми, як повсякденне життя партизанів, матеріально-технічне забезпечення, їхній побут, нестатутні відносини не дістали належного висвітлення. Поза узагальненим дослідницьким фокусом залишилися багато партизанських загонів і груп, які в різні періоди діяли у багатьох областях УРСР.

Брак уваги дослідників до вивчення цього питання можна пояснити тим, що досліджувані територіальні межі пов’язувалися передусім з діяльністю загонів «Поліської січі» Т. Бульби-Боровця і формуваннями УПА під проводом С. Бандери. І лише на українсько-білоруському порубіжжі радянським партизанам вдалося організувати дієву боротьбу проти німців. Коли йде мова про партизанський рух на Україні у ході німецько-радянської війни, то передусім під цим розуміються великі з’єднання С. Ковпака, О. Федорова, О. Сабурова, тобто авангард антифашистської боротьби. Натомість, діяльність інших загонів і з’єднань перебуває на другому плані.

Стрімке захоплення великих територій німецькими військами змусило радянське керівництво розпочати швидке формування агентури на окупованих територіях. Тому вже у липні 1941 р. для організації підпільних парторганізацій в західних областях України ЦК КП(б)У були підготовлені й перекинуті з Києва в складі партизанських загонів ряд комуністів. Але у зв’язку з швидким просуванням німецьких військ ці заходи в більшості були провалені [1, с. 76-77].

Для роботи в підпіллі і партизанських загонах ЦК КП(б)У разом з секретарями обкомів західних областей України змушені були посилати людей з Києва з числа працівників західних областей. Однак, у той час такі перекидання себе не виправдали і позитивних результатів не мали. Окупаційна влада знищувала більшість десантників до початку ними будь-якої підпільної чи партизанської діяльності [2, с. 16-17].

На початку німецької окупації критичний стан із створенням руху Опору склався практично в усіх областях республіки, навіть там, де для цього були доволі сприятливі природні умови, існували матеріально-технічні бази, залишилися підготовлені кадри [3, с. 20]. До весни 1942 р. жодної згадки в документах ОШПР та УШПР про існування в Ровенській області хоч невеликої кількості боєздатних груп партизан, які б мали зв’язок з центром, немає.

Несприятливий перебіг бойових дій на фронтах у першій половині 1942 р. змусив радянське керівництво звернути увагу на партизанський рух, як важливий фактор стримування наступальної активності ворога шляхом активної бойової і диверсійної діяльності в тилу [4, с. 88-89]. Наказом Українського штабу партизанського руху від 25 січня 1943 р. було сформовано оперативну групу партизанського руху в Ровенській області. Начальником групи було призначено депутата Верховної Ради СРСР, довоєнного очільника області – полковника Василя Андрійовича Бегму [5, с. 140].

На начальника оперативної групи партизанського руху покладалися такі обов’язки: очолити керівництво партизанським рухом в межах Ровенської області; виявляти існуючі партизанські загони і встановити з ними зв’язок; покращити методи керівництва загонами і активізувати їхню бойову діяльність у відповідності до наказу Й. Сталіна № 00189 від 5 вересня 1942 р.; організувати нові партизанські загони; використовуючи всі легальні методи налагоджувати зв'язок з масами для залучення їх до активної боротьби з окупантами; підшуковувати і облаштовувати посадкові майданчики для літаків в районах діяльності великих партизанських з’єднань; провести підготовчу роботу по створенню умов для зимівлі партизан; закласти агентурну мережу і налагодити глибоку агентурну розвідку і контррозвідку. Окремим завданням, яке займало основне місце у діяльності мало стати руйнування залізничних шляхів сполучень на відтинках: Ковель-Сарни-Рокитно, Ковель-Ровно-Шепетівка, Дубно-Здолбунів, Сарни-Ровно. Для цього в кожному загоні організовувалися диверсійні групи підривників у кількості 8-10 чоловік. Інформація про діяльність сформованих загонів та розвіддані мали повідомлятися в Український штаб партизанського руху [6, арк. 14-15].

Оперативна група на територію області прибула 25 січня 1943 р. В цей же час сюди з брянських лісів було перекинуто загін О. Сабурова «За Родіну!», у кількості 450 чоловік. Відповідно до наказу УШПР він переходив у підпорядкування оперативної групи. Ознайомившись з ситуацією на місці, оперативна група сформувала ініціативні групи, які направила у різні частини області з метою формування нових партизанських загонів і груп. За короткий час їм вдалося поширити свій вплив на цілий ряд районів області переважно в північній її частині – Морочнівський (тепер Зарічненський р-н), Володимирецький, Дубровицький, Рафалівський (тепер у складі Володимирецького р-ну), Степанський (тепер у складі Костопільського, Березнівського і Сарненського районів), Рокитнівський, Сарненський і Висоцький (тепер у складі Дубровицького району). До березня 1943 р. оперативна група встановила зв'язок з вже існуючими на території області загонами – А. Бринського, Каплуна, Д. Медведєва, Годунко [6, арк. 15].

Перший успіх в організації партизанського руху дозволив В. Бегмі 26 березня 1943 р. скликати в с. Дібрівськ Морочнівського району конференцію, на яку прибули представники 8 партизанських загонів в загальній чисельності 80 чоловік. Результатом конференції стало розукрупнення партизанського загону «За Родіну!» на 4 самостійних, а саме: загін «ім. Суворова», загін «ім. Хрущова», загін «ім. Кутузова» та загін «За Родіну!» [7, арк. 9].

Розукрупнення загону свідчило, з одного боку, про кількісне зростання загонів, а з іншого, бажання розширити сфери впливу, оскільки під контролем радянських партизан залишалися лише незначна кількість населених пунктів в північній частині області. Не останню роль в цьому відіграла і ситуація на фронті, що деморалізувала добровольчі формування у складі німецької армії, окремі представники з яких приєднувалися до партизан.

До 15 серпня 1943 р. ініціативними групами були сформовані загони, яким під силу було самостійно виконати бойові завдання. Зокрема, були організовані наступні загони: 1) загін ім. Богдана Хмельницького – організований у Морочнівському районі Шишмарьовим Іваном Сергійовичем; 2) загін ім. Кармелюка – організований у Володимирецькому і Морочнівському районах Шитовим Олексієм Ніловичем; 3) загін ім. Шевченка – організований у Дубровицькому районі Маслюком Федором Герасимовичем і Пономаренком Дмитром; 4) загін ім. Богуна – організований у Рафалівському районі Кончою Іваном Івановичем; 5) загін «Смерть фашизму» – організований у Степанському районі Санковим Сергієм Олексійовичем; 6) загін ім. Щорса – організований у Рокитнівському районі Радьком Іваном Іларіоновичем; 7) загін ім. Дзержинського – організований у Рокитнівському районі Галицьким Іваном Івановичем; 8) загін ім. Котовського – організований у Сарненському районі Єфимчуком; 9) загін ім. Ванди Василевської – організований у Рафалівському районі Богульським; 10) загін ім. Олександра Невського – організований у Столінському районі Диковицьким Сергієм та Диковицьким Миколою; 11) з козаків і поліцаїв Висоцького гарнізону, які перейшли на бік радянських партизанів було сформовано загін ім. Чапаєва, командиром було призначено Кабанова В.І.; 12) місцевий загін Висоцького району, котрий був організований Місюрою Максимом Йосиповичем і Корчевим Михайлом Сергійовичем наказом Бегми В.А. був підпорядкований оперативній групі і йому було присвоєне ім’я Ворошилова К.; 13) ініціативною групою Талаха Петра Лукяновича в Лельчицькому районі Поліської області було організовано самостійну підривну групу [6, арк. 17-18].

Наказом УШПР від 14 червня 1943 р. оперативну групу керівництва партизанським рухом Ровенської області було перейменовано на Обласний штаб партизанського руху Ровенської області [7, арк. 11].

Таким чином, станом на 15 серпня 1943 р. під безпосереднім керівництвом Обласного штабу партизанського руху Ровенської області перебувало 15 загонів, 2 групи підривників, група автоматників і артдивізіон, крім того область перебувала у сфері інтересів загонів Бринського А., Каплуна, Медведєва Д., Надєліна М..

Згідно з наказом № 49 від 15 серпня 1943 р. на базі існуючих загонів було створено 3 самостійних з’єднання Ровенської області. Перше з’єднання партизанських загонів Ровенської області у складі загонів: ім. Ворошилова, ім. Суворова, ім. Шевченка, ім. Дзержинського, ім. Котовського, ім. Олександра Невського, група підривників, група автоматників та артилерійська група. Очолив з’єднання генерал-майор В.Бегма [7, арк. 12].

До другого з’єднання увійшли загони: «За Родіну!», ім. Кутузова, ім. Чапаєва, ім. Хрущова, ім. Богуна, ім. Б. Хмельницького, ім.. Кармалюка, ім. Щорса, група підривників та артилерійський дивізіон [7, арк. 13].

До третього з’єднання увійшли загони сформовані з поляків: ім. Тадеуша Косцюшка, ім. Ванди Василевської і «Смерть фашизму!». Пізніше останній було переведено до першого з’єднання [7, арк. 13].

Проте чисельність партизанських загонів у складі з’єднань постійно змінювалося, оскільки туди вливалися новоутворені. Так, у листопаді 1943 р. до складу першого з’єднання увійшов партизанський загін Морочнівського району командир Надєлін Михайло Якович, загін отримав назву ім. Кірова. На день переходу загону він нараховував 50 осіб, з них лише 32 були озброєними. З групи місцевої самооборони с. Озерці Висоцького району у вересні 1943 р. було сформовано загін ім. Молотова, командир Хабінець Микола Григорович. Тоді ж, до складу партизанського з’єднання увійшов новостворений загін ім. Сталіна, сформований на базі групи місцевої самооборони с. Ольмани Столінського району. У грудні 1943 р. з комендантського взводу і групи автоматників було сформовано партизанський загін ім. Берії. До завдань загону належали охорона обласного штабу з’єднання, а також розвідувальна і підривна робота [6, арк. 22].

У зв’язку з зростанням чисельності партизанських загонів було прийнято рішення про формування бригад. Партизанські загони північно-західних районів області (п/з ім. Кірова та ім. О.Невського) були об’єднані в бригаду ім. Кірова. Бригада партизанських загонів західних районів ім.. Фрунзе була сформована з двох партизанських загонів ім. Куйбишева та ім. Будьонного, які раніше входили до складу загону особливого призначення А. Бринського. Командиром бригади був призначений Собесяк Юзеф Матвійович. Бригада північно-східних районів була сформована з загонів ім. Молотова та ім. Дзержинського і груп місцевої самооборони сіл Карасин, Колки, Шахи та Велюнь. Командиром бригади був призначений Нирко Ігор Васильович [6, арк. 23].

Бойовою одиницею кожного партизанського загону була рота, яка складалася з 2-3 взводів, ті в свою чергу ділилися на відділи, в кожному взводі було 3-4 відділи, які нараховували 8-10 бійців. Кожен партизанський загін формувався навколо групи підривників, яких нараховувалося від 8-10 осіб. З зростанням чисельності загонів, кількість таких груп в одному партизанському загоні зросла, і могла нараховувати від 2 до 4 на загін. При формуванні партизанських загонів основний наголос робився на диверсійні групи. Кожен загін з’єднання, в залежності від чисельності мав у своєму складі від однієї до чотирьох підривних груп. Групи входили до складу загонів як самостійні підрозділи і одноосібно виконували бойові завдання. Склад груп в залежності від району і часу діяльності змінювався. На початку 1943 р., коли українське націоналістичне підпілля не вело боїв з радянськими партизанами чисельність груп становила 5-6 осіб. Починаючи з серпня 1943 р., з активізацією діяльності загонів УПА, чисельність груп була доведена до 15 осіб, а в подальшому до 30 осіб. З моменту організації партизанського з’єднання загони не мали достатньої кількості підривників. Рішенням командира з’єднання були організовані курси командирів підривних груп та мінерів. Всього за час діяльності курсів було підготовлено 40 молодших командирів та 250 мінерів [6, арк. 49].

Зі збільшенням чисельності в загонах з’являються відділи кінної розвідки, які в процесі росту партизанських загонів перетворилися на взводи. При наявності медичного працівника у загоні організовувалася медична частина. Зі зростанням чисельності загону вводилася посада начальника господарчої частини загону, в обов’язки якого входило організація забезпечення загону та організація обозу. В окремих випадках вводилися посади помічника командира по розвідці і оперативній роботі [6, арк. 49].

Висновки. Отже, невдалий для СРСР початок війни та швидка окупація Західної України, призвели до того, що радянському керівництву не вдалося сформувати на захоплених територіях партизанські загони. Партактив, який залишився на місцях, був знищений окупаційною владою або опинився в глибокому запіллі. На початку 1943 р. з появою на Ровенщині В. Бегми, розпочинається розбудова радянського партизанського руху, який станом на 15 серпня 1943 р. налічував 3 партизанські з’єднання у складі яких перебувало 15 загонів, 2 групи підривників, групу автоматників і артдивізіон.

 

Література:

1. Кравчук Д. Радянське підпілля на Рівненщині під час німецько-радянської війни / Д. Кравчук Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Історичні науки». – Острог : Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2015. – Вип. 24. – С. 76-83.

2. Кентій А.В., Лозицький В.С., Слободянюк М.А. Радянський рух Опору на окупованій території України. / А. Кентій. –К., 2010. – 98 с.

3. Чайковський А.С. Невідома війна: (Партизанський рух в Україні 1941-1944 рр. мовою документів, очима істориків) / А.С.Чайковський. – К.: Україна, 1994. – 255 с.

4. Кентій А. Війна без пощади і милосердя. Партизанський фронт у тилу вермахту в Україні(1941-1944) / А. Кентій, В. Лозицький. – К.: Генеза, 2005. – 408 с.

5. Україна партизанська. Партизанські формування та органи керівництва ними (1941-1945): Наук.-довід. вид / Авт.-упоряд.: О. Бажан, А. Кентій, В. Лозицький та ін.; редкол.: В. Смолій та ін. – К.: Парламентське вид-во, 2001. – 319 с.: іл..

6. Державний архів Рівненської області, Ф. П-1, оп. 1, спр. 4.

7. Державний архів Рівненської області, Ф. П-1, оп. 1, спр. 4а.

 

References:

1. Kravchuk D. Radjansjke pidpillja na Rivnenshhyni pid chas nimecjko-radjansjkoji vijny / D. Kravchuk Naukovi zapysky Nacionaljnogho universytetu «Ostrozjka akademija». Serija «Istorychni nauky». – Ostrogh : Vydavnyctvo Nacionaljnogho universytetu «Ostrozjka akademija», 2015. – Vyp. 24. – S. 76-83.

2. Kentij A.V., Lozycjkyj V.S., Slobodjanjuk M.A. Radjansjkyj rukh Oporu na okupovanij terytoriji Ukrajiny. / A. Kentij. –K., 2010. – 98 s.

3. Chajkovsjkyj A.S. Nevidoma vijna: (Partyzansjkyj rukh v Ukrajini 1941-1944 rr. movoju dokumentiv, ochyma istorykiv) / A.S.Chajkovsjkyj. – K.: Ukrajina, 1994. – 255 s.

4. Kentij A. Vijna bez poshhady i myloserdja. Partyzansjkyj front u tylu vermakhtu v Ukrajini(1941-1944) / A. Kentij, V. Lozycjkyj. – K.: Gheneza, 2005. – 408 s.

5. Ukrajina partyzansjka. Partyzansjki formuvannja ta orghany kerivnyctva nymy (1941-1945): Nauk.-dovid. vyd / Avt.-uporjad.: O. Bazhan, A. Kentij, V. Lozycjkyj ta in.; redkol.: V. Smolij ta in. – K.: Parlamentsjke vyd-vo, 2001. – 319 s.: il..

6. Derzhavnyj arkhiv Rivnensjkoji oblasti, F. P-1, op. 1, spr. 4.

7. Derzhavnyj arkhiv Rivnensjkoji oblasti, F. P-1, op. 1, spr. 4a.

Пошук по сайту

Конференции

Please publish modules in offcanvas position.